Ухвала суду № 38559506, 29.04.2014, Апеляційний суд Вінницької області

Копія:

Справа № 212/2-2532/11 Провадження № 22-ц/772/1294/2014Головуючий в суді першої інстанції:Воробйов В. В.Категорія: 20Доповідач: Стадник І. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

Іменем України

29 квітня 2014 року м. ВінницяКолегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого, судді Стадника І.М.,

Суддів: Войтка Ю.Б., Голоти Л.О.,

при секретарі Куленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яка також діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2, яка також діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи -Служба у справах дітей Вінницької міської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договорів купівлі - продажу недійсними,

встановила:

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 березня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи -Служба у справах дітей Вінницької міської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договорів купівлі - продажу недійсними відмовлено.

Не погодившись із даним рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, а також порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення її позовних вимог.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 - ОСОБА_8, вимоги апеляційної скарги підтримав на умовах, викладених у ній, і просив задовольнити.

Відповідач ОСОБА_5 та його представник - адвокат ОСОБА_9 проти вимог апеляційної скарги заперечували, просять залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване.

Інші особи, які беруть участь у справі, повідомлені в установленому порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з'явилися, що відповідно до ст. 305 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явились в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляції та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Згідно з статтею 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Крім того, суд відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, що сформульований в ст. 11 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Так, по справі встановлено, що 01 квітня 2009 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Вартість квартири визначена договором складала 180950 грн. Даний договір був посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_10 (а.с.7 т.1).

Умовами договору визначено, що дана квартира належить продавцеві на підставі біржового контракту №904 купівлі-продажу нерухомості виданого Вінницькою товарною універсальною біржею 05.08.1996 року.

27 березня 2009 року, тобто до укладення спірного правочину ОСОБА_2, на підставі поданої нею заяви, була знята разом зі своєю неповнолітньою дочкою ОСОБА_3із реєстрації у вказаній квартирі. Саме тому, під час посвідчення правочину у нотаріуса продавець ОСОБА_2 не надала відомостей про реєстрацію у відчужуваній квартирі своєї неповнолітньої дитини.

Після укладення договору купівлі-продажу від 01.04.2009 року ОСОБА_2 без відома та дозволу власника житла ОСОБА_4 07.04.2009 року звернулась до СГІРФО Ленінського РВ УМВС України у Вінницькій області із заявою про реєстрацію її місця проживання з неповнолітньою дочкою у квартирі АДРЕСА_1.

Згідно із частиною 3 статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Частиною 2 статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту осіб і безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна та визнає неприпустимим зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм, згода органу опіки і піклування необхідна лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником), або має право на користування жилим приміщенням, що відчужується.

Зазначені вище обставини також були встановлені рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 31 січня 2011 року при розгляді цивільної справи за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_11, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири, яким в задоволенні позову відмовлено (а.с.54 т.1).

Вказане рішення ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19 червня 2012 року залишено без змін (а.с.123 т.1).

Крім того, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу укладеного між 05.12.2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 суд виходив з того, що сторони спірного правочину не є батьками неповнолітньої ОСОБА_3 або особами, що їх замінюють, а тому вимоги статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» в частині отримання дозволу на відчуження житла не поширюється.

Також даним рішенням суд встановив, що на час вчинення даного правочину ОСОБА_4 (продавець) був власником квартири, наділений повною цивільною дієздатністю, воля сторін правочину була направлена на настання реальних наслідків, а тому прийшов до висновку, що при вчиненні даного правочину вимоги чинного законодавства, передбачені статтями 203, 209, 210 ЦК України дотримані.

Згідно з частиною 3 статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 7 Постанови від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до частин 2, 3 статті 10, статті 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи.

Посилання апелянта ОСОБА_2 та не, що договір купівлі-продажу від 01 квітня 2009 року вчинено під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не доведені жодними доказами. Позивач не надала суду належних доказів, які б свідчили про виняткові обставини, що можуть викликати необхідність укладення правочину на невигідних для неї умовах.

Так, позивач неодноразово змінювала як підставу, так і предмет позову. В позовній заяві, поданій 13.05.2011 року вона стверджувала про те, що грошові кошти були їй необхідними для повернення боргу, а тому вона під впливом обману з боку відповідача ОСОБА_4 уклала оспорюваний договір купівлі-продажу квартири (т. 1, а.с. 4).

Проте в уточненій позовній заяві від 03.02.2014 року (т. 2, а.с. 126-132) вона вже струджувала про те, що у лютому 2009 року батьку позивача ОСОБА_12 при обстеженні у медичному закладі було встановлено наявність онкозахворювання, лікування якого передбачало вжиття невідкладних заходів медичного характеру та значних матеріальних витрат.

Статтею 233 ЦК України визначено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу.

Проте позивачкою не надано суду будь-яких доказів того, що відповідне захворювання виникло у члена її сім'ї в період перед укладенням договору, про розмір витрат, понесених позивачкою на його лікування.

Натомість лише до апеляційної скарги на рішення суду позивакою надано копію виписки із медичної карти ОСОБА_12, згідно з якою він перебував на стаціонарному лікуванні в період часу з 28.05.2013 року по 11.06.2013 року, тобто через чотири роки після укладення ОСОБА_2 договору купівлі-продажу з ОСОБА_4

Крім того, Пленум Верховного Суду України в Постанові від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (п. 10 Постанови).

Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах (п.23 Постанови).

Отже колегія суддів приходить до висновку про те, що позивач не довела наявності передбачених законом підстав для визнання оспорюваних правочинів - договорів купівлі-продажу квартири від 01 квітня 2009 року та від 05 грудня 2009 року, недійсними.

Таким чином, суд першої інстанції повно і всебічно встановив обставини справи, правильно їх оцінив і дійшов до законного і обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Отже колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного, керуючись ст. 304, 307, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка також діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 - відхилити, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:/підпис/ Стадник І.М. Судді: З оригіналом вірно: Суддя апеляційного суду /підпис/ Войтко Ю.Б. /підпис/ Голота Л.О. Стадник І.М.