Постанова № 38579922, 30.04.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2014 року Справа № 5004/1424/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Мамченко Ю.А.

судді Дужич С.П. ,

судді Саврій В.А.

при секретарі Ткач Ю.В.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Данилюк О.С. (посвідчення №021869 від 24.10.2013 р.)

від позивача - Пронін О.А. (довіреність №356 від 08.01.2014р.)

від відповідача - не з'явився

від третьої особи на стороні відповідача - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу відповідача Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2" Державного агентства резерву України на рішення господарського суду Волинської області від 11 вересня 2013 року у справі №5004/1424/12 (суддя Якушева І.О.)

за позовом першого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави держави в особі Аграрного фонду

до Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" Державного агентства резерву України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державне агентство резерву України

про стягнення 56 939 668 грн. 49 коп. збитків

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 23 січня 2013 року у справі №5004/1424/12 позов першого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Аграрного фонду (01001, м.Київ, вул. Б.Грінченка, 1, код ЄДРПОУ 33642855) (далі - позивач) до Державного підприємства «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» Державного агентства резерву України (45650, Волинська область, Луцький район, с.Рованці, вул.Промислова, 4, код ЄДРПОУ 00953065) (далі - відповідач) за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28) (далі - третя особа) про стягнення 57005139 грн. 01 коп. збитків задоволено /т.3, а.с.19-23/. Стягнуто з державного підприємства «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» Державного агентства резерву України 64380 грн. судового збору на користь Державного бюджету.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2013 року у справі №5004/1424/12 апеляційну скаргу Державного підприємства «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» від 05 лютого 2013 року задоволено, рішення господарського суду Волинської області від 23.01.2013 року скасовано, прийнято нове рішення, яким в позові Першого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Аграрного фонду до Державного підприємства «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» Державного агентства резерву України відмовлено /т.3, а.с. 89-100/. Стягнуто з Аграрного фонду на користь Державного підприємства «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» Державного агентства резерву України судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 34410 грн..

Постановою Вищого господарського суду України від 20 червня 2013 року у справі №5004/1424/12 касаційну скаргу Першого заступника прокурора Рівненської області задоволено частково, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10.04.2013 року у справі №5004/1424/12 і рішення господарського суду Волинської області від 23.01.2013 року скасовано. Матеріали справи скеровано для нового розгляду до господарського суду Волинської області /т.3, а.с. 141-151/. Вищий господарський суд у постанові вказав на те, що при новому розгляді справи суду необхідно оцінити усі докази в сукупності надані, як позивачем так і відповідачем, установити кількість фактично переданого зерна на зберігання відповідачеві з підтвердженням цього відповідними документами, з'ясувати фактичну наявність на складі відповідача зерна, належного позивачеві, враховуючи те, що доведення обставин щодо наявності чи відсутності, переданого на зберігання зерна покладається саме на зберігача, тобто відповідача у справі, і виходячи з установленого з'ясувати наявність чи відсутність усіх складових цивільного правопорушення.

Рішенням господарського суду Волинської області від 11 вересня 2013 року у справі №5004/1424/12 (суддя Якушева І.О.) позовні вимоги задоволено повністю, з урахуванням заяви №66-6362 вих13 від 27.08.2013 року про зменшення позовних вимог /т.4, а.с. 21-25/. Вказане рішення обґрунтовано тим, що внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо зберігання зерна, продуктів переробки позивачу завдано збитків, які згідно з розрахунком становлять 56939668,49 грн.. Відповідач розміру збитків не оспорив, їх контррозрахунку не подав.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач - ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» Державного агентства резерву України звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити /т.4, а.с. 36-39/. Обґрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення господарського суду Волинської області винесене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи. Зокрема, апелянт зазначає, що суд безпідставно вказує на протиправну поведінку ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів №2», причинний зв'язок між збитками та діями останнього, оскільки, вироком Луцького міськрайонного суду від 19 березня 2012 року по справі №1-793/2011 було визнано винними посадових осіб відповідача у злочинах внаслідок яких було виявлено нестачу товарно-матеріальних цінностей. Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 22 серпня 2012 року вирок суду був частково змінений, а справу було направлено на новий судовий розгляд. Таким чином судом не доведено і не може бути доведено винної поведінки (невиконання умов договору) ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів №2». Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що невиконання позивачем дій (направлення вимоги на видачу зерна, передачу складських свідоцтв, видачу довіреності тощо), до виконання яких відповідач не зміг виконати свій обов'язок по передачі зерна спричинило відстрочення виконання договору. Позивач не позбавлений права звернення до відповідача для отримання зерна.

Аграрний фонд у письмових поясненнях на апеляційну скаргу та безпосередньо в судовому засіданні вважає рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення /т.4, а.с. 51-53/.

Позивач в обґрунтування своїх письмових пояснень зазначає, що оскільки ні законом, ні договорами зберігання не визначено форму пред'явлення вимоги поклажодавця, тому останній може реалізувати своє право, зокрема шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - позові. Для притягнення до цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді відшкодування збитків наявні весь склад правопорушення: протиправна поведінка особи, шкода, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 04 жовтня 2013 року у справі №5004/1424/12 апеляційну скаргу відповідача ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» Державного агентства резерву України було прийнято до провадження та призначено дату судового засідання на 16 жовтня 2013 року /т.4, а.с. 34/.

Розпорядженням в.о. голови Рівненського апеляційного господарського суду від 16 жовтня 2013 року, у зв'язку із службовою необхідністю судді Коломис В.В., внесено зміни до складу колегії суддів та визначено наступний її склад: головуючий суддя Мамченко Ю.А., суддя Тимошенко О.М., суддя Бучинська Г.Б. /т.4, а.с. 50/.

В судовому засіданні 16 жовтня 2013 року, у зв'язку з неявкою представників відповідача та третьої особи, розгляд апеляційної скарги було відкладено на 06 листопада 2013 року.

Розпорядженням Голови Рівненського апеляційного господарського суду від 05 листопада 2013 року, відповідно до затверджених складів колегій, внесено зміни до складу колегії суддів та визначено наступний її склад: головуючий суддя Мамченко Ю.А., суддя Дужич С.П., суддя Бучинська Г.Б. /т.4, а.с. 68/.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 11 грудня 2013 року у справі №5004/1424/12 було призначено комплексну економічно-бухгалтерську та товарознавчу експертизу, проведення якої було доручено Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз. Провадження у справі було зупинено /т.4, а.с.122-125/.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 27 січня 2014 року провадження у справі №5004/1424/12 поновлено. Зобов'язано сторони надати судовій колегії додаткові матеріали, які витребовувалися судовим експертом /т.4, а.с. 132-133/.

Розпорядженням в.о. голови Рівненського апеляційного господарського суду від 10 лютого 2014 року, відповідно до затверджених складів колегій, внесено зміни до складу колегії суддів та визначено наступний її склад: головуючий суддя Мамченко Ю.А., суддя Дужич С.П., суддя Саврій В.А. /т.4, а.с.139/.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2014 року матеріали справи №5004/1424/12 направлено Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз для проведення комплексної судової економічно-бухгалтерської та товарознавчої експертиз згідно ухвали Рівненського апеляційного господарського суду у даній справі від 11 грудня 2013 року /т.4, а.с.159-161/.

20 березня 2014 року на адресу суду було повернуто матеріали справи №5004/1424/12 разом з повідомленням №4803 від 17.03.2014 року про неможливість дачі висновку судово-економічної експертизи по господарській справі №5004/1424/12 /т.4, а.с.170/.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 21 березня 2014 року було поновлено провадження у справі №5004/1424/12 /т.4. а.с.171/.

Представники відповідача та третьої особи на стороні відповідача в судове засідання 30 квітня 2014 року не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином /т.4, а.с.184-185/.

Враховуючи положення статті 102 ГПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а також те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників відповідача та третьої особи за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог статті 101 ГПК України.

Крім того, відповідно до пункту 2 ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 09 квітня 2014 року передбачалося, що неявка представників сторін в судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та письмових пояснень позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 14.11.2007 року № С 03/Ж/07/9 (додаткові договори від 01.10.2008 року, 01.06.2009 року, 06.06.2009 року, 24.11.2000 року, 06.03.2010 року); 04.06.2008 року №1 (додаткові договори б/н від 01.06.2009 року, 06.06.2009 року, 24.11.2009 року, 06.03.2010 року); 04.06.2008 року №14 (додаткові договори б/н від 01.06.2009 року, 06.06.2009 року, 24.11.2009 року, 06.03.2010 року); 02.03.2009 року №63 (додаткові договори б/н від 06.06.2009 року, 24.11.2009 року, 06.03.2010 року); 02.03.2009 року №64 (додаткові договори б/н від 06.06.2009 року, 24.11.2009 року, 06.03.2010 року) між Аграрним фондом як поклажедавцем і державним підприємством "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" як зерновим складом були укладені договори складського зберігання зерна.

Згідно з пунктами 1.1. договорів складського зберігання зерна з врахуванням редакції додаткових договорів від 06.03.2010 року Аграрний фонд як поклажедавець зобов'язався передати, а державне підприємство "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" як зерновий склад зобов'язалось прийняти на зберігання зерно пшениці, жита, ячменю, кукурудзи (об'єкти державного цінового регулювання), якість яких відповідає ДСТУ, за заліковою вагою в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло на карточку поклажодавця і засвідчується відповідними складськими документами та в установлений строк повернути його поклажодавцю або особі, зазначеній ним як одержувач, в стані, передбаченому цим договором та законодавством.

Відповідно до положень вказаних договорів строк зберігання зерна до пред'явлення вимоги поклажодавця (позивача); зерновий склад не має права розпоряджатися зерном поклажодавця.

На виконання умов цих договорів позивач передав, а відповідач прийняв 32 278,943 тонн зерна врожаю 2007-2009 років на зберігання (письмові пояснення позивача, таблиця із зазначенням кількості переданого зерна на ДП «Луцький КХП №2» - т. 4, а.с.1-4), з них:

- пшениці 2 класу 483,816 тонн, що підтверджується простим складським свідоцтвом на зерно на пред'явника АА №053080 від 07.08.2009 року /т.4, а.с.8/;

- пшениці 3 класу 5018,314 тонн, що підтверджується простими складськими свідоцтвами на зерно на пред'явника, складськими квитанціями на зерно АА №053076 від 24.07.2009 року, АА №053072 від 24.07.2009 року, АА №053073 від 24.07.2009 року, АА №053032 від 01.08.2009 року, АА №053081 від 07.08.2009 року, АА №053083 від 07.08.2009 року /т.1, а.с. 59-114, т.2, а.с. 114/;

- пшениці 4 класу 24883,568 тонн, що підтверджується простими складськими свідоцтвами на зерно на пред'явника, складськими квитанціями АА №047961 від 14.08.2008р., АА №047963 від 18.08.2008р., АА №047964 від 21.08.2008р., АА №047965 від 26.08.2008р., АА №047966 від 26.08.2008р., АА №047967 від 27.08.2008р., АА №047969 від 29.08.2008р., АА №026575 від 29.08.2008р., АА №053001 від 02.09.2008р., АА №053002 від 03.09.2008р., АА №053005 від 09.09.2008р., АА №053007 від 11.09.2008р., АА №053008 від 12.09.2008р., АА №053012 від 12.09.2008р., АА №053018 від 25.09.2008р., АА №053020 від 25.09.2008р., АА №053017 від 25.09.2008р., АА №053022 від 01.10.2008р., АА №053024 від 04.11.2008р., АА № 053026 від 04.11.2008р., АА №053028 від 07.11.2008р., АА №026588 від 17.12.2008р., АА №053029 від 17.12.2008р., АА №026587 від 17.12.2008р., АА №053023 від 03.10.2008р., АА №053036 від 02.03.2009р., АЗ №026596 від 04.03.2009р., АЗ №026586 від 06.03.2009р., АА №053041 від 06.03.2009р., АА №053047 від 18.03.2009р., АЗ №026589 від 19.03.2009р., АЗ №026594 від 23.03.2009р., АА №053051 від 25.03.2009р., АА №053060 від 27.03.2009р., АА №053064 від 30.03.2009р., АА №053062 від 31.03.2009р., АА №053066 від 15.04.2009р., АА №053067 від 15.04.2009р., АА №053070 від 04.06.2009р., АА №040045 від 04.06.2009р., АА №053056 від 04.06.2009р., АА №040039 від 01.08.2009р., АА №053092 від 19.08.2009р., АА № 040041 від 01.10.2009р., АЗ №026584 від 28.11.2008р., АА №053033 від 12.01.2009р. /т. 1, а.с. 59-114/;

- пшениці 5 класу 673,245 тонн, що підтверджується простими складськими свідоцтвами на зерно на пред'явника, складськими квитанціями АА №053004 від 03.09.2008 року, АА №053046 від 12.03.2009 року, АА №053061 від 31.03.2009 року, АА №040040 від 01.10.2009 року, АА №053034 від 12.01.2009 року /т. 1, а.с. 59-114/;

- жито 1 класу 120 тонн, що підтверджується простим складським свідоцтвом на зерно на пред'явника АА№9053097 від 31.08.2009 року /т. 4, а.с.5/;

- жито 2 класу 100 тонн, що підтверджується простим складським свідоцтвом на зерно на пред'явника АА №053091 від 20.08.2009 року /т. 4, а.с.6/;

- жито 3 класу 1000 тонн, що підтверджується простим складським свідоцтвом на зерно на пред'явника АА №053031 від 03.03.2009 року /т.4, а.с.7/.

Згідно з пунктами 10, 24 статті 1 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" зберігання зерна - це комплекс заходів, що включають приймання доробку, зберігання і відвантаження зерна; складські документи на зерно - це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа.

Статтею 24 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" визначено, що зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах. Зерновий склад зобов'язаний вживати усіх заходів, передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання. Видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи.

Відповідно до статті 961 ЦК України товарний склад на підтвердження прийняття товару видає складську квитанцію.

На підтвердження прийняття зерна на зберігання відповідач виписав і надав позивачу прості складські свідоцтва на зерно на пред'явника та складські квитанції на зерно /т. 1, а.с.59-114; т.2, а.с. 114; т. 4, а.с.5-8/.

Щодо відповідності вимогам законодавства виданих відповідачем складських документів на зерно колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України № 510 від 11 квітня 2003 pоку затверджено Порядок випуску бланків складських документів на зерно, їх передачі та продажу зерновим складам.

Згідно із пунктами 1, 2, 6 Порядку підставою для видачі складських документів на зерно є прийняття зерна зерновим складом на зберігання.

Інформація про складські документи вноситься до реєстру складських документів на зерно у порядку, що встановлений Кабінетом Міністрів України.

Бланки складських документів є бланками суворої звітності, виготовлення, отримання, доставка, облік, зберігання, видача, списання яких проводиться згідно із законодавством.

Статтями 37, 40 Закону України „Про зерно та ринок зерна в Україні" встановлено, що до складських документів про прийняття зерна віднесено складську квитанцію, істотні дані якої встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Наказом Мінагрополітики України від 27.06.2003 року №198 "Про затвердження Положення про обіг складських документів на зерно", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.07.2003 N 605/7926, введено в обіг складські документи на зерно для суб'єктів зберігання зерна всіх форм власності.

Згідно з пунктами 1.1., 1.4., 1.7., 1.14.,1.19., 1.20., 3.1., 3.2., 4.1., 4.2, 4.3. Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 27 червня 2003 року №198 (надалі - Положення ) складськими документами на зерно є складська квитанція, просте та подвійне складські свідоцтва (складські документи).

Кожний примірник бланків складських документів повинен мати свої індивідуальні номер і серію. Серія складається з двох літер, а номер - з шести цифр. На копії друкарським способом наносяться слова "другий примірник".

При оформленні партії зерна складська квитанція виписується є обов'язковому порядку як первинний документ, що засвідчує кількість та якість прийнятого складом зерна.

У складських документах на зерно мають бути зазначені всі відомості (реквізити), передбачені формами складських документів на зерно, підписані уповноваженими представниками зернового складу, завірені печаткою складу. Складська квитанція підписується також завідувачем лабораторії зернового складу.

Після заповнення реквізитів складського документа на зерно, реєстрації його у Реєстрі складських документів на зерно з присвоєнням порядкового номера, один примірник оригіналу заповненого бланка складського документа передається поклажодавцеві або вповноваженій ним особі, а другий залишається на складі. Поклажодавець чи вповноважена ним особа на підтвердження отримання складського документа ставить власний підпис у Реєстрі складських документів на зерно, що ведеться зерновим складом.

Складська квитанція є документом, який після набрання чинності цим Положенням замінює прибуткову квитанцію (форма ПК-13) і який видається зерновим складом при прийнятті кожної партії зерна на зберігання та заповнюється у двох примірниках.

Підставою для видачі складської квитанції на зерно є угода про зберігання зерна, укладена між зерновим складом і поклажодавцем, та факт прийняття зерна на зберігання.

З метою розміщення зерна на зберігання зерновий склад і власник зерна укладають договір про складське зберігання зерна.

На вимогу поклажодавця зерновий склад виписує йому на одну партію прийнятого зерна подвійне складське свідоцтво або просте складське свідоцтво на зерно. Зерновому складу забороняється видавати поклажодавцю два складських свідоцтва на одну партію зерна.

Обов'язкові реквізити лицьового боку простого складського свідоцтва або подвійного складського свідоцтва заповнює уповноважений на це працівник зернового складу. Підписує прості складські свідоцтва і подвійні складські свідоцтва уповноважений представник зернового складу.

Відповідно до п.п. 19, 20, 21, 23, 24 постанови Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2003 року №510 «Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно» просте складське свідоцтво видається на пред'явника.

Бланк простого складського свідоцтва розміщується на аркуші паперу формату А4 (додаток 2).

На лицьовому боці бланка простого складського свідоцтва зазначаються такі відомості: 1)поточний номер свідоцтва згідно з реєстром; 2)дата видачі свідоцтва; 3)найменування та місцезнаходження зернового складу, що прийняв зерно на зберігання, ідентифікаційний код суб'єкта підприємницької діяльності; 4)найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, від якої прийнято зерно на зберігання, а також місцезнаходження (місце проживання) такої особи; 5) посилання на договір складського зберігання зерна; 6)найменування та кількість прийнятого на зберігання зерна, рік збирання урожаю, посилання на державний стандарт або нормативний акт, якому відповідає прийняте на зберігання зерно, та документ, що засвідчує якість зерна; 7)вказівка про знеособлене або відокремлене зберігання зерна; 8) строк, на який прийнято зерно на зберігання, якщо такий строк встановлюється, або застереження, що зерно прийняте на зберігання до запитання, згідно із сертифікатом на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, виданим зерновому складу; 9) розмір плати за зберігання або тарифи, на підставі яких вона нараховується, та порядок оплати послуг із зберігання; 10)дані про отриманий кредит (подаються у разі застосування правил, встановлених для заставного свідоцтва), а саме - розмір та умови кредиту, строк платежу, річну ставку (відсотки), дату індосаменту, найменування індосата (юридична або фізична особа), місцезнаходження (місце проживання), ідентифікаційний код суб'єкта підприємницької діяльності, документ, що посвідчує фізичну особу, підпис і місце для печатки; 11) назва страхової компанії, що застрахувала зерно.

Бланк складської квитанції розміщується на аркуші паперу формату А5 (додаток 3).

Бланк складської квитанції повинен містити такі дані: 1)найменування зернового складу; 2)дату видачі квитанції; 3)серію та номер квитанції; 4)найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, від якої прийнято зерно на зберігання, а також місцезнаходження (місце проживання) такої особи; 5)номер і дату накладної; 6)вказівку про знеособлене або відокремлене зберігання зерна; 7)найменування та кількість прийнятого на зберігання зерна, рік збирання урожаю, посилання на державний стандарт або нормативний акт, якому відповідає прийняте на зберігання зерно; 8)якісні характеристики зерна з посиланням на документ, що їх засвідчує.

Бланк скріплюється підписом уповноваженої особи та печаткою зернового складу.

Як встановлено судами обох інстанцій, видані відповідачем на підтвердження прийняття зерна на зберігання складські квитанції на зерно, прості складські свідоцтва на зерно на пред'явника відповідають наведеним вимогам, за винятком двох простих складських свідоцтв: серії АА №053033 від 12.01.2009 року, серії АА №053034 від 12.01.2009 року /т. 1, а.с.111, 112/, в яких відсутнє посилання на договір складського зберігання. Проте, на цих свідоцтвах містяться підписи керівника і головного бухгалтера ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів №2», вони скріплені печаткою; при цьому відповідач під час розгляду справи, як в суді першої так і апеляційної інстанції, факту передачі зерна за цими свідоцтвами не заперечував, доказів, які б свідчили про анулювання свідоцтв, не подав.

Пунктом 2.5.4 Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 27 червня 2003 року №198, передбачено, що зерновий склад надсилає державному підприємству "Держреєстри України" щоденно дані в електронному вигляді в порядку, визначеному Міністерством аграрної політики України, відомості про видані та погашені зерновим складом протягом попереднього робочого дня складські документи на зерно.

У відомостях про видані та погашені зерновим складом протягом попереднього робочого дня складських документах на зерно, надісланих ДП «Луцький КХП №2» державному підприємству "Держреєстри України", є посилання на договір складського зберігання №1 від 04.06.2008 року /т. 4, а.с. 10-11/.

Колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого суду, що за таких обставин, незважаючи на недоліки в оформленні простих складських свідоцтв на зерно на пред'явника, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, їх слід вважати належними доказами на підтвердження передачі і прийняття зерна на зберігання на підставі договору складського зберігання №1 від 04.06.2008 року.

04.03.2008 року між Аграрним фондом як замовником і державним підприємством "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" як переробником було укладено договір про переробку складського зберігання зерна №21 (надалі - договір про переробку складського зберігання зерна) /т. 1, а.с.115/.

Згідно з п.1.1. цього договору замовник передає переробнику зерно пшениці для переробки на борошно підприємстві виробника, а переробник приймає зерно, доводить його до борошномельних кондицій, забезпечує збереження і переробку цього зерна на борошно, зберігає і видає борошно замовнику на підприємстві переробника.

Згідно з п.п.2.2.3., 2.2.4., 2.2.7. п.2.2. договору про переробку складського зберігання зерна переробник взяв на себе зобов'язання розмістити зерно пшениці в елеваторі або на складах, зберігати і переробити його на борошно згідно з дозволом замовника на переробку; переробити зерно пшениці на борошно після отримання від замовника дозволу на переробку зерна; забезпечити зберігання зерна пшениці та продуктів її переробки; нести повну матеріальну відповідальність за втрату, нестачу, псування і зниження якості зерна та продуктів його переробки.

Підпунктом 2.1.1. пункту 2.1. договору визначено, що замовник зобов'язується передати переробнику зерно пшениці погодженої партії для переробки, кількість і асортимент якої зазначається в додаткових договорах до цього договору.

Згідно з поясненнями представника позивача зерно на переробку було передано відповідачу із зерна, переданого на зберігання.

Згідно з дозволами на переробку зерна від 17.03.2008, 07.04.2008, 05.05.2008, 02.06.2008, 31.07.2008, 10.09.2008, 19.10.2008, 09.11.2008, 01.12.2008 /т. 3, а.с.189-197/ позивач дозволив відповідачу переробити 4740,907 тонн зерна пшениці 2007 року врожаю на борошно на підставі договору №21 від 04.03.2008 року.

На виконання умов договору №21 від 04.03.2008 року відповідач здійснив переробку зерна державного інтервенційного фонду, в результаті якої було отримано 1517 т борошна вищого ґатунку, 1883,100 т борошна 1-го ґатунку, 27,750 т борошна 2-го ґатунку, 1152,415 т висівок, 162,123 т зернових відходів /розрахунок - т. 3, а.с.207/.

Результати переробки зерна оформлено актами про зачистку виробничого корпусу і переробки зерна за березень 2008 року, за квітень 2008 року, за травень 2008 року, за червень 2008 року, за липень-серпень 2008 року, за вересень 2008 року, за жовтень 2008 року, за листопад 2008 року, за грудень 2008 року /т. 3, а.с.198-206/.

Актами перевірок наявності зерна, закупленого до державного інтервенційного фонду, та відповідності їх кількісним та якісним показникам та борошна, продуктів переробки державного інтервенційного фонду на державному підприємстві "Луцький комбінат хлібопродуктів №2 "Державного агентства резерву України від 06.08.2010 року, від 05.08.2010 року, від 02.08.2012 року, від 02.08.2012 року виявлено відсутність 30 576,943 тонн зерна пшениці, 39,197 тонн жита, 686,320 тонн борошна вищого ґатунку, 792,800 тонн борошна першого ґатунку, 27,750 тонн борошна другого ґатунку, 162,123 тонни зернових відходів 1-2 категорії, а всього 1668,993 тонн продуктів переробки зерна /т. 2, а.с. 112-113, 115-116/.

01.08.2013 року було складено новий акт перевірки /т. 3, а.с.232-233/, згідно з яким нестача зерна з врахуванням виправданих втрат становить: 5018,314 тонн пшениці м'якої 3 класу, 24883,568 тонни пшениці м'якої 4 класу, 673,245 тонни пшениці м'якої 5 класу.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. 525, ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 294 Господарського кодексу України зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

За приписами ст. 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво (ст. 961 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцю річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості, річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

У відповідності із ст.ст.9, 10, 11, 16, 18, 19 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" від 23.12.2004 року № 2286-IV сертифікований склад згідно із цим Законом має право видавати складські свідоцтва виключно після одержання сертифіката про відповідність надання послуг із зберігання товарів і тільки на ті групи товарів, які зазначені в сертифікаті. У разі позбавлення в установленому законодавством порядку сертифікованого складу сертифіката про відповідність надання послуг із зберігання товарів видані раніше складські свідоцтва залишаються дійсними до закінчення строку зберігання, на який прийнято товар, і зазначений склад зобов'язаний виконати всі умови, передбачені договором зберігання, до закінчення строку дії відповідного договору. У разі ліквідації сертифікованого складу або товарного складу, позбавленого сертифіката, передача відповідних зобов'язань іншому сертифікованому складу здійснюється в порядку, встановленому уповноваженим органом.

За договором складського зберігання сертифікований склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Зобов'язання сторін за договором складського зберігання припиняються з погашенням відповідних складських свідоцтв, крім випадків, передбачених законом.

Строк, на який прийнято товар на зберігання, визначається за домовленістю сторін та вказується у складському свідоцтві. Строк такого зберігання, зазначений у складському свідоцтві, не може перевищувати строк, на який укладено договір складського зберігання.

Сертифікований склад зобов'язаний повернути товар на першу вимогу володільця складського свідоцтва, навіть якщо строк його зберігання не закінчився, за умови пред'явлення та наступної передачі сертифікованому складу з метою погашення простого складського свідоцтва або обох частин подвійного складського свідоцтва. У реєстрі складських свідоцтв робиться запис про їх погашення.

Володілець складського свідоцтва пред'являє сертифікованому складу свідоцтво з письмовою вимогою про видачу товару. Сертифікований склад зобов'язаний письмово повідомити власника подвійного складського свідоцтва або особу, з якою було укладено відповідний договір складського зберігання, про необхідність забрати товар із зберігання протягом п'яти календарних днів після закінчення строку зберігання, зазначеного у складському свідоцтві.

Сертифікований склад зобов'язаний повернути володільцю складського свідоцтва товар у стані, передбаченому договором складського зберігання.

Як встановлено судами обох інстанцій, конкретні строки повернення зерна сторонами погоджені не були.

Оскільки ні законом, ні договорами зберігання не визначено форми пред'явлення вимоги поклажодавця про повернення речі, то останній може реалізувати своє право, зокрема, шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - позову.

Згідно з поштовим штемпелем на конверті /т. 1, а.с.137/, позовну заяву було надіслано до суду 09.11.2012 року.

Місцевим господарським судом правомірно встановлено, що відповідач не виконав зобов'язання щодо належного зберігання зерна, не забезпечив зберігання продуктів переробки і не повернув їх поклажедавцю.

Щодо доводів апелянта стосовно того, що невиконання позивачем дій (направлення вимоги на видачу зерна, передачу складських свідоцтв, видачу довіреності тощо) до виконання яких відповідач не зміг виконати свій обов'язок по передачі зерна, спричинило відстрочення виконання договору, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» від 23.12.2004 року №2286-IV, товар може бути виданий із складу за рішенням суду або в порядку примусового стягнення лише за подвійним складським свідоцтвом згідно із Законом України «Про виконавче провадження». При цьому видане на цей товар подвійне складське свідоцтво погашається і в реєстрі складських свідоцтв робиться запис про його погашення. Частиною 4 статті 17 цього ж Закону передбачено, що при видачі товару, який зберігається за простим складським свідоцтвом, сторона, яка цього вимагає, повинна повернути сертифікованому складу раніше видане просте складське свідоцтво. А відтак, на законодавчому рівні закріплено, що сам факт не передачі складських свідоцтв не може бути підставою для відстрочення виконання договору чи неможливості стягнення збитків завданих неналежним виконанням договору зберігання у примусовому порядку.

За приписами ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. При цьому боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ст. 623 Цивільного кодексу України).

Статтею 950 Цивільного кодексу України встановлена відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі, зокрема, за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

Відповідно до приписів ст.951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцю втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості. Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ст. 953 Цивільного кодексу України).

Як визначено ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно з частинами 1, 2 статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Стягнення збитків є заходом цивільної відповідальності. Умовою відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, у тому числі у вигляді відшкодування збитків, є вина боржника. Кредитор не повинен доводити вину боржника у порушенні зобов'язання. На нього покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і завданими збитками та їх розмір. Застосування принципу вини як умови відповідальності за порушення зобов'язання, пов'язане також з необхідністю з'ясування таких обставин, як вина кредитора або вина обох сторін.

Вказаної правової позиції дотримується також і Вищий господарський суд України, зокрема, у постанові від 07 серпня 2012 року у справі №5009/102/12.

Відповідно до положень статті 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажедавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі у розмірі її вартості.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо зберігання зерна, продуктів переробки позивачу завдано збитків, які згідно з розрахунком /т.3, а.с.230-231/ становлять 56 939 668,49 грн.

Збитки обчислені позивачем відповідно до п.2 Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №116 від 22.01.1996 року, та наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України №125 від 14.03.2012 року «Питання діяльності Аграрного фонду на організованому аграрному ринку у 2012/2013 маркетинговому періоді».

Відповідач розміру збитків не оспорив, їх контррозрахунку не подав.

Згідно з п.1.4 Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України від 13 жовтня 2008 року №661, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18.11.2008 року за № 1111/15802, обов'язок ведення кількісно-якісного обліку зерна покладено на відповідача.

Відповідач в процесі розгляду справи доводів позивача про відсутність зерна та продуктів переробки не зерноскладі не спростував, доказів на підтвердження їх наявності не подав, а також не довів, що шкоду завдано не з його вини.

Відтак, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що вимога прокурора про стягнення з відповідача 56 939 668,49 грн. збитків, завданих нестачею зерна та продуктів переробки, обґрунтована і підлягає до задоволення.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до п.1 ст.103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та зважаючи на наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

У відповідності до ст.49 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Волинської області від 11.09.13 р. у справі №5004/1424/12 залишити без змін, апеляційну скаргу Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" Державного агенства резерву України - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу № 5004/1424/12 повернути господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Саврій В.А.