Постанова № 38518519, 18.04.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 квітня 2014 року 09:19 № 826/1382/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Східно-Європейські послуги зв’язку»

до

Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про

скасування податкового повідомлення-рішення №0000662204 від 18.10.2013 року, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Східно-Європейські послуги зв’язку» (надалі – позивач або ТОВ «Східно-Європейські послуги зв’язку») з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі – відповідач або ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про скасування податкових повідомлень-рішень №0001822260 від 10.06.2013 року та №0000662204 від 18.10.2013 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.02.2014 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що відповідачем невірно встановлені факти та помилково застосовано норми податкового законодавства, оскільки господарські операції з контрагентами – ТОВ «Медіамастерс», ТОВ «Мирей», ТОВ «Саміро Холдінг», ТОВ «Штудіан», ТОВ «Зетта-Фін», ТОВ «Вакко», ТОВ «Базис Груп», ТОВ «Кромвел» – оформлені належним чином, а наданні останніми відповідні послуги безпосередньо призначалися та були використані у господарській діяльності позивача.

У судове засідання 20.03.2014 року з’явилися представники сторін.

Представником позивача у судовому засіданні подано заяву від 20.03.2014 року, яку прийнято судом та залучено до матеріалів справи, в якій останній зазначав, що позивачем помилково вказано у позовних вимогах вимогу про скасування податкового повідомлення-рішення №0001822260 від 10.06.2013 року, у зв’язку з чим просив суд скасувати лише податкове повідомлення-рішення №0000662204 від 18.10.2013 року.

З урахуванням даної заяви представник позивача підтримав позов та просив суд задовольнити його з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, підтримавши доводи, викладені у письмових запереченнях проти позову, в яких зазначено, що під час проведення перевірки ТОВ «Східно-Європейські послуги зв’язку» було виявлено, що позивач сформував податковий кредит з податку на додану вартість на підставі формально складених первинних документів без підтвердження реальності господарських операцій з його вищезазначеними контрагентами.

Суд у судовому засіданні 20.03.2014 року за згодою сторін на підставі положень ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України), враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено планову документальну виїзну перевірку ТОВ «Східно-Європейські послуги зв’язку» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, про що складено відповідний акт від 30.05.2013 року №1824/22-621/22929400 (надалі – акт перевірки).

За результатами вищезазначеної перевірки, зокрема, зроблено висновок про порушення ТОВ «Східно-Європейські послуги зв’язку» п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 05.04.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (зі змінами та доповненнями), п. 187.1 ст. 187, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, 201.2, 201.6, 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями занижено податок на додану вартість на загальну суму 527 799,00 грн., у тому числі по періодам: квітень 2010 року на суму 61 761,40 грн., травень 2010 року на суму 92 873,20 грн., червень 2010 року на суму 99 347,96 грн., липень 2010 року на суму 80 732,03 грн., вересень 2010 року на суму 8 744,28 грн., листопад 2010 року на суму 9 258,00 грн., грудень 2010 року на суму 7 728,00 грн., січень 2011 року на суму 7 840,00 грн., серпень 2011 року на суму 15 100,00 грн., листопад 2011 року на суму 45 085,00 грн., грудень 2011 року на суму 44 850,58 грн., січень 2012 року на суму 54 478,84 грн.

Не погоджуючись з висновками, викладеними в акті перевірки, ТОВ «Східно-Європейські послуги зв’язку» подало заперечення на акт перевірки за вих. №56/13 від 04.06.2013 року, за результатами розгляду яких ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві залишила заперечення на акт перевірки без розгляду, а висновки акта перевірки – без змін.

На підставі викладеного вище, ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №0001822260 від 10.06.2013 року, яким ТОВ «Східно-Європейські послуги зв’язку» збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 645 290,00 грн., у тому числі 527 799,00 грн. за основним платежем та 117 491,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Скориставшись правом досудового оскарження та звернувшись зі скаргою на вищезазначене податкове повідомлення-рішення №0001822260 від 10.06.2013 року до Головного управління Міндоходів у м. Києві, рішенням останнього від 19.08.2013 року №3377/10/26/15-10-04-04 скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 10.06.2013 року №0001822260 на загальну суму 64 701,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 2 940,00 грн., в іншій частині залишено без змін, а скаргу – без задоволення.

Надалі, ТОВ «Східно-Європейські послуги зв’язку» звернулося з повторною скаргою на податкове повідомлення-рішення №0001822260 від 10.06.2013 року за вих.№72/13 від 27.08.2013 року, яка рішенням Міністерства доходів і зборів України від 25.10.2013 року №14047/6/99-99-10-01-15 залишена без задоволення.

За результатами досудового оскарження ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.10.2013 року №0000662204, яким ТОВ «Східно-Європейські послуги зв’язку» збільшено суму грошового зобов’язання з податку на доданому вартість у загальному розмірі 580 588,00 грн., у тому числі 466 037,00 грн. за основним платежем та 114 551,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 18.10.2013 року №0000662204 необґрунтованим, а, відтак, таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, договірні відносини між позивачем та його контрагентами – ТОВ «Медіамастерс», ТОВ «Мирей», ТОВ «Саміро Холдінг», ТОВ «Штудіан», ТОВ «Зетта-Фін», ТОВ «Вакко», ТОВ «Базис Груп», ТОВ «Кромвел» – мали місце у період з 2010 року по 2012 рік.

Відповідно до абз. 5 п. 1 розділу ХІХ Податкового кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім розділу III цього Кодексу, який набирає чинності з 1 квітня 2011 року.

Отже, основними нормативно-правовими актами, що врегульовує спірні правовідносини є Закон України «Про податок на додану вартість» від 05.04.1997 року №168/97-ВР (надалі – Закон №168) та Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (надалі – ПК України).

Так, приписами пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168 визначено, що 7.4.1. податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

При цьому, відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону №168, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) – в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону №168).

Водночас, згідно пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону №168, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

В свою чергу, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит – сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абз. 1 п. 198.2 ст. 198 ПК України).

В силу п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій – не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (абз. 1 та 2 п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, – продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи – продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, – покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Приписами п. 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань (п. 201.7 ст. 201 ПК України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (п. 201.8 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абз. 1 п. 201.10 ст. 201 ПК України).

При цьому, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (п. 201.2 ст. 201 ПК України).

Згідно п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 року №969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 року за №1401/18696 (який набрав чинності 10.01.2011 року та втратив чинність 16.12.2011 року) (далі – Порядок №969), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 4 Порядку №969 встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов’язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

В силу п. 5 Порядку №969, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку.

Податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (пп. 6.2. п. 6 Порядку №969).

Разом з тим, наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року №1379 на виконання положень ст. 201 ПК України затверджено Порядок заповнення податкової накладної, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 року за №1333/20071 (який набрав чинності 16.12.2011 року та втратив чинність 01.03.2014 року) (надалі – Порядок №1379).

Відповідно до п. 5 Порядку №1379, сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку №1379).

Не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку – продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду (п. 6.3 Порядку №1379).

Отже, виходячи з аналізу вищенаведених норм в сукупності, визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв’язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб’єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником ПДВ. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Також, у відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, що викладена у листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11, податковий кредит для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV (надалі – Закон №996), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Приписами ст. 1 Закону №996 визначено, що первинний документ – документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В свою чергу, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону №996).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону №996).

Нормативно-правовим актом, який встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі – підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі – установи), є наказ Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, яким затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (надалі – Положення №88).

Згідно п. 2.1 Положення №88, первинні документи – це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції – це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи) (п. 2.2 Положення №88).

Первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. На вимогу контролюючих або судових органів та своїх контрагентів підприємство, установа зобов'язані за свій рахунок зробити копії таких документів на паперовому носії (п. 2.3 Положення №88).

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо (п. 2.4 Положення №88).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що податковий кредит формується за наслідками реальної господарської операції, що підтверджується належними податковими накладними та первинними документами, в рамках господарської діяльності платника податків.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11.

Як було зазначено вище, підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став факт виявлених відповідачем порушень податкового законодавства з боку позивача при взаємовідносинах з ТОВ «Медіамастерс», ТОВ «Мирей», ТОВ «Саміро Холдінг», ТОВ «Штудіан», ТОВ «Зетта-Фін», ТОВ «Вакко», ТОВ «Базис Груп», ТОВ «Кромвел».

Так, контролюючим органом зроблено висновок про формування податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі формально складених первинних документів без підтвердження реальності господарських операцій з його вищезазначеними контрагентами з посиланням на те, що частиною контрагентів (ТОВ «Штудіан», ТОВ «Зетта-Фін», ТОВ «Вакко», ТОВ «Базис Груп», ТОВ «Кромвел») не задекларовано взаємовідносин з ТОВ «Східно-Європейські послуги зв’язку», а щодо решти контрагентів (ТОВ «Медіамастерс», ТОВ «Мирей», ТОВ «Саміро Холдінг») контролюючим органом вказано про відсутність реальної можливості отримання та відвантаження товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Східно-Європейські послуги зв’язку» та його контрагентами – ТОВ «Медіамастерс», ТОВ «Мирей», ТОВ «Саміро Холдінг», ТОВ «Штудіан», ТОВ «Зетта-Фін», ТОВ «Вакко», ТОВ «Базис Груп», ТОВ «Кромвел» – укладено ряд договорів: №1908/2011 від 19.08.2011 року, №0108/201 від 01.08.2011 року, №0601-12 від 06.01.2012 року №1201-12 від 12.01.2012 року, №2608-11 від 26.08.2011 року, №0401-12 від 04.01.2012 року, №2908-11 від 29.08.2011 року, №14/04/10 від 14.04.2010 року, №02/03/10 від 02.03.2010 року, №26/03/10 від 26.03.2010 року, №1008-31 від 31.08.2010 року, №1009-01 від 01.09.2010 року, №1010/28 від 28.10.2010 року, №1010/29 від 10.10.2010 року, №907-01 від 01.07.2009 року, №1004-01 від 01.04.2010 року, №1003-29 від 29.03.2010 року, №1003-22 від 22.03.2010 року, №1003-19 від 19.03.2010 року, №01/09-2009 від 01.09.2009 року, №15/07-2009 від 15.07.2009 року, №31/07-2009 від 31.07.2009 року, №21/07-2009 від 21.07.2009 року, №102904 від 29.04.2010 року, №102604 від 26.04.2010 року.

На підтвердження факту здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Медіамастерс», ТОВ «Мирей», ТОВ «Саміро Холдінг», ТОВ «Штудіан», ТОВ «Зетта-Фін», ТОВ «Вакко», ТОВ «Базис Груп», ТОВ «Кромвел» у матеріалах справи наявні копії первинних документів, зокрема: актів наданих послуг, податкових накладних, виписок з банківського рахунку позивача.

Зі змісту вищезазначених договорів вбачається, що останні спрямовані на надання контрагентами позивача ряду послуг, зокрема: з підготовки операторів для виконання ряду проектів, у тому числі «Технологія прямих продажів по телефону для видавництва», «Управління взаємодією з клієнтами для проектів групи FMCG», «Ресурси стресостійкості при виконанні проектів», з підготовки операторів для виконання проектів з телепродаж, по взаємодії з клієнтами; з комплексного обслуговування обчислювальної та офісної техніки; з адаптації програмного забезпечення; з ведення анкет.

На підтвердження реальності вказаних вище господарських операцій у матеріалах справи містяться копії наказів та службових записок, які вказують на необхідність у послугах, які виконувалися контрагентами позивача у процесі господарської діяльності останнього, а також копії штатного розкладу ТОВ «Східно-Європейські послуги зв’язку» станом на 09.03.2010 року, 01.04.2010 року, 13.09.2010 року, 01.01.2012 року, 10.01.2012 року, якими підтверджується факт перебування у штаті позивача операторів, для фахової підготовки яких і вчинялися оспорювані господарські операції.

Також, на підтвердження реальності даних господарських операцій представником позивача надано суду копії договору №1513-08 про надання послуг, укладеного між ТОВ «Східно-Європейські послуги зв’язку» та ТОВ «Видавництво Рідерз Дайджест», а також договору №0221210 про надання послуг від 22.12.2010 року, укладеного між ТОВ «Східно-Європейські послуги зв’язку» та ЗАТ «АВК», предметом яких виступають інформаційні послуги у межах господарської діяльності позивача.

Крім того, з довідки АБ №692078 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, копія якої наявна у матеріалах справи, що також підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру, видами економічної діяльності ТОВ «Східно-Європейські послуги зв’язку» є код КВЕД 61.10 Діяльність у сфері проводового електрозв'язку (основний); код КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; код КВЕД 61.90 Інша діяльність у сфері електрозв'язку; код КВЕД 62.02 Консультування з питань інформатизації; код КВЕД 73.11 Рекламні агентства.

З огляду на викладене вище вбачається, що договори, укладені між позивачем та ТОВ «Медіамастерс», ТОВ «Мирей», ТОВ «Саміро Холдінг», ТОВ «Штудіан», ТОВ «Зетта-Фін», ТОВ «Вакко», ТОВ «Базис Груп», ТОВ «Кромвел», укладені з метою та у межах видів господарської діяльності ТОВ «Східно-Європейські послуги зв’язку».

За результатами дослідження вищеперелічених первинних документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону №996 та Положення №88, наявні у матеріалах справи податкові накладні, що були виписані ТОВ «Медіамастерс», ТОВ «Мирей», ТОВ «Саміро Холдінг», ТОВ «Штудіан», ТОВ «Зетта-Фін», ТОВ «Вакко», ТОВ «Базис Груп», ТОВ «Кромвел» на адресу позивача, містять усі обов’язкові реквізити, передбачені положеннями ст. 7 Закону №168 та п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Суд також звертає увагу, що відповідачем, як суб’єктом владних повноважень, не надано доказів відсутності у контрагентів позивача (ТОВ «Медіамастерс», ТОВ «Мирей», ТОВ «Саміро Холдінг», ТОВ «Штудіан», ТОВ «Зетта-Фін», ТОВ «Вакко», ТОВ «Базис Груп», ТОВ «Кромвел») спеціальної податкової правосуб’єктності на момент укладення з ними вказаних вище правочинів, зокрема, того, що вказані товариства не були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість або того, що їхня реєстрація платниками податку на додану вартість була анульована до спірного періоду. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за результатами господарських операцій з ТОВ «Медіамастерс», ТОВ «Мирей», ТОВ «Саміро Холдінг», ТОВ «Штудіан», ТОВ «Зетта-Фін», ТОВ «Вакко», ТОВ «Базис Груп», ТОВ «Кромвел», відповідають вищезазначеним законодавчим вимогам.

Також, відповідачем не було надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у названих товариств умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в тому числі із залученням третіх осіб.

В силу п. 15.1 ст. 15 ПК України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

При цьому, приписами ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Так, безпосередньо в акті не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (позивача) покладена відповідальність за недекларування та несплату податкових зобов’язань платником податку-контрагентом, шляхом позбавлення його права на податковий кредит.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалі від 10.10.2012 року за №К-24491/10, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов’язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов’язань.

Враховуючи усе викладене, суд, керуючись принципами справедливості та верховенства права, з урахуванням встановлених обставин та вищезазначених висновків суду, з метою достатнього та повного захисту прав позивача вважає за можливе в межах повноважень суду при вирішенні справи, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 18.10.2013 року №0000662204.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а, відтак, такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 18.10.2013 року №0000662204.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Східно-Європейські послуги зв’язку» (ідентифікаційний код: 22929400, адреса: 02125, м. Київ, просп. Визволителів, 1) судові витрати з видатків Державного бюджету України, спрямованих на асигнування діяльності Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (ідентифікаційний код: 38730029, адреса: 02094, м. Київ, бульв. Верховної Ради, 24-Б) у розмірі 487,20 грн. (чотирьохсот вісімдесяти семи грн. 20 копійок).

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок