Рішення № 38565935, 06.05.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0910/462/2012

Провадження № 22-ц/779/572/2014

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Крилюк М.І.

Суддя-доповідач Соколовський В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Соколовського В.М.,

суддів Горблянського Я.Д., Пнівчук О.В.,

секретаря Турів О.М.,

з участю: апелянта ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3, представника позивача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики та відшкодування моральної шкоди,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Косівського районного суду від 25 грудня 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

В листопаді 2011 року ОСОБА_5 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики та відшкодування моральної шкоди, мотивуючи позовні вимоги тим, що 01.07.2010 року ОСОБА_2 позичив у нього гроші в розмірі 65000 доларів США, які зобов'язався повернути протягом року. Згодом 19.08.2010 року відповідач позичив у позивача 10000 євро, які зобов'язався повернути протягом року. 14.09.2010 року відповідач в черговий раз позичив у позивача 10000 грн., які зобов'язався повернути протягом місяця. На підтвердження факту укладення договорів позики надав копії розписок, написані відповідачем. Незважаючи на те, що термін повернення коштів настав, відповідач коштів не повернув, чим позивачу завдано також і моральну шкоду, оскільки усвідомлення можливої втрати коштів викликали у нього моральні переживання та істотно погіршили стан здоров'я, в зв'язку з чим він проходив курс лікування. Посилаючись на наведене, враховуючи офіційний курс НБУ станом на 30.09.2011 року, просив стягнути на свою користь з відповідача 636550 грн. боргу та 5000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Косівського районного суду від 25 грудня 2013 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 636550 грн. боргу за договором позики, 500 грн. моральної шкоди та 1820 грн. судових витрат. В частині вимог про забезпечення позову залишено без розгляду.

На дане рішення відповідач по справі ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи, неправильне і неповне дослідження доказів та їх оцінку. Зокрема, апелянт зазначає, що висновок суду про те, що між сторонами було укладено договір позики, - є помилковим і не ґрунтується на матеріалах справи. Факт написання розписки не свідчить про передачу коштів йому від позивача, так як в жодній розписці не вказано, що він позичав гроші саме у ОСОБА_5 Він в судовому засіданні не заперечував факту написання розписок, але зазначав, що писав їх під примусом, оскільки позивач погрожував йому фізичною розправою із застосуванням зброї, підтвердженням чого є порушення стосовно позивача кримінальної справи за ст.ст.189, ч.2-4 ст.357 КК України, по якій апелянта визнано одним із потерпілих. Тому суд помилково не застосував ч.1 ст.231 ЦК України, якою передбачено, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи морального тиску з другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Апелянт також зазначає, що в кінці листопада 2013 року провадження у справі, яке до цього було зупинено до набрання законної сили рішенням у кримінальній справі, було судом безпідставно поновлено, чим порушено вимоги ст.ст.203, 204 ЦПК України, так як обставини, що викликали зупинення провадження у справі, не усунуті - кримінальна справа не розглянута. Крім того вважає, що посилання в резолютивній частині рішення на залишення без розгляду вимог про забезпечення позову, не відповідає дійсності, адже питання забезпечення позову було судом вирішено і накладено арешт на все майно відповідача. З цих підстав просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні апелянт ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали з наведених у ній мотивів та просили задовольнити.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив її відхилити, оскільки рішення суду є законним та обґрунтованим.

Вислухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи повністю позов в частині стягнення боргу, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами укладено договір позики, що підтверджується письмовими розписками. В судовому засіданні доведено факт передачі та отримання грошей, проте відповідач не повернув борг у встановлені строки, а тому борг підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Частково ж задовольняючи позовну вимогу про стягнення моральної шкоди в розмірі 500 грн., суд виходив з того, що моральна шкода була заподіяна, однак її розмір значно менший, ніж про це стверджує позивач.

Колегія суддів повністю погоджується із висновком суду щодо стягнення боргу, однак вважає помилковим висновок про часткове відшкодування моральної шкоди.

Так, відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст.1047 договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що 01.07.2010 року ОСОБА_5 позичив ОСОБА_2 65000 доларів США, а останній зобов'язався повернути борг до 01.07.2011 року. 19.08.2010 року позивач знову позичив відповідачу 10000 євро терміном до 19.08.2011 року та 14.09.2010 року ще раз позичив відповідачу 10000 грн. до 14.10.2010 року, про що свідчать розписки, подані позивачем (а.с.96, 97, 98, 205, 206, 207).

Із розписок судом встановлено, що термін повернення коштів, визначений сторонами, настав, проте відповідачем борг не погашений.

Як вбачається із матеріалів справи, станом на 30.09.2011 року НБУ встановлено офіційний курс гривні до іноземної валюти - долару США - 7,97 грн., а до євро - 10,85 грн. (а.с.13), а тому 65000 доларів США еквівалентно 518050 грн., а 10000 євро - 108500 грн.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що між сторонами по справі було укладено договір позики, про що свідчать розписки, написані власноручно відповідачем 01.07.2011, 19.08.2011 року та 14.10.2010 року, які знаходяться у позивача.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Всупереч наведеній нормі закону відповідач не надав жодних доказів про повернення ним боргу, що свідчить про те, що відповідач борг згідно розписок не повертав, а тому такий борг підлягає стягненню в повному обсязі з відповідача на користь позивача.

Згідно ч.3 ст.10, ч.ч.1, 3, 4 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи апелянта про помилковість висновку суду про те, що між сторонами було укладено договір позики, є необґрунтованими, оскільки про укладення договору позики свідчать відповідні оригінали розписок, написані власноручно апелянтом.

Щодо того, що факт написання розписки не свідчить про передачу коштів відповідачу від позивача, так як в жодній розписці не вказано, що він позичав гроші саме у ОСОБА_5, то такі доводи апелянта є безпідставними, оскільки сам факт наявності у позивача оригіналів розписок свідчить про те, що гроші відповідачу позичав саме позивач.

Доводи апелянта, які полягають в тому, що розписки написані ним під примусом, оскільки позивач погрожував йому фізичною розправою із застосуванням зброї, підтвердженням чого є порушення стосовно позивача кримінальної справи, тому суд помилково не застосував ч.1 ст.231 ЦК України, якою передбачено, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи морального тиску з другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним, є недоведеними, а тому колегія їх відхиляє. Більше того, застосування вищезазначеної норми можливе у випадку задоволення обґрунтованого позову про визнання недійсним правочину, а як видно з матеріалів справи, відповідач такого позову не заявляв, тому відсутні підстави для визнання договору позики недійсним.

Щодо безпідставного поновлення провадження у справі, то суд вважає, що такі доводи апелянта є необґрунтованими, так як провадження у справі було відновлено за заявою представника позивача відповідно до ст.204 ЦПК України.

З огляду на викладене висновок суду про задоволення позову в частині стягнення боргу за договором позики є обґрунтований та відповідає нормам законодавства, а тому в цій частині рішення суду ухвалено з додержанням вимог норм матеріального і процесуального права і підлягає залишенню без змін.

В частині ж часткового задоволення вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 500 грн. колегія суддів вважає рішення незаконним та необґрунтованим та таким, що суперечить ст.ст.213-214 ЦПК України.

Також всупереч ст.215 ЦПК України рішення суду в цій частині не містить мотивів, з яких суд вважав встановленою наявність факту заподіяння моральної шкоди.

Колегія суддів вважає, що позовна вимога про стягнення моральної шкоди з відповідача є безпідставною, оскільки законодавством стягнення моральної шкоди за порушення умов договору позики не передбачено, як і не передбачено такого обов'язку позичальника в самому договорі позики, а тому в задоволенні такої позовної вимоги слід відмовити.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, а в решті рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст.307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Косівського районного суду від 25 грудня 2013 року в частині стягнення моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

В задоволенні позовної вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди відмовити.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий В.М. Соколовський

Судді: Я.Д. Горблянський

О.В. Пнівчук