Ухвала суду № 38469220, 24.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" квітня 2014 р. м. Київ К/800/38418/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Білуги С.В.,

суддів Заїки М.М.,

Загороднього А.Ф.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Черкаської обласної державної адміністрації на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2013 року у справі за позовом Черкаської обласної державної адміністрації до Державної виконавчої служби України про скасування постанови,

встановила:

У квітні 2013 року Черкаська обласна державна адміністрація звернулась до суду з позовом до Державної виконавчої служби України про скасування постанови про стягнення з боржника виконавчого збору.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2013 року позовні вимоги Черкаської обласної державної адміністрації задоволено, скасовано постанову відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 26.10.2012 ВП №24618200 про стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 1360 грн.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2013 року скасовано постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2013 року та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Черкаська обласна державна адміністрація подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права просить, рішення суду апеляційної інстанцій скасувати, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судового рішення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2009 року визнано протиправною бездіяльність Черкаської обласної державної адміністрації, зобов'язано Черкаську обласну державну адміністрацію виплатити ОСОБА_2 кошти у розмірі 297239,07 грн.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 16.02.2011 відкрито виконавче провадження з виконання постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 06.02.2009 у справі №2-а-309/08 про зобов'язання Черкаської обласної державної адміністрації виплатити ОСОБА_2 кошти у розмірі 297239,07 грн. Позивачу запропоновано добровільно виконати рішення у 7-денний строк. Копії постанови про відкриття виконавчого провадження направлено сторонам до відома та виконання згідно Закону України «Про виконавче провадження».

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції посилався на те, що виконавчою службою не надано доказів вчинення дій щодо виконання виконавчого документа у примусовому порядку, а тому стягнення виконавчого збору є неправомірним.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що стягнення виконавчого збору було здійснено в строки та в порядку визначеному Законом України «Про виконавче провадження».

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо правомірності винесення постанови про стягнення виконавчого збору, з огляду на наступне.

Законом України «Про виконавче провадження» визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до статті 5 Закон України «Про виконавче провадження» у вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.

Частиною 1 статті 6 зазначеного Закону на державного виконавця покладено обов'язок використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

За змістом статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусові виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведення виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною 2 статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Відповідно до норм частини 1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувану за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника фізичної особи в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника юридичної особи. У зазначених розмірах стягується З боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Судами встановлено та не заперечується позивачем, що в добровільному порядку рішення суду виконано не було, що обґрунтовано поважністю причин, які полягають в тому, що Міністерством фінансів України не було виділено коштів необхідних для виконання рішення суду.

Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України неодноразово направлялись до Черкаської обласної державної адміністрації вимоги № 232/5-9 та №12-0-26-2247/5-8 з запитом щодо надання інформації по здійсненню дій спрямованих на виконання рішення суду.

Оскільки боржником не було самостійно виконано рішення, в строк, встановлений для добровільного виконання, то було розпочато примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору відповідно до положень статті 25, 28 Закону України «Про виконавче провадження».

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального та процесуального права. Оскаржуване судове рішення є законними та обґрунтованими, а тому підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ухвалила:

Касаційну скаргу Черкаської обласної державної адміністрації залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2013 року у справі за позовом Черкаської обласної державної адміністрації до Державної виконавчої служби України про скасування постанови - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Білуга

Судді А.Ф. Загородній

М.М. Заїка