Постанова № 38492961, 08.04.2014, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/111/14

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2014 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Цховребової М.Г.

при секретарі судового засідання - Скачок Р.В.

за участю:

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - Богуцької Л.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління юстиції в Одеській області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління юстиції в Одеській області, з урахуванням ухвали суду від 07.04.2014 року про залишення позовної заяви в частині позовних вимог без розгляду, про: визнання незаконним та скасування наказу відповідача від 26 листопада 2013 року № 1952-к про припинення державної служби державного виконавця відділу державної виконавчої служби Болградського районного управління юстиції ОСОБА_1 та звільнення його з посади 26 листопада 2013 року; поновлення позивача на посаді державного виконавця відділу державної виконавчої служби Болградського районного управління юстиції з 26 листопада 2013 року; стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали адміністративний позов, просили суд задовольнити його в повному обсязі з підстав, викладених в адміністративному позові. (а.с.2-5)

Представник відповідача заперечувала проти позову, просила суд відмовити у його задоволенні повністю з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову та додаткових поясненнях по справі. (а.с.91-95, 113-116)

Заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, допитавши свідків, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов до висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню повністю, з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 / позивач), ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання: АДРЕСА_1, зокрема: з 27.09.2010 року - призначений на посаду державного виконавця відділу державної виконавчої служби Болградського районного управління юстиції; 26.11.2013 року - звільнений з посади на підставі пункту 6 частини 1 статті 30 Закону України «Про державну службу» за порушення Присяги державного службовця. (а.с.11-12, 14-16, 34, 111)

20.11.2013 року відповідачем отримано подання начальника управління державної виконавчої служби від 18.11.2013 року про вирішення питання щодо припинення державної служби державному виконавцю відділу державної виконавчої служби Болградського районного управління юстиції Одеської області (далі - ВДВС Болградського РУЮ Одеської області) ОСОБА_1 та звільнення його з посади на підставі пункту 6 статті 30 Закону України «Про державну службу» за порушення Присяги державного службовця. (а.с.39-40)

Наказом начальника Головного управління юстиції в Одеській області від 26 листопада 2013 року № 1952-к (а.с.83-84), керуючись ст.ст. 17 та 30 Закону України «Про державну службу», зокрема: припинено державну службу державному виконавцю ВДВС Болградського РУЮ ОСОБА_1 та звільнено його з посади 26 листопада 2013 року на підставі пункту 6 частини 1 статті 30 Закону України «Про державну службу» за порушення Присяги державного службовця; підстава: подання начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області від 18.11.2013 року, пояснювальна записка ОСОБА_1

Згідно змісту вказаного наказу, його видано на підставі наступного, зокрема:

«До управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області 14.10.2013 та 15.10.2013 надійшло 5 скарг начальника Болградського РЕМ Сметанюка П.С. з приводу невиконання виконавчих листів Болградського районного суду Одеської області про стягнення з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 коштів на користь ПАТ «Одесаобленерго» у загальному розмірі 10971,48 грн.

При розгляді скарг та наданні 13.11.2013 відповіді заявнику було встановлено, що державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Болградського районного управління юстиції ОСОБА_1 (далі - Відділу) при виконанні вказаних виконавчих документів, порушено вимоги Закону України «Про виконавче провадження», а саме: статей 11 та 30 в частині повноти та своєчасності проведення виконавчих дій та дотримання строків здійснення виконавчого провадження. Так, тривалий час державним виконавцем не вживалися заходи щодо отримання довідок реєструючих установ про майновий стан боржника. Крім того, відповіді з приводу реєстрації за боржниками транспортних засобів та наявності відкритих банківських рахунків, взагалі не отримано.

Також, в ході розгляду скарг та наданні 15.11.2013 відповіді заявнику ОСОБА_10 було встановлено, що на ділянці державного виконавця перебувало виконавче провадження з виконання виконавчого листа Болградського районного суду Одеської області № 2-402/11 від 25.09.2012 про стягнення з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_10 заборгованості у розмірі 1032811 грн., яке 30.09.2013 завершено, відповідно до статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», на підставі ухвали № 22-ц/785/7923/13 від 12.09.2013 апеляційного суду Одеської області, про поновлення ОСОБА_12 строку на апеляційне оскарження рішення.

Одночасно, 30.09.2013 державним виконавцем відкрито виконавче провадження з виконання ухвали № 22-ц/785/7923/13 від 27.09.2013 апеляційного суду Одеської області, про забезпечення позову ОСОБА_10 до ОСОБА_11 та накладення арешту на нерухоме та рухоме майно ОСОБА_11

Того ж дня, постановою державного виконавця накладено арешт на зазначене в ухвалі майно, але порушено вимоги частини 4 статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: постанову про накладення арешту надіслано поштовою кореспонденцією органам, що здійснюють реєстрацію майна лише 03.10.2013.

Відповідно до листів начальника центру надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування Болградського та Ренійського районів, постанова про повернення виконавчого документа отримана 04.10.2013, а постанова про накладення арешту отримана наручно від державного виконавця 07.10.2013. Транспортні засоби ОСОБА_11 звільнені з-під арешту та перереєстровані на іншу особу.

З викладеного вбачається, що зазначене стало можливим внаслідок дій державного виконавця.

Крім того, начальником Відділу неодноразово здійснювались перевірки ділянки, яка закріплена за ОСОБА_1, за результатами яких державний виконавець притягувався до дисциплінарної відповідальності та попереджався про недопустимість в подальшому аналогічних порушень (20.12.2012 - догана, наказ № 38-дв від 20.12.2012 та 13.09.2013 - попередження про неповну службову відповідність, наказ № 30-дв від 13.09.2013).

Таким чином, державний виконавець Відділу ОСОБА_1 грубо порушив Присягу державного службовця в частині, що стосується суворого дотримання законів України.

За вказаних обставин така особа не може перебувати на займаній посаді. У ОСОБА_1 було відібране письмове пояснення.

З пояснення державного виконавця Відділу Коритника В.В. поважних причин порушення вимог законодавства не вбачається.»

Не погоджуючись з наказом начальника Головного управління юстиції в Одеській області від 26 листопада 2013 року № 1952-к, позивач оскаржив його в судовому порядку.

В судовому засіданні також встановлено, що згідно з листком непрацездатності (а.с.197), виданим 2 грудня 2013 року Болградською ЦРБ ОСОБА_1: причина непрацездатності: захворювання загальне; режим - стаціонар; перебував у стаціонарі з 04.11.2013 року до 02.12.2013 року; звільнення від роботи з 04.11.2013 року до 02.12.2013 року; стати до роботи з 3 грудня 2013 року.

Згідно довідки Головного управління юстиції в Одеській області від 22.01.2014 року № 04-50/733 (а.с.82), посада державного виконавця ВДВС Болградського РУЮ, яку обіймав ОСОБА_1, з 26 листопада 2013 року по теперішній час є вакантною.

В судовому засіданні представник відповідача зазначила, що станом на 07.04.2014 року посада державного виконавця ВДВС Болградського РУЮ, яку обіймав ОСОБА_1, також є вакантною.

На доведення обставин, викладених в оскарженому наказі та на яких ґрунтуються заперечення, відповідачем надано копії, зокрема (а.с.35-38, 41-81, 120-126, 128-178):

- присяги ОСОБА_1, як державного службовця, від 27 вересня 2010 року;

- наказу відповідача від 20 грудня 2012 року № 38-дв «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1»;

- наказу відповідача від 4 лютого 2013 року № 230-к «Про скасування надбавки за виконання особливо важливої роботи ОСОБА_1»;

- наказу відповідача від 13 вересня 2013 року № 30-дв «Про застосування заходу дисциплінарного впливу до ОСОБА_1»;

- пояснювальної ОСОБА_1 від 23.10.2013 року, згідно змісту якої:

- ним, як державним виконавцем відділу ДВС, по виконавчому провадженню щодо стягнення з ОСОБА_11 боргу на користь ОСОБА_10, 30.09.2013 року було винесено постанову про повернення виконавчого документа згідно ч. 1 ст. 48 ЗУ «Про виконавче провадження» на підставі ухвали апеляційного суду, яка надійшла до відділу 27.09.2013 року та одразу ж надано в.о. начальника відділу ОСОБА_13 для підпису та затвердження даної постанови;

- одночасно з цим ним майна боржника на підставі ухвали апеляційного суду про забезпечення позову ОСОБА_10 до ОСОБА_11, які разом з постановою про повернення виконавчого документа, було надано в.о. начальника відділу ОСОБА_13 для підпису та затвердження 30.09.2013 року;

- обидва виконавчих провадження йому було повернуто 04.10.2013 року з вихідними номерами у постановах: 6285/03-32 від 03.10.2013 року - постанова про повернення виконавчого документа на підставі ч.1 ст. 48 ЗУ «Про виконавче провадження»; 6287/03-32 від 03.10.2013 року - постанова про відкриття виконавчого провадження та 6288/03-32 від 03.10.2013 року - постанова про арешт майна боржника за виконавчим провадженням про забезпечення позову ОСОБА_10 до ОСОБА_11;

- з метою достовірності ним власноруч було надано 07.10.2013 року пост дублікат постанови про арешт майна боржника до ВРЕВ ДАІ, оригінал якої було направлено простою кореспонденцією за вихідним номером 6288/03-32 від 03.10.2013 року;

- скарги ОСОБА_10 від 10.10.2013 року;

- відповідей на звернення ОСОБА_10;

- відповідей ЦНП на запити ВДВС Болградського РУЮ;

- листа ВДВС Болградського РУЮ Одеської області відповідачу від 14.10.2013 року № 6417/93-32;

- пояснення ОСОБА_13 від 23.10.2013 року;

- скарг ПАТ «Енергопостачальна компанія Одесаобленерго»;

- інформаційних листів щодо виконання рішень Болградського районного суду від 08.11.2013 року №№ 7143/93-32, 7145/93-32, 7146/93-32, 7166/93-32, 7144/93-32;

- листа Управління державної виконавчої служби ГУЮ в Одеській області від 13.11.2013 року № 092-8951/27297-09-39-885;

- листа ГУЮ в Одеській області від 18.02.2014 року № 11-20/1428 ВДВС Болградського РУЮ Одеської області щодо надання інформації;

- пояснення ОСОБА_14 від 19.02.2014 року щодо реєстрації та направлення листів та постанов про накладення арешту та повернення виконавчого документу № 2-492/11 від 25.09.2012 року;

- витягу з журналу реєстрації вихідної кореспонденції ВДВС Болградського РУЮ Одеської області, розпочатого 25.07.2013 року, закінченого 08.11.2013 року;

- постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 40038616 від 30.09.2013 року та супровідного листа щодо її надіслання від 03.10.2013 року;

- постанови по арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у ВП № 40038616 від 30.09.2013 року, супровідного листа щодо її надіслання від 03.10.2013 року та доказів її отримання 07.10.2013 року ВРЕВ ДАІ з обслуговування Болградського та Ренійського районів;

- постанови про повернення виконавчого документа у ВП № 34528642 від 30.09.2013 року, супровідного листа щодо її надіслання від 03.10.2013 року та доказів її отримання 04.10.2013 року боржником;

- матеріалів виконавчих проваджень по боржникам: ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_5

В судовому засіданні свідок, заступник начальника ВДВС Тарутинського РУЮ Одеської області, ОСОБА_13, яка станом на момент виникнення спірних відносин виконувала обов'язки начальника ВДВС Болградського РУЮ Одеської області показала, по суті, що постанови позивача від 30.09.2013 року, про які зазначено в оскарженому наказі, надані свідку для затвердження, були затверджені нею та віддані цієї ж дати для реєстрації для їх відправки, т.я. вже 1 та 2 жовтня 2013 року вона була у м. Одесі. Яким саме чином вона віддала їх після затвердження, свідок не пам'ятає, проте, коли вона повернулась, побачила, що затверджені нею постанови лежали на робочому столі позивача, тобто не були відправлені.

В судовому засіданні свідок, спеціаліст 1 категорії ВДВС Болградського РУЮ Одеської області, ОСОБА_14, по суті підтвердила власні письмові пояснення від 19.02.2014 року та додатково показала, що вона займалась реєстрацією вхідної та вихідної кореспонденції, обидві постанови від 30.09.2013 року, надані їй позивачем 03.10.2013 року, вона зареєструвала та віддала їх ОСОБА_1 цієї ж дати - 03.10.2013 року на його прохання. Позивач зазначив їй, що сам розбереться з ними.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 2, 4, 6 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Спірні правовідносини врегульовано законодавством (чинним та у редакції станом на момент виникнення відповідних правовідносин): Кодексом законів про працю України від 10.12.1971 року (далі - КЗпП), Законами України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (далі - ЗУ № 3723-XII), «Про виконавче провадження» 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - ЗУ № 606-XIV), Порядком роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 25 грудня 2008 року № 2274/5 (далі - Порядок № 2274/5).

Відповідно до ЗУ № 3723-XII, цей Закон регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу.

Він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

Статтею 11 ЗУ № 3723-XII встановлено, що державні службовці мають право, в т.ч.:

- користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України;

- брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень;

- на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу тощо.

Згідно зі ст. 17 ЗУ № 3723-XII, громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу такого змісту:

"Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки".

Державний службовець підписує текст Присяги, який зберігається за місцем роботи. Про прийняття Присяги робиться запис у трудовій книжці.

Частинами 1 та 2 статті 20 ЗУ № 3723-XII встановлено, що тривалість робочого часу державних службовців визначається відповідно до законодавства про працю України з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Для виконання невідкладної і непередбаченої роботи державні службовці зобов'язані за розпорядженням керівника органу, в якому вони працюють, з'являтися на службу у вихідні, святкові та неробочі дні, робота за які компенсується відповідно до чинного трудового законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 21 ЗУ № 3723-XII, державним службовцям відшкодовуються витрати на службові відрядження та виплачуються інші компенсації відповідно до законодавства про працю України.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 30 ЗУ № 3723-XII, крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону.

Пунктом 1 статті 11 ЗУ № 606-XIV встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ст. 30 ЗУ № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме:

закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону;

повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону;

повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника. Строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа.

Негайному виконанню підлягають рішення:

1) про стягнення аліментів, заробітної плати в межах платежів, вирахуваних за один місяць, а також про стягнення усієї суми боргу за такими виплатами, якщо рішенням передбачено її негайне стягнення;

2) про поновлення на роботі чи на попередній посаді незаконно звільненого або переведеного працівника;

3) в інших випадках, якщо негайне виконання передбачено законом і про це зазначено у виконавчому документі.

4. У разі якщо рішення підлягає негайному виконанню, державний виконавець відкриває виконавче провадження не пізніше наступного робочого дня після надходження документів, зазначених у статті 17 цього Закону, і невідкладно розпочинає його примусове виконання.

Згідно з п. 5.25 Порядку № 2274/5 особливим способом засвідчення документа після його підписання є затвердження.

Затвердження документа здійснюється шляхом або підписання його посадовою особою, або видання організаційно-розпорядчого документа.

Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Статтею 149 КЗпП встановлено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Відповідно ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

На підставі аналізу вищенаведених вимог законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та встановлених в судовому засіданні обставин, зокрема виходячи з того, що:

- оскаржений наказ начальника Головного управління юстиції в Одеській області від 26 листопада 2013 року № 1952-к «Про звільнення ОСОБА_1» прийнято відповідачем в період тимчасової непрацездатності (перебування у стаціонарі) позивача з 04.11.2013 року до 02.12.2013 року включно;

- згідно Закону України «Про державну службу», зокрема:

- цей Закон регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті;

- державні службовці мають право, в т.ч. користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України;

- тривалість робочого часу державних службовців визначається відповідно до законодавства про працю України з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом;

- робота за вихідні, святкові та неробочі дні компенсується відповідно до чинного трудового законодавства;

- державним службовцям відшкодовуються витрати на службові відрядження та виплачуються інші компенсації відповідно до законодавства про працю України тощо;

також:

- відповідно до Постанови Верховного Суду України від 1 жовтня 2013 року (№ 21-259а13), вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції пункту 6 частини першої статті 30 Закону № 3723-ХІІ, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого, зокрема:

Статтею 30 зазначеного Закону передбачено, що підставами припинення державної служби є ті, що визначені у КЗпП. Окрім цих підстав, державна служба також може бути припинена у разі: порушення умов реалізації права на державну службу; недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 Закону № 3723-ХІІ; досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби; відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії; виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі; відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 Закону № 3723-ХІІ; неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених статтею 13 Закону № 3723-ХІІ.

При цьому в пункті 6 частини першої статті 30 цього Закону визначено не окремий вид відповідальності державних службовців за порушення Присяги, а спеціальну підставу для припинення державної служби. Слід зазначити, що припинення державної служби відбувається у формі звільнення.

У частині другій статті 14 Закону № 3723-ХІІ законодавець визначив ще два додаткові заходи дисциплінарного впливу для державних службовців, вказавши, що крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України (стаття 147 КЗпП), можуть застосовуватися попередження про неповну службову відповідність і затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Таким чином, законодавець навів вичерпний перелік дисциплінарних стягнень, які можуть бути застосовані до державних службовців, а також підстави припинення державної служби.

Разом з тим порядок застосування таких заходів впливу у Законі № 3723-ХІІ не передбачено. Натомість порядок застосування дисциплінарних стягнень, у тому числі звільнення, врегульовано у КЗпП (стаття 149).

У частині другій статті 17 Закону № 3723-XII наведено текст присяги державного службовця.

Аналізуючи текст Присяги, можна дійти висновку, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. У зв'язку з цим як порушення Присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Отже, і порушення Присяги, і дисциплінарне правопорушення може бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) засад проходження публічної служби. Таким чином, припинення державної служби у зв'язку з порушенням Присяги та дисциплінарна відповідальність державних службовців можуть бути наслідком існування схожих фактичних підстав у разі вчинення державним службовцем достатньо близьких за характером одне до одного дисциплінарного або іншого правопорушень. Звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків. Тобто звільнення за порушення присяги має застосовуватися за конкретні надзвичайно тяжкі проступки, як за фактом їх вчинення, так і за наслідками, до яких вони призводять.

Припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності має бути не меншим, ніж під час звільнення з державної служби за вчинення дисциплінарного правопорушення, з дотриманням порядку та строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 21 травня та 4 червня 2013 року (№№ 21-403а12, 21-167а13 відповідно).

Колегія суддів також звертає увагу на те, що за змістом пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» підставами захисту порушеного права звільненої особи може бути не тільки звільнення без законних підстав, а й порушення порядку його проведення,

суд дійшов до висновків про те, що:

- правова позиція відповідача, яка полягає в тому, що Закон № 3723-ХІІ не містить обмежень щодо неможливості звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, в тому числі при звільненні із займаної посади за порушення Присяги державного службовця відповідно до пункту 6 статті 30 Закону № 3723-ХІІ, а не за правилами Кодексу законів про працю України, - не відповідає Постановам Верховного Суду України від 21 травня, 4 червня та 1 жовтня 2013 року (№№ 21-403а12, 21-167а13, 21-259а13 відповідно), прийнятим за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, тому, - є помилковою;

- звільнення позивача відбулося з порушенням порядку, передбаченого трудовим законодавством (з урахуванням положень ч. 2 ст. 14 Закону № 3723-ХІІ, обрання звільнення як виду дисциплінарного стягнення немотивоване; позивача звільнено під час перебування на лікарняному тощо),

інших доводів та/або доказів щодо обґрунтування правомірності прийняття оскарженого наказу відповідачем суду не наведено та не надано, відповідно, та на виконання вимог ст. 244-2 КАС України:

- наказ від 26 листопада 2013 року № 1952-к - прийнято відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством України, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, тому він є незаконним.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Оцінивши докази, наявні в матеріалах справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов до висновку про необхідність для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача вийти за межі позовних вимог та скасувати наказ Головного управління юстиції в Одеській області від 26 листопада 2013 року № 1952-к про припинення державної служби державного виконавця відділу державної виконавчої служби Болградського районного управління юстиції ОСОБА_1 та звільнення його з посади 26 листопада 2013 року.

Виходячи з вищенаведеного, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги позивача в частині поновлення позивача на посаді державного виконавця відділу державної виконавчої служби Болградського районного управління юстиції з 26 листопада 2013 року та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При цьому також, відповідно до п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 256 КАС України постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби - виконуються негайно.

Керуючись ст.ст. 6, 7, 11, 71, 86, 94, 158-162, 167, 184-186 КАС України, суд -

постановив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління юстиції в Одеській області від 26 листопада 2013 року № 1952-к про припинення державної служби державного виконавця відділу державної виконавчої служби Болградського районного управління юстиції ОСОБА_1 та звільнення його з посади 26 листопада 2013 року.

Поновити ОСОБА_1 на посаді державного виконавця відділу державної виконавчої служби Болградського районного управління юстиції з 26 листопада 2013 року.

Стягнути з Головного управління юстиції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 листопада 2013 року по день поновлення на посаді.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді державного виконавця відділу державної виконавчої служби Болградського районного управління юстиції та стягнення з Головного управління юстиції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

В повному обсязі постанову складено 8 квітня 2014 року.

Суддя М.Г. Цховребова

08 квітня 2014 року.