Рішення № 38523360, 30.04.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 345/4667/13-ц

Провадження № 22-ц/779/913/2014

Категорія 45

Головуючий у 1 інстанції Кардаш О. І.

Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Мелінишин Г.П.,

суддів Матківського Р.Й., Шишка А.І.,

секретаря Вилки І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Войнилівської селищної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3, управління Держземагентства у Калуському районі про визнання недійсними рішення селищної ради та Державного акту на право власності на земельну ділянку за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Калуського міськрайонного суду від 12 березня 2014 року,-

в с т а н о в и л а :

У серпні 2013 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом, уточнивши його в подальшому, до Войнилівської селищної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4, управління Держземагентства у Калуському районі про визнання недійсними рішення селищної ради та Державного акту на право власності на земельну ділянку.

Позовні вимоги мотивувала тим, що згідно договору дарування від 22 жовтня 2007 року їй належить 11/25 частин домоволодіння по АДРЕСА_1. Власником 14/25 частин будинковолодіння була ОСОБА_5, правонаступником якої є ОСОБА_3 Рішенням Войнилівської селищної ради від 25 травня 2007 року передано у приватну власність ОСОБА_6 земельні ділянки, в тому числі і для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0750 га. На підставі даного рішення 20.11.2007 року ОСОБА_6 видано Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0750 га. Вважає, що рішення селищної ради та державний акт є незаконними, оскільки спірна земельна ділянка була у спільному користуванні, на ній знаходяться її господарські споруди, а саме криниця (№1), стодола (Д), шопа (Е) та частина огорожі (№6). Посилаючись на зазначені обставини просила задовольнити позов.

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 12 березня 2014 року в задоволенні позову відмовлено за спливом позовної давності.

На дане рішення ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи. Зокрема, неправильним є висновок суду, що про порушення свого права вона дізналась ще в 2007 році з моменту підписання акту погодження меж земельної ділянки. Однак, при цьому суд не взяв до уваги, що їй не було відомо які саме межі були встановленні цим актом. Крім того, акт погодження земельної ділянки є документом технічного характеру, який не тягне за собою виникнення чи припинення прав та обов'язків, а лише містить загальний опис земельної ділянки. В той же час виникнення, зміна чи припинення прав та обов'язків відбувається внаслідок прийняття рішень, в даному випадку рішення Войнилівської селищної ради від 25 травня 2007 року. Про дане рішення вона дізналась тільки у серпні 2013 року,отримавши відповіді на запити адвоката ОСОБА_7 Відповідно це і стало підставою для звернення до суду із даним позовом. За таких обставин нею не пропущено загальну позовну давність.

Посилаючись на зазначені обставини просила рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов.

В засіданні апеляційного суду апелянт та її представник доводи скарги підтримали з наведених в ній мотивів.

ОСОБА_3, представники Войнилівської селищної ради, управління Держземагентства у Калуському районі в засідання апеляційного суду не з'явилися будучи належним чином повідомленими, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено позовну давність, клопотання про поновлення пропущеного строку з посиланням на поважність причин ні позивач, ні її представник не заявляли, натомість ОСОБА_3 просила застосувати наслідки спливу позовної давності.

Проте погодитися з таким висновком колегія суддів не може.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Проте суд відмовив в позові з причини пропуску строку позовної давності, не встановив, чи були порушені права та інтереси позивача.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 є власником 11/25 частин домоволодіння по АДРЕСА_1, яке складається з житлового будинку літера «А», стодоли - літера «Д», шопи - літера «Е», літньої кухні - літера «Є», стайні - літера «Ж», стодоли - літера «З», вбиральні - літера «І», криниці, воріт та огорожі. Вказане домоволодіння належить на підставі договору дарування від 22.10.2007 року, укладеного між нею та ОСОБА_8 Право її власності на нерухоме майно зареєстровано 06.11.2007 року у встановленому законом порядку, що підтверджується витягом з реєстру (а.с.7,8).

Власником інших 14/25 частин зазначеного домоволодіння була ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5-6, 30).

Попереднім співвласникам - ОСОБА_5 та ОСОБА_8 частки в цьому домоволодінні належали на підставі рішення народного суду Калуського району Івано-Франківської області від 25.02.1983 року (а.с.5-6).

Відповідно до ст. 91 Земельного кодексу УРСР (в редакції 1970 року), який діяв на час реального розподілу домоволодіння, особи, яким належить будинок на праві спільної власності, користуються земельною ділянкою спільно. Порядок користування нею визначається співвласниками будинку залежно від розміру часток у спільній власності на будинок. Наступні зміни в розмірі часток у спільній власності на будинок, які сталися у зв'язку з прибудовою, надбудовою або перебудовою, не тягнуть за собою змін встановленого порядку користування ділянкою.

В засіданні апеляційного суду з'ясовано, що земельною ділянкою, закріпленою для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, попередні власники користувалися спільно, без проведення її поділу відповідно до часток в домоволодінні.

Судом встановлено, що рішенням Войнилівської селищної ради Калуського району «Про передачу земель у власність» від 25 травня 2007 року (прийнятим на підставі ст. 116, 118, 121 ЗК України) у приватну власність ОСОБА_6 передано земельні ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0750 га та ведення особистого селянського господарства площею 0,1252 га. На підставі зазначеного рішення 20.11.2007 року ОСОБА_6 видано Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0750 га (а.с.9,10).

Як передбачено ч.2 ст. 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Матеріалами справи підтверджено, що на переданій у власність ОСОБА_6 ділянці знаходиться належне на праві власності позивачу майно: криниця (№1), частина огорожі (№6), стодола(Д), шопа (дровітня) (Е). При цьому останні - стодола та шопа, належали попередньому власнику ОСОБА_8.(а.с.12, 13-19, 31, 51).

Будь-якими належними та допустимими доказами ці обставини ні відповідачем, ні третьою особою не спростовані.

Розглядаючи даний спір місцевий суд вважав, що про порушення свого права позивач дізналась ще в 2007 році, коли в процесі вирішення питання про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_6 погоджувала межі цієї ділянки як суміжний користувач.

Зважаючи на вищенаведені обставини та враховуючи, що позивач тільки 06.11.2007 року набула право власності на частку домоволодіння, для обслуговування якого закріплено відповідну земельну ділянку, посилання суду щодо початку перебігу позовної давності саме з часу погодження нею меж земельної ділянки ОСОБА_5 в ході здійснення передачі такої в приватну власність є надуманими.

Разом з тим, як встановлено в засіданні апеляційного суду позивач дізналася про порушення свого права тільки в серпні 2013 року в ході вирішення питання про передачу їй у власність частини земельної ділянки, на якій знаходиться належна їй частка в домоволодінні. А отже позовну давність нею не пропущено.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (ч. 1 ст. 33 ЦПК України).

Разом з тим у цивільному процесі сторонами у справі є особи, правовий спір яких вирішується в суді, які мають юридичну заінтересованість в результаті справи, мають комплекс процесуальних прав і обов'язків, необхідних для захисту прав, свобод та інтересів. Відповідачем є особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнає чи оспорює його суб'єктивне право, свободи чи інтерес, який охороняється законом.

Однак, при розгляді справи судом допущено процесуальне порушення.

Відповідно до вимог ст.35 ЦПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення у справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї зі сторін. За процесуальним становищем вони не є суб'єктами матеріально-правових відносин, не користуються правами сторін і не несуть їх обов'язків. Тому суд не вправі поширювати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, матеріально-правові наслідки вирішення позову та покладати обов'язок виконання рішення.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27 листопада 2013 року спірну земельну ділянку площею 0,0750 га успадкувала ОСОБА_3 (а.с.67).

Останню ухвалою Калуського міськрайонного суду від 13 вересня 2013 року як правонаступника померлої залучено до участі в справі в якості третьої особи на стороні відповідача.

Вирішуючи спір суд першої інстанції питання про залучення до участі у розгляді справи ОСОБА_3 як співвідповідача не вирішував.

Тобто, розгляд даної справи фактично пов'язаний з вирішенням питання про права та обов'язки ОСОБА_3, яка набула право власності на спірну земельну ділянку, однак, апеляційний суд законодавчо позбавлений права в такому разі скасувати рішення з направленням справи на новий розгляд, відповідно як і залучити цю особу до участі в справі в якості співвідповідача та вирішити спір як суд першої інстанції.

Разом з тим, враховуючи положення ст. 303 ЦПК України щодо перевірки апеляційним судом законності та обґрунтованості рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що постановлене рішення не може залишатися в силі та підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Калуського міськрайонного суду від 12 березня 2014 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до Войнилівської селищної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3, управління Держземагентства у Калуському районі про визнання недійсними рішення селищної ради та Державного акту на право власності на земельну ділянку відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Г.П. Мелінишин

Судді: Р.Й. Матківський

А.І. Шишко