Постанова № 38551721, 05.05.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" травня 2014 р. Справа № 920/139/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.,

при секретарі Голозубовій О.І.,

за участю представників:

позивача - Мельник В.В. - дов. № 14-93 від 18.04.2014р.,

відповідача - Городецька Л.А. - дов. б/н від 31.01.2014р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №883С/1-9) на рішення господарського суду Сумської області від 24.02.2014 р. у справі № 920/139/14,

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ,

до Комунального підприємства "Ромнитеплосервіс" Роменської міської ради, м. Ромни, Сумська обл.,

про стягнення 131 547,69 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором купівлі-продажу природного газу № 14/2350/11 від 30.09.2011р., укладеного між сторонами у справі, на загальну суму 131547,69 грн., в тому числі 91048,70 грн. основного боргу за поставлений природний газ, 11787,20 грн. пені та 24440,03 грн. 7 % штрафу, 1051,23 грн. інфляційних втрат та 3220,53 грн. 3 % річних, а також відшкодувати за рахунок відповідача понесені позивачем судові витрати.

Рішенням господарського суду Сумської області від 24.02.2014 р. (суддя Левченко П.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Ромнитеплосервіс" Роменської міської ради на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пеню у розмірі 5893,60 грн., штраф у розмірі 12220,02 грн., 3% річних у розмірі 3220,53 грн., інфляційні збитки у розмірі 697,07 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 802,90 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Сумської області від 24.02.2014 р. по справі № 920/139/14 скасувати в частині відмови у стягненні 5893,60 грн. пені та 12220,02 грн. 7% штрафу та в цій частині прийняти нове рішення, яким в цій частині позовні вимоги задовольнити, в іншій частині рішення залишити без змін, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства.

Відповідач, КП "Ромнитеплосервіс" Роменської міської ради, у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та таким, що прийняте у відповідності з нормами чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача та у відзиві на неї доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 30.09.2011р. між сторонами було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 14/2350/11, відповідно до п.1.1 якого позивач як продавець зобов'язався передати покупцеві (відповідачу) у IV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити природний газ на умовах цього договору.

Порядок та умови проведення розрахунків сторони визначили у п. 6.1. договору, відповідно до якого, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, а п. 3.3, п. 3.4 договору визначає порядок та умови передачі газу.

На виконання умов вказаного договору позивачем був поставлений природний газ у жовтні - грудні 2012 року об'ємом 401,208 тис. куб. м на загальну суму 525261,51 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу від 30.11.2012 р. та від 31.12.2012р. (а.с. 22-24), які підписані обома сторонами та скріплені печатками.

Відповідач, в свою чергу, свої зобов'язання за договором щодо оплати природного газу не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у сумі 91048,70 грн.

При цьому, як встановлено судом першої інстанції, 22.11.2013 р. відповідач сплатив позивачеві суму основного боргу в розмірі 91048,70 грн., тобто, до звернення позивача з позовом до господарського суду Сумської області (22.01.2014 р.), але з порушення термінів розрахунку за поставлений природний газ, встановлених п. 6.1 договору купівлі-продажу природного газу № 14/2350/11 від 30.09.2011 р., укладеного між сторонами у справі.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 91048,70 грн. задоволенню не підлягають у зв'язку з їх безпідставністю.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджено, що розрахунок 3% річних нарахований позивачем правильно та у відповідності до вимог діючого законодавства, тому, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у сумі 3220,53 грн. Стосовно позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 1051,23 грн., то суд першої інстанції правильно зробив висновок, що позивачем в розрахунку не враховано факти існування дефляції починаючи з листопада 2012 року, натомість позивач вказує лише на інфляційні процеси, тому, суд обґрунтовано частково задовольнив інфляційні у розмірі 697,07 грн., а в іншій частині (у розмірі 354,16 грн.) відмовив.

Що стосується вимог позивача щодо стягнення з відповідача 7% штрафу у розмірі 24440,03 грн. та пені у розмірі 11787,20 грн., то судова колегія також погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення цих вимог частково, а саме, про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 5893,60 грн. та 7% штрафу у розмірі 12220,02 грн., зменшивши їх розмір на 50%.

Так, в силу ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

У п. 7.2 договору сторони встановили, що у разі невиконання відповідачем умов п. 6.1 договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити на користь позивача, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 % від суми простроченого платежу. Пеня сплачується протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання відповідачем вимоги позивача щодо сплати заборгованості. У разі несплати пені у вказаний строк відповідач вважається таким, що має заборгованість за цим договором.

З відповідною вимогою № 26/2-103-13 від 30.10.2013 р., позивач звертався до відповідача про сплату штрафних санкцій у розмірі 36227,24 грн., але відповідач не сплатив позивачеві вказану суму штрафних санкцій.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, визначено, якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до наданого позивачем розрахунку, сума пені, яку належить сплатити відповідачу на користь позивача складає 11787,20 грн. та сума 7 % штрафу, відповідно складає 24440,03 грн., які нараховані позивачем за період з 15.11.2012 р. по 27.12.2012 р., з 15.12.2012 р. по 19.02.2013 р. та з 15.01.2013 р. по 14.07.2013 р.

Судова колегія вважає за необхідним зазначити, що штрафними санкціями, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина шоста статті 232 названого Кодексу встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 цього ж Кодексу, встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 названого Кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем був наданий обґрунтований розрахунок пені та 7% штрафу за весь період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, відповідно до якого сума пені склала 11787,20 грн. та сума 7% штрафу склала 24440,03 грн.

При цьому, частина 3 ст. 551 ЦК України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Пунктом 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України).

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім вищевикладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи та взято судом першої інстанції до уваги, несвоєчасне погашення заборгованості перед позивачем сталося не з вини відповідача, оскільки єдиним джерелом сплати за спожитий газ є кошти, які сплачують за теплову енергію населення, бюджетні установи та госпрозрахункові організації. Головним споживачем теплової енергії, що виробляється відповідачем є населення, тарифи для якого затверджуються органами державної влади та місцевого самоврядування, і які не відповідають фактичній собівартості теплової енергії. Збитки відповідача за 2012 рік склали 1066,2 тис. грн. та за 9 місяців 2013 року - 701,3 тис. грн., що підтверджується звітами про фінансові результати підприємства та довідкою відповідача № 39 від 06.02.2014 року (а.с. 101-104).

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції враховані права і законні інтереси обох сторін, а обставини справи свідчать про знаходження підприємства відповідача у скрутному фінансовому стані, відсутність вини відповідача щодо неналежного виконання свого зобов'язання за спірним договором, враховуючи статус відповідача та той факт, що газ, постачання якого було здійснене, призначений для забезпечення потреб населення, яке має значну заборгованість перед відповідачем, тому, правильно задовольнив клопотання відповідача про зменшення 7% штрафу та пені на 50% та стягнув з відповідача на користь позивача 12220,02 грн. 7% штрафу та 5893,60 грн. пені.

На підставі викладеного, доводи апеляційної скарги щодо неправомірності зменшення пені та 7% штрафу не знайшли підтвердження в матеріалах справи.

Судова колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції прийняте при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, викладені в рішенні висновки відповідають обставинам справи, а тому рішення господарського суду Сумської області від 24.02.2014 р. у справі № 920/139/14 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Рішення господарського суду Сумської області від 24.02.2014 р. у справі № 920/139/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 06.05.2014р.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Россолов В.В.