Рішення № 38579775, 30.04.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/3725/14 30.04.14

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Дворченко О.О.

розглянувши справу № 910/3725/14

За позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави

до 1) Київської міської ради;

2) обслуговуючого кооперативу житлового кооперативу "Харчомашовець";

3) товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна асоціація";

4) товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕСТБУД"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на сторонін

позивача: 1) Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради

(Київської міської державної адміністрації);

2) Головне управління Державного агентства земельних ресурсів України

у м. Києві;

3) Реєстраційну службу Головного управління юстиції у м. Києві.

про визнання недійсними рішення, державних актів на право власності на землю

та визнання відсутності прав.

За участю представників сторін:

від прокуратури: Орленко А.О., посвідчення № 000336 від 18.07.2012р.;

від відповідача 1: не з'явився;

від відповідача 2: не з'явився;

від відповідача 3: не з'явився;

від відповідача 4: Іщенко Г.М., довіреність б/н від 26.03.2014р.;

від третьої особи 1: не з'явився;

від третьої особи 2: Хуторянська Н.В., довіреність б/н від 15.01.2014р.;

від третьої особи 3: не з'явився.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернувся за позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави до Київської міської ради (надалі - відповідач 1), обслуговуючого кооперативу житлового кооперативу "Харчомашовець" (надалі - відповідач 2), товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна асоціація" (надалі - відповідач 3), товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕСТБУД" (надалі - відповідач 4) про визнання недійсним рішення, державних актів на право власності на землю та визнання відсутності прав.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням Київською міською радою під час прийняття рішення від 01.10.2007р. № 356/3190 положень Земельного кодексу України та Закону України "Про природно-заповідний фонд України, внаслідок чого спірні земельні ділянки перейшли у приватну власність, що порушує право власності територіальної громади міста Києва на землі ландшафтного заповідника місцевого значення, а також інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.03.2014р. порушено провадження у справі № 910/3725/14, залучено до участі у розгляді справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1) Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); 2) Головне управління Державного агентства земельних ресурсів України у м. Києві; 3) реєстраційну службу Головного управління юстиції у м. Києві та призначено судове засідання на 03.04.2014р.

Присутній у судовому засіданні 03.04.2014р. представник Генеральної прокуратури України підтримав заявлені позовні вимоги, з підстав наведених у позовній заяві, та на виконання вимог суду подав для огляду в судовому засіданні оригінали документів, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Окрім цього, представник прокуратури просив задовольнити заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, яка міститься у позовній заяві.

Представник третьої особи 1 підтримав заявлені прокуратурою вимоги.

Представник третьої особи 2 зазначив про неможливість надати будь-яких письмових пояснень з огляду на те, що правомірність прийняття рішення органом місцевого самоврядування не стосується прав і обов'язків Головного управління Державного агентства земельних ресурсів України у м. Києві.

Присутній в засіданні суду представник відповідача 4 подав відзив на позовну заяву, в якому позов не визнає, посилаючись на наявність судових рішень, в яких вже досліджувались питання правомірності прийняття Київською міською радою рішення від 01.10.2007р. за № 356/190 та передачу відповідачу 2 спірних земельних ділянок. Також, представник відповідача 4 зазначив про пропуск прокурором строку позовної давності.

Представники відповідачів 1, 2, 3 у судове засідання не з'явились з невідомих причин та витребувані судом докази не подали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2014р. розгляд справи №910/3725/14 відкладено на 17.04.2014р., у зв'язку з неявкою в судове засідання представників відповідачів, неподанням витребуваних доказів та необхідністю витребування нових доказів у справі.

Присутній у судовому засіданні 17.04.2014р. представник Генеральної прокуратури України підтримав заявлені позовні вимоги, з підстав наведених у позовній заяві, та виклав додаткові пояснення по справі.

Представники відповідачів 1, 2, 3 у судове засідання повторно не з'явились з невідомих причин та витребувані судом докази не подали.

Представник відповідача 4 заперечив проти наданих представником прокуратури пояснень.

Представник третьої особи 2 підтримав заявлені прокуратурою вимоги.

Представники третіх осіб 1 та 3 в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Суд, розглянувши заяву прокурора про забезпечення позову, відмовив у її задоволенні з огляду на наступне.

Вимогами статті 66 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову. При цьому, тягар доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову.

Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Між тим, всупереч положенням статті 66 Господарського процесуального кодексу України, заява прокурора про забезпечення позову нічим не обґрунтована. Заявляючи про необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, прокурор не навів обставин, які б свідчили, що невжиття таких заходів утруднить чи зробить неможливим виконання рішення господарського суду, не підтвердив твердження заяви належними доказами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2014р. розгляд справи №910/3725/14 відкладено на 30.04.2014р., у зв'язку з неявкою в судове засідання представників відповідачів, неподанням витребуваних доказів та необхідністю витребування нових доказів у справі.

Присутній у судовому засіданні 30.04.2014р. представник прокуратури підтримав заявлені позовні вимоги, з підстав наведених у позовній заяві та надав додаткові пояснення.

Представник відповідача 4 позов не визнав.

Представники відповідачів 1, 2, 3 та третіх осіб 1, 3 у судове засідання не з'явились, про причини неявки господарський суд не повідомили, витребувані докази не подали.

Стоони належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду від 07.03.2014р., від 03.04.2014р., від 17.04.2014р. були надіслані учасникам судового провадження рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адреси, що містяться в матеріалах справи, та отримані останніми, як свідчить повідомлення про вручення поштових відправлень, залучені до матеріалів справи.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представників відповідачів 1, 2, 3 та третіх осіб 1, 3 не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від останніх не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представників відповідачів 1, 2, 3 та третіх осіб 1, 3, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.10.2007р. Київською міською радою п'ятої сесії п'ятого скликання прийнято рішення №356/3190 "Про передачу земельних ділянок обслуговуючому кооперативу житлового кооперативу "Харчомашовець" для житлової забудови на вул. Лісничій, у Голосіївському районі м. Києва".

Цим рішенням передано ОКЖК "Харчомашовець" земельні ділянки загальною площею 105,46 га на вул. Лісничій у Голосіївському районі м. Києва за рахунок земель заказника "Острів Жуків" та частини земель сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомбінату "Хотівський", наданих відповідно до п. 5 рішення Київської міської ради від 23.10.2003р. № 117/990 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, право користування якими посвідчено договором оренди земельної ділянки від 29.10.2004р. № 79-6-00244, з них: площею 90,25 га - у власність для житлової забудови; площею 15,21 га - в довгострокову оренду на 49 років - для рекреаційних цілей та благоустрою території.

Також, зазначеним рішенням Київська міська рада віднесла вказані земельні ділянки до земель запасу житлової та громадської забудови з виключенням їх з категорії земель сільськогосподарського призначення та затвердила проект землеустрою щодо відведення їх ОКЖК "Харчомашовець" для житлової забудови.

На підставі вказаного рішення Київської міської ради ОКЖК "Харчомашовець" видано державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 006292 та № 006293, зареєстровані 08.01.2008р. Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00199 та № 07-8-00200,

Після отримання вказаних державних актів відповідач 1 вніс спірні земельні ділянки до статутного капіталу ТОВ "Будівельна асоціація". Рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Будівельна асоціація", оформлених протоколом № 1 від 12.02.2008, сформовано статутний капітал товариства, внесок до якого ОКЖК "Харчомашовець" складається із земельних ділянок площею 55,9336 га та 29,8789 га, розташованих на вул. Лісничій у Голосіївському районі м. Києва, отриманих кооперативом у власність на підставі рішення Київської міської ради від 01.10.2007р. за № 356/3190.

30.10.2008р. ТОВ "Будівельна асоціація" отримало державні акти на право власності на вказані земельні ділянки серії ЯЖ № 030299 та № 030300, зареєстровані Головним управлінням земельних ресурсів КМДА за № 07-800262 та № 07-8-00261.

У подальшому, ТОВ "Будівельна асоціація" отримало державний акт н право власності на земельну ділянку площею 28,3789 га серії ЯЖ № 920173, який 09.07.2009р. зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсі КМДА за № 07-8-00301.

Також, зазначене товариство переоформило державний акт на земельну ділянку площею 55,9336 га, у зв'язку з чим отримало державний акт на право власності серії ЯЖ №048872, зареєстрований 14.06.2010р. Головні управлінням земельних ресурсів КМДА за №07-8-00358.

Водночас, земельну ділянку площею 55,9336 га відповідач 3 вніс до статутного капіталу ТОВ "Тестбуд". Рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Тестбуд", оформлених протоколом № 2 від 29.07.2010р., вирішено збільшити статутний капітал товариства, у тому числі за рахунок внеску ТОВ "Будівельна асоціація", який складається із земельної ділянки площею 55,9336 га, розташованої на вул. Лісничій у Голосіївському районі м. Києва.

В свою чергу, ТОВ "Тестбуд" також отримало державний акт на право власності на земельну ділянку площею 55,9336 га серії ЯЖ № 011945, зареєстрований 08.09.2010р. Головним управлінням земельних ресурсів КМДА за № 07-8-00389.

У зв'язку з переоформленням державних актів та подальшого відчуження земельних ділянок державні акти серії ЯЖ № 030299 від 30.10.2008р. та серії ЯЖ № 048872 від 14.06.2010р., видані ТОВ "Будівельна асоціація", повернуто до Головного управління земельних ресурсів КМДА, про що зроблено записи в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю.

За даними Головного управління земельних ресурсів КМДА (на даний час Головне управління перейменовано в Департамент земельних ресурсів), державний акт серії ЯЖ № 030300 від 30.10.2008р., виданий ТОВ "Будівельна асоціація", а також державний акт, виданий ТОВ "Тестбуд", не анульовані, записи щодо їх повернення чи анулювання (скасування) записів про їх видачу (реєстрацію) до книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю не вносились.

Таким чином, на день розгляду справи власниками спірних земельних ділянок, розташованих на вул. Лісничій у Голосіївському районі м. Києва та наданих у власність згідно з рішенням Київської міської ради від 01.10.2007р. за № 356/3190, є: ТОВ "Будівельна асоціація", на підставі державного акту н право власності на земельну ділянку площею 28,3789 га серії ЯЖ № 920173, який 09.07.2009р. зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсі КМДА за № 07-8-00301, та ТОВ "Тестбуд", на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку площею 55,9336 га серії ЯЖ № 011945, зареєстрований 08.09.2010р. Головним управлінням земельних ресурсів КМДА за № 07-8-00389.

Дані обставини під час розгляду справи сторонами не оспорювались.

Нормативно обґрунтовуючи заявлені вимоги прокурор посилається на порушення Київською міською радою положень Земельного кодексу України та Закону України "Про природно-заповідний фонд України".

Так, Київською міською радою земельні ділянки для будівництва житла надано юридичній особі, яка не є житлово-будівельним кооперативом у розумінні ст. 41 Земельного кодексу України. При цьому, ОКЖК "Харчомашовець" міг правомірно набути право власності та право оренди спірних земельних ділянок виключно шляхом придбання цих прав на конкурентних засадах. Окрім того, оскаржуваним рішенням порушено вимоги законодавства щодо ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів.

Факт незаконності набуття ОКЖК "Харчомашовець" права власності на земельні ділянки виключає саму можливість передачі права власності на ці землі до статутного капіталу іншої юридичної особи на законних підставах. Зважаючи на те, що правочини щодо внесення спірних земельних ділянок у статутний капітал ТОВ "Будівельна асоціація" і ТОВ "Тестбуд", спрямовані на відчуження об'єктів права Українського народу - землі природно-заповідного заказника "Острів Жуків", яка не підлягає передачі з комунальної до приватної власності, а також ураховуючи, що спірні землі передано у приватну власність для житлової забудови, що суперечить меті оголошення заказника, зазначені правочини є такими, що порушують публічний порядок, тобто нікчемними.

Отже, право власності до ТОВ "Будівельна асоціація" і ТОВ "Тестбуд" перейшло за нікчемними правочинами, а відтак вказані державні акти підлягають визнанню недійсними.

Прийняття оскаржуваного рішення, внаслідок якого спірні земельні ділянки перейшли у приватну власність, порушує право власності територіальної громади міста Києва на землі ландшафтного заповідника місцевого значення, а також порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги прокурора не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ст. 2, 29 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Згідно рішення Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999р. представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004р., види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Для розуміння поняття "охоронюваний законом інтерес" важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Статтею 1, ч. 2 ст. 5 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Стаття 15 Земельного кодексу України закріплює повноваження у сфері земельних відносин за центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Згідно з Положенням про Державну інспекцію сільського господарства України, що затверджене Указом Президента України № 459/2011 від 13.04.2011 р. Державна інспекція сільського господарства України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Державна інспекція сільського господарства України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, організовує та здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності.

Разом з тим ст.ст. 6, 9, 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», якими передбачено повноваження згаданого органу, визначено способи здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, а також встановлено повноваження державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель, не передбачено повноважень щодо звернення центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, до суду про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння. Не передбачено таких повноважень і Положенням про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженим Указом Президента України від 13.04.2011 № 459/2011.

Тож, враховуючи, що чинним законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, однак у вказаного державного органу відсутні повноваження щодо звернення до господарського суду, суд дійшов висновку, що звернення прокурора з даним позовом в якості позивача направлено на захист охоронюваних законом інтересів держави.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України вставлено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно положень ст. 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Статтею 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється, зокрема, на принципах: законності, гласності, підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб: судового захисту прав місцевого самоврядування.

Згідно ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі в межах повноважень, та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються регулювання земельних відносин.

Приписами ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

У відповідності до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного рішення), до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

За приписами ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного рішення), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Матеріали справи свідчать про те, що 18 червня 2007 року сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Агрокомбінат «Хотівський» звернулось до Київської міської ради з листом-згодою № 221 про припинення права користування частиною земельної ділянки.

В вищезгаданому листі, сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Агрокомбінат «Хотівський» надало згоду на припинення права користування частиною земельної ділянки, наданої відповідно до рішення Київської міської ради № 117/990 від 23.10.2003р. площею 106, 00 га, що знаходиться в межах Голосіївського району м. Києва. Крім того, сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Агрокомбінат «Хотівський» не заперечувало проти надання вищевказаної частини земельної ділянки обслуговуючому кооперативу житлового кооперативу «Харчомашовець» в межах, визначених проектом відведення, розробленим в установленому порядку.

Статтею 141 Земельного кодексу України визначені підстави припинення права користування земельною ділянкою: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Таким чином, в даному випадку Земельний кодекс України визначає різні процедури припинення права користування землею, у зв'язку із добровільною відмовою від права користування земельною ділянкою та вилученням земель, наданих у постійне користування.

Зважаючи на зазначене та враховуючи добровільність відмови від права користування землею, що тягне за собою припинення права користування згідно зі ст. 141 Земельного кодексу України, Київська міська рада була наділена повноваженнями щодо розпорядженнями цим землями в межах міста Києва, тому оскаржуване рішення прийнято Київрадою в межах своєї компетенції.

У відповідності з приписами ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття оспорюваного рішення), проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної міської ради, які розглядають його у місячний строк і в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

До матеріалів справи залучено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОКЖК "Харчомашовець", в якому наявні позитивні висновки Держаного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві від 18.12.2007р. за № 05-08/4904, Київської міської санепідемстанції від 25.07.2007р. за № 5847; Головного управління містобудування архітектури та дизайну міського середовища КМДА від 17.07.2007р. за № 19-7170; Державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 26.09.2007р. за № 05.03.02-07/47963.

Також, матеріали справи містять висновок державної експертизи землевпорядної організації від 28.09.2007 р. № 913-07, в якому вказано, що поданий на державну експертизу проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки обслуговуючому кооперативу житлового кооперативу «Харчомашовець» для житлової забудови на вул. Лісничій, у Голосіївському районі м. Києва, в цілому відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, оцінюється позитивно при умові врахування зауважень та пропозицій, зазначених у п. 10.

Отже, всі органи и служби, визначені ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття оспорюваного рішення), погодили проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОКЖК "Харчомашовець" для житлової забудови на вул. Лісничій у Голосіївському районі м. Києва.

При цьому, єдиним належним доказом, що підтверджує межі заказника «Острів Жуків», виходячи з яких можна встановити факт знаходження спірних земельних ділянок в цих межах, є затверджений проект земелеустрою щодо організації і встановлення меж ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків».

Згідно зі ст. 47 Закону України «Про землеустрій», проектами землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, визначаються місце розташування і розміри земельних ділянок, власники земельних ділянок, землекористувачі, у тому числі орендарі, а також встановлюється режим використання та охорони територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення.

Розробка проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення встановлюється Кабінетом Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 р. № 1094 «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення»).

Відповідно до положень пункту 10 зазначеного Порядку, проект землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду розглядається та затверджується, зокрема, Київською міською радою, Київською міською держадміністрацією чи в установленому порядку подається іншим органом, до повноважень якого належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок.

Проте, до матеріалів справи не надано доказів розроблення проекту землеустрою з організації та встановлення меж території ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків», а також доказів затвердження такого проекту землеустрою Київською міською радою, Київською міською держадміністрацією або іншим органом, до повноважень якого належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок.

Отже, висновок про розташування спірних земельних ділянок в межах території ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» є таким, що не ґрунтується на належних та допустимих доказах.

Крім того, суд вважає безпідставними посилання прокурора на рішенням Київради №806/3381 від 19.07.2005р., згідно з яким до встановлення меж заказника регламентовано утриматись від відведення земельних ділянок, що можуть бути включені до його складу, з наступних підстав.

Так, згідно з п. 7 спірного рішення Київської міської ради, земельні ділянки ОКЖК «Харчомашовець» передавалися за рахунок частини земель СГТОВ Агрокомбінат «Хотівський», наданих відповідно до п. 5 рішення Київської міської ради від 23.10.2003р. за №117/990 «Про оформлення права користування земельними ділянками», право користування якими посвідчено договором оренди земельних ділянок від 29.10.2004р. № 79-6-00244.

Стаття 19 Земельного кодексу України виділяє окремо такі категорії земель як: пп. а) землі сільськогосподарського призначення та пп. д) землі історико-культурного призначення.

Водночас, статтею 20 Земельного кодексу України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Таким чином, той факт, що земельна ділянка надавалася відповідачу 1 за рахунок земель СГТОВ Агрокомбінат «Хотівський», спростовує доводи прокурора, що спірні земельні ділянки належать до земель історико-культурного призначення. Докази переведення спірних земельних ділянок з категорії земель сільськогосподарського призначення до земель історико-культурного призначення в матеріалах справи відсутні.

Отже, на дату прийняття рішення Київради від 01.10.2007р. спірні земельні ділянки не відносились як до земель історико-культурного призначення, так й не були особливо цінними землями - ріллям.

Також, враховуючи підстави, якими прокурор обґрунтовує свої вимоги, суд вважає за необхідне звернути увагу на правомірність прийняття рішень Київради від 02.12.1999р №147/649 «Про оголошення природних об'єктів пам'ятками природи та заказниками місцевого значення у м. Києві» та від 22.08.2007р. № 162/1996 «Про питання створення ландшафтного заказника місцевого значення «Жуків острів», з якими пов'язано оголошення та створення ландшафтного заказника місцевого значення «Жуків острів».

Згідно статті 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», заказники відносяться до природно-заповідного фонду України.

В силу положень ст. 43 Земельного кодексу України, землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Статтею 8 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» встановлено, що збереження територій та обєктів природно-заповідного фонду забезпечується, зокрема, шляхом: додержання вимог щодо охорони територій та обєктів природно-заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, проведення екологічних експертиз; здійснення державного та громадського контролю за додержанням режиму їх охорони та використання.

Відповідно до ст. 25 цього ж Закону, заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів.

Відповідно до ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об'єктів природно - заповідного фонду приймається Верховною радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

Рішенням Київської міської ради від 02.12.1999 р. № 147/649, острів Жуків оголошено заказником місцевого значення у місті Києві.

Однак, рішення Київської міської ради від 02.12.1999р. за №147/649 в частині заказника «Острів Жуків» було прийнято без обгрунтованих клопотань із картографічним матеріалом, без розробленого проекту створення заказника. Вказаним рішенням не встановлені межі та конкретна площа цього заказника.

22.08.2007р. Київською міською радою прийнято рішення за № 162/1996 «Про питання створення ландшафтного заказника місцевого значення «Жуків острів», яким схвалено Схему меж ландшафтного заказника місцевого значення «Жуків острів» та встановлено загальну площу цього ландшафтного заказника, яка становить 196 га у складі детального плану території острова Жуків.

Порядок прийняття та законність зазначених вище рішень Київради неодноразово були предметами розгляду в господарських судах України, що підтверджується зібраними по справі доказами.

Відтак, правомірність та законність рішень Київради від 02.12.1999р № 147/649 «Про оголошення природних об'єктів пам'ятками природи та заказниками місцевого значення у м. Києві» та від 22.08.2007 № 162/1996 «Про питання створення ландшафтного заказника місцевого значення «Жуків острів» не можуть бути поставлені під сумнів під час розгляду даної справи. При цьому, судами встановлено, що ландшафтний заказник місцевого значення Жуків Острів не створено, що виключає знаходження будь-якої земельної ділянки в його межах.

Крім того, Статтею 127 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) визначено, що продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок, в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі.

Відповідно до ст. 134 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття оспорюваного рішення), земельні ділянки державної або комунальної власності, призначені для продажу суб'єктам підприємницької діяльності під забудову, підлягають продажу на конкурентних засадах (земельні торги).

Згідно зі ст. 136 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття оспорюваного рішення), органи державної влади або органи місцевого самоврядування, державні органи приватизації уповноважені приймати рішення про відчуження земель, що перебувають у державній або комунальній власності, визначають переліки земельних ділянок, призначених для продажу суб'єктам підприємницької діяльності під забудову, та на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, на земельних торгах.

Відповідно до пункту 1.2. Тимчасового порядку продажу земельних ділянок в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 14.03.2002р. № 304/1738, продаж земельних ділянок здійснюється на земельних торгах, крім: земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців; земельних ділянок, на які є документи, що посвідчують право користування ними (державний акт на право постійного користування землею, договір оренди землі, договір тимчасового користування, у тому числі на умовах оренди); земельних ділянок, які надані в користування згідно з рішеннями Київради, розпорядженнями Київської міської державної адміністрації, рішеннями виконкому Київради.

Відповідно до ст. 41 Земельного кодексу України, житлово-будівельним (житловим) кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду.

Згідно з п. 2.1. рішення Київської міської ради від 19.07.2005р. № 810/3385 «Про затвердження Тимчасового порядку набуття права на землю на конкурентних засадах в місті Києві», право власності та право оренди всіх земельних ділянок в м. Києві, вільних від капітальної забудови, а також земельних ділянок, зайнятих житловими будинками або іншими об'єктами комунальної власності, що підлягають реновації (капітальному ремонту, реконструкції чи заміщенню), набувається на конкурентних засадах шляхом продажу земельних ділянок або права їх оренди, за винятком випадків будівництва об'єктів за кошти державного та місцевого бюджетів, випадків будівництва об'єктів на виконання міжнародних договорів, укладених Кабінетом Міністрів України, Київською міською радою та її виконавчим органом (Київською міською державною адміністрацією), а також випадків набуття права на землю гаражно-будівельними та житлово-будівельними кооперативами для експлуатації існуючих об'єктів, випадків розміщення зовнішньої реклами відповідно до затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003р. № 2067 Типових правил та в порядку, визначеному розділами 6 та 7 Порядку набуття права на землю юридичними особами та громадянами в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 14.03.2002р. № 313/1747.

Водночас, під час розгляду справи судом встановлено, що факт законності прийняття спірного рішення Київрадивід 01.10.2007р. за № 356/3190 вже був предметом розгляду в господарському суді.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 18.01.2008р. у справі № 5/5, (залишене без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2008 та Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р., ухвалою Верховного Суду України від 09.10.2008р.) за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОКЖК «Харчомашовець», про визнання недійсним рішення Київради від 01.10.2007р. №356/3190 «Про передачу земельних ділянок обслуговуючому кооперативу житловому кооперативу «Харчомашовець» для житлової забудови на вул. Лісничій у Голосіївському районі м. Києва» було встановлено факт відповідності статусу ОКЖК «Харчомашовець» житлово-будівельному (житловому) кооперативу та як наслідок визнано правомірність застосування положень ст. 41 ЗК України щодо безоплатної передачі ОКЖК «Харчомашовець» земельних ділянок у відповідності до затвердженої містобудівної документації. Вказаним рішенням прокурору було відмовлено в задоволенні позову в повному обсязі.

Також, суд звертає увагу на відсутність причинно-наслідкового зв'язку між обставинами утворення юридичної особи до її державної реєстрації і прийняттям органом місцевого самоврядування відповідного рішення про надання земельної ділянки у власність.

Крім того, на час розгляду даної справи прокурор не надав суду доказів визнання недійсними установчих документів та скасування державної реєстрації як юридичної особи ОКЖК «Харчомашовець» в установленому законом порядку на підтвердження фактів щодо неправомірності створення та реєстрації вказаної юридичної особи.

Враховуючи вищевстановлені обставини, Київська міська рада при прийнятті рішення від 01.10.2007р. № 356/3190 «Про передачу земельних ділянок обслуговуючому кооперативу житлового кооперативу «Харчомашовець» для житлової забудови на вул. Лісничій у Голосіївському районі м. Києва» діяла відповідно до земельного законодавства та в межах своєї компетенції, а відтак відсутні підстави для визнання рішення Київської міської ради 01.10.2007р. № 356/3190 недійсним. При цьому, приймаючи до уваги, що позовні вимоги про визнання недійсними державних актів, виданих відповідачам, та визнання відсутності в них права власності на землю є похідними від первинної вимоги про визнання рішення Київської міської ради 01.10.2007р. № 356/3190 недійсним, тому дані позовні вимоги також задоволенню не підлягають.

Крім того, під час розгляду справи відповідач 4 у своєму відзиві на позовну заяву зазначив про застосування строків позовної давності.

Так, відповідач посилається на те, що спірне рішення Київради прийнято 01.10.2007 року. Відповідно строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, закінчився у жовтні 2010 року, тоді як Заступник Генерального прокурора звернувся з даним позовом тільки у березні 2014 року.

При цьому, як вбачається з позовної заяви прокурор просить відновити строк позовної давності, посилаючись на те, що порушення чинного законодавства, які свідчать про незаконність набуття ОКЖК «Харчомашовець» земельних ділянок на підставі ст. 41 Земельного кодексу України, Генеральною прокуратурою виявлено у лютому 2011 року в ході перевірки з цих питань.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до приписів ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як вбачається з зібраних по справі доказів, у справі № 5/5 позов було пред'явлено Заступником прокурора міста Києва, який підпорядкований Генеральному прокурору України.

Доказів, що Генеральна прокуратура України не була обізнана про розгляд справи №5/5 прокурор суду не надав.

Отже, прокуратурі було відомо про спірне рішення Київради ще з грудня 2007 року.

Крім того, в березні 2011 року з позовом до господарського суду звертався безпосередньо вже Заступник Генерального прокурора України, про що свідчить ухвала Господарського суду міста Києва від 18.04.2013р. у справі № 14/57-38/467.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2013р. у справі № 14/57-38/467 позов № 05/3-104вих-11 від 25.02.2011р. заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції сільського господарства України до 1) Київської міської ради, 2) Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), 3) Обслуговуючого кооперативу житлового кооперативу «Харчомашовець», 4) товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна асоціація», 5) товариства з обмеженою відповідальністю «Тестбуд», третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - ОСОБА_4, про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування та державних актів на право власності на землю, визнання відсутності прав, відновлення становища, яке існувало до порушення права залишено без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Цивільного кодексу України, залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Таким чином, суд дійшов висновку, що прокурор звернувся з даним позовом після спливу строку позовної давності.

При цьому, прокурором не наведено поважні обставини, які перешкоджали звернутися до суду в межах строків позовної давності та не доведено належними і допустимими доказами поважності пропуску строку позовної давності.

Таким чином, беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 30.04.2014р. Суддя А.І. Привалов А.І. Привалов