Рішення № 38495518, 28.04.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" квітня 2014 р.Справа № 916/636/14

За позовом: Державне підприємство "Миколаївський морський торговельний порт";

до відповідача: Одеська регіональна служба державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті

про стягнення 2799,79 грн.

Суддя Літвінов С.В.

В судових засіданнях приймали участь представники:

Від позивача: -не з'явився;

Від відповідача: Іванова І.О. по довіреності №б/н від 31.12.2013р.

В судовому засіданні 28.04.2014 р. приймали участь представники:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: Іванова І.О. по довіреності №б/н від 31.12.2013р.

Суть спору: Державне підприємство " Миколаївський морський торговельний порт " звернулось до господарського суду з позовною заявою до Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті про стягнення 2799,79 грн., з яких 2396,72грн. - основний борг, 403,07грн. - пеня.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.04.2014р. строк розгляду справи продовжено відповідно до ст. 69 ГПК України.

25.04.2014р. до господарського суду Одеської області надійшла заява Державного підприємства " Миколаївський морський торговельний порт " відповідно якої позивач надав додаткові пояснення по справі та просить суд про розгляд справи за відсутності позивача за наявними у справі матеріалами.

Відповідач надав заперечення на позов в якому позовні вимоги не визнав та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог з підстав викладених у запереченнях.

Але, 28.04.2014р. звернувся до суду із заявою про застосування ст. 258 ЦК України в частині стягнення пені.

У судовому засіданні 28.04.2014р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку статті 85 ГПК України.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

10.01.2007 року між Державним підприємством «Миколаївський морський торговельний порт» (надалі - Власник мереж, Позивач) та Одеською регіональною службою державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті (надалі - Користувач, Відповідач) було укладено договір № 4-Р на спільне використання технологічних мереж (далі -Договір).

Відповідно до п. 1.1. вищевказаного Договору, Власник мереж зобов'язується забезпечити передачу електричної енергії для орендованого приміщення на другому поверсі будинку ТЕК по вул. Заводській, 23 за договором №РОФ-568 від 01.06.2006 р. в межах величин, дозволених Користувачу до використання, а Користувач - своєчасно сплачувати за використання електричної мережі та послуги з електрозабезпечення.

Згідно п. 7.4. Договору плата за використання електричних мереж Власника мереж та послуг по електрозабезпеченню вноситься користувачем протягом 5 банківських діб з дня отримання рахунку, але не пізніше 12-го числа місяця, наступного за звітним, на підставі приймально-здавального акту та рахунку, одержаного Користувачем у Власника мереж до 7-го числа місяца, наступного за звітним.

Між Державним підприємством «Миколаївський морський торговельний порт» та Одеською регіональною службою державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті в період з 2008 року по 2011 рік було укладено ряд додаткових угод, а саме: Додаткову угоду № 1 від 4.04.2007 року, Додаткову угоду № 2 від 30.12.2008 року, Додаткову угоду № 3 від 23.04.2009 року, Додаткову угоду № 4 від 28.03.2011 року та Додаткову угоду №5 від 28.11.2011 року. В останній Додатковій угоді № 5, окрім іншого, п.7.4 договору викладено в новій редакції, а саме: «Плата за використання електричних мереж Власника мереж та послуг про електрозабезпеченню вноситься Користувачем на розрахунковий рахунок Власника мереж до 20-го числа місяця, наступного за звітним на підставі рахунку, одержаного Користувачем у Власника мереж до 10-го числа місяця, наступного за звітним та акта наданих послуг».

На виконання вищевказаних вимог Договору, Державним підприємством «Миколаївський морський торговельний порт» на адресу Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті на підставі приймально-здавальних актів було виставлено рахунки за електрозабезпечення: від 31.03.2012р. № 15411464 на суму 109,16грн.; від 30.04.2012 р. № 21711464 на суму 107, 03 грн.; від 31.05.2012 р. № 27521464 на суму 171, 50 грн.; від 30.06.2012 р. № 33921464 на суму 190, 39 грн.; від 31.07.2012 р. № 40421464 на суму 239, 94 грн.; від 31.08.2012 р. № 46581464 на суму 246, 47 грн.; від 30.09.2012 р. № 52051464 на суму 61, 28 грн.; від 31.10.2012 р. № 59181464 на суму 122, 58 грн.; від 30.11.2012 р. № 66471464 на суму 156, 48 грн.; від 31.12.2012 р. № 73211464 на суму 190, 39 грн.; від 31.01.2013 р. № 03451464 на суму 149, 95 грн.; від 28.02.2013 р. № 10681464 на суму 152, 58 грн.; від 31.03.2013 р. №15411464 на суму 109,16 грн.; від 31.03.2013 р. № 17701464 на суму 112, 79 грн.; від 30.04.2013 р. № 23881464 на суму 100, 56 грн.; від 31.05.2013 р. № 30011464 на суму 150, 71 грн.; від 12.06.2013 р. № 34331464 на суму 45,62 грн.; від 30.06.2013 р. № 37361464 на суму 103, 70 грн. Всього: 2411,13 грн.

Між тим, як вказує в позовній заяві позивач, відповідачем частково оплачено тільки рахунок від 31.03.2012 р. № 15411464 на суму 14,41 грн. Інші рахунки не сплачено і заборгованість за ними станом на теперішній час складає 2396, 72 грн.

Таким чином, за захистом своїх прав позивач звернувся до суду з позовною заявою (з урахуванням зменшень) про стягнення основного боргу в розмірі 2396,72грн..

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 403,07грн.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши представника відповідача суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити частково на підставі слідуючього:

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, а саме: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст.202, 205 Цивільного кодексу України).

Відповідно ст.. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до п. п. 1,2 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що визначено в ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Станом на день розгляду справи, відповідач борг не сплатив, документів спростовуючих позовні вимоги не представив.

Так, судом встановлено існування заборгованості відповідачем по Договору, у зв'язку з чим позовна вимога позивача щодо стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 2396,72грн. підлягає судом задоволенню повністю.

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 403, 07грн.

Суд частково відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені. з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.549, п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки -грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання.

Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до приписів ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст.1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

При цьому, ст.257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Пунктом 2 ст.258 щодо спеціальної позовної давності передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, серед яких про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Одночасно, ст.253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Пунктом 8.2.1. вищезазначеного Договору, передбачено що за внесення платежів, передбачених п. 7.4 цього Договору, з порушенням терміну, визначеного відповідним додатком до цього Договору, Користувач сплачує Власнику мереж пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Так, відповідно до рахунку від 31.03.2012р. № 15411464 на суму 109,16грн. строк оплати настав 21.04.13р.; від 30.04.2012 р. № 21711464 на суму 107, 03 грн. строк оплати настав 21.05.2013р. ; від 31.05.2012 р. № 27521464 на суму 171, 50 грн. строк оплати настав 21.06.2013р.; від 30.06.2012 р. № 33921464 на суму 190, 39 грн. строк оплати настав 21.07.2013р.; від 31.07.2012 р. № 40421464 на суму 239, 94 грн. строк оплати настав 21.08.2013р.; від 31.08.2012 р. № 46581464 на суму 246, 47 грн. строк оплати настав 21.09.2013р.; від 30.09.2012 р. № 52051464 на суму 61, 28 грн. строк оплати настав 21.10.2013р. ; від 31.10.2012 р. № 59181464 на суму 122, 58 грн. строк оплати настав 21.11.2013р.; від 30.11.2012 р. № 66471464 на суму 156, 48 грн. строк оплати настав 21.12.2013р.; від 31.12.2012 р. № 73211464 на суму 190, 39 грн. строк оплати настав 21.01.2014р. але позовна заява Державного підприємства " Миколаївський морський торговельний порт " направлена до господарського суду Одеської області 19.02.2014р., тобто Відповідач пропустив строк позовної давності на стягнення пені в розмірі 317,97грн..

Таким чином, строк позовної давності в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 317,97грн. сплинув.

Згідно із п.4 ст.267 ЦК України сплив строк позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Так як представником відповідача заявлено про застосування позовної давності в порядку ст. 258 ЦК України, суд відмовляє позивачу в задоволені вимог в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 317,97грн..

Що стосується стягнення пені в іншій частині в розмірі 85,10грн. суд задовольняє ці вимоги частково в сумі 56,72грн. з наступних підстав.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В своїх поясненнях позивач посилається на те, що пеня розрахована з дня, коли зобов'язання мало бути виконано по день подання позовної заяви у зв'язку з тим, що пунктом 8.2.1 Договору передбачена можливість нарахування пені за кожен день прострочення і момент припинення її нарахування пов'язаний з днем фактичного погашення заборгованості.

Судом пояснення позивача до уваги не приймаються так як відповідно до п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Позивач просить суд стягнути з відповідача частину пені в сумі 85,10грн. згідно наданого розрахунку. Але відповідно до діючого законодавства та розрахунку суду сума пені яка підлягає задоволенню складає 56,72грн.

Заперечення відповідача судом до уваги не приймаються так як не відповідають вимогам діючого законодавства України та не підтверджені матеріалами справи.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Під час розгляду справи відповідачем не було належним чином доведено суду та доказано виконання своїх зобов'язань.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).

Враховуючи вищезазначені обставини справи, позовні вимоги позивача до відповідача підлягають задоволенню частково в сумі основного боргу в розмірі 2396,72грн. та пені в розмірі 56,72грн..

Згідно ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст.44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті (68600, м. Ізмаїл, вул. Портова, 7, код ЄДРПОУ 01125815) на користь Державного підприємства " Миколаївський морський торговельний порт " (65058, м. Одеса, проспект Шевченка, 12, код ЄДРПОУ 01128110) суму основного боргу в розмірі 2396,72грн., пені в розмірі 56,72грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1607грн.76коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 30.04.2014р.

Суддя Літвінов С.В.