Ухвала суду № 38542813, 24.04.2014, Апеляційний суд Сумської області

Справа №583/1997/13-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Плотникова Н. Б.Номер провадження 22-ц/788/867/14 Суддя-доповідач - Сибільова Л. О. Категорія - 25

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

24 квітня 2014 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого - Сибільової Л. О.,

суддів - Лузан Л. В., Криворотенка В. І.,

за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 14 березня 2014 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО», Сумського представництва приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - публічне акціонерне товариство «Ідея Банк», про захист прав споживача,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 14 березня 2014 року залишені без задоволення за безпідставністю позовні вимоги ОСОБА_3 до ПАТ «Страхова компанія «ВУСО», Сумського представництва ПАТ «Страхова компанія «ВУСО», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ПАТ «Ідея Банк», про визнання події, яка відбулася в ніч з 23 на 24 березня 2013 року по вул. Леніна в м. Охтирка під час керування та потрапляння у ДТП з транспортним засобом у вигляді легкового автомобіля марки «ВАЗ-2114 40 ЗНГ», 2012 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, страховим випадком відповідно до договору добровільного страхування наземного транспорту, укладеного ОСОБА_3 з ПАТ Страхова компанія "ВУСО" 05 червня 2012 р. №524192-02-19-01 через представництво в особі Сумського представництва ПАТ "Страхова компанія "ВУСО"; про визнання незаконним та таким, що порушує права споживача, невиконання страховиком в особі ПАТ "Страхова компанія "ВУСО" умов договору добровільного страхування наземного транспорту від 05 червня 2012 р. №524192-02-19-01, укладеного через представництво Сумського представництва ПАТ "Страхова компанія "ВУСО", по ненаданню страхувальнику - споживачеві ОСОБА_3 належних послуг по виконанню умов за договором добровільного страхування та виплати страхової суми за наслідками настання страхового випадку, який стався в ніч з 23 на 24 березня 2013 року під час керування та потрапляння у ДТП з автомобілем марки "ВАЗ-2114 40 ЗНГ", 2012 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1; про визнання недійсним з моменту укладення договору добровільного страхування наземного транспорту від 05 червня 2012 р. №524192-02-19-01, укладеного між Страховиком в особі ПАТ «Страхова компанія «ВУСО» та Страхувальником в особі ОСОБА_3, в частині змісту та застосування п.13.2.15 щодо застосування «Застереження», а саме: «ДТП» з урахуванням умов договору страхування визначених як «Застереження», а саме: у разі страхування з застереженням «порушення» не є страховим випадком подія, яка відбулась внаслідок: порушення Страхувальником (водієм ТЗ) п.10.1, п. 12.1, п.13.1 ПДР", внаслідок невідповідності даних договірних умов актам цивільного законодавства, звичаям ділового обороту, вимогам розумності, справедливості; про стягнення на користь ОСОБА_3 з ПАТ «Страхова компанія «ВУСО» (ЄДРПОУ 31650052, м. Донецьк, вул. Постишева, 60, 7 поверх, поштовий індекс - 83001) страхової суми за настання страхового випадку в розмірі 14145,00 грн., пені від суми несвоєчасного страхового відшкодування за кожний календарний день прострочки виплати в розмірі 100,11 грн. в межах дії договору страхування наземного транспорту від 05 червня 2012 р. №524192-02-19-01, укладеного через представництво Сумського представництва ПАТ «Страхова компанія «ВУСО», пені за порушення прав споживача на підставі п. 9.4 договору добровільного страхування наземного транспорту від 05 червня 2012 року №524192-02-19-01, ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» в розмірі 30128,82 грн. та ч. 5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», починаючи з 04 червня 2013 року по 06 листопада 2013 року на суму 65 774,25 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Страхова компанія «ВУСО» судові витрати за проведення експертизи в сумі 2448,00 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Крім того, просив призначити по справі повторну судово-автотехнічну експертизу, проведення якої доручити ХНДІСЕ ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, на експертне дослідження якої поставити питання: чи відповідали дії водія ОСОБА_3 під час керування автомобілем марки «ВАЗ-2114 40 ЗНГ», 2012 року випуску, д.р.н. НОМЕР_1, в ніч з 23 на 24 березня 2013 року по вул. Леніна м. Охтирка Сумської області, технічним вимогам Правил дорожнього руху, і чи були у момент виникнення страхового випадку з технічної точки зору дії водія ТЗ ОСОБА_3 у причинному зв'язку з виникненням ДТП з урахуванням дорожньо-транспортної ситуації, погодних умов і стану дорожнього покриття на даній місцевості під час ДТП?

Вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

27 травня 2013 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 05 червня 2012 року між ним та ПАТ «СК «ВУСО» був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту №524192-02-01, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язанні з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом - автомобілем марки «ВАЗ-2114 40 ЗНГ», 2012 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1. Згідно умов договору страхування ПАТ «СК «ВУСО» прийняло на себе зобов'язання перед позивачем у разі настання страхового випадку своєчасно виплатити страхове відшкодування.

В ніч з 23 на 24 березня 2013 року стався страховий випадок, внаслідок якого було пошкоджено застрахований транспортний засіб. Він рухався по вул. Леніна в м. Охтирка в напрямку центральної площі зі швидкістю до 50 км/год. на вказаному легковому автомобілі. В цей період по території всієї України було штормове попередження, снігопади, заметілі, хуртовини, що він і враховував під час керування автомобілем. Під час руху автомобіль одним колесом потрапив у яму, яка була прикрита насипаним снігом, транспортний засіб відразу повело у бік. Він намагався виправити рух автомобіля, однак останній став потрапляти в ями, які в даному місці знаходяться в значній кількості, автомобіль стало хитати та відкинуло у правий бік, і відразу виникло зіткнення з залізобетонним стовпом. Ніхто із громадян не постраждав, інших транспортних засобів він не зачепив, шкода була завдана лише його легковому автомобілю. Про настання страхового випадку він вчасно повідомив страховика: відразу після ДТП викликав представника страхової компанії та міліцію. Працівником міліції відносно нього було складено протокол про адміністративне правопорушення за порушення п. 12.1 Правил дорожнього руху України за ст. 124 КпАП України.

Постановою Охтирського міськрайонного суду від 04 квітня 2013 року по справі №583/1181/13-п, провадження №3/583/380/13, провадження по справі про притягнення його до відповідальності за ст. 124 КУпАП було закрите за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Після ДТП і оформлення страхового випадку він звернувся до страховика в особі Сумського представництва ПАТ «СК «ВУСО» з заявою про виплату страхового відшкодування. Відповідач листом від 25 червня 2013 року повідомив про відмову у виплаті страхового відшкодування, посилаючись на наявність у його діях порушень п.12.1 Правил дорожнього руху України, а тому згідно з п. 13.2.15 договору страхування подія не є страховою.

Вважає, що відповідач безпідставно відмовив йому у виплаті страхового відшкодування, так як за перевищення швидкості руху він до відповідальності не притягувався, висновки відповідача про порушення ним п.12.1 Правил дорожнього руху України не підтверджені належними та допустимими доказами.

Просив визнати незаконним невиконання страховиком в особі Сумського представництва ПАТ «СК «ВУСО» умов договору добровільного страхування наземного транспорту від 05 червня 2012 року №524192-02-01 по ненаданню страхувальнику-споживачеві належних послуг по виконанню умов за договором добровільного страхування та виплати страхової суми за наслідками настання страхового випадку, який стався 24 березня 2013 року під час ДТП з автомобілем марки «ВАЗ-2114 40 ЗНГ», 2012 року випуску, д.р.н. НОМЕР_1; стягнути на його користь з відповідача ПАТ «СК «ВУСО» страхове відшкодування в сумі 14145,00 грн., пеню за несвоєчасне здійснення виплати страхового відшкодування в розмірі 100,11 грн., пеню за порушення прав споживача в сумі 30128,82 грн. (а.с. 1-3, т.1).

30 жовтня 2013 року позивач збільшив позовні вимоги та просив визнати подію, яка відбулась в ніч з 23 на 24 березня 2013 року по вул. Леніна в м. Охтирка під час керування та потрапляння у ДТП з транспортним засобом у вигляді легкового автомобіля марки «ВАЗ-2114 40 ЗНГ», 2012 року випуску, д.р.н. НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, страховим випадком відповідно до договору добровільного страхування наземного транспорту, укладеного між ним та ПАТ «СК «ВУСО» 05 червня 2012 року №524192-02-19-01, через представництво в особі Сумського представництва ПАТ «СК «ВУСО»; визнати незаконним та таким, що порушує права споживача, невиконання страховиком в особі ПАТ «СК «ВУСО» умов договору добровільного страхування наземного транспорту від 05 червня 2012 року №524192-02-19-01, укладеного через представництво Сумського представництва ПАТ «СК «ВУСО» по ненаданню йому як страхувальнику-споживачеві належних послуг по виконанню умов за договором добровільного страхування та виплати страхової суми за наслідками настання страхового випадку, який стався в ніч з 23 на 24 березня 2013 року під час керування та потрапляння у ДТП з вказаним автомобілем; стягнути на його користь з ПАТ «СК «ВУСО» страхову суму за настання страхового випадку в розмірі 14145 грн., пеню від суми несвоєчасного страхового відшкодування за кожний календарний день прострочки виплати в розмірі 100,11 грн. в межах дії договору страхування наземного транспорту, укладеного через представництво Сумського представництва ПАТ «СК «ВУСО», пеню за порушення прав споживача на підставі п.9.4 договору добровільного страхування наземного транспорту від 05 червня 2012 року, ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» в розмірі 30128,82 грн. та ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», починаючи з 04 червня 2013 року по 06 листопада 2013 року на суму 65774,25 грн. (а.с.185-186).

14 лютого 2014 року позивач вдруге збільшив позовні вимоги та просив, крім іншого, визнати недійсними з моменту укладення договір добровільного страхування наземного транспорту від 05 червня 2012 року №524192-02-19-01, укладеного між страховиком в особі ПАТ «СК «ВУСО» та ним як страхувальником в частині змісту та застосування п.13.2.15 щодо застосування «Застереження», а саме: «ДТП» з урахуванням умов договору страхування визначених як «Застереження», а саме: у разі страхування з застереженням «порушення» не є страховим випадком подія, яка відбулась внаслідок порушення страхувальником п.10.1, п.12.1, п.13.1 ПДР», внаслідок невідповідності даних договірних умов актам цивільного законодавства, звичаям ділового обороту, вимогам розумності та справедливості.

Посилався при цьому також на те, що п. 13.2.15 Договору страхування слід визнати недійсним, оскільки містить дискримінаційні для споживача умови, не визнаючи страховим випадком, подію, коли Страхувальник (водій ТЗ): перевищив швидкість руху на 40 км/год.; здійснив проїзд перехрестя на заборонений сигнал світлофору чи регулювальника; здійснив обгін у забороненому місці (відповідний дорожній знак або п. 14.6 ПДР); виїхав на смугу зустрічного руху в місці, де такий виїзд заборонено (подвійна/одинарна лінія розмітки або відповідний знак).

Вважає дані умови Договору страхування несправедливими, оскільки такі умови договору завжди будуть давати страховику можливість уникнути цивільної відповідальності, не відповідають загальним принципам та нормам страхування та обмежують страхувальника в реалізації своїх прав та законних інтересів на добровільне страхування транспортних засобів; дані умови договору є занадто складними, не систематичними, плутаними, нечіткими та двозначними, що не дозволяє їх вільне застосування, складені дрібним шрифтом, та не роз'яснювалися позивачу, крім того, такі умови не передбачені Правилами добровільного страхування наземного транспорту ПАТ СК «ВУСО».

25 квітня 2013 року він замовив ремонт транспортного засобу, оплатив його проведення в сумі 14145,00 гри. і документи про витрати передав Сумському представництву ПАТ «СК «ВУСО». На даний час страхове відшкодування йому не виплатили. Невиплата відповідачем страхового відшкодування порушує його права як споживача послуг за договором страхування (а.с. 2-4, т.2).

Вирішуючи спір та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що згідно страхового акту ПАТ СК «ВУСО» №2747-02 від 25 червня 2013 року по договору страхування наземного транспорту №524192-02-19-01 від 05 червня 2012 року подія, яка сталася 24 березня 2013 року в м. Охтирка по вул. Леніна з автомобілем «ВАЗ-2114 40 ЗНГ» під керуванням ОСОБА_3 кваліфікована як не страховий випадок відповідно до п. 13.2.15 Договору страхування.

Підписавши договір добровільного страхування наземного транспорту №524192-02-19-01 від 05 червня 2012 року, позивач погодився з його умовами та підтвердив свою обізнаність щодо змісту правил страхування.

Цей висновок суду узгоджується з обставинами справи, вірно встановленими судом, та відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 05 червня 2012 року між ПАТ СК «ВУСО» та ОСОБА_3 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №524192-02-1901, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом марки «ВАЗ-114 40 ЗНГ», 2012 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Договір набуває чинності з моменту внесення першого страхового платежу та діє до 24:00 год. 04 червня 2013 року (п.2.3.6 Договору).

Згідно п. 2.6 договору добровільного страхування наземного транспорту, страхувальником були вибрані умови страхування з застереженням - «порушення».

Страхування майнових інтересів страхувальника здійснюється відповідно до чинного законодавства і Правил № 03-02 добровільного страхування наземного транспорту, зареєстрованих в Державній комісії з регулювання ринку фінансових послуг України 29 січня 2008 року під № 0680541 (п.3.1 договору).

За умовами даного договору страховик зобов'язується відшкодувати страхувальнику або вигодонабувачу прямі збитки, що сталися внаслідок ризиків, зазначених у цьому договорі як прийняті під страховий захист (п. 3.2 договору).

Вигодонабувачем за договором страхування є ПАТ "Ідея Банк" (п.1.2 договору). (а.с. 44-46, 82- 84, 107, т.1).

Відповідно до пункту 13.2.15 договору добровільного страхування наземного транспорту №524192-02-19-01 від 05 червня 2012 року, страховими випадками не є «ДТП» з урахуванням умов договору страхування визначених як «Застереження», а саме: у разі страхування з застереженням «порушення» не є страховим випадком подія, яка відбулася внаслідок порушення страхувальником (водієм ТЗ) п.10.1, п.12.1, п.13.1 ПДР України; того, що страхувальник (водій ТЗ) перевищив швидкість руху на 40 км/год. і/та більше; здійснив проїзд перехрестя на заборонений сигнал світлофору чи регулювальника; здійснив обгін у забороненому місці (відповідний дорожній знак або п. 14.6 ПДР); виїхав на смугу зустрічного руху в місці, де такий виїзд заборонено (подвійна/одинарна лінія розмітки або відповідний знак).

З акту огляду до вказаного договору страхування, складеного представником страхової компанії та позивачем 5 червня 2012 року вбачається, що автомобіль має ряд механічних пошкоджень (а. с.9, т.1).

Вказаний автомобіль є предметом застави на підставі договору застави № 910.15472 від 5 червня 2012 року, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ "Ідея Банк" на забезпечення виконання зобов'язань позивач перед вказаним банком за кредитним договором № 910.15472 від 5 червня 2012 року та всіма додатковими договорами до нього, які можуть бути укладені в майбутньому (а.с.10-11, т.1).

24 березня 2013 року близько 3 год. 55 хв. в м. Охтирка по вул. Леніна, 11 відбулась дорожньо-транспортна пригода - наїзд на перешкоду, внаслідок якої автомобіль позивача отримав механічні пошкодження (а.с. 13-18, 126-131, т.1).

Постановою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 04 квітня 2013 року, яка набрала законної сили, провадження у справі про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП на підставі п.1 ст. 247 КУпАП закрито у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення (а.с.109-112, 116-123, 155-156, 159, т.І).

При цьому суд виходив з того, що при вказаній пригоді не було заподіяно шкоди іншим особам, що є необхідною складовою об'єктивної сторони правопорушення.

На письмову заяву про виплату страхового відшкодування позивач отримав від відповідача відповідь від 25 червня 2013 року про неможливість її здійснення у зв'язку з тим, що вказана подія не може бути визнана страховою з тих причин, що ним було порушено п.12.1 Правил дорожнього руху України, а відповідно до пунктів 2.6, 13.2.15 договору страхування наземного транспорту № 524192-02-19-01 від 05 червня 2012 року обрані умови страхування з застереженням «порушення», і вказаний випадок не є страховим.

Згідно страхового акту ПАТ «СК «ВУСО» № 2747-02 від 25 червня 2013 року до вказаного договору страхування, подію, яка сталася 24 березня 2013 року о 3 год.55 хв. в м. Охтирка по вул. Леніна,11 з автомобілем позивача, кваліфіковано як не страховий випадок, відповідно до п. 13.2.15 Договору страхування, оскільки водій порушив п. 12.1 Правил дорожнього руху України (а.с. 50-51, 89-108, т.1).

Згідно товарного чеку, акту виконаних робіт №5 від 25 квітня 2013 року, вартість ремонту автомобіля позивача склала 14145 грн. (а.с.21-23, т. І).

На підставі ухвали суду від 07 листопада 2013 року в справі було призначено судову автотехнічну експертизу, згідно висновку якої №1541 від 19 грудня 2013 року:

1. Пояснення водія автомобіля ВАЗ2114 40 ЗНГ, н.з. НОМЕР_1, ОСОБА_3, які він надав з приводу настання страхового випадку від 24 березня 2013 року в страхову компанію, в частині руху автомобіля в умовах засніженої проїзної частини та наїзду автомобілем на електроопору з технічної точки зору, не позбавлені технічної спроможності.

2. В даній дорожній ситуації, з технічної точки зору, водій автомобіля ВАЗ 2114 40 ЗНГ, н.з. НОМЕР_1, ОСОБА_3 повинен був діяти відповідно до вимог п. 12.1 Правил дорожнього руху України.

3. В даній дорожній ситуації, технічна можливість для водія автомобіля ВАЗ 2114 40 ЗНГ, н.з. НОМЕР_1, ОСОБА_3 запобігти дорожньо-транспортної пригоди вирішувалась шляхом виконання ним вимог п. 12.1 Правил дорожнього руху України.

4. В даній дорожній ситуації в діях водія автомобіля ВАЗ 2114 40 ЗНГ, н.з. НОМЕР_1, ОСОБА_3 вбачаються невідповідності вимогам п. 12.1 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору знаходяться в причинному зв'язку з подією ДТП.

5. З урахуванням дорожньо-транспортної ситуації, погодних умов і стану дорожнього покриття на даній місцевості під час ДТП, дії водія автомобіля ВАЗ 2114 40 ЗНГ, н.з. НОМЕР_1, ОСОБА_3 не відповідали вимогам п. 12.1 ПДР України, і тому в даній дорожній ситуації в його діях вбачаються невідповідності вимогам п. 12.1 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору, знаходяться в причинному зв'язку з подією ДТП (а.с.204-205, 222-224, т. І).

Відповідач не надав доказів наявності підстав не довіряти висновку експертизи з цього питання, суд обґрунтовано поклав в основу рішення вказаний висновок, а тому колегія суддів апеляційного суду ухвалою відмовила в задоволенні викладеного в апеляційній скарзі клопотання про призначення повторної судової автотехнічної експертизи.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані нормами ЦК України, Законом України «Про страхування», іншими актами цивільного законодавства, договором, укладеним між сторонами.

Відповідно до ст. ст. 979, 988 ЦК України за договором страхування одна сторона

(страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій

стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову

виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором, у разі настання страхового випадку.

Частиною 1 статті 991 ЦК України передбачені підстави для відмови у здійсненні страхової виплати.

Договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону (ч. 2 ст. 991 ЦК України).

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування», страховий випадок - це подія,

передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виник обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування)

страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно ст. 9 цього Закону, страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Відповідно до ст. 6 цього Закону добровільне страхування - це страхування, яке

здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні замови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування (ст. 16 Закону).

Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком (ст.25 Закону).

Статтею 26 цього Закону встановлені підстави для відмови у страхових виплатах або страховому відшкодуванні і зазначено, що умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить законодавству України.

Відповідно до п. 5.3 розділу 5 «Виключення із страхових випадків і обмеження страхування» Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного), затверджених головою правління ПАТ «СК «ВУСО» 24 грудня 2007 року, зареєстрованих Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України за № 0680541 29 січня 2008 р., в договорі страхування можуть бути передбачені інші виключення із страхових випадків та обмеження страхування, якщо вони не суперечать закону.

За роз'ясненнями, які містяться в п. 19 постанови № 4 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01 березня 2013 року, з урахуванням змісту ст. 979 ЦК України та ст. 16 Закону України «Про страхування» у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору страхування є підставою для відмови у виплаті лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатись, що ця подія є страховим випадком, і має оцінюватись судом у кожному конкретному випадку.

Є безпідставними доводи апеляційної скарги про помилковість висновку суду про те, що порушення позивачем п. 12.1 ПДР України стало підставою для відмови визнати вказану ДТП страховим випадком, оскільки суд безпідставно проігнорував висновок судової автотехнічної експертизи №1541 від 19 грудня 2013 року, в якому зазначено, що пояснення його як водія не позбавлені технічної спроможності. Посилання позивача на те, що суд при цьому спирається на невідповідність дій водія вимогам п. 12.1 ПДР України без належного обґрунтування та належного експертного дослідження, є надуманими і спростовуються доказами в справі.

При цьому позивач посилається на те, що експерт не виїжджав на місце події і не досліджував спірні моменти дорожньо-транспортної ситуації на місцевості, нічого не зазначив і не врахував про природні умови та стан дорожнього покриття, в ході експертного дослідження не застосував Методику дослідження наїзду транспортних засобів на пішохода або інші перешкоди, проігнорував Інструкцію про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджену Наказом Міністерства юстиції України 08 січня 1998 року №53/5.

Між тим, з висновку вказаної експертизи вбачається, що саме вказані обставини ДТП, на які посилається позивач, обумовлювали його поведінку обов'язком виконати вимоги п. 12.1 Правил дорожнього руху України.

Позивач в скарзі посилається на те, що пунктами 10.1, 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху передбачено, що перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху; під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен урахувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним; водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.

З огляду на зазначене позивач вважає, що умови п. 13.2.15 договору добровільного страхування наземного транспорту від 05 червня 2012 року №524192-02-19-01 завжди будуть давати страховику ПАТ «СК «ВУСО» можливість уникнути цивільної відповідальності, не визнавати дорожньо-транспортну подію страховим випадком та не проводити відповідні страхові випадки. Це не є справедливі умови договірних відношень, зокрема, у галузі надання послуг споживчого характеру на ринку страхового обслуговування.

Вважає, що зміст п. 13.2.15 договору добровільного страхування наземного транспорту є занадто складним, не систематичним, плутаним та двозначним, що не дозволяє вільне його застосування, з явними дискримінаційними проявами стосовно страхувальника при застосуванні застережуючих умов у договірних відношеннях такого змісту, як це прописано у договорі добровільного страхування наземного страхування ПАТ «СК «ВУСО» від 05 червня 2012 року.

Вказані доводи також є безпідставними, оскільки договір в цій частині викладений однозначно, його застережуючі умови узгоджуються зі змістом Правил дорожнього руху.

Позивач посилається також на те, що договір складено занадто дрібним шрифтом, при підписанні договору застережливі умови не роз'яснювались і не обговорювались, та зазначає, що договори страхування укладаються відповідно до правил страхування, проте умови договору добровільного страхування наземного транспорту від 05 червня 2012 року №524192-02-19-01 не узгоджуються з Правилами добровільного страхування ПАТ «СК «ВУСО» (а.с.27-37, т.2).

Позивач вважає також помилковим висновок суду про те, що, підписавши договір добровільного страхування наземного транспорту №524192-02-19-01 від 05 червня 2012 року, він погодився з його умовами та підтвердив свою обізнаність щодо змісту Правил страхування, але при цьому суд не врахував, що Правила добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного), затверджені головою правління ПАТ СК «ВУСО», позивачу не доводилися і будь які застереження у даних Правилах не передбачені.

З огляду на зазначене позивач вбачає в оспорюваному договорі страхування невідповідність Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якого продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими, тобто такими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Вказані доводи позивача суд обгрунтовано визнав безпідставними з огляду на положення цивільного законодавства, які ґрунтуються на засадах свободи договору, а тому рішення суду узгоджується з положеннями п. 3 ч. 1 ст. 3, ст. 6 ЦК України.

Ч. 3 ст. 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, вказані норми законів передбачають добровільність в укладенні угод, в тому числі і у сфері страхування.

Таким чином, суд прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для визнання договору в оскаржуваній частині недійсним, передбачених ЦК України і Законом України «Про захист прав споживачів», а тому обгрунтовано відмовив і в задоволенні інших позовних вимог.

Обставини, на які посилається відповідач, були предметом дослідження суду першої інстанції і отримали об'єктивну оцінку. Відповідач не навів у апеляційній скарзі фактів, які б підтвердили необґрунтованість рішення суду, свідчили б про наявність підстав для задоволення скарги.

За таких обставин оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 14 березня 2014 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді -