Постанова № 38513999, 28.04.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2014 року 810/1664/14

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Лисенко В.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Іноземного підприємства «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед»до проБроварської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Іноземне підприємство «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.10.2013 № 0007082202 та № 0007092202 (з урахуванням змінених позовних вимог).

В основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень покладено висновок податкового органу про безпідставне формування позивачем податкового кредиту та витрат по взаємовідносинам з ПП «Мем-Фіс». На думку відповідача, фінансово-господарські взаємовідносини між ІП «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» та ПП «Мем-Фіс» є фіктивними, та такими, що не мали реального характеру і були вчинені без наміру створення правових наслідків, з метою отримання податкової вигоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу безпідставними, оскільки всі операції з перевезення контрагентом товару позивача мали реальний характер. Ці факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у податковому обліку і податковій звітності, а тому ІП «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» правильно визначило податкові зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток.

Відповідач проти позову заперечував з мотивів, викладених в письмових запереченнях. Просив суд у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи, що від обох сторін у справі заявлено до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд ухвалив здійснювати судовий розгляд справи у порядку письмового провадження за наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Іноземне підприємство «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» є юридичною особою, що зареєстрована Броварською районною державною адміністрацією 26.06.1998.

Взято на податковий облік в органах ДПС 26.06.1998 за № 685, перебуває на обліку в Броварській ОДПІ.

30 грудня 2011 року між позивачем та ПП «Мем-Фіс» (експедитор) було укладено Договір № У-308-12 про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом, відповідно до умов якого експедитор брав на себе зобов'язання надавати позивачу транспортно-експедиційні послуги з організації та забезпечення перевезення вантажів автомобільним транспортом по території України.

На виконання вказаного договору ПП «Мем-Фіс» у червні 2013 року надавало позивачу послуги експедирування.

На підтвердження факту дійсного перевезення ПП «Мем-Фіс» товарів позивачем надано податкові накладні (згідно із переліком том 1, а.с.47), рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт та товарно-транспортні накладні.

Позивач здійснив оплату за вказаним договором за надані у червні 2013 року послуги у розмірі 1298650,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

За здійсненими господарськими операціями, позивачем сформовано податковий кредит на підставі виписаних ПП «Мем-Фіс» податкових накладних у розмірі 201825,00 грн. та віднесено до витрат суму коштів, сплачених контрагенту за отримані послуги.

У вересні 2013 року на підставі наказу Броварської ОДПІ від 18.09.2013 № 276 посадовими особами відповідача проведено документальну виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «Мем-Фіс» за червень 2013 року, за результатами якої було складено Акт від 25.09.2013 № 170/22-02/21651322.

Перевіркою встановлено порушення позивачем положень пункту 139.1.9 статті 139 Податкового кодексу, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 125895,00 грн., пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 201825,00 грн.

Висновки посадових осіб податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на припущенні, що фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та ПП «Мем-Фіс» є фіктивними, та такими, що не мали реального характеру і були вчинені без наміру створення правових наслідків, з метою отримання податкової вигоди. На думку податкового органу, договір між позивачем та контрагентом укладено за відсутності наміру дійсного надання послуг, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

У ході перевірки посадовими особами відповідача було використано дані Акта Дніпродзержинської ОДПІ «Про результати проведення позапланової невиїзної перевірки ПП «Мем-Фіс» з питань фінансово-господарських відносин та дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Акопт» за період з квітня 2012 року по серпень 2012 року», відповідно до якого встановлено відсутність підприємства за місцезнаходженням, та, як наслідок, відсутність документального підтвердження господарських відносин товариства з контрагентами (у тому числі з позивачем). Також, встановлено відсутність у товариства виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень та транспорту необхідних для здійснення господарської діяльності.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 16.10.2013 № 0007082202 та № 0007092202., якими позивачу нараховані грошові зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 302738,00 грн. та з податку на прибуток у розмірі 188842,00 грн. відповідно.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг, які відповідно до пункту 185.1 статті 185 цього Кодексу є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Як визначено пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, щопідтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено пунктом 201.10 цієї ж статті, є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписами підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Як зазначено у підпункті 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу Украни не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі - Закон України від 16.07.1999 №996-ХІV) визначено, що цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз викладених норм свідчить про те, що право на включення до складу валових витрат та нарахування податкового кредиту виникає у платника податків у зв'язку із здійснення ним господарських операцій, що підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами фінансової звітності.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що надання послуг ПП «Мем-Фіс» та оплата їх вартості позивачем підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними, актами здачі приймання послуг, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями.

Господарські операції були фактично здійсненими, оскільки спричинили реальну зміну майнового стану платника податку: ІП «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» понесло реальні витрати на оплату наданих ПП «Мем-Фіс» послуг. Рух активів у процесі здійснення господарської діяльності підтверджується платіжними дорученнями та податковими накладними.

Під час судового розгляду представник позивача пояснив, що ІП «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» співпрацює з ПП «Мем-Фіс» протягом довгого періоду (з 2011 року) та продовжує співпрацювати на даний час. Зазначив, що за минулі періоди у податкового органу жодних питань щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту та витрат по взаємовідносинам з ПП «Мем-Фіс» не виникало.

По суті здійснення господарських операцій представник позивача пояснив, що ІП «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» має дуже велику кількість дистриб'юторів, які реалізовують продукцію позивачу (газовані напої, соки тощо). З метою поставки товарів контрагентам позивач укладає з перевізниками договори експедирування.

ПП «Мем-Фіс» є одним з багатьох перевізників, які обслуговують позивача. У випадках, коли виникає необхідність здійснити перевезення, посадові особи позивача через інтернет ресурс http:/logist.s2b.com.ua виставляють заявки на перевезення певного товару в певний пункт. Застосовуючи персональний логін та пароль для входу в систему, які мають кожний представник від перевізника (з якими укладені договори), перевізник (в даному випадку ПП «Мем-Фіс») надавав підтвердження можливості направлення автомобіля на відповідний склад позивача, в якому вказував номер машини, прізвища водіїв та номера телефону перевізника.

У подальшому, при прибутті машини на склад позивача відбувалась перевірка відповідності прізвища водія та номера машини даним, зазначеним у заявці. У разі підтвердження даних машина пропускалась на територію складу для завантаження.

Перед завантаженням, а також після завантаження продукції, працівники позивача проводили контроль відповідності завантаженої продукції переліку, зазначеному в накладній на міжскладське переміщення чи переміщення між філіями. Виїзд завантаженої машини за межі складу позивача відбувався лише після проходження обох видів контролю та проставлення на примірниках товарно-транспортних накладних печаток проходження контролю «АПМ служба» та «ТМЦ контроль».

По прибуттю в пункт поставки отримувач продукції підтверджував отримання товару шляхом проставлення своєї печатки на трьох примірниках товарно-транспортної накладної. Один примірник ТТН повертався позивачу для підтвердження отримання продукції.

Після отримання підтвердження надходження продукції до дистриб'ютора чи філії в порядку, викладеному вище, позивач та ПП «Мем-Фіс» підписували акт здачі-приймання робіт та позивач здійснював оплату послуг перевезення на підставі відповідного рахунку-фактури.

Суд звертає увагу, що позивачем надано суду належним чином засвідчені копії усії вищенаведених первинних документів, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо поставки контрагентами товарів.

У ході судового розгляду справи судом встановлено, що на час укладання та виконання правочинів, контрагенти позивача були зареєстрованими юридичними особами та були платниками податку на додану вартість на податку на прибуток. В Акті перевірки не має жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ПП «Мем-Фіс» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Крім того, суд зазначає, що обов'язок сплачувати податки та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на платника податків не може покладатися відповідальність за порушення, вчинені іншими особами. Таким чином, суд дійшов висновку, що з урахуванням наданих представником позивача та досліджених судом первинних документів, а саме: податкових накладних, актів здачі приймання послуг, заявок автотранспорту, погодження ціни перевезень, платіжних доручень, товарно-транспортних накладних тощо, позивачем підтверджено реальність господарських операцій з ПП «Мем-Фіс».

А відтак, позивач правомірно сформував податковий кредит та валові витрати по взаємовідносинам з ПП «Мем-Фіс». З огляду на той факт, що під час судового розгляду відповідачем не наведено обставини, які б спростовували факт здійснення позивачем господарських операцій, достовірності і повноти відображення та нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість та формування валових витрат за вказаними операціями, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень податкового органу. Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем положень пункту 139.1.9 статті 139, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу є помилковими. Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача від 16.10.2013 № 0007082202 та № 0007092202 прийняті безпідставно, а тому підлягають скасуванню. Згідно із частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, таким чином, судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області від 16.10.2013 № 0007082202 та № 0007092202.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Іноземного підприємства «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» сплачений судовий збір у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лисенко В.І.