Постанова № 38526910, 30.04.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2014 року №810/2481/14

Приміщення суду за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 26, зал судових засідань № 1018

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Леонтовича А.М.

при секретарі - Бончевій О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Бунт В.О. (за довіреністю)

Гаврилюк А.В. (за довіреністю)

від відповідача: не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом до про Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» Інспекції з питань захисту прав споживачів у Запорізькій області визнання протиправними та скасування постанов, - В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Запорізькій області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування постанов Інспекції з питань захисту прав споживачів у Запорізькій області про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» №000079 від 3 березня 2014 року та №000106 від 26 березня 2014 року.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що видані відповідачем постанови про застосування фінансових санкцій є протиправними, оскільки реалізація харчових продуктів здійснювалась у повній відповідності до вимог щодо маркування. Продукція позивача містила усі необхідні дані про основні властивості, склад, харчову та енергетичну цінність товару, нанесені у спосіб, що передбачений Технічними умовами та державними стандартами.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги у повному обсязі, просили суд позов задовольнити.

Відповідач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, заперечень чи пояснень щодо позовних вимог не подав.

Відповідно до частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

За таких обставин, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши норми закону, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи, посадовими особами Інспекції з питань захисту прав споживачів у Запорізькій області, відповідно до статей 5 і 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», статей 5 і 26 Закону України «Про захист прав споживачів», проведено позапланові перевірки з питань, викладених у листі громадського об'єднання «Головне всеукраїнське об'єднання з питань захисту прав споживачів «Громадський контроль якості» щодо дотримання законодавства про захист прав споживачів Товариством з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд»: магазин «Сільпо» №122, м. Запоріжжя, бульвар Вінтера, 30 та магазин «Сільпо» №118, м. Запоріжжя, проспект 40-річчя Перемоги, 11-А.

Результати перевірки оформлені актами від 20 лютого 2014 року №000190 (а.с. 12-15) та №000191 (а.с. 20-23).

У ході перевірки відповідачем встановлено, що у магазинах «Сільпо» № 118 та №122 ТОВ «Фоззі-Фуд» в реалізації з наявністю цінників знаходилась фасована продукція без необхідної, достатньої, достовірної, та своєчасної інформації про товари в обсязі передбаченому законодавством у будь-якій наочній формі, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. До вказаного висновку перевіряючи прийшли у зв'язку з тим, що позивачем здійснювалась реалізація ковбасних виробів, згідно з переліком у додатку 7 до актів перевірок (а.с. 18, 26), без зазначення інформації щодо поживної цінності продукції із вказівкою на кількість білка та жирів у встановлених одиницях виміру на 100 грам харчового продукту, а зазначено було лише загальні фрази «не менше», «не більше».

Вказане є порушенням статей 4,6,15 Закону України «Про захист прав споживачів», пунктів 17,21 Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів, пунктів 13, 15 Правил роздрібної торгівлі продовольчими товарами, пунктів 6, 29 Технічного регламенту щодо правил маркування харчових продуктів.

Враховуючи результати перевірки та з метою усунення порушень Закону України «Про захист прав споживачів», відповідачем, на підставі актів перевірок №000190 та №000191 прийнято приписи, якими позивачу заборонено здійснювати реалізацію продукції у разі відсутності документів, що засвідчують її відповідність вимогам нормативних документів, додержання яких відповідно до законодавства є обов'язковим та зобов'язано усунути недоліки, що зазначені в акті перевірки (а.с. 16, 24).

У подальшому, відповідачем, керуючись статтями 23 та 26 Закону України «Про захист прав споживачів» та Положенням про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів, затвердженим постановою КМУ від 17 серпня 2002 року №1177, прийнято:

постанову про накладення стягнень від 3 березня 2014 року №000079, відповідно до якої до позивача застосовано штраф у розмірі 425,00 грн. (а.с. 28)

постанову про накладення стягнень від 26 березня 2014 року №000106, відповідно до якої до позивача застосовано штраф у розмірі 817,02 грн. (а.с. 30).

Не погоджуючись із постановами відповідача, ТОВ «Фоззі-Фуд» звернулось до суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII (далі - Закон № 1023-ХІІ), споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця).

Відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону № 1023-ХІІ споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою.

Інформація про продукцію повинна містити: назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються; найменування нормативних документів, вимогам яких повинна відповідати вітчизняна продукція; дані про основні властивості продукції, а щодо продуктів харчування - про склад (включаючи перелік використаної у процесі їх виготовлення сировини, в тому числі харчових добавок), номінальну кількість (масу, об'єм тощо), харчову та енергетичну цінність, умови використання та застереження щодо вживання їх окремими категоріями споживачів, а також іншу інформацію, що поширюється на конкретний продукт; відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремої продукції, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими актами; позначку про наявність або відсутність у складі продуктів харчування генетично модифікованих компонентів; дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції; виробник (продавець) у разі виявлення недостовірної інформації про продукцію (якщо вона не шкодить життю, здоров'ю або майну споживача) протягом тижня вилучає цю продукцію з продажу та приводить інформацію про неї до відповідності; дату виготовлення; відомості про умови зберігання; гарантійні зобов'язання виробника (виконавця); правила та умови ефективного і безпечного використання продукції; строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування.

Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів продукції або в окремих сферах обслуговування.

Інформація про продукцію може бути розміщена у місцях, де вона реалізується, а також за згодою споживача доводитися до нього за допомогою засобів дистанційного зв'язку.

Продукти харчування, упаковані або розфасовані в Україні, повинні супроводжуватись інформацією про їх походження.

Відповідно до пункту 1 Правил роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затверджених наказом Міністерства економіки і з питань Європейської інтеграції України 11.07.2003 року № 185 (далі - Правила №185), ці Правила регламентують порядок приймання, зберігання, підготовки до продажу і продаж продовольчих товарів через роздрібну торговельну мережу, а також визначають вимоги в дотриманні прав споживачів щодо якості й безпеки товару та рівня торговельного обслуговування.

Пунктом 15 Правил № 185 встановлено, що працівники суб'єкта господарської діяльності зобов'язані надати покупцю необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товари, а також на вимогу покупця - документи, якими підтверджуються їх якість і безпека, а також ціна товарів.

Відповідно до пункту 11 Правил № 185 усі харчові продукти і продовольча сировина в суб'єкта господарської діяльності повинні бути з документами, наявність яких передбачена чинними нормативно-правовими актами. Харчові продукти і продовольча сировина, які надходять у торговельну мережу, повинні відповідати вимогам чинного законодавства, чинних нормативно-правових актів і нормативних документів щодо показників якості та безпеки харчових продуктів, упаковки, маркування, транспортування, приймання і зберігання.

Статтею Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» встановлено, що забороняється обіг харчових продуктів, етикетування яких не відповідає цьому Закону та відповідним технічним регламентам. Усі харчові продукти, що знаходяться в обігу в Україні, етикетуються державною мовою України та містять у доступній для сприймання споживачем формі інформацію.

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що для деяких категорій харчових продуктів відповідними технічними регламентами можуть встановлюватися специфічні обов'язкові вимоги до етикетування, крім тих, що передбачені у цій статті.

Таким чином, надання вищевказаної інформації для споживачів є обов'язковим, а її ненадання є порушенням чинного законодавства України та суттєво обмежує законне право споживача на усвідомлений і компетентний вибір товарів. При цьому, порядок маркування товарів встановлюється Законами України «Про захист прав споживачів», «Про безпечність та якість харчової продукції», з урахуванням особливостей для певних категорій харчових продуктів, що передбачені технічними регламентами.

На виконання статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.10.2010 № 487 затверджено Технічний регламент щодо правил маркування харчових продуктів (далі - Технічний регламент №487).

Згідно пункту 1 Технічний регламент №487 розроблений відповідно до вимог Законів України "Про безпечність та якість харчових продуктів", "Про захист прав споживачів", а також положень Директиви Європейського Парламенту та Ради від 20 березня 2000 року № 2000/13/ЄС про наближення законодавства держав-членів про етикетування, оформлення та рекламування продуктів харчування і Директиви Комісії від 30 січня 2008 року № 2008/5/ЄС щодо обов'язкового зазначення на етикетці певних продуктів харчування деякої докладної інформації, окрім тієї, що передбачена у Директиві 2000/13/ЄС Європейського Парламенту та Ради, визначає загальні вимоги до маркування (етикетування) розфасованих харчових продуктів, які вводяться в обіг в Україні.

Пунктом 29 Технічного регламенту №487 встановлено, що інформацію про поживну (харчову) цінність зазначають у маркуванні харчового продукту як кількісні відомості, призначені для інформування споживача про поживні властивості продукту та енергетичну цінність (калорійність).

Інформація про поживну (харчову) цінність та енергетичну цінність (калорійність) повинна містити:

-інформацію про енергетичну цінність (калорійність) в кілоджоулях (кДж) та/або кілокалоріях (ккал) на 100 грамів або 100 мл продукту;

-інформацію про поживну (харчову) цінність, а саме: кількість білків, жирів, вуглеводів у грамах (г) на 100 грамів або 100 мл продукту.

У маркуванні харчового продукту його поживну (харчову) цінність зазначають поруч з енергетичною цінністю (калорійністю) харчового продукту.

Поживну (харчову) цінність та енергетичну цінність (калорійність) не обов'язково зазначати для чаю, кави, оцту, мінеральної та питної води, кухонної солі, харчових добавок, ароматизаторів, спецій, прянощів.

Таким чином, технічним регламентом №487 встановлені загальні вимоги до маркування продуктів харчування, серед яких обов'язковість зазначення кількості жирові, білків, вуглеводів у грамах на 100 грамів продукту.

Водночас, пунктом 2 Технічного регламенту №487 передбачено, що для окремих видів розфасованих харчових продуктів відповідними актами законодавства, а в разі їх відсутності - нормативними документами можуть установлюватися додаткові вимоги до їх маркування, крім тих, що передбачені цим Технічним регламентом.

У силу положень статті 3 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів», держава забезпечує безпечність та якість харчових продуктів з метою захисту життя і здоров'я населення від шкідливих факторів, які можуть бути присутніми у харчових продуктах, шляхом: встановлення обов'язкових параметрів безпечності для харчових продуктів; встановлення мінімальних специфікацій якості харчових продуктів у технічних регламентах; встановлення стандартів для харчових продуктів з метою їх ідентифікації.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» стандарт - документ, затверджений центральним органом виконавчої влади з питань технічного регулювання та споживчої політики, яким встановлено для загального та систематичного використання правила, інструкції або характеристики продуктів, пов'язаних з ними процесів або послуг, додержання яких є обов'язковим.

Стандарт не містить вимог щодо безпечності харчових продуктів, встановлених санітарними заходами, та може включати або бути цілком присвячений вимогам щодо позначення, упаковки, маркування та етикетування продукту чи процесу, а також вимогам до термінології, яка вживається щодо процесу, продукту чи послуги.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема додатків 7 до актів перевірок від 20 лютого 2014 року №000190 та №000191, харчовими продуктами, в маркуванні яких відповідачем виявлено недоліки стали ковбасні вироби, а саме: ковбаса варена, ковбаса сирокопчена, сосиски.

Основні показники і характеристики, вимоги до сировини та матеріалів, а також до маркування та пакування ковбасних виробів визначено ДСТУ 4427:2005 «Ковбаси сирокопчені та сиров'ялені», ДСТУ 4436:2005 «Ковбаси варені, сосиски, сардельки, хліби м'ясні».

Як вбачається із змісту пункту 8 вказаних ДСТУ, на кожній одиниці спожиткового пакування ковбас повинна бути етикетка із зазначенням, у тому числі, даних про харчову та енергетичну цінність (калорійність) 100 г продукту. Форма такого позначення затверджена додатком Б ДСТУ 4427:2005, що передбачає нанесення на етикетку граничного вмісту білків, жирів шляхом зазначення слів «не менше ніж», «не більше ніж», і розраховується виробником відповідно до конкретної рецептури ковбас.

Вказаний спосіб маркування ковбасних виробів узгоджується із вимогами щодо обов'язкових фізико-хімічних показників ковбас, що встановлені пунктами 5.1.3 та наведені в таблицях 2 ДСТУ 4427:2005, ДСТУ 4436:2005, відповідно до яких, ковбасні вироби, в залежності від виду і найменування, повинні відповідати граничним показникам вмісту жиру, білків, що зазначаються у відсотковому відношенні з позначенням «не менше ніж»/«не більше ніж».

Можливість зазначення при маркуванні граничних показників білків та жирів пов'язане з рецептурою та неоднорідністю сировини при виготовлені ковбасних виробів.

Так, пунктом 5.2 вказаних ДСТУ встановлені вимоги щодо сировини та матеріалів при виготовлені ковбасних виробів. М'ясна сировина для виготовлення ковбасних виробів жилується за сортами із встановленням гранично допустимого вмісту жирової тканини у відповідних відсотках, який, відповідно до того чи іншого виду м'яса є змінним. Таким чином, рецептура ковбасних виробів багатокомпонентна, а м'ясна сировина знежилована має граничні відхилення, наприклад, свинина знежилована напівжирна містить жирової тканини від 30% до 50%, свинина знежилована жирна від 50% до 85%. Саме тому не є можливим вказати чітко вміст жиру та відповідно білка в готових виробах, адже ці показники в м'ясній сировині можуть коливатися, що передбачено схемою її сортування.

З огляду на вищевикладене, зазначення на етикетці ковбасних виробів граничних показників кількості білків та жирів («не більше»/«не менше») у встановлених одиницях виміру (грамах), не суперечить вимогам Технічного регламенту щодо правил маркування харчових продуктів, надає доступну і достовірну інформацію про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору.

За таких обставин, у відповідача відсутні підстави для застосування фінансових санкцій щодо ТОВ «Фоззі-Фуд» за порушення встановлені актами перевірок від 20 лютого 2014 року №000190 та №000191, отже постанови про накладення стягнень від 3 березня 2014 року №000073 та від 26 березня 2014 року №000106 є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав належних і достатніх доказів на підтвердження правомірності прийнятих рішень.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 9, 14, 70, 71, 86, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати постанови про накладення стягнень Інспекції з питань захисту прав споживачів у Запорізькій області від 3 березня 2014 року №000079 та від 26 березня 2014 року №000106.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» (ідентифікаційний код 32294926) судовий збір у розмірі 182 (сто вісімдесят дві) гривні 70 копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя (підпис) Леонтович А.М.

Повний текст постанови виготовлено 5 травня 2014 року.