Ухвала суду № 38504154, 07.04.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №478/2299/13-ц 07.04.2014 07.04.2014 07.04.2014

Провадження № 22ц/784/1171 /14 Головуючий у 1-й інстанції Біцюк А.В.

Категорія 23 Доповідач в апеляційній інстанції Лисенка П.П.

У Х В А Л А

іменем України

07 квітня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколавської області у складі:

Головуючого - судді Лисенка П.П.,

суддів: Самчишиної Н.В. та Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Бакутою Т.В.,

за участі:

представника відповідача - Євсюкова С.О.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3 рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 04 березня 2014 року, ухваленого у цивільній справі справі за позовом ОСОБА_3 до фермерського господарства "Умрихін" Казанківського району Миколаївської області про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки і скасування його державної реєстрації, -

в с т а н о в и л а :

30 грудня 2013 року ОСОБА_3 пред'явив зазначений позов, який, після уточнення, обґрунтовував наступним.

На підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія ІІІ-МК № 034690, він є власником земельної ділянки площею 6,06 га, що розташована на території Володимирівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

05 січня 2010 року він передав цю ділянку на 40 років в оренду фермерському господарству "Умрихін", про що в простій письмовій формі уклав з орендодавцем однойменний договір.

31 серпня 2010 року Казанківський сектор реєстрації Миколаївської філії центру ДЗК зареєстрував цей договір у Державному реєстрі земель, вчинивши відповідний запис під номером 0410491006888, у зв'язку з чим він набрав чинності і сторони перейшли до його виконання.

Проте, у подальшому він дізнався, що укладений договір не може вважатися дійсним, оскільки не містить усіх істотних умов, які відповідно до ст. 15 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІV «Про оренду землі» є обов'язковим для договорів оренди землі.

Зокрема, договір не містить кадастрового номеру об'єкту оренди, місця його розташування та розміру земельної ділянки; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; відомостей, щодо індексації орендної плати та форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови збереження стану об'єкта оренди; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; умов встановлення обмежень (обтяжень та інших прав третіх осіб), щодо використання земельної ділянки, а також зміни обмежень, обтяжень та інших прав третіх осіб; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки; опису межових знаків.

Посилаючись на виписані обставини та положення чинного земельного законодавства, просив позов задовольнити.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 04 березня 2014 року у позові відмовлено за його безпідставністю.

ОСОБА_3 подав на це рішення апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення і неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення - про задоволення позову.

Апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржене рішення суду 1 інстанції залишити без змін, оскільки суд постановив його з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Відмовляючи ОСОБА_3 у позові, суд 1 інстанції виходив з того, що оспорюваний договір оренди землі, дійсно, містить не усі істотні умови, передбачені ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», проте це ніяким чином не порушує права та інтереси позивача, а тому його вимоги не можуть бути задоволені лише з формальних підстав.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області, в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом І інстанції, його висновки щодо них та результату вирішення справи вважає вірними, обґрунтованими й законними.

В силу частини другої статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі".

За змістом статей 18, 20 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі підлягає державній реєстрації, якщо такий договір укладений.

Після державної реєстрації укладеного договору оренди землі він набирає чинності.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є:

· об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);

· строк дії договору оренди;

· орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;

· умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;

· умови збереження стану об'єкта оренди;

· умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;

· умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

· існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;

· визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини;

· відповідальність сторін;

· умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених названою статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 зазначеного Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

В той же час, вирішуючи питання про дійсність договору оренди землі, судам необхідно брати до уваги положення ст. 3 ЦПК України та 15 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

З врахуванням цього, вирішуючи спори даної категорії слід установлювати, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, у зв'язку з відсутністю в договорах оренди зазначених умов, їх істотності, а також, в чому саме полягає порушення законних прав позивачів і, залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Указаний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року №6-94цс13 та, в силу положень ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Як вбачається з матеріалів справи, заявляючи позов про визнання недійсними договору оренди, позивач обґрунтовував свої вимоги лише тим, що текст оспорюваного договору оренди землі не дає можливість визначити справжню його волю та з'ясувати зміст окремих частин правочину.

У той же час, будь-яких порушень його прав та інтересів унаслідок відсутності у договорах оренди умов щодо відсутності кадастрового номеру об'єкту оренди, відомосте й про місце його розташування та розмір земельної ділянки; умов використання та цільового призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; відомостей, щодо індексації орендної плати та форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умов збереження стану об'єкта оренди; умов повернення земельної ділянки орендодавцеві; умов встановлення обмежень (обтяжень та інших прав третіх осіб), щодо використання земельної ділянки, а також зміни обмежень, обтяжень та інших прав третіх осіб; умов передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки; опису межових знаків, він не обґрунтував та не довів, як у місцевому судів, так і в суді апеляційної інстанції.

Більше того, частина з названих умов на час укладення договору оренди не значилися в законі як істотні; інша частина в договорі була виписана, може не так чітко як бажав би позивач. Ті ж умови, які не були виписані взагалі, не порушували прав та інтересів позивач, іншого належними та допустимими доказами він не довів, хоча за ст. 60 ЦПК України, то було його обов'язком.

Більше того, сторони продовж трьох років виконували умови договору і при цьому, ніхто з них не ставив питання про внесення необхідних, як на їх думку, уточнень до нього.

За такого колегія суддів приходить до висновків про те, що вимоги позивача слугують лише формальним приводом для припинення договірних відносин, і що він недобросовісно використовує свої права на судовий захист, а тому підстав для задоволення позову не вбачається.

Не встановлено судом і підстав для задоволення апеляційної скарги.

Що ж до тверджень особи, яка подала апеляційну скаргу, про наявність процесуальних порушень при розгляді судом даної цивільної справи, то вони не можуть слугувати скасуванню оскарженого рішення, оскільки більша частина з них не має підтвердження, а ті ж, що мали місце, носили формальний характер і не вплинули на результати вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 307-308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів ,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 04 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: