Рішення № 38490337, 23.04.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/15390/13 23.04.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агродопомога»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро»

про стягнення 2 723 122, 00 грн.

Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)

Марченко О.В.

Любченко М.О.

Представники:

від позивача: Лящовський В.Р.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агродопомога» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» про стягнення заборгованості за поставлений товар на загальну суму 2 723 112, 00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо розрахунків за отриманий товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2013 р. порушено провадження у справі № 910/15390/13 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 18.09.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2013 р. призначено колегіальний розгляд справи № 910/15390/13.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 21.10.2013 р. визначено склад суду для подальшого розгляду справи № 910/15390/13 - Пригунова А.Б. (головуюча), Стасюк С.В. та Гулевець О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2013 р. колегією суддів у складі: Пригунова А.Б. (головуюча), Стасюк С.В. та Гулевець О.В. справу № 910/15390/13 прийнято до свого провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні.

Склад суду у даній справі змінювався.

У процесі розгляду справи відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив, мотивуючи свої заперечення тим, що у видаткових накладних, за якими здійснювалась поставка, міститься посилання на договори № 7 від 22.06.2012 р. та № 08 від 11.05.2012 р., в той час як вищевказані договори між сторонами не укладались.

Крім того, відповідач відзначає про підроблення довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей та наявність розбіжностей у реквізитах видаткових накладних.

Позивач подав письмові пояснення по справі, у яких зазначає, що фінансові документи Товариство з обмеженою відповідальністю «Агродопомога» свідчать про наявність господарських відносин між сторонами та підтверджують поставку відповідачу товару на загальну суму 2 723 112, 00 грн.

Також позивач вказує, що наявність описок у накладних Товариство з обмеженою відповідальністю «Агродопомога» та довіреностях Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» не свідчить про їх підроблення та не спростовують факт отримання відповідачем товару на підставі вказаних документів.

Під час розгляду спору позивач подав клопотання про призначення судової експертизи у даній справі з метою встановлення автентичності підпису Бабіча О.М. на видаткових накладних, якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Відповідно до ст. 31 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

В той же час, суд відзначає, що у матеріалах справи наявні довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей Бабічем О.М., на підставі яких Товариством з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» було отримано товар.

При цьому, автентичність безпосередньо довіреностей сторонами не оспорюється та належність їх Товариству з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» відповідачем не заперечується.

З огляду на вищенаведене, у даному випадку відсутні обставини, дослідження яких потребує спеціальних знань, а відтак - суд відмовляє у задоволенні клопотання про призначення експертизи.

Також у процесі провадження у справі позивач подав заяву про виклик у судове засідання Бабіча О.М. - особи, яка отримувала товар за видатковими накладними, якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Відповідно до ст. 30 Господарського процесуального кодексу України в судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи.

В той же час, позивачем не надано доказів, що Бабіч О.М. станом на день розгляду даного спору є працівником/посадовою особою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро», а відтак - суд не вбачає правових підстав для задоволення клопотання позивача.

Розгляд справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 23.04..2014 р. справу № 910/15380/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: Пригунова А.Б. (головуюча), Марченко О.В. та Любченко М.О.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 23.04.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агродопомога» поставило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» товар на загальну суму 2 723 112, 00 грн., що підтверджується видатковими накладними № Х-00000013 від 31.05.2012 р., № Х-00000014 від 31.05.2012 р., № Х-00000015 від 31.05.2012 р., № Х-00000016 від 02.06.2012 р., № Х-00000011 від 02.07.2012 р. та № Х-00000012 від 05.07.2012 р.

При цьому, товар отримано представником Товариство з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, дублікати яких залучені до справи Товариством з обмеженою відповідальністю «Агродопомога».

17.07.2013 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою про оплату вартості товару, поставленого за видатковими накладними № Х-00000013 від 31.05.2012 р., № Х-00000014 від 31.05.2012 р., № Х-00000015 від 31.05.2012 р., № Х-00000016 від 02.06.2012 р., № Х-00000011 від 02.07.2012 р. та № Х-00000012 від 05.07.2012 р. на загальну суму 2 723 112, 00 грн., яка отримана представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» 18.07.2013 р., про що свідчить підпис останнього на повідомленні про вручення поштового відправлення.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що відповідач неналежним чином виконує зобов'язання щодо розрахунків за поставлений товар, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 2 723 112, 00 грн., яку позивач просить стягнути в судовому поряду.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З аналізу наведених норм та вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що внаслідок здійснення поставки позивачем товару за вищепереліченими видатковими накладними, між сторонами виникли зобов'язальні відносини, врегульовані норами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

За змістом зобов'язання, що випливає із правовідносин сторін, суд вважає, що фактично між сторонами укладений правочин у спрощений спосіб, передбачений ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України шляхом вчинення фактичних дій, що за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» документами, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинні документи.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості, у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» мають бути складені на паперових або машинних носіях і повинні містити такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд відзначає, що відповідач факт отримання товару за видатковими накладними, про які зазначає позивач у своїй позовній заяві не заперечує, а лише стверджує, що між сторонами не укладались договори № 7 від 22.06.2012 р. та № 08 від 11.05.2012 р., на які міститься посилання у вказаних накладних.

З приводу наведеного суд відзначає, що до обов'язкових реквізитів первинних документів для надання їм юридичної сили, відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не віднесено номер та дату договору як підставу здійснення господарської операції.

Стосовно тверджень відповідача про наявність неточностей у та розбіжностей у документах, якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги, суд відзначає, що на підставі наявних у справі дублікатів довіреностей та видаткових накладних, оригінали яких оглянуто судом у судовому засіданні, суд дійшов висновку про достовірність вказаних у них відомостей та відповідність наявних у них даних фактичним обставинам.

Вищевказані обставини відповідачем належним чином не спростовані. Інших доказів суду не надано.

Тож, виходячи з вищенаведеного, суд дійшов висновку що наявними у справі первинними документами, оформленими у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується поставка позивачем товару на загальну суму 2 723 112, 00 грн.

При цьому, факт отримання товару за вищевказаними накладними повноважним представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» у суду наразі не викликає сумнівів.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оскільки наявними у справі документами підтверджується поставка позивачем товару на загальну суму 2 723 112, 00 грн., суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення заборгованості.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та встановлених судом обставин, суд задовольняє позов у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Агродопомога» задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» (03022, м. Київ, пров. Василя Жуковського, 13/16, код ЄДРПОУ 34287465), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агродопомога» (08626, Київська обл., Васильківський район, с. Здорівка, вул. Озерна, 36, кв. 2, код ЄДРПОУ 38093699) заборгованість у розмірі 2 723 112, 00 (два мільйони сімсот двадцять три тисячі сто дванадцять грн. 00 коп.) грн. та 54 462, 24 (п'ятдесят чотири тисячі чотириста шістдесят дві грн. 24 коп.) грн. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28.04.2014 р.

Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)

Марченко О.В.

Любченко М.О.