Постанова № 38497271, 11.04.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 квітня 2014 року № 826/19304/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Огурцова О.П. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Айтекс»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0002892208 від 27.08.2013 та № 0002902208 від 27.08.2013

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Айтекс» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0002892208 від 27.08.2013 та № 0002902208 від 27.08.2013.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.

Позивачу було нараховано податкові зобов'язання за результатами документальної планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2012.

Позивач, не погоджуючись з висновками податкового органу, зазначає, що у період, який перевірявся податковим органом, мав фінансово - господарські відносини з контрагентами за договорами підряду, які за твердженням позивача мали реальний характер, та за яким було виконано роботи та використана ним у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку, а документи бухгалтерського та податкового обліків були оформлені у відповідності до вимог податкового законодавства.

У судових засіданнях представники позивача підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, у судовому засіданні 16.01.2014 надав письмові заперечення, у яких просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю. Доводи відповідача викладені в письмових запереченнях та наведені його представником під час судового засідання аналогічні доводам та висновкам викладеним в акті перевірки № 107/1-22-08-325249943 від 09.08.2013, інших доводів, крім зазначених у вказаному акті перевірки представником відповідача не наведено.

У судове засідання 19.03.2014 представник відповідача не прибув, про причини неприбуття суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

У відповідності до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З урахуванням наведеного суд, заслухавши у судовому засіданні представника позивача, з'ясувавши, що немає потреби заслухати свідків та експерта, ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.

Підчас судового розгляду справи, суд,

В С Т А Н О В И В:

У період з 15.07.2013 по 02.08.2013 Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі міста Києва Головного управління Міндоходів у місті Києві проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Айтекс" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2012.

За результатами перевірки складено акт № 107/1-22-08-325249943 від 09.08.2013, яким встановлено порушення підпунктів 14.1.11, 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до недоплати податку на прибуток на загальну суму 1073893,00 грн. пунктів 198.3, 198.6 статті 198 пунктів 201.1, 201.1 статті 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 640144,09 грн.

27.08.2013 на підставі акта № 107/1-22-08-325249943 від 09.08.2013 прийняті податкові повідомлення - рішення, № 0002892208 яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 1465701,00 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 391808,00 грн. та № 0002902208, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 799069,00 грн. у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 158 924,00 грн.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Айтекс» до Головного управління Міндоходів у м. Києві було подано скаргу на податкові повідомлення - рішення №0002892208 від 27.08.2013 та №0002902208 від 27.08.2013, за результатами розгляду якої прийнято рішення про результати розгляду первинної скарги № 5670/10/26-15-10-04 від 24.10.2013, яким скасовано податкове повідомлення-рішення № 0002892208 від 27.08.2013 в частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 158 361,00 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0002902208 в частині застосування штрафних санкцій на суму 47861,00 грн., а скаргу задоволено частково.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Айтекс» до Міністерства доходів і зборів України було подано скаргу на податкові повідомлення - рішення №0002892208 від 27.08.2013 та №0002902208 від 27.08.2013, яка рішенням про результати розгляду скарги №15714/6/99-99-10-01-15 від 20.11.2013 залишена без задоволення, а податкові повідомлення - рішення без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Айтекс» не погоджуючись з податковими повідомленнями - рішеннями №0002892208 від 27.08.2013 та №0002902208 від 27.08.2013, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню звернулось з відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Щодо встановлення відповідачем факту порушення позивачем підпунктів 14.1.11, 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Частиною першою статті 43 Господарського кодексу України встановлено, що підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Статтею 44 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Таким чином, підприємство самостійно вирішує який товар, в який період, по яких цінах та в кого купувати, а органи державної влади та їх посадові особи не можуть втручатися в господарську діяльність підприємця.

Підпунктом 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак: заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності; прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, що не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості; заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією; заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних після звернення кредитором стягнення на заставлене майно відповідно до закону та договору, за умови, що інші дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника, визначені нормативно-правовими актами, не призвели до повного покриття заборгованості; заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством; прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, недієздатними або оголошені померлими, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

Відповідно до підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. Безповоротна фінансова допомога - це: сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами першою, другою, третьою та четвертою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

Таким, чином сума заборгованості за поставлений товар одного платника податків перед іншим може бути визнана безповоротною фінансовою допомогою лише у випадку якщо вона не була стягнута після закінчення строку позовної давності.

Статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частинами першою та п'ятою статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі впливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

На сторінці 7 акту № 107/1-22-08-32524943 від 09.08.2013 зазначено про те, що на порушення підпункту 14.1.11, 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу позивачем не включено до складу інших доходів суми кредиторської заборгованості, що обліковується з 01.04.2010 та не стягнута після закінчення строку позовної давності.

Перевірка позивача за результатами якої складено акт № 107/1-22-08-32524943 від 09.08.2013 проводилась з 01.04.2010 по 31.12.2012.

Умовами договорів укладених позивачем з контрагентами по взаємовідносинам з яким виникла заборгованість, а саме, № 02.03/010 від 10.02.2010 з ПП "АЗБЕТ", № 30/04 від 30.04.2010 з ТОВ "БК"МІГ", № 1141 від 26.07.2007 з ТОВ "ВКФ "Авангард - Трейд" та №27/07/09-А від 27.07.2009 з ТОВ "Треверз - Буд", які наявні в матеріалах справи особливих умов щодо строків позовної давності не встановлено.

Таким чином, оскільки, як безпосередньо зазначено відповідачем в акті № 107/1-22-08-32524943 від 09.08.2013 сума кредиторської заборгованості обліковується в позивача з 01.04.2010, то станом на дату закінчення періоду за який проводилась перевірка, а саме станом на 31.12.2012 строк позовної давності щодо стягнення зазначеної заборгованості не минув.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що відповідач необґрунтовано дійшов висновку про допущення позивачем порушення підпунктів 14.1.11, 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України принципами адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Суть офіційного з'ясування всіх обставин у справі визначена в частинах четвертій та п'ятій статті 11 цього Кодексу, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи зобов'язує суд встановити обставини справи для забезпечення прийняття правосудного рішення, в тому числі незалежно від посилань чи доводів сторін.

При розгляді справи судом було перевірено чи мали операції між позивачем та ТОВ «Мертенс», ТОВ «ВСК Геос», ПП «ВКФ «Сельпроммаш» ТОВ «Авитек груп ЛТД» за договорами підряду реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем отриманих товарів.

При цьому, суд виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції. Також, судом було зобов'язано позивача та відповідача надати всі наявні докази на обґрунтування їх правових позицій.

З матеріалів справи та пояснень представника позивача вбачається, що позивач, у період, який перевірявся податковим органом, мав правовідносини з ТОВ «Мертенс» за договорами № 09/11-10 від 09.11.2010, № 0112-10 від 01.12.2010, № 210411 від 21.04.2011, № 250411 від 25.04.2011, № 170611 від 17.06.2011, № 180611 від 18.06.2011 з ТОВ «ВСК Геос» за договором № 03/11-10 від 30.11.2010, договором № 30/09-10 від 30.09.2010 відповідно до умов договору про переведення боргу № 01/10-10 від 01.10.2010, договором № 04/10-10 від 04.10.2010 відповідно до умов договору про переведення боргу №5/10-10 від 05.10.2010, договором № 181010 від 18.10.2010 відповідно до умов договору про переведення боргу № 191010 від 19.10.2010, з ПП «ВКФ «Сельпроммаш» за договором №120411 від 12.04.2011 предметом яких є виконання робіт передбачених договором, за фінансово - господарськими відносинами з ТОВ «Авитек груп ЛТД» позивачем було отримано будівельні - матеріали відповідно до видаткових накданих.

Факт здійснення ТОВ «Мертенс», ТОВ «ВСК Геос», ПП «ВКФ «Сельпроммаш», ТОВ «Авитек груп ЛТД» робіт за договорами № 09/11-10 від 09.11.2010, № 0112-10 від 01.12.2010, № 210411 від 21.04.2011, № 250411 від 25.04.2011, № 170611 від 17.06.2011, № 180611 від 18.06.2011, № 03/11-10 від 30.11.2010, № 120411 від 12.04.2011 підтверджується довідками про вартість виконаних будівельних робіт/та витрат за формою КБ-3, актами прийняття виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в та податковими накладними, видатковими накладними копії яких наявні в матеріалах справи.

На підтвердження факту здійснення оплати за виконані ТОВ «Мертенс», ТОВ «ВСК Геос», ПП «ВКФ «Сельпроммаш», ТОВ «Авитек груп ЛТД» роботи та поставлений товар позивачем надано суду виписки по рахунку.

В подальшому виконані контрагентами ТОВ «Мертенс», ТОВ «ВСК Геос», ПП «ВКФ «Сельпроммаш» роботи та поставлений ТОВ «Авитек груп ЛТД» товар були використані позивачем у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку при взаємовідносинах з ВАТ "Трест "Південзахідтрансбуд", ТОВ "СК"ВЕКТОР", Генеральною прокуратурою України, ТОВ "Глорія", ТОВ "БК"ЛІКО-БУД" що підтверджується відповідними договорами, додатковими угодами, довідками про вартість виконаних будівельних робіт*/та витрати*/, актами виконаних робіт, договірними цінами, актами приймання виконаних будівельних робіт, довідками про вартість виконаних будівельних робіт*/ та витрати**/ та банківськими виписками, платіжними дорученнями, копії яких наявні в матеріалах справи, а також письмовими поясненнями наданими у відповідь на судові запити.

Відповідачем доказів, які б спростовували пояснення позивача та наданні ним докази суду не надано. Зокрема, відповідачем не надано доказів того, що ТОВ «Мертенс», ТОВ «ВСК Геос», ПП «ВКФ «Сельпроммаш» не відобразили у своїй податковій звітності операції з позивачем, а також, що ним не було сплачено податок на додану вартість з вказаних операцій. Відтак, відповідачем не спростовано доводів позивача та доказів, наявних у матеріалах справи, які доводять товарність та реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Мертенс», ТОВ «ВСК Геос», ПП «ВКФ «Сельпроммаш», ТОВ «Авитек груп ЛТД».

Щодо посилань відповідача на акти № 551/23-3/36756148 від 24.05.2011 «Про результати документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ВСК Геос» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.12.2010 по 28.02.2011», № 135/23-3/36756148 від 28.02.2011 «Про результати документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ВСК Геос» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.07.2010», № 289/23-6/37102322 від 28.03.2011 «Про результати документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Мертенс» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.09.2010 по 28.02.2011», № 688/23-3/37046350 від 09.06.2011 «Про результати невиїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Авитек груп ЛТД» з питань правомірності нарахування податку на додану вартість за період з 17.07.2010 по 30.04.2011», не приймаються судом до уваги з огляду на те, що як вбачається зі змісту даних актів, при проведенні перевірок за результатами яких були складені акти, правовідносини між позивачем та ТОВ «Мертенс», ТОВ «ВСК Геос», ПП «ВКФ «Сельпроммаш», ТОВ «Авитек груп ЛТД» не досліджувались.

Щодо посилань відповідача на акт №135/23-3/36756148 від 20.01.2012 про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Геос», щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.05.2010 по 31.05.2011, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 4.4 розділу 4 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок затверджених наказом державної податкової адміністрації України №236 від 22.04.2011 у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання (далі - Акт) (додаток 3), реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки (актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, неявки для підписання, відмови від писання Довідки про результати проведення зустрічної звірки) (далі - Журнал реєстрації довідок/актів) (додаток 4) та вживає відповідних заходів, передбачених актами ДПС України.

Таким чином, акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання складається не за результатами проведення зустрічної звірки чи перевірки суб'єкта господарювання, а у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, з огляду на що зазначений акт може бути лише носієм інформації щодо наявності фактів, які унеможливлюють проведення зустрічної звірки та не може містити інформацію щодо фінансово - господарських відносин суб'єктів господарювання.

Таким чином, акт №135/23-3/36756148 від 20.01.2012 про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Геос», щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.05.2010 по 31.05.2011, не може бути належними доказами на підтвердження допущення позивачем порушення норм податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Мертенс», ТОВ «ВСК Геос», ПП «ВКФ «Сельпроммаш», ТОВ «Авитек груп ЛТД».

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що інших доказів та обґрунтувань, крім зазначених, на підтвердження відсутності у позивача прав на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за фінансово - господарськими відносинами з ТОВ «Мертенс», ТОВ «ВСК Геос», ПП «ВКФ «Сельпроммаш» та ТОВ «Авитек груп ЛТД» відповідачем суду не надано та не зазначено про причини неможливості їх надання, суд дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та зазначеними контрагентами мали реальний товарний характер.

Відповідно до пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті. До таких обмежень, згідно з підпунктом 5.3.1 вказаного Закону, віднесено включення до валових витрат на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності та відповідно до підпункту 5.3.9 -витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Пунктом 5.11 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, встановлено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Реальність та товарність господарських операцій між позивачем та контрагентами ТОВ «Мертенс», ТОВ «ВСК Геос», ПП «ВКФ «Сельпроммаш», ТОВ «Авитек Груп ЛТД» в ході судового розгляду справи судом було встановлено, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що у позивача було право на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування по операціях з зазначеними контрагентами.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "Булвес" АД проти Болгарії (заява №3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки для отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до частин першої та другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Позивачем надано оригінал платіжних доручень про сплату судового збору у сумі 2294,00 грн.

Керуючись вимогами статей 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов - задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві № 0002892208 від 27.08.2013 та № 0002902208 від 27.08.2013.

3.Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Айтекс» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири грн.).

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі апеляційного оскарження постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.П. Огурцов