Вирок № 38508114, 28.04.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11/774/37/14 Справа № 0426/8160/2012 Головуючий у 1 й інстанції - Поліщук Ростислав Анатолійович Доповідач - Крот С.І.

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2014 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Крот С.І.,

суддів Кір'яка А.В., Косенка Л.М.,

за участю прокурора Грамми О.А.,

захисника ОСОБА_2,

засудженого ОСОБА_3,

розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську 28 квітня 2014 року кримінальну справу за апеляційними скаргами прокурора, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, та засудженого ОСОБА_3 на вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2013 року.

Вказаним вироком

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Нікополя Дніпропетровської області, такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 1 ст. 119 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнений від відбування покарання з випробуванням строком на два роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п. 2, 3, 4 ст. 76 КК України.

Згідно з вироком ОСОБА_3 визнано винним у тому, що він 22 жовтня 2011 року, знаходячись в бухті «Чернишевського», розташованій по вул. Чернишевського в м. Нікополі Дніпропетровської області, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, під час бійки, яка виникла з ОСОБА_4 на ґрунті особистих неприязних відносин, в ході якої ОСОБА_4 почав нападати на нього, застосував борецький прийом, штовхнув ОСОБА_4, надав йому прискорення, підставив підніжку, через що ОСОБА_4, перечепившись через ногу ОСОБА_3, впав на землю, вдарившись об каміння відходів виробництва ВАТ НЗФ лівою стороною голови. Внаслідок зазначених необережних дій ОСОБА_3 ОСОБА_4 були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, за ознакою небезпеки для життя, від яких потерпілий за місцем його проживання АДРЕСА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер.

В апеляції прокурор, який приймав участь в розгляді справи судом першої інстанції, порушує питання про скасування вироку щодо ОСОБА_3 у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості скоєного злочину і особі засудженого через м'якість, а також через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Вважає, що суд прийшов до помилкового висновку про визнання обставинами, що пом'якшують покарання, часткове визнання вини та щире каяття в скоєному, так як під час досудового слідства ОСОБА_3 вину визнавав повністю, при судовому розгляді неодноразово заявляв, що він не вбивав ОСОБА_4, в судових дебатах просив виправдати його, тобто вину фактично не визнав. Посилається на невиконання вказівок апеляційного суду щодо м'якості призначеного з застосуванням ст. 75 КК України покарання. Просить постановити свій вирок, яким призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_3 посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування кримінального закону, порушення норм кримінально-процесуального закону. Зазначає, що дії ОСОБА_4 несли загрозу його життю та здоров'ю, тобто він перебував у стані необхідної оборони. Вказує, що судом не дано оцінки висновку судово-медичної експертизи трупа, де говориться про можливість спричинення рани вогнепальною зброєю, не встановлено, де перебував потерпілий 22 жовтня 2011 року з 10 до 12 години. Просить скасувати вирок суду та закрити справу.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду Дніпропетровської області, думку прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та просила вирок суду скасувати і постановити свій вирок, яким призначити ОСОБА_3 більш суворе покарання, пояснення засудженого ОСОБА_3, який підтримав свою апеляцію та просив її задовольнити, а апеляцію прокурора - залишити без задоволення, пояснення захисника ОСОБА_2, який підтримав апеляцію свого підзахисного та просив її задовольнити в повному обсязі, а апеляцію прокурора - залишити без задоволення, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора підлягає задоволенню частково, а апеляція засудженого ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні злочину за обставин, викладених у вироку, повністю ґрунтуються на розглянутих у судовому засіданні і приведених у вироку доказах, яким суд дав належну оцінку і правильно поклав їх в основу вироку, кваліфікувавши скоєне засудженим ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 119 КК України.

З викладеними в апеляційній скарзі засудженого ОСОБА_3 доводами про те, що він перебував у стані необхідної оборони, колегія суддів погодитися не може.

Ці заперечення проти звинувачення детально розглядалися судом і спростовані наведеними у вироку доказами.

Під час допиту на досудовому слідстві як обвинуваченого за ч. 1 ст. 119 КК України, засуджений ОСОБА_3, визнаючи себе частково винуватим у зазначеному злочині, пояснював, що після того, як ОСОБА_4 йому наніс удари каменем в область голови та губи, вони попадали на землю, а коли піднялися і ОСОБА_4 знову накинувся на нього, тоді він - ОСОБА_3 увернувся від удару ОСОБА_4, а потім своїми руками добавив прискорення та підставив ногу ОСОБА_4, об яку той перечепився та впав на щебінь лівою стороною, а коли піднявся, то він побачив на його обличчі кров.

Як свідчать наявні в кримінальній справі докази, у показаннях, даних під час судового розгляду справи, як убачається з протоколу судового засідання, ОСОБА_3 визнав себе винуватим у пред'явленому йому обвинуваченні за ч. 1 ст. 119 КК України частково, та стверджував, що коли після падіння вони з ОСОБА_4 піднялися і той знову кинувся на нього, він уклонився, при цьому не підтверджував, що придбав ОСОБА_4 прискорення при падінні та підставив ногу. Пояснював, що перед цим він розпивав спиртні напої з ОСОБА_4 в кафе, потім вони боролися з останнім на траві біля кафе.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні вбивства, вчиненого через необережність узгоджується і доповнюється показаннями потерпілої ОСОБА_5, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та інших, яким суд дав належну оцінку.

В суду не було підстав сумніватися в достовірності показань потерпілого та вищевказаних свідків, оскільки їх показання об'єктивно узгоджувалися і доповнювали один одного, а також відповідали іншим доказам у справі, а тому він правильно обґрунтував ними свої висновки у вироку.

Так, зазначене підтверджують і інші докази у справі, зокрема дані, отримані під час відтворення обстановки та обставин події за участю свідка ОСОБА_6, де останній в присутності понятих та спеціаліста показав, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з невідомої йому причини схопили один одного та повалилися на землю, де почали крутитися та перекидатися, при цьому ОСОБА_4 впав на лівий бік, а ОСОБА_3 був поверх нього. Підійшовши, він побачив на голові у ОСОБА_3 кров, а у ОСОБА_4 були садна на лівій чи правій частини обличчя та кровоточила губа. Коли таксист, побачивши, що вони в крові, відмовився брати їх у машину, він сів в таксі та уїхав (а.с. 70-72 т. 1).

Відповідно до протоколу огляду місця події, на місці події поблизу бухти Чернишевського на березі Каховського водосховища виявлене каміння округлої неправильної форми з ребристими краями сіро-зеленого кольору (а.с. 77 т. 1).

Як убачається з висновку судово-медичної експертизи № 530-50е на трупі ОСОБА_4 виявлені тілесні ушкодження у виді садна та забитої рани лівої скроневої області, крововиливу у лівий скроневий м'яз, м'які тканини лівої скроневої і лівої підскроневої ямки, перелому луски лівої скроневої кістки з переходом у лівий відділ середньої черепної ямки, крововиливів в області перелому кісток скріплення і основи черепу в лівій скроневій області та під м'які мозкові оболонки скроневої і потиличної часток лівої півкулі головного мозку, забою скроневої частки лівої півкулі мозку. Усі виявлені ушкодження виникли незадовго до настання смерті в наслідок вузько-локальної дії на шкіру тупого твердого предмету або його частини з обмеженою контактуючою поверхнею, який володів високим імпульсом кінетичної (ударної) енергії (швидкістю). Виявлені в області пошкодження шкіряних покривів лівої скроневої області трупа сполуки заліза, кремнію, сурми, олова окрім іншої природи, можуть мати також вогнепальне походження - входити в склад кіптяви пострілу. Встановлена також причина смерті ОСОБА_4, що настала від відкритої черепно-мозкової травми у вигляді садна і забитої рани лівої скроневої області, крововиливами у м'які тканини голови та під оболонки і у речовину головного мозку, які могли бути спричинені у проміжок часу від кількох десятків хвилин до кількох годин до настання його смерті.

Під час відтворення обстановки і обставин події 26 жовтня 2011 року ОСОБА_3 у присутності понятих, спеціалістів та захисника показав про місце, час та обставини боротьби між ним та ОСОБА_4 Згідно з його показаннями, той кинувся на нього, він увернувся, при цьому підставив свою праву ногу ОСОБА_4 під ноги, і останній впав лівою стороною тіла та голови об кам'янисте покриття, після чого у нього на голові з лівої сторони він замітив садно. Також ОСОБА_3 вказав, що під час бійки з ОСОБА_4 вони боролися у положенні лежачі на каменистому покритті.

Згідно з висновком додаткової судово-медичної експертизи механізм утворення тілесних ушкоджень при дослідженні трупа не виключає їх спричинення за обставин, викладених ОСОБА_3 під час проведення з ним відтворення обстановки і обставин події (а.с. 138-141 т. 1).

Також, з висновку медико-криміналістичної експертизи вбачається, що при дослідженні зразків виданого на експертизу каміння були виявлені основні елементи, які співпадають з елементним складом, виявленим на краях рани (а.с. 148-150 т. 1).

Як убачається з висновку судово-спектографічної експертизи, не виключена можливість утворення пошкодження на лівій скроневій ділянці голови трупа від ударного контакту з наданим камінням в умовах падіння потерпілого (а.с. 155-164 т. 1).

Під час досудового слідства та при розгляді справи в суді були встановлені і досліджені всі обставини, з"ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення справи, проведені необхідні експертизи, належним чином з"ясовані обставини, що характеризують об"єкт і об"єктивну сторону злочину, допитані всі особи, показання яких має істотне значення для справи.

Перевіркою матеріалів справи не встановлено жодних доказів про недозволені методи слідства і таких доводів в апеляційній скарзі засудженого також не наведено.

Вмотивована судом доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні вбивства ОСОБА_4 через необережність за обставин, описаних у вироку, свідчить про правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 119 КК України. Підстав для закриття кримінальної справи, як про те зазначено у апеляційній скарзі засудженого, немає.

Як вбачається з матеріалів справи, у ОСОБА_3, який знаходився в стані алкогольного сп'яніння, при вбивстві потерпілого були відсутні обставини, які б свідчили, що він перебував у стані необхідної оборони.

Згідно висновку комплексної судової психолого-психіатричної експертизи № 438 від 29 грудня 2011 року (а.с. 38-42 т. 2) він у період вчинення злочину міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, не виявляв ознак будь-якого тимчасового хворобливого розладу душевної діяльності. У застосуванні примусових заходів медичного характеру не потребує.

За таких обставин посилання засудженого в апеляційній скарзі про те, що він при вбивстві потерпілого перебував в стані необхідної оборони, є безпідставним.

А тому, за встановлених судом фактичних обставин кваліфікація дій засудженого ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 119 КК України є правильною, підстав для її сумніву колегія суддів не вбачає.

Твердження засудженого ОСОБА_3, що судом не виконані вказівки апеляційного суду Дніпропетровської області, викладені в ухвалі від 19 червня 2012 року, не відповідають фактичним обставинам, є лише припущенням, якому засуджений надав особисту оцінку, тому таке твердження засудженого не заслуговує на увагу.

Щодо твердження в апеляційній скарзі засудженого в частині не встановлення місця знаходження потерпілого в період часу з 10 години до 12 години 22 жовтня 2011 року та осіб, які в районі бухти "Чернишевського" в м. Нікополі, де ОСОБА_4 розтався з ОСОБА_3, учинили постріли, які чув свідок ОСОБА_10, колегія суддів визнає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки на виконання судових доручень, викладених в постанові Нікопольського міськрайонного суду від 24 квітня 2013 року проводились оперативно-розшукові заходи, але інформації, яка б мала оперативний інтерес, встановлено не було. Щодо ж висновку судово-медичної експертизи № 530-50е виявлені в області пошкодження шкіряних покривів лівої скроневої області трупа потерпілого сполуки заліза, кремнію, сурми, олова окрім іншої природи, можуть мати також вогнепальне походження - входити в склад кіптяви пострілу. Встановлена також причина смерті ОСОБА_4, що настала від відкритої черепно-мозкової травми у вигляді садна і забитої рани лівої скроневої області, крововиливами у м'які тканини голови та під оболонки і у речовину головного мозку, які могли бути спричинені у проміжок часу від кількох десятків хвилин до кількох годин до настання його смерті.

Не заслуговують на увагу також посилання на відмову суду у задоволенні клопотання захисника про проведення повторного відтворення обстановки та обставин події з метою встановлення механізму отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_4 Допитаний в судовому засіданні судово-медичний експерт ОСОБА_11, за участю якого з ОСОБА_3 проводилось відтворення обстановки і обставин події 26 жовтня 2011 року, пояснив, що ОСОБА_3 без застосування до нього фізичного та морального впливу показував всі обставини падіння потерпілого, а тому проводити повторне відтворення не має необхідності.

Що стосується посилань в апеляції засудженого на те, що тілесні ушкодження спричинені ОСОБА_4 травматичною зброєю, та не встановлено де, коли та яким чином він отримав тілесні ушкодження, які спричинили його смерть, вони не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуются висновками судово-медичних експертиз, іншими матеріалами справи, яким суд дав належну оцінку.

Отже сукупністю приведених у вироку доказів спростовуються наведені в апеляційній скарзі засудженого доводи про недоведеність його вини у злочині, за яке той був засуджений судом.

Проявів упередження щодо ОСОБА_3 як з боку слідчих органів, так і суду вивченням матеріалів справи не виявлено.

За таких обставин не має підстав вважати, що у справі допущена суттєва неповнота досудового та судового слідства, яка викликає необхідність скасування вироку і закриття провадження по справі, на чому наполягає в своїй апеляції засуджений.

Таким чином, твердження засудженого про свою непричетність до вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, а також його твердження про відсутність у справі достовірних доказів про доведеність вини у ньому, належно перевірялися в судовому засіданні й обґрунтовано визнані безпідставними, оскільки ці доводи ОСОБА_3 не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються зібраними у справі та покладеними в основу вироку доказами.

Вивченням матеріалів справи не виявлено суттєвих порушень вимог кримінально-процесуального закону під час збирання й закріплення доказів у справі, які б викликали сумніви в їх достовірності. Наявні у справі докази відповідають вимогам закону щодо допустимості, достовірності й достатності доказів. Тому посилання засудженого у скарзі на порушення кримінально-процесуального закону, які на його думку допустив суд при її розгляді в судовому засіданні, є необґрунтованими.

Що стосується тверджень прокурора про м"якість призначеного засудженому покарання і необхідність призначення йому більш суворого покарання, то вони ґрунтуються на матеріалах справи і заслуговують уваги.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, призначаючи покарання, суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом"якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Перевіряючи справу щодо ОСОБА_3 в апеляційному порядку суд дійшов висновку про те, що районний суд не в повній мірі дотримався вимог ст. 65 КК України. Зокрема, у вироку місцевим судом не зазначено, які обставини ним враховані, що впливають на можливість виправлення засудженого і його перевиховання без ізоляції від суспільства.

Вирішуючи питання про призначення покарання ОСОБА_3 суд врахував характер та ступінь суспільної небезпеки злочину, конкретні обставини по справі, а також вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.

Крім того, суд врахував і особу підсудного, який позитивно характеризується, що ОСОБА_3 раніше не судимий, частково визнав свою вину, розкаявся в скоєному, з'явився з повинною, відшкодував потерпілій завдану шкоду.

Виходячи з наведеного, суд, як це зазначено у вироку, дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_3 покарання із застосуванням ст. 75 КК України та звільнив його від відбування покарання з випробуванням.

Однак, як видно з матеріалів справи, засуджений в місцевому суді неодноразово заявляв, що він не вбивав ОСОБА_4, в судових дебатах просив його виправдати, тобто вину фактично не визнавав, не давав він пояснень з приводу визнання своєї вини й під час розгляду справи апеляційним судом.

Згідно зі ст. 66 КК України щире каяття може бути визнане обставиною, що пом'якшує покарання винного. Щирим каяття вважається тоді, коли воно грунтується на визнанні особою своєї провини, виявленні жалю з приводу вчиненого та бажанні виправити ситуацію, що склалася. Даних про таку оцінку ОСОБА_3 у матеріалах кримінальної справи немає. Обставин, які б свідчили про щире каяття засудженого ОСОБА_3, у вироку також не наведено.

Разом з тим, районний суд залишив поза увагою те, що засудженим вчинено злочин проти життя особи, наслідком якого є смерть людини.

Таким чином, рішення місцевого суду про призначення покарання у виді позбавлення волі зі звільненням ОСОБА_3 від відбування покарання з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК України є необгрунтованим і не вмотивованим.

Зважаючи на характер вчинення кримінального злочину та тяжкість його наслідків, колегія суддів визнала, що суд призначив ОСОБА_3 таке покарання за ч. 1 ст. 119 КК України, яке хоч і не виходить за межі, встановлені законом, але за своїм видом і розміром є явно несправедливим внаслідок м"якості. Це покарання є недостатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

За таких обставин колегія суддів визнає вирок щодо засудженого таким, що підлягає скасуванню за м"якостю призначеного йому покарання з постановленням свого вироку в частині призначення ОСОБА_3 покарання, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, у виді обмеження волі. Тому апеляція прокурора про необхідність скасування вироку щодо ОСОБА_3 внаслідок м"якості призначеного йому покарання підлягає задоволенню частково.

Виходячи з наведеного, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 378 КПК 1960 року колегія суддів визнає вирок щодо ОСОБА_3 таким, що підлягає скасуванню за м"якістю призначеного йому покарання з постановленням вироку в частині призначення засудженому покарання.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 365, 366, 378, 379 КПК 1960 року, п.п. 11, 15 розділу ХІ Перехідних положень КПК України, колегія суддів

П Р И С У Д И Л А:

Апеляцію прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити частково.

Апеляцію засудженого ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2013 року щодо ОСОБА_3 в частині призначеного йому покарання скасувати.

Призначити ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 119 КК України покарання у виді обмеження волі на строк три роки.

В решті вирок щодо ОСОБА_3 залишити без зміни.

Вирок може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом одного місяця з моменту проголошення вироку.

Судді