Рішення № 38506316, 24.04.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"24" квітня 2014 р. Справа № 911/622/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕДНА-АГРО»,

м. Монастирище, Черкаська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОБОНУС», смт. Ворзель, м.Ірпінь

про стягнення 209 832,45 грн.

Суддя Щоткін О.В.

за участю представників сторін:

позивач - Кушнір С.В. дов. №279 від 27.11.2013р.;

відповідач - Сердюк Н.О. - предст. дов. б/н від 10.04.2014р.

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕДНА-АГРО» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОБОНУС» про стягнення 216 629,10 грн. заборгованості за договором поставки ЗЗР в кредит 2013 №081-АБ від 19.04.2013р., з яких 195 354,60 грн. основного боргу, 3 478,50 грн. пені, 8 028,27 грн. 30% річних, 9 767,73 грн. 0,1% за користування товарним кредитом від вартості переданого, але неоплаченого товару.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач неналежним чином виконав умови договору поставки ЗЗР в кредит 2013 № 081-АБ від 19.04.2013р. в частині своєчасної та повної оплати за поставлений товар.

Ухвалою господарського суду Київської області від 28.02.2014 р. у справі №911/622/14 було порушено провадження та призначено до розгляду на 07.04.2014р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.04.2014р. розгляд справи було відкладено на 24.04.2014р.

Позивач, в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, подав заяву № 74 від 31.03.2014р. про збільшення розміру позовних вимог в частині нарахування та стягнення санкцій, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 185 354,00 грн. суми основного боргу, 5913,45 грн. пені, 13 648,06 грн. 30% річних, 16 605,14 грн. 0,1% за кожний день користування товарним кредитом. З вказаної заяви вбачається, що нарахування штрафних санкцій було здійснено позивачем на суму заборгованості в розмірі 195 354,60 грн.

Також, позивачем було подано заяву № 83 від 04.04.2014р. про зменшення позовних вимог, в частині стягнення основного боргу, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 173 665,80 грн. основного боргу. Інші позовні вимоги просить розглядати відповідно до заяви про збільшення позовних вимог № 74 від 31.03.2014р.

Подана заява обґрунтована тим, що відповідачем вже після порушення провадження у справі було сплачено 21 688,80 грн., на підтвердження чого позивач надав банківські виписки по рахунку та платіжне доручення № 6317 від 02.04.2014р.

Відповідно до ч. 4 статті 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 55 ГПК України, ціна позову визначається у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) поряду.

Враховуючи те, що у відповідності до вищезазначених норм законодавства, ціну позову вказує позивач, суд зазначає, що з урахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій та процентів за користування товарним кредитом та заяви про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу, має місце нова ціна позову - 209 832,45 грн., з яких 173 665,80 грн. основного боргу, 5913,45грн. пені, 13 648, 06 грн. 30% річних та 16 605, 14 грн. процентів за користування товарним кредитом, виходячи з якої й вирішується спір.

Представник відповідача в судовому засіданні 24.04.2014р. проти позову заперечував в частині нарахування відсотків за користування товарним кредитом та в частині відшкодування витрат на оплату послуг адвоката.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Відповідно до ч. 1 статті 85 ГПК України, прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

24.04.2014р. в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності, суд,-

встановив:

19 квітня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕДНА-АГРО» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОБОНУС» (Покупець), укладено договір поставки ЗЗР в кредит 2013 № 081-АБ.

Згідно пункту 1.1. договору поставки, Постачальник зобов'язується продати та поставити у строки передбачені цим договором Покупцеві засоби захисту рослин (далі - Товар), а Покупець зобов'язується приймати зазначений Товар і оплачувати його вартість згідно встановленого цим Договором порядку.

Відповідно до умов договору, п. 1.2., асортимент, номенклатура, загальна кількість, ціна, характеристики Товару, що постачається за даним договором визначаються сторонами у Специфікаціях та видаткових накладних, що додається до договору та є його невід'ємними частинами.

Згідно пункту 2.2.1, Покупець зобов'язаний оплати товар в строки та на умовах, передбачених договором та специфікаціями (додатковими угодами, видатковими накладними) до нього шляхом перерахування коштів на рахунок продавця.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що оплата товару Покупцем здійснюється у безготівковій формі, за ціною та у строки, вказані в Специфікаціях, видаткових накладних шляхом перерахування вартості товару на поточний банківський рахунок постачальника в терміни зазначені в Специфікаціях до цього договору.

До матеріалів справи додані Специфікації № 1, № 2 від 19.04.2013 р., № 3, № 4 від 23.04.2013р., № 5, № 6 від 24.04.2013р„ № 7, № 8 від 30.04.2013р., № 9, № 10 від 08.05.2013р., № 11, № 12 від 13.05.2013 р., № 14 від 14.05.2013р., № 15, № 16 від 30.05.2013 р., № 19 від 15.07.2013 р., № 20 від 15.07.2013р., № 21 від 23.07.2013 р., № 22 від 23.07.2013р., № 23, № 24 від 05.08.2013р., які укладені між сторонами в яких вказано товар, вартість та термін його оплати.

Факт поставки товару та отримання його відповідачем підтверджується належним чином засвідченими з боку відповідача та позивача, підписаними уповноваженими на отримання товару представниками ТОВ «АГРОБОНУС» накладними: № 2239, № 2240 від 19.04.2013р., № 2392, № 2393 від 24.04 2013р., № 2707 від 29.04.2013р„ № 2993, 2986 від 07.05.2013р., № 3072, № 3073 від 08.05.2013р., № 3319, № 3287, № 3288 від 15.05.2013р., № 4024, № 4025 від 31.05.2013 р., № 4220, № 4221 від 06.06.2013р., № 4924, № 4923 від 16.07.2013 р., № 5002, № 5007 від 23.07.2013р., № 5208, № 5209 від 07.08.2013р.

Весь товар був поставлений на загальну суму 346 759,34 грн.

Однак, в порушення своїх договірних зобов'язань, відповідачем було сплачено лише 151 404,74 грн. за поставлений товар, в зв'язку з чим, станом на день звернення позивача з позовом до суду за відповідачем рахувалась заборгованість у розмірі 195 354,60 грн.

Після звернення позивача з позовом до суду, відповідачем частково було сплачено грошові кошти за поставлений товар, в сумі 10 000,00 грн., які надішли на рахунок позивача 27.03.2014р. та 11 688, 80 грн., які надійшли на рахунок позивача 02 квітня 2014р., що підтверджується банківськими виписками та платіжним дорученням № 6317 від 02.04.2014р., які наявні у матеріалах справи.

Таким чином, судом встановлено, що сума основного боргу за поставлений товар на даний час становить 173 665,80 грн.

Згідно частини першої та частини сьомої статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Приписами пункту 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено: покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем на час прийняття рішення в повному обсязі не погашена, доказів оплати відповідач до суду не надав, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога про стягнення з відповідача 173 665,80 грн. основного боргу за поставлений товар підлягає задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивач, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог в частині нарахування штрафних санкцій та процентів за користування товарним кредитом, просить стягнути з відповідача 5913,45 грн. пені.

Відповідно до пункту 7.3. договору, у разі прострочення строків оплати Товару, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення до повного виконання стороною своїх зобов'язань.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Проте, в п. 7.8. договору сторони прийшли до згоди, що строк нарахування штрафних санкцій (неустойки) за цим договором не обмежується строком, встановленим ч. 6 ст. 232 ГК України, штрафні санкції за прострочення виконання зобов'язань за цим договором нараховуються до моменту належного виконання відповідного зобов'язання. До вимог про стягнення штрафних санкцій за цим договором не застосовуються строк спеціальної позовної давності, передбачений п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України. Кредитор за зобов'язаннями, що порушене, може звернутися до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій за цим договором в межах строку загальної позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України.

Перевіривши правильність нарахування пені за допомогою калькулятора штрафів системи «Ліга-Закон», з врахуванням норм чинного законодавства та умов договору, а також застосовуючи подвійну облікову ставку НБУ, суд встановив, що заявлена позивачем пеня в розмірі 5913,45 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 30% річних у розмірі 13 648,06 грн., з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог в частині нарахування штрафних санкцій та процентів за користування товарним кредитом.

Пунктом 7.5. Договору поставки ЗЗР в кредит 2013 від 19.04.2012 р. №081-АБ, встановлено, що, відповідно до ст. 625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання, Покупець зобов'язується сплатити 30 % річних від простроченої суми.

Частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на те, що сторони в договорі передбачили стягнення річних за невиконання умов договору в розмірі 30%, суд, здійснивши власний розрахунок 30% річних, встановив, що заявлені позивачем до стягнення відсотки річних відповідають вимогам законодавства та обставинам справи, а тому дана вимога підлягає задоволенню в повному обсязі в розмірі 13 648,06 грн.

Крім цього позивачем заявлено до стягнення 0,1% за користування товарним кредитом, що з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог становить 16 605,14 грн.

Відповідно до п. 7.6. договору, Продавець має право, а Покупець погоджується з тим, що відповідно до вимог ст. 536, ч.5 ст. 694 ЦК України, у разі порушення Покупцем строків оплати вказаних в договорі (або додатках, специфікаціях до договору), Продавець нараховує Покупцеві відсотки за користування товарним кредитом (користування чужими грошовими коштами), без додаткового погодження з Покупцем, в період від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати у розмірі 0,1 % в день від вартості переданого, але неоплаченого товару.

У відзиві на позов відповідач заперечує проти нарахування йому процентів за користування чужими грошовими коштами та зазначає, що за своєю правовою природою, проценти, які визначені п. 7.6. договору, підпадають під визначення пені, і, оскільки відповідальність за порушення грошового зобов'язання у вигляді пені, вже встановлена у п. 7.3 договору, подвійне стягнення пені суперечить чинному законодавству.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства

У розумінні зазначених статей проценти сплачуються Покупцем лише у випадку безпідставного та понадстрокового їх користування, у зв'язку із невиконанням свого основного обов'язку у передбачені (обумовлені у договорі сторонами строки). Проценти за користування чужими грошовими коштами є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Разом із цим згідно з положеннями статті 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Вищий господарський суд України у п. 8 оглядового листа від 29.04.2013р. N 01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначає, що застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (стаття 536 ЦК України), у тому числі процентів на прострочену суму оплати товару, проданого в кредит (частина п'ята статті 694 названого Кодексу), оскільки стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією. Таким чином, пеню необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, що є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання. Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею), а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини п'ятої статті 694 ЦК України та стягуються незалежно від наявності вини боржника. Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, тому зменшення їх розміру неможливе.

В пункті 6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» вказується на те, що зазначені в статті 536 Цивільного кодексу України проценти є платою за користування чужими коштами і це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення цих процентів за наявності порушення боржником грошового зобов'язання, а в пункті 2.7 цієї Постанови зазначено про те, що застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (ст. 536 ЦК України) на прострочену суму оплати товару.

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (стаття 536 ЦК України), зокрема процентів на прострочену суму оплати товару, проданого в кредит (частина п'ята статті 694 названого Кодексу), оскільки стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією. (п.п. 6.2, 2.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею), а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини п'ятої статті 694 ЦК України та стягуються незалежно від наявності вини боржника. Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, тому зменшення їх розміру неможливе (постанова Вищого господарського суду України від 25.09.2012 року №32/5005/3471/2012).

Судом не беруться до уваги твердження відповідача про те, що відповідно до ст. 61 Конституції України, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, оскільки дане є безпідставним та необґрунтованим, так як відсотки за користування чужими грошовими коштами не є штрафною санкцією, а пеня - це штрафна санкція.

Водночас, відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.02.1999 року №1-рп/99 розділ ІІ «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» Конституції України закріплює конституційні права, свободи і обов'язки насамперед людини і громадянина та їх гарантії. Таким чином, положення ст. 61 Конституції України стосується фізичних осіб, а не юридичних, і не застосовується до господарських відносин.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд зазначає, що сторони при укладанні договору поставки ЗЗР в кредит 2013 № 081-АБ від 19 квітня 2013 року вступили у договірні відносини на певних умовах, які є обов'язковими для виконання, та передбачили відповідальність за несвоєчасну оплату продукції у вигляді пені та процентів за користування чужими грошовими коштами, що в свою чергу повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позивачем було правомірно здійснено нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами.

Судом було здійснено перевірку правильності нарахування заявлених до стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами та встановлено, що розрахунок є арифметично вірним і сума процентів, яка заявлена позивачем, підлягає задоволенню у повному обсязі у розмірі 16 605,14 грн.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного позовні вимоги задовольняються судом повністю та з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 173 665,80 грн. основного боргу, 5913,45грн. пені, 13 648, 06 грн. 30% річних та 16 605, 14 грн. процентів за користування товарним кредитом.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно із статтями 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір при задоволенні позову покладається на відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було доплачено 97,85 грн. судового збору, в зв'язку зі збільшенням позовних вимог на 14 892,15 грн. в частині стягнення штрафних санкцій та відсотків за користування товарним кредитом, що підтверджується платіжним № 1217 від 31.03.2014р.

Однак, в подальшому позивачем було зменшено розмір позовних вимог в частині стягнення основного боргу на 21 688,80 грн., в зв'язку з чим, остаточна ціна позову на момент прийняття рішення складала 209 832,45 грн.

Згідно п.п. 2 п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а із позовних заяв немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Тобто, за позовну вимогу про стягнення 209 832,45 грн. позивач мав сплатити 4196, 65 грн.

Проте, як було встановлено судом та не заперечується самим відповідачем, часткова оплата заборгованості була здійснена ним вже після порушення провадження у справі.

Якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена в п. 4.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України».

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 4332,58 грн. судового збору, а надмірно сплачений судовий збір у розмірі 97,85 грн., відповідно до п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», підлягає поверненню позивачу з державного бюджету України.

Позивач просить суд також включити до складу судових витрат витрати на послуги адвоката в сумі 5400,00 грн.

На підтвердження зазначених витрат, до позову додані копія Договору про надання правової допомоги та ведення справи в господарському суді № 6 від 31.01.2014р., укладеного між адвокатом ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕДНА-АГРО» (замовник), копії свідоцтва на зайняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1, ордер на надання правової допомоги № 008753 від 21.02.2014р., акт прийому передачі виконаних робіт по договору № 6 від 31.01.2014р.

Щодо тверджень відповідача про те, що позивачем не надано доказів оплати наданих адвокатом послуг, суд вважає їх безпідставними, оскільки матеріали справи містять платіжне доручення № 890 від 12.03.2014р. на перерахування 5400, 00 грн. гонорару за договором № 6 від 31.01.2014р.

Склад судових витрат визначений ст. 44 ГПК України і складається з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 6.3 Постанови Пленуму ВГСУ від 21.02.2013р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України», витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Зважаючи на вищевикладене, те що матеріалами справи доведена вимога позивача про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката та враховуючи приписи ст. 49 ГПК України, суд прийшов до висновку, що вимога позивача про відшкодування за рахунок відповідача витрат на послуги адвоката в сумі 5400,00 грн. підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОБОНУС» (08236, Київська обл., м. Ірпінь, смт. Ворзель, вул. Крупської, 18, код ЄДРПОУ 36426339) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕДНА-АГРО» (09100, Черкаська область, Монастирищенський район, м. Монастирище, вул. Леніна, 3, код ЄДРПОУ 33143734) 173 665 (сто сімдесят три тисячі шістсот шістдесят п'ять) грн. 80 коп. основного боргу, 5913 (п'ять тисяч дев'ятсот тринадцять) грн. 45 коп. пені, 13 648 (тринадцять тисяч шістсот сорок вісім) грн. 06 коп. 30% річних, 16 605 (шістнадцять тисяч шістсот п'ять) грн. 14 коп. процентів за користування товарним кредитом, 4332 (чотири тисячі триста тридцять дві) грн. 58 коп. судового збору та 5400 (п'ять тисяч чотириста) грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «СЕДНА-АГРО» (09100, Черкаська область, Монастирищенський район, м. Монастирище, вул. Леніна, 3, код ЄДРПОУ 33143734) з Державного бюджету України зайво сплачений судовий збір в розмірі 97 (дев'яносто сім) грн. 85 коп., що перерахований платіжним дорученням № 1217 від 31.01.2014 року. Оригінал платіжного доручення № 1217 від 31.01.2014 року залишити в матеріалах справи господарського суду Київської області № 911/622/14.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Дата підписання повного тексту рішення: 29.04.2014р.

Суддя Щоткін О.В.