Постанова № 38510479, 24.04.2014, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2014 р. Справа № 2а/0570/12181/2012

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Кравченко Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України у Будьонівському та Пролетарському районах м. Донецька Донецької області та Управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька про стягнення безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, -

встановив:

17 вересня 2012 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Державної казначейської служби України у Будьонівському та Пролетарському районах м. Донецька Донецької області (далі - Відповідач 1 або УДКСУ) та Управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька (далі - Відповідач 2 або УПФУ), в якому просила:

- стягнути з Державного бюджету України на її користь безпідставно сплачений збір на державне пенсійне страхування в розмірі 5 572,50 грн.;

- визнати протиправною відмову УПФУ у поверненні їй грошових коштів в розмірі 5 572,50 грн. (а.с.3-6).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 вересня 2012 року відкрито провадження у справі № 2а/0570/12181/2012 (а.с.1).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2012 року позовна заява ОСОБА_1 в частині вимог про стягнення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 5 572,50 грн. - залишена без розгляду на підставі ст.ст.99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з пропуском строку на звернення до суду та відсутністю підстав для визнання поважними причин його пропуску (а.с.38-39).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 липня 2013 року касаційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково; постанова Донецького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2012 року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року - скасовані, а справа направлена на новий судовий розгляд до суду першої інстанції (а.с.91-93).

За результатами нового розгляду справи № 2а/0570/12181/2012 Донецьким окружним адміністративним судом ухвалена постанова від 23 вересня 2013 року, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до УДКСУ та УПФУ про визнання протиправною відмови у поверненні грошових коштів в сумі 5 572,50 грн. - відмовлено повністю (а.с.115-117).

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена; постанова Донецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2013 року скасована; прийнята нова постанова, якою позов ОСОБА_1 до УДКСУ та УПФУ в частині визнання протиправною відмови УПФУ від повернення позивачу грошових коштів в розмірі 5 572,50 грн. - задоволений; визнана протиправною відмова УПФУ у вчиненні передбачених Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Державного казначейства України № 226 від 10 грудня 2002 року, дій з повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 5 572,50 грн., сплаченого ОСОБА_1 за квитанцією від 05 квітня 2011 року до Державного бюджету по коду бюджетної класифікації 24140300 шляхом направлення подання до УДКСУ (а.с.146-148).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України (додаткове рішення) від 06 березня 2014 року задоволено заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення; касаційна скарга ОСОБА_1 - задоволена; ухвала Донецького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2012 року в частині залишення без розгляду позовних вимог про стягнення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування а розмірі 5 572,50 грн. та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року у відповідній частині - скасовані, а справа в цій частині направлена на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Повертаючи справу на новий судовий розгляд в частині позовних вимог про стягнення безпідставно сплаченого збору на державне пенсійне страхування, суд касаційної інстанції виходив з наступного.

Згідно з приписами ч.2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів, позивач дізналася про порушення свого права на повернення належних їх коштів з Державного бюджету, починаючи саме з моменту надання УПФУ відповіді.

Крім того, Законом України «Про звернення громадян», яким керувався позивач під час звернення до УПФУ з письмовою заявою про повернення безпідставно сплаченого збору, не встановлено певного або обов'язкового строку для осіб з метою подальшого звернення до суб'єкта владних повноважень з вимогою про повернення безпідставно сплачених до бюджету коштів.

Стягнення коштів в даному випадку є способом захисту прав ОСОБА_1 свого порушеного права, а отже, суд повинен був розглянути дану позовну вимогу разом з іншою вимогою про визнання неправомірною відмови повернути грошові кошти, сплачені у вигляді пенсійного збору до Пенсійного фонду.

При цьому питання щодо строку звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів, а також про застосування наслідків пропуску такого строку суду першої інстанції необхідно було вирішувати з урахуванням часу, з якого позивачу стало відомо про порушення її права на повернення коштів, тобто, з моменту отримання відповіді відповідача про відмову задовольнити її заяву щодо повернення незаконно сплаченого пенсійного збору (а.с.170-172).

За приписами ч.5 ст.227 КАС України вказані висновки і мотиви суду касаційної інстанції є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді цієї справи.

Фактичні підстави для звернення до суду з вимогою про стягнення з Державного бюджету України на її користь безпідставно сплаченого збору на державне пенсійне страхування в розмірі 5 572,50 грн. ОСОБА_1 вбачала в наступному.

28 березня 2011 року вона придбала автомобіль марки «NISSAN», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, модель X-TRAІL, білого кольору.

05 квітня 2011 року під час реєстрації автомобіля в органах ДАІ позивач була змушена сплатити збір на державне пенсійне страхування в розмірі 3% від вартості транспортного засобу в сумі 5 572,50 грн.

08 серпня 2012 року ОСОБА_1 звернулася до УПФУ з заявою про повернення їй безпідставно сплачених коштів, проте листом від 09 серпня 2012 року відповідач 2 у поверненні коштів відмовив.

У якості правової підстави для звернення до суду з вказаним позовом ОСОБА_1 посилалася на п.7 ст.1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), яким визначено виключний перелік осіб - платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Вказувала, що вона не належить до платників збору з операцій з відчуження автомобіля, а тому вважала, що сплачені нею кошти підлягають поверненню.

УДКСУ позовні вимоги не визнало, надало письмові заперечення проти позову (а.с.23-24), сутність яких полягала в тому, що органи Державної казначейської служби України повертають кошти, помилково або надмірно зараховані до бюджету, за поданням органів стягнення, яким відповідно до законодавства надано право стягнення до бюджетів податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших надходжень. Постановою Кабінету Міністрів України № 106 від 16 лютого 2011 року «Про деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету» за Пенсійним фондом України закріплений контроль за справлянням (стягненням) платежів до бюджету по коду бюджетної класифікації. Оскільки відповідне подання від УПФУ до УДКСУ не надходило, відповідач 1 просив відмовити у задоволенні позову.

УПФУ також не визнало позовні вимоги та надало письмові заперечення (а.с.29).

Правова позиція УПФУ у спірних правовідносинах ґрунтувалася на тому, що Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, за правилами якого позивачем був сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування при купівлі-продажу автомобіля, не суперечить п.7 ст.1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», а конкретизує і уточнює механізм та порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до п.12 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації сіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі, шляхом, в тому числі і купівлі легкових автомобілів у торгівельних організацій.

Згідно з положеннями п.7 ст.1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» йдеться про правочини відчуження, перелік яких наведений в Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

УПФУ також зазначало, що згідно з п.14 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій органи Державтоінспекції здійснюють реєстрацію легкових автомобілів лише за умови сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

За висновком УПФУ, при реєстрації придбаного транспортного засобу ОСОБА_1 правомірно сплатила збір на обов'язкове пенсійне страхування в сумі 5 572,50 грн., а тому підстави для повернення їй цих коштів відсутні.

Про дату, час і місце судового розгляду сторони повідомлені належним чином з дотриманням вимог ст.ст.33-38 КАС України, що підтверджено рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с.178-180).

Сторони явку своїх представників в судове засідання не забезпечили.

24 квітня 2014 року позивач надала заяву про розгляд справи за її відсутності (а.с.182).

УДКСУ про причини неявки свого представника суд не повідомило.

10 квітня 2014 року УПФУ надало заяву про розгляд справи за відсутності його представника (а.с.181).

З урахуванням наведеного та відповідно до ч.ч.1, 4 ст.122, ч.ч.4, 6 ст.128 КАС України розгляд справи здійснено в письмовому провадженні на підставі наявних у справі доказів.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

12 березня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Н МОТОРС СХІД» як продавцем та ОСОБА_1 як покупцем укладений договір за № НМС/1103-12002 (а.с.7-8).

Відповідно до п.п.1.1.-1.2. договору № НМС/1103-12002 продавець зобов'язався поставити та передати у власність покупця новий автомобіль марки NISSAN, моделі X-TRAIL, комплектації ХЕ, кольору QABZ, номер кузову НОМЕР_3, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах цього договору.

Згідно з п.п.2.1.-2.2. договору № НМС/1103-12002 ціна одиниці товару становила 222 900,00 грн., в тому числі ПДВ 37 150,00 грн.

За умовами вказаного договору приймання товару оформлювалося шляхом підписання Акту приймання-передачі товару уповноваженими представниками сторін (п.5.2. договору № НМС/1103-12002).

30 березня 2011 року за актом приймання-передачі № 1003-30001 автомобіль марки NISSAN, моделі X-TRAIL, комплектації XE, кольору QABZ, номер кузову НОМЕР_3 переданий позивачу (а.с.9).

Вартість придбаного ОСОБА_1 автомобіля марки NISSAN моделі X-TRAIL 2.0 WAGON XE 6MT QAB, артикул НОМЕР_3 становила 185 600,00 грн., ПДВ - 37 120,00 грн., а разом - 222 720,00 грн., про що свідчить видаткова накладна № РН-0000065 від 30 березня 2011 року (а.с.10).

При реєстрації автомобіля у ВРЕР № 1 УДАІ ГУМВС України в Донецькій області за вимогою співробітників ДАІ позивачем був сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 5572,50 (3 % вартості автомобіля), що підтверджено квитанцією № 12346.163.3 від 05 квітня 2011 року (а.с.12).

При цьому, співробітники ДАІ діяли на підставі п.14 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, за яким органи державтоінспекції здійснюють реєстрацію легкових автомобілів лише за умови сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що підтверджується документом про сплату цього збору та на підставі п.3.4 розділу 3 Інструкції про проведення державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобі, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них та здійснення перевірок реєстраційно-екзаменаційних підрозділів Державтоінспекції МВС України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 10 квітня 2002 року № 335, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 04 червня 2002 року за № 472/6760 (далі - Інструкція). Стосовно положень наведеної Інструкції суд зазначає, що згідно з висновком Міністерства юстиції України від 14 лютого 2006 року № 2/60 рішення про державну реєстрацію Інструкції про проведення державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них та здійснення перевірок реєстраційно-екзаменаційних підрозділів Державтоінспекції МВС України було скасовано та 02 березня 2006 року зазначена Інструкція виключена з Державного реєстру нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади.

05 квітня 2011 року ВРЕР № 1 м. Донецька УДАІ ГУМВС України в Донецькій області зареєстрував автомобіль марки «D.1 NISSAN», моделі «D.2 X TRAIL 2.0», номер кузову НОМЕР_3, на ім'я ОСОБА_1, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 (а.с.13).

В подальшому позивач звернулася до УПФУ та УДКСУ із заявами про повернення безпідставно сплаченого нею збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Відповідачі відмовити ОСОБА_1 у поверненні коштів, про що свідчать лист УПФУ від 09 серпня 2012 року № 7831/07 (а.с.14) та лист УДКСУ від 13 серпня 2012 року № 061-08/698-7362 (а.с.15).

Крім того, на підтвердження факту зарахування сплачених ОСОБА_1 коштів в сумі 5 572,50 грн. за призначенням платежу - «Збір при відчуженні легкових автомобілів», УДКСУ надало довідку № 03-37/1726 від 19 вересня 2012 року (а.с.32).

Отже, про порушення свого права на повернення безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування позивач мала дізнатися в серпні 2012 року, отримавши письмові відмови відповідачів.

Із вказаним позовом ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду 17 вересня 2012 року, надавши його безпосередньо до відділу діловодства та документообігу, про що свідчить штамп реєстрації вхідної кореспонденції (а.с.3), тобто в межах строку, визначеного ч.2 ст.99 КАС України.

Вирішуючи справу по суті в частині позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача безпідставно сплаченого збору на державне пенсійне страхування в розмірі 5 572,50 грн., до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені правові норми.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведені правові норми містяться в ст.19 Конституції України.

Згідно з приписами ч.1 ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Система оподаткування, податки і збори встановлюються виключно законами України, що передбачено п.1 ч.2 ст.92 Конституції України.

Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначений Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР (далі - Закон № 400/97-ВР).

Платники збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначені ст.1 Закону № 400/97-ВР.

Згідно з п.7 ст.1 Закону № 400/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.

Наведена норма свідчить, що обов'язок по сплаті збору на обов'язкове державне пенсійне страхування покладався на осіб лише у випадку відчуження ними автомобілів.

Відповідно до п.6 ч.2 Закону № 400/97-ВР об'єктом оподаткування для платників збору, визначених п.7 ст.1 цього Закону, є вартість легкового автомобіля.

П.8 ст.4 Закону № 400/97-ВР встановлено, що ставка збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для платників збору, визначених п.7 ст.1 цього Закону, встановлена у розмірі 3 відсотки від об'єкта оподаткування, визначеного п.6 ст.2 цього Закону.

Таким чином, ставка збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для платників збору, визначених п.7 ст.1 вказаного Закону, становить 3% від вартості автомобіля.

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування платники збору сплачують до Пенсійного фонду України в порядку, визначеному законодавством України. Платники збору, визначені п.7 ст.1 цього Закону, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачують на рахунки з обліку коштів спеціального фонду державного бюджету, відкриті в управліннях Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Ці кошти в установленому порядку зараховуються до спеціального фонду державного бюджету і використовуються згідно із законом про Державний бюджет України. Зазначені положення містяться в ч.ч.1,3 ст.3 Закону № 400/97-ВР.

Постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року № 1740 затверджений Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій (далі - Порядок № 1740).

Відповідно до п.1 Порядку № 1740 останній регулює питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».

Зі змісту п.12 Порядку № 1740 вбачається, що платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом: купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством); міни; дарування (безоплатної передачі); успадкування (крім випадків успадкування легкового автомобіля за законом); з інших підстав, передбачених законодавством.

П.13 Порядку № 1740 визначено, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій, визначених п.12 цього Порядку, сплачується у розмірі трьох відсотків вартості легкового автомобіля, визначеної відповідно до договорів купівлі-продажу, довідок-рахунків торгівельних організацій, договорів міни, довідок органів митної служби, актів експертної оцінки вартості автомобіля, інших документів, що підтверджують цю вартість.

Відповідно до п.15 Порядку № 1740 суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів сплачуються платниками цього збору на рахунки з обліку коштів спеціального фонду державного бюджету, відкриті в управліннях Казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, за місцем реєстрації легкового автомобіля.

П.14 Порядку № 1740 встановлює, що органи державтоінспекції здійснюють реєстрацію легкових автомобілів лише за умови сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що підтверджується документом про сплату цього збору.

Згідно з положеннями п.п.7, 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388, власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники зобов'язані зареєструвати транспортні засоби протягом десяти діб після придбання. Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані у підрозділах Державтоінспекції, забороняється. Державна реєстрація транспортних засобів проводиться за умови сплати їх власниками передбачених законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів).

Системний аналіз правових норм, що містилися в Законі № 400/97-ВР та в Порядку № 1740, дозволяє дійти висновку, що положення підзаконного нормативно-правового акта суперечили положенням закону, оскільки по-іншому визначали порядок справляння збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів.

Так, Порядок № 1740 покладав обов'язок по сплаті збору на особу, яка придбала автомобіль, в той час коли згідно з Законом № 400/97-ВР платником цього збору була визначена особа, яка відчужує автомобіль.

Відповідно до ч.4 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

П.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» визначено, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Отже, виходячи з принципу законності та приймаючи до уваги роз'яснення Пленуму Верхового Суду України, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню правові норми, що містяться в п.7 ст.1 Закону № 400/97-ВР (в редакції, чинній на час їх виникнення).

Таким чином, ОСОБА_1 як особа, яка придбала автомобіль, а не здійснила його відчуження, не належала до платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в розумінні п.7 ст.1 Закону № 400/97-ВР і не зобов'язана була сплачувати вказаний збір, який судом розцінюється як помилково сплачений.

Подальше внесення змін до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» Законом України від 07 червня 2012 року № 4911-VІ на спірні правовідносини не впливає, оскільки за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти на мають зворотної дії у часі.

З приводу наявності правових підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь позивача сплаченого нею збору на обов'язкове державне пенсійне страхування суд відзначає наступне.

Ч.2 ст.45 Бюджетного кодексу України встановлює, що Державна казначейська служба України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затверджений наказом Державного казначейства України від 10 грудня 2002 року № 226, в редакції наказу Державного казначейства України від 29 травня 2008 року № 181 (далі - Порядок № 226), і визначає процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою або під державні гарантії.

Відповідно до п.3 Порядку № 226 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державного казначейства України з відповідних рахунків, відкритих в органах Державного казначейства України згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Державного казначейства України від 28 листопада 2000 року № 119, шляхом оформлення розрахункових документів. Повернення платежів здійснюється на рахунки одержувачів коштів, відкриті в банках або органах Державного казначейства України, вказані у поданні або заяві платника. Повернення платежів фізичним особам, що не мають рахунків у банках, може здійснюватись у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, вказані у поданні або заяві платника (його довіреної особи).

Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, що визначено п.5 Порядку № 226.

Відповідно до п. 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 384/2011, до основних завдань Пенсійного фонду України, крім іншого, належить забезпечення збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску, інших коштів відповідно до законодавства та здійснення контролю за їх сплатою.

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету» від 16 лютого 2011 року № 106 визначено, що за Пенсійним фондом України закріплений контроль за справлянням (стягненням) платежів до бюджету за наступними кодами бюджетної класифікації - 24140000, 24140200, 24140300, 24140500, 24140600.

Згідно з п.п.1 п.2 постанови Кабінету Міністрів України № 106 органам, що контролюють справляння надходжень бюджету доручено забезпечити відповідно до законодавства здійснення постійного контролю за правильністю та своєчасністю надходження до державного та місцевих бюджетів податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів згідно з переліком, а також ведення обліку таких платежів у розрізі платників з метою забезпечення повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або бюджетних установ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845, п.п.1 п.16 якого встановлено, що для повернення надмірно та/або помилково сплачених податків і зборів органи Казначейства за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету здійснюють безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів.

Зі змісту наведених норм слідує, що повернення надмірно або помилково зарахованих коштів зі збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з Державного бюджету України здійснюється органами Державної казначейської служби України за поданням органу Пенсійного фонду України.

УПФУ не виконало вимоги чинного законодавства, а саме не направило до УДКСУ відповідне подання, а також відмовило позивачу у застосуванні заходів щодо повернення сплаченого нею збору.

Правова оцінка вказаним діям УПФУ надана Донецьким апеляційним адміністративним судом, який постановою від 12 листопада 2013 року позов ОСОБА_1 до УДКСУ та УПФУ в частині визнання протиправною відмови УПФУ від повернення позивачу грошових коштів в розмірі 5 572,50 грн. задовольнив та визнав протиправною відмову УПФУ у вчиненні передбачених Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Державного казначейства України № 226 від 10 грудня 2002 року, дій з повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 5 572,50 грн., сплаченого ОСОБА_1 за квитанцією від 05 квітня 2011 року до Державного бюджету по коду бюджетної класифікації 24140300 шляхом направлення подання до УДКСУ (а.с.146-148).

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Державного бюджету України на її користь збору на державне пенсійне страхування в розмірі 5 572,50 грн. є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 10 грудня 2013 року № 21-309а13 та від 26 лютого 2013 року № 21-29а13.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Позивачем документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 111,00 грн., про що свідчить квитанція від 17 вересня 2012 року № 2668 420 3 (а.с.2).

Суд враховує, що постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2012 року вирішено повернути ОСОБА_1 судовий збір, сплачений при поданні позову та апеляційної скарги, на загальну суму 93,00 грн. (а.с.148).

За подання апеляційної скарги позивач сплатила 56,00 грн., що підтверджено квитанцією від 08 жовтня 2013 року № 12458 125 1 (а.с.119). Отже, судом апеляційної інстанції вирішено питання про повернення ОСОБА_1 37,00 грн. судового збору, сплаченого при поданні позову (93,00 грн. - 56,00 грн. = 37,00 грн.).

Таким чином, присудженню з Державного бюджету України на користь позивача підлягають судові витрати по сплаті судового збору в сумі 74,00 грн. (111,00 грн. - 37,00 грн.).

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2-15, 17-20, 69-72, 94, 98, 159-163, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України у Будьонівському та Пролетарському районах м. Донецька Донецької області та Управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька про стягнення безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування - задовольнити.

2. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2) суму сплаченого нею збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 5 572 (п'ять тисяч п'ятсот сімдесят дві) гривні 50 копійок.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 74 (сімдесят чотири) гривні 00 копійок.

4. Постанова прийнята, складена і підписана у нарадчій кімнаті 24 квітня 2014 року.

5. Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

5. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

7. Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кравченко Т.О.