Ухвала суду № 38593889, 08.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/2597/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.

при секретарі: Сватко А.О.

розглянувши в відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2011 року

по справі №2а-2888/10/1470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вторметпівдень» (надалі - ТОВ «Вторметпівдень»)

до Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва (надалі - ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва)

за участю Прокуратури Миколаївської області

про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень, -

встановив:

У травні 2010 року, позивач звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом, в якому поставлення питання про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва №0001662301/0, №0001672301/0 та №0001682301/0 від 28 квітня 2010 року.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року у задоволені позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено. Визнано нечинними податкові повідомлення - рішення ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва №0001662301/0, №0001672301/0 та №0001682301/0 від 28 квітня 2010 року.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права судом, ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника Генеральної прокуратури України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанції, податковим органом було проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання ТОВ «Вторметпівдень» вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 08 травня 2008 року по 30 вересня 2009 року.

За результатами перевірки складено акт №1359/232-00/35890616 від 15 квітня 2010 року, у висновках якого зазначені порушення позивачем вимог пп.4.1.6 п.4.4 ст.4; п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, абз.4 пп.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5; пп.8.1.2 п.8.1, пп.8.3.1 та пп.8.3.2 п.8.3 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; пп.3.1.1 п.3.1 ст.3; п.4.1 ст.4, пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.4.1, пп.7.4.4, пп.7.4.5, п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Внаслідок вказаних порушень ТОВ «Вторметпівдень» занижено валовий дохід на суму 26454,00грн. та завищено валові витрати на загальну суму в розмірі 7465763,00грн., що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 1762268,00грн. Занижено податкові зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 37103,00грн. та завищено податковий кредит по податку на додану вартість всього у сумі 557886,00грн. Завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 3 квартал 2009 року на суму 478906,00грн. Занижено податок на додану вартість у перевіряємому періоді на загальну суму 315669,00грн. Завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за вересень 2009 року на суму 203186,00грн. Завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за вересень 2009 року у сумі 76134,00грн. та занижена сума збору за користування водами для потреб гідроенергетики у сумі 66,09грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Надаючи оцінку обставинам у справі колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.

Так, відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, як це визначено у п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 даного Закону, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

При цьому підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 вказаного вище Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Наведені вище положення свідчать про те, що обов'язковою умовою віднесення витрат підприємства до складу валових є документальне підтвердження таких витрат та їх зв'язок з господарською діяльністю платника.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів, але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з наступним: або придбанням/виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів для оподатковуваних операцій в межах господарської діяльності платника податку.

Дата виникнення права платника податку на податковий кредит, як це передбачено у п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного Закону, слід вважати дату здійснення першої з наступних подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 наведеного вище Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках, є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом та виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Системний аналіз пунктів 7.2, 7.4, 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» дає підстави стверджувати, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою їх використання у власній господарській діяльності та підтверджені оформленими належним чином первинними бухгалтерськими документами.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Так, згідно ст.3 названого Закону, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Статтею 9 вказаного Закону регламентовано, що підставою бухгалтерського обліку господарський операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення таких операцій.

Таким чином, законодавство з обох податків чітко пов'язує право платника податків на зменшення податкового зобов'язання шляхом врахування валових витрат чи податкового кредиту лише при наявності підтверджуючих документів.

Відповідно до вимог ст.4 Закону України «Про металобрухт» приймання промислового брухту від юридичних осіб оформлюється актом приймання із зазначенням найменування юридичної особи, кількості та джерел походження металобрухту. В акті робиться відмітка про вибухову безпеку, а в разі потреби - про дезактивацію і очищення металобрухту від шкідливих речовин та зазначається рівень дози випромінювання. Порядок приймання, зберігання і методи випробувань металобрухту чорних та кольорових металів встановлюються відповідно до стандартів. Оформлення документів, що засвідчують набуття права власності на металобрухт, та актів приймання металобрухту є обов'язковим. Ці документи повинні знаходитися у власника металобрухту та зберігатися протягом одного року.

В даному випадку металобрухт поставлявся позивачу на договірних засадах автомобільним або залізничним транспортом.

Поряд з цим, положеннями Закону України «Про підтвердження відповідності» та ДСТУ 4121-2002 «Метали чорні вторинні. Загальні технічні умови» передбачена обов'язковість ведення також інших документів, підтверджуючих здійснення господарських операцій.

Судом першої інстанції встановлено, що на протязі І-ІІІ кварталу 2009 року позивачем проведено ряд операцій з придбання металобрухту у ТОВ «Век-Експо», СТОВ «Склад», ТОВ НВФ «Інтермет». Суму коштів у розмірі 7465763,00грн. сплачених контрагентам, ТОВ «Вторметпівдень» відніс до податкового кредиту та валових витрат.

На думку податкового органу, факт здавання вантажу металобрухту від зазначених підприємств не доведено, оскілки дана сума не підтверджена документально: у товариства відсутні товарно-транспортні накладні, документи про якість металобрухту, посвідчення про вибухову, хімічну та радіаційну безпечність металобрухту, сертифікати відповідності, а також в актах приймання металобрухту відсутні дані про походження і власника товару.

Таким чином, під час перевірки повноти визначення скоригованих валових витрат сума в розмірі 7465763,00грн. не прийнята відповідачем до валових витрат.

На тих же підставах ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва встановлено завищення позивачем податкового кредиту по брухту чорних металів за операціями з тими самими контрагентами, на підставі чого останньому визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість.

Поряд з цим, судом попередньої інстанції вірно вказано, що контрагенти позивача ТОВ «Век-Експо», СТОВ «Склад», ТОВ НВФ «Інтермет» реальної діяльності з заготівлі металобрухту не проводили, а здійснювали діяльність спрямовану на проведення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

Зазначені контрагенти мають цивільно-правові відносини з підприємствами з ознаками «фіктивності», на підприємствах відсутні трудові ресурси - працює всього по одній особі, відсутні виробниче, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали, необхідні для здійснення діяльності та виконання умов договорів. А ТОВ «Ве-Експо» взагалі зареєстровано на підставну особу, яка не мала постійного проживання, вела антисоціальний образ життя та знайдена мертвою 28 лютого 2009 року.

Наведені обставини послугували підставою вважати податковому органу, що договори між позивачем та ТОВ «Век-Експо», СТОВ «Склад», ТОВ НВФ «Інтермет» на купівлю металобрухту, також не носять реальний характер та укладені лише з метою отримання податкової вигоди.

До того ж, всупереч зобов'язання суду першої інстанції, ТОВ «Вторметпівдень» так і не було надано документів, які б могли підтвердити реальність зазначених договорів: товарно-транспортні накладні, документи про якість металобрухту, посвідчення про вибухову, хімічну та радіаційну безпечність металобрухту, сертифікати відповідності.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що договори позивача з придбання металобрухту у вищезазначених підприємств не були реальними, а укладалися лише з метою штучного завищення валових витрат та податкового кредиту, що, в свою чергу, переслідувало ціль за рахунок цього зменшити зобов'язання перед бюджетом щодо сплати податків, а тому віднесення позивачем коштів, сплачених ТОВ «Вторметпівдень» з придбання металобрухту у підприємств ТОВ «Век-Експо», СТОВ «Склад», ТОВ НВФ «Інтермет» є безпідставним.

Стосовно порушення позивачем вимог чинного законодавства про спеціальне використання водних ресурсів необхідно зазначити наступне.

Положення п.2 Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту» визначають, що збір за спеціальне використання водних ресурсів справляється за використання води з водних об'єктів, що забрана із застосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання в них зворотних вод.

Згідно п.16 даного Порядку збір за використання водних ресурсів не справляється за воду, що використовується для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення.

Норматив водного постачання для адміністративних будівель на одного працюючого 15 літрів (0,015куб.м.) на добу встановлено рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради №385 від 26 червня 1998 року, яким затверджені «Норми споживання послуг з водопостачання та водовідведення у м.Миколаєві».

Згідно п.6 Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту водокористувачі самостійно обчислюють збір за спеціальне використання водних ресурсів та збір за користування водами для потреб гідроенергетики щоквартально наростаючим підсумком з початку року, а за користування водами для потреб водного транспорту - починаючи з I півріччя. За понадлімітне використання водних ресурсів збір обчислюють за кожним джерелом водопостачання окремо згідно з встановленими нормативами збору та коефіцієнтів.

В силу приписів пп.17.1.1 та 17.1.2 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платник податків, що не подає податкову декларацію у визначені строки сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку, а коли контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника податків за викладеними підставами, додатково до встановленого штрафу платник податків сплачує штраф у розмірі десяти відсотків суми податкового зобов'язання за кожний повний або неповний місяць затримки податкової декларації, але не більше п'ятдесяти відсотків від суми нарахованого податкового зобов'язання та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Вторметпівдень» з МКП «Миколаївводоканал» уклали договір на постачання питної води та прийому-передачі стічних вод №А/2988 від 01 березня 2009 року.

ТОВ «Вторметпівдень» стверджує, що ні на що інше, ніж задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб працівників товариства під час робочого часу, воду не використовує, а тому не є платником збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики, у зв'язку з чим, позивачем не було задекларовано даний збір.

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що чисельність працюючих на ТОВ «Вторметпівдень» становить: в І кварталі 2009 року - 80 осіб, в ІІ кварталі 2009 року - 72 особи, у ІІІ кварталі - 62 особи.

Таким чином, з урахуванням того, що норматив водного постачання для адміністративних будівель 0,015куб.м на добу на одного працюючого, за розрахунками відповідача обсяг використаної води понад встановлений норматив водного постачання складає 53,55куб.м., у зв'язку із чим позивачу нараховано спірну суму збору.

Отже, беручи до уваги вищевикладене, суд касаційної інстанції на підставі наявних в матеріалах справи доказів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови позивачу у задоволенні позову.

Згідно ст.226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Оскільки суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначені обставини і без достатніх підстав скасував обґрунтовану та законну постанову суду першої інстанції, то постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2011 року підлягає скасуванню із залишенням у силі постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва - задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2011 року скасувати та залишити в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ О.В.Вербицька

____ О.В.Муравйов