Ухвала суду № 38580133, 25.03.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

25 березня 2014 рокусправа № 804/4498/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.

суддів: Богданенка І.Ю. Уханенка С.А.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженої відповідальністю "Рігель - Вік" до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року адміністративний позов Товариства з обмеженої відповідальністю "Рігель - Вік" до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення - задоволено повністю: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби від 18 січня 2013 року № 0000032302.

Не погодившись з постановою суду, Державна податкова інспекція у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (правонаступник Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС) подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та винести нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах оскарження та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Рігель-Вік" з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "Детальсервіс" за квітень-травень 2012 року, за результатами якої складено акт від 08.01.2013 року №12/225/35862877.

Згідно висновків акту перевірки позивачем допущено порушення: ч.1 ст.203, ст.ст. 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України; п.185.1 ст. 185, п.186.1 ст.186, п. 187.1 ст.187, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України.

18 січня 2013 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000032302, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 5 973,76 грн..

Правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі акту перевірки, є предметом спору, переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено факт наявності порушень позивачем податкового законодавства, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим та таким, що спростовується матеріалами справи, а отже підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно п.п. 198.1., 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно до п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу витрат операційної діяльності та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідком якої є поставка товарів (робіт, послуг), понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 26.03.2012 року між ТОВ "Рігель-Вік" (Замовник) та ТОВ "Детальсервіс" (Диспетчер) укладено договір №26/03/12 про надання диспетчерських послуг, згідно умов якого Диспетчер зобов'язується по завданню (замовленню) Замовника надати послуги по пошуку та подачі під відвантаження автомобільного транспортного засобу, призначеного для перевезення вантажу, а Замовник зобов'язується сплатити ці послуги.

04 травня 2012 року між ТОВ "Рігель-Вік" та ТОВ "Детальсервіс" укладено договір №04/05/12 на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню вантажів у міжнародному та міжміському сполученні. Даний договір регулює взаємовідносини Сторін при перевезенні експортно-імпортних вантажів, вантажів за межами митного кордону України, а також вантажів по території України автомобільним транспортом. По умовам цього договору Експедитор-2 (ТОВ "Детальсервіс") приймає на себе зобов'язання здійснити перевезення вантажів автомобільним транспортом, а Експедитор-1 (ТОВ "Рігель-Вік") надати вантаж для перевезення.

На виконання вказаних договорів ТОВ "Детальсервіс" було виписано та надано ТОВ "Рігель-Вік" податкові накладні та акти здачі-прийомки виконаних робіт (послуг). Розрахунки за договором між сторонами були здійснені, що підтверджується платіжними дорученнями. Здійснення перевезень також підтверджується товарно-транспортними накладними.

Як досліджено судом апеляційної інстанції, акт перевірки не містить обставин про встановлення будь-яких недоліків цих первинних бухгалтерських документів та обставин, які б свідчили про факт відмови позивача від надання перевіряючим відповідних документів.

Отже, колегія суддів робить висновок про те, що зобов'язання сторін за вищезазначеним договором були виконані належним чином та в повному обсязі.

Окрім того, судом встановлено, що придбані у травні 2012 року послуги у ТОВ "Детальсервіс" підприємство позивача реалізувало контрагентам, вказаним у акті перевірки.

За наслідками здійснення господарських операцій було виписано акти виконаних робіт, податкові накладні, проведено оплату за укладеними договорами. На підставі даних первинних документів позивачем до податкової декларації з ПДВ включено до складу податкового зобов'язання суму ПДВ по податковим накладним, які були досліджені при проведенні перевірки та містяться в матеріалах справи.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків та набуття сторонами прав та обов'язків, що обумовлені ними.

Оскільки отримання позивачем послуг від ТОВ "Детальсервіс" підтверджується належними документами, оформленими відповідно до вимог чинного законодавства України, ці операції призвели до зміни реального майнового стану позивача, то колегія суддів приходить до висновку, що господарські операції із ТОВ "Детальсервіс" для підприємства позивача мали реальний і товарний характер, а одержані послуги були використані в подальшому в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності.

Окрім того, як вбачається з акту перевірки від 08.01.2013 року №12/225/35862877 висновки, викладені у ньому, зроблені відповідачем на підставі акту Західної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС від 10.08.2012 року №786/22-104/37997840 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Детальсервіс" щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за період квітень-червень 2012 року", відповідно до висновків якого ТОВ "Детальсервіс" не знаходиться за місцем реєстрації, підприємство не має виробничих та трудових ресурсів, транспортних засобів, складських приміщень та інших технічних умов, які є необхідними для здійснення господарської діяльності, у зв'язку з чим правочини, укладені ТОВ "Детальсервіс" з контрагентами, є нікчемними.

Проте суд апеляційної інстанції не погоджується з таким твердженням відповідача з огляду на наступне.

Аналізуючи норми "Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок", затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 27.12.2010 року №1232, а також "Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства", затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 року №984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 року за №34/18772, судом встановлено, що висновки податкового органу відносно правильності справляння платником податків сум податків та зборів за відображеними в податковій звітності показниками господарських операцій можуть бути викладені виключно в акті перевірки або довідці зустрічної звірки.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що у акті про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання лише засвідчується факт неможливості її проведення без встановлення висновків стосовно документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків, оскільки у розпорядженні податкового органу були відсутні первинні документи.

Висновки про порушення контрагентом податкової дисципліни, зафіксовані в акті про неможливість проведення зустрічної звірки, не можуть бути підставою для обмеження права позивача на податковий кредит за умови реальності господарської операції. Податковим органом не надано доказів того, що позивач та його контрагент діяли зі спільним умислом, що суперечить інтересам держави з метою отримання матеріальних благ.

Отже, колегія суддів вважає, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки по ТОВ "Детальсервіс" не є належним доказом відсутності реального виконання господарських операцій між вказаною особою та позивачем.

Щодо висновків відповідача викладених в акті перевірки про порушення позивачем вимог ч.1 ст.203, ст.215, ст.228, ст.662, ст.655, ст. 656 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно до ст. 203 Цивільного кодексу України передбачається, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ст. 228 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Надаючи аналіз ст. 20 Податкового кодексу України, судом першої інстанції було вірно зазначено, що відповідач не наділений законними повноваженнями щодо визнання правочинів недійсними або нікчемними.

Як вбачається з матеріалів справи, акт перевірки не містить доказів порушення позивачем при укладенні угод з контрагентами та їх виконанні публічного порядку, як підстави недійсності за законом (нікчемності). При наявності ж об'єктивних даних щодо недодержання вимог відповідності правочинів інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, їх недійсність має встановлюватись виключно судом із застосуванням визначених законом наслідків.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що висновок податкового органу про порушення позивачем частини 1 статті 203, статей 215, 228 Цивільного кодексу України зроблено поза межами компетенції податкової інспекції, оскільки чинним законодавством не передбачено право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання, при перевірці їх господарської діяльності або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам статей 662, 655, 656 Цивільного Кодексу України в актах перевірки.

Отже, виходячи з аналізу даних обставин справи та правовідносин, що їм відповідають, колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість за податковими накладними, отриманими від контрагентів.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що податковим органом не доведено правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення від 18 січня 2013 року № 0000032302, а тому, колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ч.1 ст.198, ст.200, ст. 205, ст.206, ч.2 ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ю.М. Дадим

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко