Ухвала суду № 38583914, 28.04.2014, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1187/14Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : на ухвалу Мазай Н. В. Доповідач в апеляційній інстанції Ювшин В. І. УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2014 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоЮвшин В. І. суддівГончар Н. І. , Пономаренко В. В. при секретаріЯремич В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_6, ОСОБА_7, на ухвалу Монастирищенського районного суду Черкаської області від 24 березня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_6 до СФГ «Нова Україна», третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ТОВ «Жильнельфа Вельє» про визнання правочину недійсним,-

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до СФГ «Нова Україна», третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ТОВ «Жильнельфа Вельє» про визнання правочину недійсним. Разом з позовною заявою представником позивача до суду подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Монастирищенського районного суду Черкаської області від 24 березня 2014 року у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_6 до селянського ( фермерського) господарства « Нова Україна», третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача товариство з обмеженою відповідальністю « Жильнельфа Вельє» про визнання правочину недійсним відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою представник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу вважаючи, що вона постановлена з порушенням норм процесуального права та просить скасувати ухвалу Монастирищенського районного суду Черкаської області від 24 березня 2014 року і постановити нову, якою задовольнити заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції ухвалу постановлено з додержанням вимог закону.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Відповідно до ч.3 ст.151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів той факт, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду по справі за його позовом.

Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, судом першої інстанції вірно було враховано роз'яснення, що надані в п.4, п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», згідно яких розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону, як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Як зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року N 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Крім цього, колегія вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що посилання позивача, як на підставність своїх вимог по заяві про забезпечення позову та наявність в додатках до заяви про забезпечення позову, копії ухвали апеляційного суду Полтавської області, суперечить вимогам ст. 360-7 ЦПК України, відповідно до якої рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України, яким відповідно не являється апеляційний суд Полтавської області, а тому для Монастирищенського районного суду Черкаської області практика апеляційного суду Полтавської області не є обов'язковим.

Крім того, з рішення, на яке посилається позивач, випливає, що спір у правовідносинах, який був предметом розгляду Полтавського апеляційного суду, стосувався земельних ділянок, які були виділені власникам земельних ділянок єдиним масивом, що суттєво різниться із спірними правовідносинами, які належить розглянути Монастирищенському районному суду, рішення апеляційного суду Полтавської області стосувалось договорів, які уже були розірвані за рішенням місцевого суду, а в даному випадку Монастирищенський районний суд не може визначити наперед, яке рішення буде прийнято за позовом позивача, а тому застосування аналогії в даному випадку не є можливим.

Тому вірно встановивши факти і відповідно їм правовідносини, постановивши ухвалу з дотриманням норм процесуального права на підставі наявних та наданих сторонами належних та допустимих доказів, суд першої інстанції постановив правильну та справедливу ухвалу.

Доводи апеляційної скарги ретельно перевірені судом апеляційної інстанції, є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції і не містять підстав для скасування чи зміни правильної ухвали.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 303 , 307 , 312, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, судова колегія , -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6, ОСОБА_7, на ухвалу Монастирищенського районного суду Черкаської області від 24 березня 2014 відхилити, а ухвалу Монастирищенського районного суду Черкаської області від 24 березня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає чинності негайно після її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий :

Судді :