Рішення № 38524489, 30.04.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10210/13 30.04.14

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 910/10210/13

за позовом Інституту колоїдної хімії та хімії води ім. А.В. Думанського НАН України;

до дочірнього підприємства "Транзит" Публічного акціонерного товариства

"Науково-виробниче підприємство "Більшовик"

про стягнення 97209,70 грн.

Представники сторін:

від позивача: Деркач Н.О., довіреність № 99/645 від 28.11.2013р.;

від відповідача: Лісовський О.П., директор, наказ № 256/к від 28.11.2011р.

обставини справи:

Інститут колоїдної хімії та хімії води ім. А.В.Думанського НАН України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до дочірнього підприємства "Транзит" Публічного акціонерного товариства "НВП Більшовик" про стягнення 97209,70 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору № 10-1/2012 на розробку та передачу науково-технічної продукції від 15.02.2012р. у визначений строк не розрахувався за виконані роботи, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 90 000,00 грн., за прострочення оплати якої нарахована пеня в сумі 29,34 грн., штраф - 6300,00 грн. та 880,36 грн. - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2013р. порушено провадження у справі № 910/10210/13 (суддя Чебикіна С.О.) та призначено її розгляд на 19.06.2013р.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, в засіданні суду була оголошена перерва до 31.07.2013р.

У зв'язку з перебуванням судді Чебикіної С.О. на лікарняному, на підставі розпорядження керівника апарату суду № 04-1/455 від 31.07.2013р., було призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/10210/13.

За результатами повторного автоматичного розподілу, справу № 910/10210/13 передано для розгляду судді Привалову А.І.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2013р. справу № 910/10210/13 прийнято до провадження суддею Приваловим А.І. та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 26.09.2013р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2013р. на підставі ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України зупинено провадження у справі №910/10210/13 до вирішення по суті та набрання законної сили рішенням у справі №910/12251/13 за позовом дочірнього підприємства "Транзит" публічного акціонерного товариства "НВП Більшовик" до Інститут колоїдної хімії та хімії води ім. А.В.Думанського НАН України про визнання недійсним Договору № 10-1/2012 на розробку та передачу науково-технічної продукції від 15.02.2012р.

04.04.2014р. на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про поновлення провадження у справі, оскільки Господарським судом міста Києва винесено рішення від 02.12.2013р. у справі № 910/12251/13, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2014р., а відтак обставини, що зумовили зупинення провадження у справі, на даний час усунуті.

У зв'язку з наведеним, ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2014р. було поновлено провадження у справі № 910/10210/13 та призначено її розгляд на 17.04.2014р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2014р., суд, на підставі ст. 69 ГПК України, продовжив строк вирішення спору у справі № 910/10210/13 на п'ятнадцять днів, та відклав розгляд справи на 30.04.2014р., у зв'язку з задоволенням клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 30.04.2014р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, наведених у відзиві.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача просив задовольнити клопотання про відкладення розгляду справи.

Суд, розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, яке мотивоване неможливістю надати витребувані дока та зайнятістю адвоката, відмовив у його задоволенні з наступних підстав.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Крім того, відповідач належними та допустимими доказами не довів суду наявність обставин, які перешкоджали своєчасно надати письмовий відзив на позов.

Отже, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого, згідно зі ст.75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.02.2012р. між позивачем (за договором - виконавець) та відповідачем (за договором - замовник) було укладено договір № 10-1/2012 на розробку та виготовлення науково-технічної документації, у відповідності з п. 1.1. якого позивач зобов'язався здійснити «Розробку конструкторської документації на проціджувач стічної рідини МСЖМ-100. Авторський нагляд за виготовленням».

Згідно з умовами п. 1.3 договору, термін виконання роботи за договором - 5 (п'ять) місяців з моменту надходження не менше 25 % авансу на розрахунковий рахунок виконавця.

За виконану науково-технічну продукцію замовник сплачує виконавцю відповідно до Протоколу 133 333,33 грн., ПДВ - 26 666,67 грн., а всього - 160 000 грн. (п. 2.1 договору).

Сторонами було підписано та скріплено печатками товариств Протокол, яким було погоджено розмір договірної ціни на створення (передачу) науково-технічної продукції, а саме 133 333,33 грн., ПДВ - 26 666,67 грн., а всього - 160 000,00 грн.

Умовами п. 2.2 договору визначено порядок розрахунку, а саме: аванс не менше 20%, можлива 100% передоплата. Кінцева оплата здійснюється згідно з розділом 3 договору.

Згідно п. 3.1 договору, при завершенні робіт виконавець подає замовнику акт приймання-передачі продукції.

Замовник протягом 5 (п'яти) днів з дня отримання акта приймання-передачі робіт і звітних документів зобов'язаний направити виконавцю підписаний акт приймання-передачі робіт або мотивовану відмову від приймання робіт (п. 3.2 договору).

За умовами п. 6.1 договору, строк дії договору з 15.02.2012 року по 31.12.2012 року.

Як встановлено судом, на виконання умов договору відповідачем на рахунок позивача було здійснено авансовий платіж у сумі 50 000,00 грн.

Після виплати авансу відповідачем були виконані всі передбачені умовами договору роботи в повному обсязі в сумі 160 000,00 грн., що підтверджується підписаним уповноваженими представниками сторін актом приймання-передачі робіт науково-технічної продукції № 1 від 27.06.2012р., копія якого міститься в матеріалах справи, без будь-яких зауважень зі сторони відповідача.

Після передачі відповідачу виготовленої документації, останній здійснив на користь позивача доплату за виконані роботи у сумі 20 000,00 грн., що підтверджується випискою з рахунку від 05.07.2012 № 35220004000535, проте повну вартість виконаних позивачем робіт у сумі 90 000,00 грн. відповідач не оплатив.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за виконані роботи становить 90 000,00 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Проаналізувавши умови договору № 10-1/2012 від 15.02.2012р., суд встановив, що вказаний договір за своєю цивільно-правовою природою є договором підряду.

Відповідно до положень частини першої статті 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За умовами частини другої статті 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, якщо роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору в господарському суді відповідачем не заперечений факт отримання виконаних робіт за представленим актом та не надано доказів повної оплати виконаних робіт на суму 90 000,00 грн.

Також, судом взято до уваги, що рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2013р. у справі № 910/12251/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2014р., було встановлено, що Договір № 10-1/2012 від 15.02.2012р., на якому ґрунтуються позовні вимоги, укладений між позивачем та відповідачем на правомірних правових підставах, згідно вимог діючого на час його укладення законодавства щодо укладення договорів, він не суперечив умовам господарської діяльності сторін та держави, був направлений на виникнення правових наслідків, передбачених умовами договору та не суперечив цілям діяльності сторін.

Відтак, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 90000,00 грн. підлягає задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 29,34 грн. та штраф - 6300,00 грн., які розраховані на підставі положень частини другої статті 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання за договором щодо оплати виконаних позивачем робіт, тобто грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції у вигляді пені та штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом;

- якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Отже, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування до відповідача штрафної санкції, передбаченої частиною 2 статті 231 ГК України, оскільки останнім допущено прострочення виконання грошового зобов'язання (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.02.2011р. у справі № 23/225).

Також, судом взято до уваги приписи ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Сторони не надали суду доказів укладення письмової угоди, в якій вони дійшли згоди щодо виду, розміру та порядок забезпечення виконання грошового зобов'язання.

Враховуючи викладене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 29,34 грн. та штрафу в сумі 6300,00 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача за порушення виконання грошового зобов'язання 3% річних у сумі 880,36 грн., які нараховані за період з 01.01.2013р. по 30.04.2013р.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних, підлягають задоволенню відповідно до розрахунку позивача, який додано до позовної заяви та який є арифметично вірним.

З урахуванням вищевстановлених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з дочірнього підприємства «Транзит» Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство «Більшовик» (03057, м. Київ, пр. Перемоги, 49/2, код ЄДРПОУ 25401059) на користь Інституту колоїдної хімії та хімії води ім. А.В. Думанського НАН України (03680, м. Київ, вул. Ак. Вернадського, 42, код ЄДРПОУ 05417348) 90 000,00 грн. - основного боргу, 880 грн. 36 коп. - 3% річних та 1817 грн. 61 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 30.04.2014р.

Суддя А.І. Привалов