Постанова № 38497469, 30.04.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 квітня 2014 року № 826/3296/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Огурцова О.П. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомПриватного акціонерного товариства «Панна»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0001432208 від 28.02.2014 та № 0001442208 від 28.02.2014

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Панна» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001432208 від 28.02.2014 та № 0001442208 від 28.02.2014.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.

Податкові зобов'язання позивачу нараховані за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Іст сейл маркет», ТОВ «Адва Естейт», ТОВ «ІЕК Верес», ТОВ «Київкапіталбуд», ТОВ «Белат», ТОВ «Пайнер», ТОВ «Ацтек Груп», та ТОВ «Інсатбуд» за період з 01.01.2011 по 31.12.2013. Підставою нарахування податкових зобов'язань став висновок податкового органу про те, що договори підряду між позивачем та контрагентами ТОВ «Іст сейл маркет», ТОВ «Адва Естейт», ТОВ «ІЕК Верес», ТОВ «Київкапіталбуд», ТОВ «Белат», ТОВ «Пайнер», ТОВ «Ацтек Груп», та ТОВ «Інсатбуд» були укладені без мети настання правових наслідків.

Позивач, не погоджуючись з таким висновком податкового органу зазначає, що у період, який перевірявся, дійсно мав господарські правовідносини з ТОВ «Іст сейл маркет», ТОВ «Адва Естейт», ТОВ «ІЕК Верес», ТОВ «Київкапіталбуд», ТОВ «Белат», ТОВ «Пайнер», ТОВ «Ацтек Груп», та ТОВ «Інсатбуд» за договорами, які мали реальний характер та за якими ним було сплачено, та отримано послуги, які було використано у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку, а документи бухгалтерського та податкового обліків за цими операціями були оформлені у відповідності до вимог податкового законодавства.

Представник позивача у судовому засіданні 23.04.2014 підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

У судове засідання 23.04.2014 представник відповідача не прибув, про причини неприбуття суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

У відповідності до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З урахуванням наведеного суд, заслухавши у судовому засіданні представника позивача, з'ясувавши, що немає потреби заслухати свідків та експерта, ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.

Підчас судового розгляду справи, суд,

В С Т А Н О В И В:

В період з 06.02.2014 по 08.02.2014 Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві була проведена позапланова невиїзна перевірка Приватного акціонерного товариства «Панна» з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Іст сейл маркет», ТОВ «Адва Естейт», ТОВ «ІЕК Верес», ТОВ «Київкапіталбуд», ТОВ «Белат», ТОВ «Пайнер», ТОВ «Ацтек Груп», та ТОВ «Інсатбуд» за період з 01.01.2011 по 31.12.2013.

За результатами перевірки податковим органом було складено акт №47/1-22-08-24254900 від 12.02.2014 яким встановлено порушення підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 2 159 475,00 грн., пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 917 891,00 грн.

28.02.2014 на підставі акту № 47/1-22-08-24254900 від 12.02.2014 винесено податкові повідомлення-рішення № 0001432208 яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 2519820,50 грн. у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 360345,50 грн., та № 0001442208 яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 2270787,50 грн. у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 352896,50 грн.

Приватне акціонерне товариство «Панна» не погоджуючись з податковими повідомленнями - рішеннями № 0001432208 від 28.02.2014 та № 0001442208 від 28.02.2014, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню звернулось з відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суть офіційного з'ясування всіх обставин у справі визначена в частинах четвертій та п'ятій статті 11 цього Кодексу, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи зобов'язує суд встановити обставини справи для забезпечення прийняття правосудного рішення, в тому числі незалежно від посилань чи доводів сторін.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, встановлено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Отже, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші операції платника податків, які відповідно до статті 185 Податкового кодексу України визначені як об'єкт оподаткування.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами податкового кодексу України.

Пунктом 198.1 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та здійснених витрат до складу валових є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валових витрат для цілей визначення об'єктом оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та до складу валових витрат навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011.

Зазначеним листом Вищого адміністративного суду України також визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту та валових витрат, судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції, при цьому, суд має виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Позивач у позовній заяві зазначає про те, що відповідач необґрунтовано дійшов висновку про те, що договори укладені з ТОВ «Іст сейл маркет», ТОВ «Адва Естейт», ТОВ «ІЕК Верес», ТОВ «Київкапіталбуд», ТОВ «Белат», ТОВ «Пайнер», ТОВ «Ацтек Груп», та ТОВ «Інсатбуд» не спричиняють реального настання правових наслідків, оскільки фінансово - господарські відносини з ТОВ «Іст сейл маркет», ТОВ «Адва Естейт», ТОВ «ІЕК Верес», ТОВ «Київкапіталбуд», ТОВ «Белат», ТОВ «Пайнер», ТОВ «Ацтек Груп», та ТОВ «Інсатбуд» за договорами мали реальний характер та за ними було сплачено та отримано послуги використані ним у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку, що підтверджується відповідними первинним документами.

На підтвердження реальності фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Іст сейл маркет», ТОВ «Адва Естейт», ТОВ «ІЕК Верес», ТОВ «Київкапіталбуд», ТОВ «Белат», ТОВ «Пайнер», ТОВ «Ацтек Груп», та ТОВ «Інсатбуд» позивачем надано суду копії договору поставки продукції № 31/10 від 31.10.2011 укладеного з ТОВ «Іст сейл маркет», договору на виконання монтажних робіт № 56 від 21.04.2011 укладеного з ТОВ «Інсатбуд», договору монтажу конструкції № 29/3 від 29.03.2012 укладеного з ТОВ «Пайнер», договорів монтажу конструкції № 25/11 від 25.11.2011 та № 09/06 від 09.06.2011 укладених з ТОВ «Київкапіталбуд», договорів поставки продукції № 30/07 від 30.07.2011, № 30/11 від 30.11.2011, № 03/1 від 03.01.2012 та № 11/05 від 11.05.2012 укладених з ТОВ «ЕК Верес», договору підряду № 39 від 07.04.2011, договору на виконання робіт № 005/0411 від 01.04.2011 укладених з ТОВ «Ацтек Груп», договору поставки № 28/3 від 28.03.2012 укладеного з ТОВ «Белат».

Відповідно до договорів поставки продукції № 31/10 від 31.10.2011, № 30/07 від 30.07.2011, № 30/11 від 30.11.2011, № 03/1 від 03.01.2012, № 11/05 від 11.05.2012, № 28/3 від 28.03.2012 їх предметом є зобов'язання продавця продати та відвантажити товар, а покупця прийняти та здійснити оплату товару на умовах, викладених у договорі.

Асортимент, кількість, ціна та загальна вартість Товару визначається в Специфікаціях, які є невід'ємними частинами Договорів.

Згідно умов поставки продавець зобов'язаний надати Покупцю товарну накладну, податкову накладну.

Розділом 4 вказаних договорів передбачений порядок приймання товару, а саме прийом товар здійснюється представником Покупця на складі Продавця: по кількості - згідно товарної накладної, по якості - згідно сертифікату якості виробника.

Таким чином відповідно до умов договорів поставки продукції № 31/10 від 31.10.2011, № 30/07 від 30.07.2011, № 30/11 від 30.11.2011, № 03/1 від 03.01.2012, № 11/05 від 11.05.2012, № 28/3 від 28.03.2012 документами, які мають засвідчувати факт поставки товару позивачу є специфікація, товарна накладна, сертифікат якості виробника, податкова накладна, водночас сертифікатів якості виробника позивачем суду надано не було.

Відповідно до договорів монтажу конструкції № 29/3 від 29.03.2012, № 25/11 від 25.11.2011 та № 09/06 від 09.06.2011 та договору виконання робіт № 005/0411 від 01.04.2011 їх предметом є виконання виконавцем комплексу робіт в порядку та обсягах та в термін відповідно до Специфікацій, що є Додатком № 1 до договорів.

Розділом 2 договорів передбачено права та обов'язки сторін, порядок приймання робіт.

Закінчення робіт оформляється актом-приймання - передачі виконаних робіт.

Отже, відповідно до умов договорів № 29/3 від 29.03.2012, № 25/11 від 25.11.2011 та №09/06 від 09.06.2011, № 005/0411 від 01.04.2011 документами, які мають засвідчувати факт виконання робіт є специфікації, акти-приймання виконаних робіт, податкові накладні.

Відповідно до договору підряду № 39 від 07.04.2011 предметом якого є зобов'язання підрядника у встановлений договором термін та згідно специфікації № 1 (додаток № 1 до договору) виконати будівельно-монтажні роботи.

Пунктом договору передбачено графік виконання та у разі своєчасного отримання авансового внеску в розмірі та терміни, що вказані в 6.3 даного договору, та за умовою виконання замовником обов'язків згідно підпунктів а., б. пункту 3.7 договору.

Згідно з пунктом 3.7 договору № 39 від 07.04.2011 Замовник зобов'язаний виконати необхідні підготовчі роботи, забезпечити приміщенням технологічного обладнання та інструменту, прийнять виконані Підрядником роботи і підписати Акт здачі-прийняття виконаних робіт, забезпечити зберігання матеріалів та інструментів Підрядника, що знаходиться на об'єкті замовника, за умови їх передачі під охорону з повною матеріальною відповідальністю.

Таким чином, документами які мають підтверджувати виконання умов договору № 39 від 07.04.2011 є специфікація, узгоджений графік роботи, акт здачі-прийняття виконаних робіт, документи що засвідчують передачу матеріалів та інструментів підряднику під охорону з повною матеріальною відповідальністю.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік" встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У наданих позивачем суду специфікаціях відсутні дати їх складання та підписання, а в актах приймання виконаних робіт в графах "Подрядчик" та "Замовник" «Від Замовника» «Від Виконавця», у видаткових накладних в графах «від постачальника» «отримав(ла)», розрахункових накладних в графах «Отгрузил(а)» «Получил(а)» міститься підпис та печатки підприємств, водночас не зазначено посаду та дані осіб, які вчинили зазначені підписи.

Таким чином, із зазначених документів є неможливим встановити дату їх складання, а також осіб, які склали відповідні первинні документи, а отже і осіб, які провели відповідні господарські операції.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що специфікації, акти приймання виконаних робіт, видаткові накладні, розрахункові накладні, копії яких надані позивачем на підтвердження виконання робіт контрагентами не можуть належним чином засвідчувати факт отримання позивачем послуг та товарів від ТОВ «Іст сейл маркет», ТОВ «Адва Естейт», ТОВ «ІЕК Верес», ТОВ «Київкапіталбуд», ТОВ «Белат», ТОВ «Пайнер», ТОВ «Ацтек Груп», та ТОВ «Інсатбуд» та бути беззаперечим доказом існування зазначених фінансово - господарських відносин.

Доказів на підтвердження використання товарів та послуг отриманих від контрагентів ТОВ «Іст сейл маркет», ТОВ «Адва Естейт», ТОВ «ІЕК Верес», ТОВ «Київкапіталбуд», ТОВ «Белат», ТОВ «Пайнер», ТОВ «Ацтек Груп», та ТОВ «Інсатбуд» у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку, позивачем суду надано не було та не було зазначено про причини через які зазначені документи суду не надано.

Таким чином, враховуючи те, що, як було встановлено судом, позивачем не надано належних первинних документів, які мали бути складені відповідно до умов договорів укладених позивачем з ТОВ «Іст сейл маркет», ТОВ «Адва Естейт», ТОВ «ІЕК Верес», ТОВ «Київкапіталбуд», ТОВ «Белат», ТОВ «Пайнер», ТОВ «Ацтек Груп», та ТОВ «Інсатбуд», а також доказів на підтвердження використання зазначених робіт та товару у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку, позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження реальності та товарності правовідносин з ТОВ «Іст сейл маркет», ТОВ «Адва Естейт», ТОВ «ІЕК Верес», ТОВ «Київкапіталбуд», ТОВ «Белат», ТОВ «Пайнер», ТОВ «Ацтек Груп», та ТОВ «Інсатбуд», а отже не доведено факт існування фінансово - господарських відносин з зазначеними контрагентами.

З огляду на зазначене, враховуючи те, що позивачем не доведено товарності та реальності господарських правовідносин з контрагентами ТОВ «Іст сейл маркет», ТОВ «Адва Естейт», ТОВ «ІЕК Верес», ТОВ «Київкапіталбуд», ТОВ «Белат», ТОВ «Пайнер», ТОВ «Ацтек Груп», та ТОВ «Інсатбуд», суд дійшов висновку про відсутність у позивача правових підстав для формування податкового кредиту а витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування по взаємовідносинам з зазначеними контрагентами.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на викладене, керуючись вимогами статей 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити повністю.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.П. Огурцов