Ухвала суду № 38593830, 08.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" квітня 2014 р. м. Київ К/800/1316/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.,

при секретарі: Сватко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2013 року

по справі №813/3629/13-а (876/11015/13)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничого підприємства «Енергія - Новояворівськ» (надалі - ТОВ «НВП «Енергія - Новояворівськ»»)

до Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області Державної податкової служби (надалі - ДПІ у Яворівському районі Львівської області ДПС)

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

У травні 2013р. позивач звернувся до суду з позовом до ДПІ у Яворівському районі Львівської області ДПС про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень №0000352200, №0000362200 від 12.04.2013р.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 01.08.2013р. у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013р. рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судове рішення другої інстанції та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.08.2013р., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Крім того, відповідачем заявлено клопотання про здійснення заміни Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області Державної податкової служби на її правонаступника Городоцьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанції, податковим органом було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ НВП «Енергія-Новояворівськ» з питань дотримання вимог податкового законодавства при господарських взаємовідносинах з ТОВ «Корпорація КРТ» за період з 01.10.2011р. по 30.09.2012р., за результатами якої складено акт від 28.03.2013р №461/22-00/32789941, в якому, на думку відповідача, встановлено порушення позивачем ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.144.1 ст.144, п.146.11, п.146.12 ст.146 ПК України, в результаті чого завищено витрати з податку на прибуток за І квартал 2012р., ІІ квартал 2012р., ІІІ квартал 2012р., та в зв'язку з цим занижено податок на прибуток за І квартал 2012р., ІІ квартал 2012р., ІІІ квартал 2012р.; п.186.1 ст.186, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6, ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.4 ст.201 ПК України, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість та занижено податок на додану вартість за березень 2012р., квітень 2012р., травень 2012р., червень 2012р., липень 2012р., серпень 2012р., вересень 2012р.

Зазначених вище висновків податковий орган дійшов, зокрема, на підставі отриманої від інших структурних підрозділів ДПС інформації, а саме акту перевірки ТОВ «Корпорація КРТ» (контрагент позивача) від 11.02.2013р. №15/22-10/37786903, надісланий управлінням податкового контролю ДПС у Львівській області.

Податковий орган вважає, що в ході перевірки встановлено проведення господарських операцій між ТОВ НВП «Енергія Новояворівськ» та ТОВ «Корпорація КРТ», які не мали реального товарного характеру та виконання підрядних робіт і послуг без мети настання реальних наслідків, а тому укладені між цими підприємствами договори відповідно до ч.ч.1, 2, 5, ст.203, ч.ч.1, 2 ст.215 Цивільного кодексу України є нікчемними і в силу ст.216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

На підставі зазначеного вище акту відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 12.04.2013р. №0000362200, №0000352200, якими ТОВ НВП «Енергія-Новояворівськ» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток приватних підприємств.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, колегія апеляційного суду цілком правильно та обґрунтовано виходила з наступного.

Так, в силу приписів п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших встановлених документів.

Відповідно до п.138.4 вказаної статті витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

У п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України визначено, що не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п.п.14.1.181 п.п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.198.2 ст.198 ПК України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Крім того, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Так, згідно ст.3 названого Закону, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Статтею 9 вказаного Закону регламентовано, що підставою бухгалтерського обліку господарський операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення таких операцій.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судом апеляційної інстанції на підставі наявних в матеріалах справи документів було встановлено, що фактичне здійснення спірних господарських операцій між ТОВ НВП «Енергія-Новояворівськ» та ТОВ «Корпорація КРТ» підтверджується договорами, специфікаціями на товар, видатковими накладними, податковими накладними, витягами з Єдиного реєстру податкових накладних, договорами підряду, актами приймання-передачі (будівельного/ремонтного) майданчика на об'єкті, актами, актами здачі-приймання виконаних робіт, довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрат КБ-3, актами приймання виконаних будівельних робіт, товарно-транспортними накладними, актами про надання послуг за транспортні послуги, журналу проводок за період з 02.03.2012р. по 28.09.2012р., банківськими виписками за період з 02.03.2012р. по 28.09.2012р., виписками про рух коштів на банківських рахунках, тощо.

Наведені документи відповідають вимогам встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тобто підтверджується фактичне отримання позивачем товарів та послуг від ТОВ «Корпорація КРТ».

На момент здійснення господарських операцій з позивачем ТОВ «Корпорація КРТ» було зареєстроване у встановленому порядку, не виключене з ЄДРПОУ, перебувало на обліку в органах державної податкової служби та було зареєстроване платником податку на додану вартість.

Отже на підставі належних, допустимих та достатніх доказів, суд апеляційної інстанції дійшов цілком вірного та обґрунтовано висновку про те, що факти реального придбання ТОВ НВП «Енергія-Новояворівськ» у ТОВ «Корпорація КРТ» спірних товарів і послуг, які використовувались позивачем в господарській діяльності, підтверджується наданими позивачем під час розгляду справи первинними бухгалтерськими документами, які відповідають вимогам законодавства, а тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та завищення валових витрат по взаєморозрахунках з вказаним вище контрагентом за спірний період.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач у відповідності до укладених спірних договорів не ніс обов'язку по доставці товару від контрагента, а тому останній не може мати певні негативні наслідки за дії або бездіяльність своїх контрагентів в частині порушення обов'язку щодо виписки, оформлення та зберігання товарно-транспортних накладних чи будь-яких інших порушень в частині ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Також слід зазначити, що чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання, а також права здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів, а також не передбачено обов'язку здійснювати перевірку місцезнаходження контрагентів або сплати податків контрагентами тощо. При невиконання контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник.

Стосовно посилань відповідача на нікчемність правочинів укладених між підприємствами, які не спричиняють реального настання правових наслідків.

В силу приписів ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст.203 Цивільного кодексу України, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст.228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків. При кваліфікації правочину за ст.228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Але існування відповідних обставин у даній справі податковим органом під час розгляду справи не надано.

Окрім того, жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними із застосуванням відповідних наслідків в результаті вчинення таких правочинів оскільки правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду.

Отже, ТОВ НВП «Енергія-Новояворівськ» належними та допустимими доказами було підтверджено реальне здійснення господарських операцій з ТОВ «Корпорація КРТ», що не викликає сумнівів у тому, що діяльність позивача була направлена на реальне настання економічних наслідків.

За таких обставин, судом апеляційної інстанції, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Замінити Державну податкову інспекцію у Яворівському районі Львівської області Державної податкової служби її процесуальним правонаступником Городоцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Касаційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області - залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ О.В. Вербицька

____ О.В. Муравйов