Рішення № 38483688, 30.04.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 252/5260/13-ц Номер провадження 22-ц/775/707/2014

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

Головуючого судді Санікової О.С.

суддів: Агєєва О.В., Канурної О.Д.

при секретарі Хохулі М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Горлівської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно

за апеляційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2 на рішення Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 14 листопада 2013 року,-

в с т а н о в и в :

В квітні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що державному підприємству «Горлівський торгово-виробничий комплекс» належав об'єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_1, про що свідчить акт передачі столової №12 шахти ім. М.А. Ізотова на баланс Горлівського торгово-виробничого комплексу від 14 серпня 1998 року; правовстановлюючі документи на зазначений об'єкт відсутні.

Даний об'єкт нерухомості був переданий йому 15 червня 2002 року державним підприємством «Горлівський торгово-виробничий комплекс» для подальшого утримання та зберігання до того часу як підприємство зареєструє право власності на зазначене майно та отримує правовстановлюючі документи. Ним були укладені договори на надання житлово-комунальних послуг щодо зазначеного майна, а саме договір на постачання електричної енергії, договір по централізованому водопостачанню та водовідведенню, договір на надання послуг по обігу з твердими побутовими відходами; крім того, сплачувалась плата за землю, що підтверджується платіжними документами.

Крім того, ним належним чином здійснювались витрати на утримання майна, придбавались будівельні матеріали та роботи по обладнанню даного майна.

На даний час державне підприємство «Горлівський торгово-виробничий комплекс» знаходиться в стані припинення підприємницької діяльності, про що свідчить рішення господарського суду Донецької області від 5 жовтня 2006 року.

Оскільки він безперервно володіє вказаним нерухомим майном з 15 червня 2002 року, жодна особа не пред'являла вимог щодо повернення даного майна, вважає, що він має право на звернення до суду з позовом про визнання права власності на вказане майно за строком набувальної давності.

Просив визнати за ним ОСОБА_1) право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_1 - будинок магазину літ. А-1 площею 311 кв.м, будинок магазину літ. А-1-II площею 334, 1 кв.м, ганок літ. а, ганок літ. а-1, ганок літ. а-2, ганок літ. а-3, ганок літ. а-4, будинок складу літ. Б-1 площею 47,6 кв.м, будинок кафе літ. Д-1 площею 69,6 кв.м, сарай літ. В площею 15,5 кв. м, фундамент літ. Г, навіс тимчасовий літ. Е, кіоск переносний літ. Ж, навіс тимчасовий літ. З, навіс тимчасовий літ. И, споруди літ. 1,2,I, ганок літ. д.

Рішенням Микитівського районного суду м. Горлівки від 14 листопада 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Горлівської міської ради відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права; апелянт вважає, що ним надані належні та допустимі докази використання спірного нерухомого майна відкрито та безперервно з червня 2002 року, але суд першої інстанції не дав належної оцінки наданим доказам; судом також не дано належної оцінки тим обставинам, що жодна особа не пред'являла вимог щодо повернення даного майна; крім того, судом не прийняті до уваги роз'яснення Міністерства юстиції України щодо деяких аспектів набуття права власності на об'єкти безхазяйного нерухомого майна від 13 жовтня 2011 року, відповідно до яких у випадку, якщо є всі підстави вважати, що власник майна тривалий час не виявляє наміру визнати певну річ своєю, він погодився з її втратою - вона може бути визнана власністю фактичного добросовісного володільця; суд у порушення ст. 212 ЦПК України не навів мотивів неприйняття в якості доказів документів про сплату податків, обов'язкових платежів та комунальних послуг, витрат на придбання будівельних матеріалів, які пов'язані з утриманням спірного майна; суд першої інстанції встановив, що він нібито володів спірним майном з 2004 року, посилаючись на постанову Микитівського районного суду м. Горлівки від 26 грудня 2006 року, разом з тим докази того, що він володів майном ще до цієї дати суд не проаналізував, не надав їм належної оцінки у їх сукупності.

У судовому засіданні апеляційного суду представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення законним і обґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодного доказу того, що спірними об'єктами він заволодів добросовісно з 15 червня 2002 року, а в судовому засіданні було встановлено протилежне - спірні об'єкти були отримані позивачем у власність у 2004 році в результаті вчинення злочинних дій іншою особою.

Проте з такими висновками погодитись неможливо виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

При цьому існування зазначеної норми засновується на тому факті, що тривале невикористання майна його власником та відсутність зацікавленості в нього вважати це майно своїм, відшукувати річ означає відмову власника від свого майна.

Тривалість володіння передбачає, що має закінчиться визначений у Кодексі строк, що розрізняється залежно від речі ( рухомої чи нерухомої), яка перебуває у володінні певної особи, і для нерухомого майна складає десять років.

Добросовісне володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно.

Відкритість та безперервність володіння теж є необхідними умовами для набуття права власності за набувальною давністю і означають, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, а також те, що протягом означеного в законі строку володілець не вчиняв дій, що свідчили б про визнання ним обов'язку повернути річ власнику, а також йому не пред'являвся правомочною особою позов про повернення майна.

Виходячи з аналізу зазначеної норми, обставин, викладених у позовній заяві позивачем ОСОБА_1 та наявних в матеріалах справи доказах апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що права позивача не можуть бути захищені шляхом визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, оскільки позивачем доведено наявність таких ознак, як тривале невикористання нерухомого майна ДП «Горлівський торгово-виробничий комплекс», відсутність зацікавленості у зазначеного підприємства у його використанні та оформленні права власності на нього, а ОСОБА_1 є незаконним добросовісним володільцем нерухомого майна.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено рішенням Апеляційного суду Донецької області від 21 лютого 2013 року ОСОБА_1 є фактичним володільцем об'єкту нерухомості - нежитлового приміщення з господарськими спорудами А-1, А-II, Б-1, Д-1за адресою: АДРЕСА_1. Зазначений об'єкт нерухомості до серпня 1998 року був їдальнею, власником якої була шахта ім. М.О. Ізотова. На підставі акту від 14 серпня 1998 року, який доданий позивачем до матеріалів справи, вказана будівля безоплатно була передана на баланс Горлівському торгівельно-виробничому комплексу виробничого об'єднання «Артемвугілля». На момент передачі вказаний об'єкт нерухомості знаходився у ветхому стані і потребував капітального ремонту, про що зазначено в акті. Згодом (як зазначив позивач в позовній заяві 15 червня 2002 року) нерухоме майно було передано йому для подальшого утримання та зберігання, яким він продовжує фактично володіти і сплачувати за нього необхідні податки, обов'язкові платежі та комунальні послуги. Рішенням господарського суду Донецької області від 5 жовтня 2006 року діяльність ДП «Горлівський торгівельно-виробничий комплекс» як юридичної особи припинено. При цьому цим рішенням також встановлено, що у вересні 2004 року ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на об'єкт нерухомості, проте у вересні 2005 року реєстрація була скасована за приписом прокуратури, що підтверджує відсутність у ОСОБА_1 встановленого у законному порядку права власності на нерухоме майно.

Зазначені обставини відповідачем не спростовані, а відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В обґрунтування свого висновку про отримання ОСОБА_1 будівлі столової №12, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 у власність в результаті злочинних дій ОСОБА_3 суд першої інстанції послався на постанову Микитівського районного суду м. Горлівки від 26 грудня 2006 року, яка додана до матеріалів справи.

Проте, зазначений доказ не є належним доказом на підтвердження зазначеної обставини, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки, обов'язковими є вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення. Крім того, викладені в постанові Микитівського районного суду м. Горлівки від 26 грудня 2006 року про застосування до ОСОБА_3 заходів медичного характеру, обставини, не свідчать безперечно про набуття ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно, а будь-якими іншими належними доказами набуття ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно не доведено; зазначеною постановою також не доведено, що ОСОБА_1 знав і повинен був знати, що володіє нерухомим майном незаконно.

Посилання представника Горлівської міської ради на те, що на спірне нерухоме майно не може бути визнано право власності за набувальною давністю, оскільки воно було визнано безхазяйним, є безпідставним, оскільки не ґрунтується на нормах матеріального права, а рішенням Апеляційного суду Донецької області від 21 лютого 2013 року було відмовлено Горлівській міській раді у задоволенні позовних вимог про передачу у власність територіальній громаді безхазяйного об'єкту нерухомості, який складається з нежитлового приміщення з господарськими спорудами А-II, Б-1, Д-1 за адресою: АДРЕСА_1. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні дані про те, що Горлівський торгівельно-виробничий комплекс, на балансі якого знаходився спірний об'єкт нерухомого майна, був зацікавлений вважати це майно своїм. Крім того, законодавством не передбачено заборони для визнання права власності за набувальною давністю на нерухоме майно, яке визнано безхазяйним.

Поряд з цим позивачем на підтвердження тривалого, добросовісного, відкритого та безперервного володіння майном надані також квитанції про сплату ним податків, обов'язкових платежів та комунальних послуг, витрат на придбання будівельних матеріалів, які пов'язані з утриманням спірного майна, в результаті чого воно стало придатним для нормального функціонування, тоді як станом на 1998 рік воно було у ветхому та непридатному для користування стані.

Виходячи з викладеного, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є доведеними належними та допустимими доказами та ґрунтуються на нормах цивільного законодавства.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Керуючись ст.ст. 303-304, 307, 309, 314 ч.2, 316 ЦПК України,- апеляційний суд,-

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, задовольнити.

Рішення Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 14 листопада 2013 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Горлівської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на об'єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 - будинок магазину літ. А-1 площею 311 кв.м, будинок магазину літ. А-1-II площею 334, 1 кв.м, ганок літ. а, ганок літ. а-1, ганок літ. а-2, ганок літ. а-3, ганок літ. а-4, будинок складу літ. Б-1 площею 47,6 кв.м, будинок кафе літ. Д-1 площею 69,6 кв.м, сарай літ. В площею 15,5 кв. м, фундамент літ. Г, навіс тимчасовий літ. Е, кіоск переносний літ. Ж, навіс тимчасовий літ. З, навіс тимчасовий літ. И, споруди літ. 1,2,I, ганок літ. д.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили негайно і може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Судді: