Постанова № 38582611, 07.05.2014, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

07 травня 2014 р. № 820/6333/14

Харківський окружний адміністративний суд в особі судді Самойлової В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства "Миропільська паперова фабрика" до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ПАТ "Миропільська паперова фабрика" звернулось до належного суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області 27.02.2014 року № 0003392200, прийняте відносно нього.

Позивач обґрунтовує свої вимоги наступним чином.

Так, він посилається на те, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для його скасування.

Сторони надали до суду заяви про вирішення справи у письмовому провадженні. Окрім того, відповідною стороною надані заперечення проти позову, в яких маються посилання на наступне. Під час проведення вказаної перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства, а прийняте за результатами перевірки рішення є законним, у зв'язку з тим, що у складеному за результатами перевірки акті були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, за що згідно до Податкового кодексу України позивачу було визначене відповідне податкове зобов'язання на підставі оскаржуваного рішення.

Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності сторін, на підставі наявних у ній доказів, відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 КАСУ

Оглянувши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Встановлено, що фахівцями Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області була проведена позапланова виїзна документальна перевірка ПАТ "Миропільська паперова фабрика" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2012 р., за результатами якої 20.01.2014 р. був складений акт за № 99/22-00/05773698, де були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, а саме:

- п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, п. п. 139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на прибуток в розмірі 81 140 грн., в т.ч. 3 квартал 2011 року в розмірі 73 543 грн., за 4 квартал 2011 року в розмірі 4906 грн. та за 1 квартал 2012 року в розмірі 2690 грн.;

- п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12. 2010 року за № 2755- VI, в результаті чого донараховано податку на додану вартість в сумі 170 859 грн., в т.ч. за червень 2011 року 6 474 грн., за липень 2011 року 31 342 грн., за серпень 20Г року 59 284 грн., за вересень 2011 року 12 154 грн., за жовтень 2011 року 53 095 грн., за листопад 2011 року 4 268 грн., за січень 2012 року 1 680 грн., за березень 2012 року 2 562 грн.;

- п. 164.5 ст. 164 Податкового кодексу України щодо утримання податку на доходи з фізичних осіб під час виплати доходу найманим працівникам у не грошовій формі встановлено порушення, в результаті чого донараховано податку на доходи з фізичних осіб в сумі 445,17 грн.;

- п. 164.5 ст. 164 Податкового кодексу України щодо застосування ставок податку на доходи з фізичних осіб (17 %), а саме встановлено за період жовтень 2011 року заниження суми податку на доходи з фізичних осіб на загальну суму 120,28 грн.;

- пп. "б" п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, пп. 3.2 та пп. 3.3 п. 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку затвердженого Наказом ДПА України від 24. 12. 2010 року № 1020 зі змінами та доповненнями, а саме: не відображення доходів, виплачених самозайнятим особам в податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку форми № 1-ДФ за 1-4 квартали 2011 року, під ознакою доходу "157" на загальну суму виплачених доходів 152 104,00 грн.;

- пп. 168.1.2, пп. 168.1.4, пп. 168.1.5 п.168. 1 ст. 168, пп. "а" п. 176.2 ст. 170 Податкового кодексу України щодо дотримання встановлених строків сплати ( перерахування) до бюджету податку на доходи з фізичних осіб (див. Додаток до довідки №1), а саме: несвоєчасне перерахування податку на доходи фізичних осіб, утриманого із заробітної плати працівників у період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року в сумі 467 362, 10 грн., внаслідок чого за несвоєчасну сплату податку нарахована пеня в сумі 32 931, 51 грн.

За наслідками вказаного акту перевірки відповідачем стосовно позивача було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001102200 від 21.01.2014 року про донарахування податку на додану вартість у розмірі 170 859 грн. та застосовано штраф у розмірі 85 430 грн.

За результатами адміністративного оскарження вищевказане податкове повідомлення- рішення скасовано на суму 3236,00 грн. (штрафна (фінансова) санкція), а в іншій частині на суму 253053,00 грн. (170 859,00 грн. - основний борг, 82194,00 - штрафна санкція) залишено без змін, та прийнято податкове повідомлення рішення від 27.02.2014 року № 0003392200 за платежем: податок на додану вартість із вироблених і Україні товаів/робіт/послуг на загальну суму грошового зобов'язання 25353,00 грн.

Із зазначеним рішенням суб'єкта владних повноважень суд не погоджується, виходячи з наступного.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваного рішення, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факт вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді та спростовуються наступним.

Встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ "Кетер" МТ, ТОВ "Торгоіл групп", ТОВ "Гідромаш інжиніринг".

Під час проведення зазначеної вище перевірки податковим органом було встановлено, що ПАТ "Миропільська паперова фабрика" включала до складу витрат операційної діяльності суми придбання ТМЦ від вказаних контрагентів без належним чином оформлених документів.

Так, податковий орган зазначив, що перевіркою не виявлено, а підприємством не надано документи, які підтверджують факт перевезення товару (макулатури), а саме: товарно-транспортні накладні підписані представниками продавця ТОВ "Кетер" МТ, ТОВ "Торгоіл групп", ТОВ "Гідромаш інжиніринг" і покупця ПАТ "Миропільська паперова фабрика". Крім того, на товаристві відсутні підписи представників вищеперелічених контрагентів на приймальних документах.

Також в акті перевірки податковим органом було вказано наступне.

Операції ПАТ "Миропільська паперова фабрика" та ТОВ "Кетер" МТ у червні 2011 року, ТОВ "Торгоіл групп" у липні 2011 року та серпні 2011 року ТОВ "Гідромаш інжиніринг" у березні 2012 року не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності. Наслідком діяльності даних контрагентів є виключно чи переважно формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на адресу ПАТ "Миропільська паперова фабрика".

Також, відповідно до бази даних АІО "Податковий блок", по:

- ТОВ "Кетер" МТ (37604703) стан - (28) - триває процедура припинення (направлені заперечення органу ДПС).

- ТОВ "Торгоіл групп" (37358795) стан - (7) до Єдиного державного реєстру внесено запис про відсутність підтвердження відомостей.

- ТОВ "Пдромаш інжиніринг"(37675397) стан - (ЗО) в стані переходу до іншої ДПІ.

Отже, операції купівлі-продажу між позивачем та його контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків.

Дані обставина були покладена відповідачем в обгрунтування порушень вимог податкового законодавства з боку позивача, що на думку суду є безпідставним, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, за правилом п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; а за змістом п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

П. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналізуючи положення наведених норм закону, в кореспонденції з приписами ст. 44 Податкового кодексу України, ст. ст. 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України, суд доходить висновку, що платник податків має право на збільшення витрат з податку на прибуток у разі одночасного існування сукупності таких обставин як: 1) отримання від контрагента первинного документа без дефекту форми, змісту (тобто відтворення всіх обов'язкових за законом реквізитів, з детальним описанням суті та показників господарської операції) чи походження (тобто - створення документу реально існуючим суб'єктом права) або проведення операції списання безготівкових коштів з банківського рахунку в оплату вартості товару (роботи, послуги); 2) відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди; 3) реальне проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату; 4) настання події виникнення права на збільшення витрат (що, в залежності від виду понесених видатків, співпадає або з подією отримання доходу, або з подією понесення витрат).

З приводу викладених в акті суджень ДПІ щодо порушень при сплаті товариством податку на додану вартість суд зазначає, що за визначенням п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Так, у п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 визначено, - датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При судовому розгляді встановлено, що укладені між позивачем та вищевказаним контрагентами правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, ні ким не оскарженими та у судовому порядку не визнані не дійсними.

Виконання умов договорів підтверджується наданими до матеріалів справи первинними документами, бухгалтерської та податкової звітності, які виписані відповідно до п. 9.2. ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні" і п. 2.4. ст. 2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку".

Статтею 1 розділу 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" дається поняття первинного документу - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення.

В даному випадку позивачем такі документи в повному обсязі були надані як до перевірки так і до суду. При цьому відповідна сторона жодних зауважень до них не мала. А від так, суд не має підстав піддавати сумніву реальність вчинення позивачем господарських операцій в періоді, що перевірявся.

Необгрунтованим на думку суду є твердження відповідної сторони щодо відсутності у позивача товаро-транспортних документів по тим угодам, де обов'язок по транспортуванню було покладено на контрагента позивача, оскільки це не узгоджується з приписами чинного законодавства України.

Також, суд звертає увагу, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент позивача не виконав своїх зобов'язань по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

А від так, суд не може погодитися, що оскаржуване рішення є законним та обгрунтованим.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, в даному випадку відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її оскаржуване рішення, як суб'єкта владних повноважень, є неправомірним, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до вимог ст. 94 КАСУ позивачу підлягають поверненню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 487,20 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 94, 128, 159, 160, 162 КАСУ, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області 27.02.2014 року № 0003392200, прийняте щодо публічного акціонерного товариства "Миропільська паперова фабрика".

Стягнути з Державного бюджету України (УДКСУ в Червонозаводському районі м. Харкова, код: 37999628, р/р 31217206784011, МФО 851011) на користь публічного акціонерного товариства "Миропільська паперова фабрика" (юридична адреса: 61172, м. Харків, вул. Роганська, буд. 159, фактична адреса: 13033, Житомирська, область, Романівський район, смт. Миропіль, вул. Фабрична, буд. 1, р/р 26007300785922, в філії Житомирського обласного управління АТ "Ощадбанк, МФО 311647, ІПН: 057736906063) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 487,20 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня отримання копії постанови, шляхом подачі апеляційної скарги, з направленням її копії до апеляційної інстанції.

Суддя Самойлова В.В.