Рішення № 38586033, 05.05.2014, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/19466/13-ц

Провадження № 2/344/1280/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2014 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої - судді Польської М.В.

при секретарі c/з Дзюбак Х.Б..

з участю відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

ПАТ «Ідея Банк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором в розмірі 52647,04 грн.; стягнення судових витрат.

Представник позивача в судове засідання не з'явився причину неявки суду не повідомив, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідач в судовому засіданні частково визнала позовні вимоги в розмірі суми боргу по кредиту (тіло) - 10580 грн. Стосовно нарахованої заборгованості по процентах по кредиту, плати по обслуговуванню кредиту та пені, просила застосувати сплив строку позовної давності.

Заслухавши пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно з кредитним договором №Г57.001.70289 від 20.06.2008 року ВАТ «Плюс Банк», правонаступником якого є ПАТ «Ідея Банк», надало кредит ОСОБА_2 у розмірі 13440 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,1% річних, на умовах, визначених кредитним договором (а.с.19).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

У той самий час, згідно із ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. На відміну від процентів, які є платою за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов'язання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності.

Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Відповідно до кредитного договору (а.с.19) позичальник повертає кредит разом з процентними платежами в 18 щомісячних внесках до 20 дня/числа кожного місяця, при чому перших 17 внесків у рівній сумі 1016,29 грн., а останній внесок 1014,91 грн. до 20.12.2009 року.

В поданій до суду заяві відповідач звертає увагу суду на те, що відсотки, плату по обслуговуванню кредиту по даному кредиту вона останній раз сплачувала 15.12.2008 року, а пеню в розмірі 600 грн. сплачувала 23.11.2010 року і 23.12.2010 року.

Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. В силу дії п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Саме таку правову позицію висловлено у справі № 6-116 цс 13 постанови Верховного Суду України від 06.11.2013 року.

Відповідно до п.31 Постанови Пленуму ВСУ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.

Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами кожного 20 числа місяця, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Так, щодо стягненню процентів за користування кредитом позовна давність повинна враховуватись - з 20.01.2009 року по 20.01.2013 рік . Натомість позовна заява подана позивачем до суду 03.12.2013 року.

Враховуючи те, що відповідачем останню погашення пені здійснювалося 23.11.2010 року, то строк позовної давності до вимоги про стягнення 14445,91 грн. пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором враховується з 24.12.2010 року по 24.12.2011 рік, натомість позов подано 03.12.2013 року.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача віндикаційних витрат, то позивачем не було надано суду доказів обґрунтованості стягнення вказаних витрат. Таким чином, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача віндикаційних витрат в розмірі 2080 грн, слід відмовити за недоведеністю.

З врахуванням застосованого відповідачем за заявою строку позовної давності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині всіх нарахувань окрім заборгованості по тілу кредиту, до задоволення не підлягають.

Отже, з врахуванням визнаної відповідачем суми боргу по тілу кредиту, заявлені позивачем позовні вимоги підлягають задоволенню частково, в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості - 10580 грн.

А стосовно стягнення прострочених відсотків в сумі 23723,59 грн., та строкових відсотків в розмірі 29,23 грн., а також простроченої плати за обслуговування кредиту, в задоволенні цієї вимоги слід відмовити, оскільки термін позовної давності сплив, про що зазначалося вище, а позов до суду було подано 03.12.2013 року.

Ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом та ст.61 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

На підставі наведеного, відповідно до ст. 11, 15, 16, 526, 530, 252-256, 258, 261, 264, 267, 509, 510, 526, 530, 536, 549, 610, 611, 626, 629, 1054 Цивільного Кодексу України, керуючись ст.ст. 10, 11, 60 212-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, жительки м.Івано_Франківськ, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, на користь ПАТ «Ідея Банк», м.Львів, вул.Валова, 11, код ЄДРПОУ 19390819, заборгованість за кредитним договором №Г57.001.70289 від 20.06.2008 року в сумі 10580 грн. 79 коп.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, жительки м.Івано_Франківськ, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, на користь ПАТ «Ідея Банк», м.Львів, вул.Валова, 11, код ЄДРПОУ 19390819, судови витрати по сплаті судового збору в сумі 229,40 грн.

В задоволенні решти заявлених вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених статтею 294 ЦПК України, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Довідка: повний текст рішення виготовлено 05 травня 2014 року.

Суддя: Польська М.В.