Постанова № 38529973, 10.04.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/5975/13-а

Категорія: 8.1.1 Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г. П.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача - Косцової І.П.

суддів - Турецької І.О.

- Стас Л.В.

за участю секретаря - Заболотної Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОфісТехніка» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОфісТехніка» до Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОфісТехніка» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 05.08.2013 року №0002002230 та № 0001992230, якими Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 19 606 грн., та з податку на прибуток у розмірі 20 586 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що висновок податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з його контрагентом - «Астея-08» та безпідставне віднесення товариством вартості отриманих товарів (робіт, послуг) до валових витрат, а сум ПДВ у їх вартості на включення до податкового кредиту не ґрунтується на законі та суперечить фактичним обставинам справи.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Товариство, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що підставою для прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень, які є предметом оскарження, став акт Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 23.07.2013 року № 617/15-53-22-3/31728385 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ОфісТехніка» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ПП «Астея-08», їх реальності та повноти відображення в обліку за період червень, липень 2012 року.

Перевіркою встановлено порушення п.п.139.1.9 ст. 139 Податкового Кодексу України, яке полягало у безпідставному віднесенні до складу валових витрат 65 352,5 грн., та п.198.1, 198.2, 198.3 , 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит з ПДВ на суму 13 071 грн.

Суть порушень, на думку податкового органу, полягала у тому, що податкові накладні, видані контрагентом позивача - ПП «Астея-08» та на підставі яких Товариством у вказаному періоді відображено валові витрати та сформовано податковий кредит по ПДВ, не відповідають вимогам чинного законодавства, а саме, в них зазначено адресу покупця, яка не відповідає реєстраційним документам та вказано номер свідоцтва платника ПДВ - позивача, яке було анульовано 28.12.2011 року. Крім цього, аналізом реєстру виданих податкових накладних ПП «Астея-08» встановлено, що номера податкових накладних, виданих покупцю - ТОВ «ОфісТехніка» не відповідають порядковим номерам реєстрів виданих податкових накладних

За висновком ДПІ, в ході перевірки встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) від ПП «Астея-08» з урахуванням того, що вказаний суб'єкт господарювання не має власного автотранспорту, на даному підприємстві не працює особа, яка б виконувала функцію комірника та могла б підтвердити факт перебування товару в орендованому Підприємством складі, а також відсутня власна або орендована спеціальна техніка для виконання навантажування-розвантажування вантажів, а відтак, всі укладені між позивачем та його контрагентом угоди є нікчемними та не мали реального характеру.

Також в акті перевірки зазначено, що Товариством не надано під час перевірки договори перевезення, транспортного експедирування та документи про їх виконання, товарно-транспортні накладні, договори щодо отримання транспортних послуг та щодо зберігання товару.

За відсутності факту придбання товарів (робіт, послуг) відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з податку на додану вартість та бути віднесеними до складу валових витрат Товариства.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що первинні документи, які зазначені в акті перевірки, не відповідають вимогам чинного законодавства, а господарські операції позивача з його контрагентом за відсутності у останнього автомобільного транспорту та трудових ресурсів, не підтвердження документально транспортування та зберігання товару, не мали реального характеру.

Проте колегія суддів такий висновок суду першої інстанції вважає помилковим, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України (чинного на час формування валових витрат) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та віднесення витрат до складу валових є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника - достовірними.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту та валових витрат. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01.06.2012 року між ТОВ «Офістехніка» (Покупець) та ПП «Астея-08» (Продавець) укладено договір поставки товару №1/06, відповідно до якого на адресу позивача поставлено запчастини та видатковий матеріал для ремонту офісної техніки.

На виконання зазначеного Договору позивачем отримано податкові накладні №18 від 18.06.2012 року, №19 від 25.06.2012 року, №23 від 27.06.2012 року, №7 від 10.07.2012 року, №9 від 16.07.2012 року, « 11 від 17.07.2012 року, №48 від 27.07.2012 року, №49 від 31.07.2012 року. Окрім того, на виконання зазначеного Договору позивачем надано бланки замовлення товару до зазначеного Договору, подорожні листи службового легкового автомобіля, реєстр довіреностей, рахунки-фактури, видаткові накладні, а в підтвердження факту оплати надано платіжні доручення.

Колегія суддів відхиляє посилання ДПІ на відсутність у постачальника позивача об'єктивної можливості для виконання поставок товарів в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу, адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником.

До того ж, як встановлено колегією суддів, придбаний у ПП «Астея-08» товар є негабаритним та був отриманий та доставлений позивачем власним легковим автомобілем безпосередньо на офіс Товариства, при цьому переміщення товару оформлялося подорожними листами, , які, згідно Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.907 року, мають такий самий статус, як і ТТН, та були надані посадовим особам відповідача під час перевірки.

Що стосується доводів податкового органу щодо порушення контрагентом позивача порядку заповнення податкових накладних, колегія суддів зазначає, що відсутність певних реквізитів податкової накладної або незначні розбіжності не впливають на її значення як допустимого доказу права платника податку на податковий кредит, оскільки порушення порядку складання податкової накладної щодо зазначення адреси контрагента, яка не відповідає фактичному його місцезнаходженню, а також номера податкової накладної та реквізити свідоцтва платника ПДВ - покупця, які не є обов'язковими реквизитами податкової накладної в силу положень п.201.1 ст.201 ПК України та суттєвими недоліками з точки зору повноти та достовірності відтворення змісту операції з поставки, не повинно мати наслідком виключення її з кола доказів, які підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту. Таку ж правову позицію щодо впливу недоліків у оформленні податкової накладної на її юридичне значення висловив і Верховний Суд України в постанові від 06.12.2005 у справі за позовом ПП «Стальконвест» до ДПІ у м. Ужгороді про визнання недійсним рішення.

До того ж колегією суддів встановлено, що позивачем під час перевірки помилково надано перевіряючим не існуючи податкові накладні, які були заповнені контрагентом ПП «Астея-08» з помилками та в день їх отримання позивачем виправлені. Саме виправлені податкові накладні були внесені до реєстру податкових накладних, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

З огляду на викладене податкові накладні, отримані позивачем від контрагента, ПДВ за якими включено до податкового кредиту, слід визнати такими, що підтверджують право позивача на податковий кредит.

Підставою для позбавлення платника права на податковий кредит, відповідно до абзацу дев'ятого пункту 201.10 статті 200 Податкового кодексу України, є відсутність реєстрації податкової накладної у Реєстрі взагалі. Наявність незначних неточностей у відомостях, що містяться у податковій накладній та подаються платником податковому органу для їх внесення до названого Реєстру, за умови, що такі відомості не перешкоджають встановленню змісту господарської операції, її обсягу та її учасників, не можуть бути кваліфіковані як невнесення податкової накладної до Реєстру.

Отже, колегія суддів приходить до висновку про правомірність формування позивачем за спірними операціями податкового кредиту з податку на додану вартість, формування валових витрат та витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, а тому у податкового органу не було підстав для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Зазначене судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставної відмови у задоволенні позову.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ОфісТехніка» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року підлягає задоволенню, а судове рішення - скасуванню, з ухваленням нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.195, 196, п.3 ч.1 ст. 198, ст.202, ч.2 ст.205, ст.ст. 207, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОфісТехніка» - задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОфісТехніка» до Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - скасувати.

Ухвалити у справі нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОфісТехніка» - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 05.08.2013 року №0002002230 та № 0001992230, якими Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 19 606 грн., та з податку на прибуток у розмірі 20 586 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя - доповідач: І.П. Косцова

Судді: І.О. Турецька

Л.В.Стас.