Постанова № 38548281, 25.04.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 квітня 2014 року № 826/1922/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу та додані до неї матеріали в письмовому провадженні

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурно-будівельна Компанія "ВААП"до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001072206 та №0001082206 від 05.02.2014р.

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурно-будівельна Компанія "ВААП", звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05 лютого 2014 року №0001072206 форми «Р» Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві та визнання протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05 лютого 2014 року №0001082206 форми «Р» Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягають скасуванню.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що в ході перевірки встановлено, що Позивачем придбано товар (роботи, послуги) у осіб, які не сплачувала податки, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємства та наявний вирок суду.

У відповідності до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва встановив наступне.

Співробітниками Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Архітектурно-будівельна Компанія "ВААП" з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Центрреставрація» та ТОВ «Майстер-Буд-Інвест» за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р.

За результатами перевірки складено Акт від 26.12.2013 р. №874/22-6/32980078 (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки зазначено наступні порушення: п.198.3, п.198.6 cm.198. п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 cт.201 Податкового кодексу України в результаті чого заниження податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 29860,00грн., в т. ч. по періодах: березень 2012 р. на суму 2500,00 грн., квітень 2012 р. на суму 5548,00 грн., травень 2012 р. на суму 13653,00 грн., за липень 2012 р. на суму2168,00 грн., серпень 2012 р. на суму 5991 грн. та пп. 138.1.1, п. 138.1 ст. 138, п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено суму податку на прибуток на загальну суму 31353,00 грн. в т. ч. за 2012 р. на суму 31353,00 грн.

Податковим органом на підставі Акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.02.2014 року №0001082206, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 39 191,25 грн. (за основним платежем 31353,00 гривень та за штрафних фінансових санкцій 7838,25 гривень) та податкове повідомлення-рішення від 05.02.2014 року №0001072206, яким збільшено суму грошового забезпечення з податку на додану вартість в розмірі 37 325,00 грн. (за основним платежем 29860,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 7465,00 грн.).

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Позивачем (Генпідрядник), з одного боку, та Товариством з обмеженою відповідальністю БУДІВЕЛЬНО-ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ «ЦЕНТРРЕСТАВРАЦІЯ» (Субпідрядник), з іншого боку, було укладено Договір №090412 від 09.04.2012 р. (надалі по тексту Договір №090412).

У відповідності до п. 1.1 - п. 1.2 Договору №090412, Субпідрядник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в цьому Договорі, за завданням Генпідрядника виконати роботи на об'єкті, зазначеному в її. 1.2 цього Договору, а Генпідрядник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в Договорі, прийняти і оплатити їх, а саме: облицювання сходів плиткою; шпатлювання стін по гіпсокартону; фарбування стін по гіпсокартону. Роботи виконуються на об'єкті: «Цех бортового харчування на 1500 рац/год. (24 000 рац/добу) ТОВ «Київ-Кетерінг» у міжнародному аеропорту «Бориспіль», Київської області».

Згідно з п. 4.2.4 вищезазначеного Договору, Генпідрядник зобов'язаний забезпечити Субпідрядника необхідними матеріалами.

Між Позивачем (Генпідрядник), з одного боку, та Товариством з обмеженою відповідальністю БУДІВЕЛЬНО-ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ «ЦЕНТРРЕСТАВРАЦІЯ» (Субпідрядник), з іншого боку, було укладено Додаткову угоду №1 від 04.05.2012 р.

У відповідності до п. 1.2 Додаткової угоди №1, Сторони домовились внести зміни до п. 1 «ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ» в частині п.п. 1.1. та викласти його r наступній редакції: « 1.1. Субпідрядник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в цьому Договорі, за завданням Генпідрядника виконати роботи на об'єкті, зазначеному в п. 1.2 цього Договору, а Генпідрядник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в Договорі, прийняти і оплатити їх, а саме: облицювання сходів плиткою; шпатлювання стін по гіпсокартону; фарбування стін по гіпсокартону; укладання підлоги плиткою 60x60 см; улаштування гідроізоляції двошарової; виготовлення плінтусу із плитки.».

Позивач зазначає, що зобов'язання сторін виконано належним чином та в повному об'ємі та на підтвердження надано: податкові накладні, Акти виконаних робіт, банківські виписки.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справах відсутні: докази передання Субпідряднику матеріалів для здійснення будівельних робіт (фарба, гіпсокартон, плитка), що передбачено п. 4.2.4 Договору №090412, відсутня Довідка про вартість виконаних будівельних робіт /та витрати/, яка затверджена Наказом Мінрегіонбуду України від 04.12.2009 р. №554, відсутні докази перебування співробітників Субпідрядника на території де здійснювалися будівельні роботи.

Акти виконаних робіт (будівельних) складені у довільній формі, проте, Наказом Мінрегіонбуду України від 04.12.2009 р. №554 затверджена форма Актів приймання виконаних робіт.

Крім того, між Позивачем (Генпідрядник), з одного боку, та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАЙСТЕР-БУД-ІНВЕСТ» (Субпідрядник), з іншого боку, було укладено Договір №050312 від 02.03.2012 р. (надалі по тексту Договір №050312).

У відповідності до п. 1.1 - п. 1.2 Договору №050312, Субпідрядник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в цьому Договорі, за завданням Генпідрядника виконати роботи на об'єкті, зазначеному в п.1.2 цього Договору, а Генпідрядник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в Договорі, прийняти і оплатити їх, а саме: монтаж профілю підвісної стелі типу Армстронг, влаштування коробу з вологотривкого гіпсокартону та фарбування стін та стелі. Роботи виконуються на об'єкті: «Цех бортового харчування на 1500 рац/год. (24 000 ран/добу) ТОВ «Київ-Кетерінг» у міжнародному аеропорту «Бориспіль», Київської області».

Згідно з п. 4.2.4 вищезазначеного Договору, Генпідрядник зобов'язаний забезпечити Субпідрядника необхідними матеріалами.

Позивач зазначає, що зобов'язання сторін виконано належним чином та в повному об'ємі та на підтвердження надано: податкові накладні, Акти виконаних робіт, банківські виписки.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справах відсутні: докази передання Субпідряднику матеріалів для здійснення будівельних робіт (фарба, гіпсокартон, профілі та інші матеріали), що передбачено п. 4.2.4 Договору №090412, відсутня Довідка про вартість виконаних будівельних робіт /та витрати/, яка затверджена Наказом Мінрегіонбуду України від 04.12.2009 р. №554, відсутні докази перебування співробітників Субпідрядника на території де здійснювалися будівельні роботи.

Акти виконаних робіт (будівельних) складені у довільній формі, проте Наказом Мінрегіонбуду України від 04.12.2009 р. №554 затверджена форма Актів приймання виконаних робіт.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Відповідно абз. 11 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" ніде ґавою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з п. 198. 1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198. 2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6. ст. 198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 ПК України).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 199.1 ст. 199 Податкового кодексу України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Закон України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Суд вважає, що позивачем не доведено факт реального виконання умов договорів, що надало б йому право на формування податкового кредиту та валових витрат з огляду на наступне.

Згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216).

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

У відповідності до п.п. 14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У відповідності до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 07.02.2012 № 21-425во10, наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.

Суд не бере до уваги надані Позивачем до суду копії податкових та Актів виконаних робіт, оскільки останні тільки фіксують господарську операцію. В свою чергу, позивачем не надано до суду документів, що підтверджують наявність товару, який передавався Субпідряднику для здійснення будівельних робіт, допуск працівників Субпідрядника на підприємство на якому здійснювалися будівельні роботи.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 судам необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Згідно постанови Верховного суду України від 08.09.2009 у справі № 21-737во09 про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також письмові заперечення посадових осіб контрагентів, що будь-яких документів, угод, платіжних доручень, банківських та господарських документів вони не підписували.

Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. (ч.1) В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. (ч.2) Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. (ч.3) Суд може збирати докази з власної ініціативи. (ч.5) Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. (ч.6 ст.71 КАС України).

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті з урахуванням всіх обставин.

Крім того, аналогічна позиція викладене в Постанові Верховного суду України від 05.03.2012 р., Вищий адміністративний суд України в Постанові від 20.02.2013 р. по справі №К9991/59409/12, Постанові від 27.03.2013 р. по справі №К/9991/56892/12, Постанові від 13.02.2013 р. по справі №К/9991/69822/12, Постанова від 22.06.11р. по справі К/9991/15429/11, Ухвалі від 05.10.11р. по справі К 9991/14602/11.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук