Ухвала суду № 38499478, 15.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" квітня 2014 р. м. Київ К/800/37068/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Загороднього А.Ф.,

суддів Білуги С.В.,

Гаманка О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» про визнання дій та бездіяльності незаконними, -

встановила:

ОСОБА_3 звернулася до суду з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» про визнання незаконними дій ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві щодо поновлення виконавчого провадження № 20931746, не з'ясування наявності прав неповнолітніх дітей на користування переданою ним для продажу квартирою АДРЕСА_1, невстановлення наявності неповнолітньої дитини та незвернення до органів опіки і піклування за дозволом на продаж квартири і неотримання такого дозволу; визнання незаконною та скасування постанови старшого державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві від 10 січня 2013 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2013 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225- 229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судових рішень.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20 квітня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу винесено виконавчий напис за №2883 про звернення стягнення на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3, у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 39.29-50/27ок від 02 червня 2006 року, укладеного між ОСОБА_3 та АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», та передачею нерухомого майна в іпотеку за іпотечним договором № 39.29-50/119і від 02 червня 2006 року в забезпечення зобов'язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії.

За вказаним виконавчим листом постановою державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві винесено постанову ВП № 20931746 про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з ОСОБА_3 заборгованості у розмірі 984848,27 грн. шляхом звернення стягнення на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

13 грудня 2010 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, згідно якої накладено арешт на вказане нерухоме майно.

В подальшому, ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16 грудня 2011 року у справі № 2-12118/11 за позовом ОСОБА_3 до АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, вжито заходів до забезпечення позову у вигляді заборони ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві вчиняти виконавчі дії по виконавчому провадженню ВП № 20931746, направлені на відчуження квартири АДРЕСА_1, заборони ПП «СП «Юстиція» проводити прилюдні торги із продажу квартири.

На підставі викладеного, 21 грудня 2011 року державним виконавцем винесено постанову про зупинення виконавчого провадження до розгляду по суті справи № 2-12118/11 на підставі пункту 7 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини 6 статті 154 Цивільно-процесуального кодексу України, якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної, сили. Проте, суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

Судами досліджено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 травня 20112 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 грудня 2012 року, у справі № 2-12118/11 за позовом ОСОБА_3 до АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» в задоволенні позову про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, відмовлено. Рішення набрало законної сили.

Постановою державного виконавця від 10 січня 2013 року поновлено виконавче провадження відповідно до частини 5 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» та 25 січня 2013 року ПП «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» направлено повідомлення учасникам виконавчого провадження про проведення реалізації арештованого майна.

Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що оскільки частиною 6 статті 154 Цивільно-процесуального кодексу України чітко визначено момент закінчення дії заходів до забезпечення позову, скасування заходів до забезпечення позову шляхом прийняття окремого процесуального документа не вимагається, і відповідно, вказана постанова від 10 січня 2013 року винесена з дотриманням вимог чинного законодавства і підстави для її скасування відсутні.

Згідно пункту 4.5.9 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року, у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають неповнолітні, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, державний виконавець звертається до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання. Якщо судом не встановлено (змінено) спосіб і порядок виконання, державний виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 47 Закону.

Зазначена Інструкція набула чинності у квітні 2012 року.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, що на час винесення постанови про зупинення виконавчого провадження, нерухоме майно було передано на реалізацію приватному підприємству «СП «Юстиція» згідно договору від 05 грудня 2011 року і виставлено на прилюдні торги 29 грудня 2011 року.

Отже, наведене свідчить про те, що на час набрання чинності вказаної Інструкції, майно вже було передано на реалізацію, а тому застосування до його реалізації процедур, не існуючих станом на час передачі, не потрібне, оскільки можливість застосування до вже проведених процедур виконавчого провадження положень Інструкції не передбачена.

Також, з огляду на рішення Конституційного Суду України від 09.02.99 року у справі № 1-7/99, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про те, що звернення стягнення на передане в іпотеку майно є примусовим виконанням взятих на себе позивачем зобов'язань за цивільно-правовим договором, і відповідно, положення щодо зворотної дії нормативно-правового акту в часі на дані правовідносини не поширюється.

Крім того, судами встановлено, що під час розгляду Шевченківським районним судом м. Києва справи № 2-12118/11, з'ясовувалося питання щодо дотримання прав малолітньої дитини під час вчинення виконавчого напису № 2883 від 20 квітня 2010 року встановлено, що згідно довідки форми 3 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, був прописаний у квартирі АДРЕСА_1 з 14 серпня 2009 року.

Отже, враховуючи, що іпотечний договір було укладено 02 червня 2006 року, тобто до того як було прописано малолітню дитину, доводи позивача щодо порушення вимог чинного законодавства є безпідставними.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» про визнання дій та бездіяльності незаконними - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді С.В. Білуга

О.І. Гаманко