Ухвала суду № 38466124, 28.04.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

У Х В А Л А

28 квітня 2014 р. Справа № 804/5947/14 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Ільков В.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до судді Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Тарасенко Олександра Вікторовича про визнання дій неправомірними, визнання дій такими, що порушують право на судовий захист, стягнення витрат у сумі 100,00 грн., стягнення моральної шкоди у сумі 12000,00 грн., -

ВСТАНОВИВ

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до судді Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Тарасенко Олександра Вікторовича, у якій позивач просить суд:

- визнати неправомірними дії судді Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Тарасенко Олександра Вікторовича при винесенні 13.01.2011р. ухвали по справі 2-1503/2011р., в якій вважав позов ОСОБА_1 до приватного підприємства «ВКіК» про стягнення заробітної плати, не поданим;

- визнати дії судді Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Тарасенко Олександра Вікторовича такими, що порушили права позивача на судовий захист;

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 витрати, які поніс позивач і, які пов'язані з витратами у зв'язку з провадженнями у національних судах та державних установах, включаючи витрати на копіювання, друк, папір, поїздки та поштові послуги у сумі 100,00 грн.;

- стягнути за рахунок державного бюджету на користь позивача в рахунок відшкодування завданої позивачу моральної шкоди у найменший термін, діями судді Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Тарасенко Олександра Вікторовича у сумі 12000,00 грн.;

- допустити негайне виконання рішення суду, але не більше ніж за один місяць;

- ухвалою звільнити позивача від сплати судового збору;

- судові витрати пов'язані із розглядом позовної заяви (судовий збір) покласти на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.107 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Проаналізувавши зміст вимог, викладених у заяві позивачем, суд приходить до висновку, що заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства зважаючи на таке.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Держава різними правовими засобами забезпечує захист прав і свобод людини і громадянина в особі органів законодавчої, виконавчої і судової влади та інших державних органів, які здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Положення частини другої статті 8 Конституції України визначають, що її норми є нормами прямої дії.

Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Це конституційне право не може бути скасованим (частина друга статті 22 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Громадянин має право безперешкодно звернутися до суду за захистом своїх прав і свобод.

Аналіз положень статей 8, 55, 64 Конституції України дає підстави стверджувати, що право на судовий захист належить до основних) невідчужуваних прав і свобод людини і громадянина. Зокрема, положення частини другої статті 64 не допускають обмеження права на судовий захист навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану. Це повністю відповідає Загальній декларації прав людини, за якою кожен, у разі порушення його основних прав, наданих конституцією і законом, має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами (стаття 8).

Відповідно до положення частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Аналіз цього положення у взаємозв'язку з положеннями частин першої, другої статті 55 Конституції України дає підстави дійти висновку, що судам підвідомчі будь-які звернення фізичної особи щодо захисту своїх прав і свобод. Тому суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушено чи порушуються, або створено чи створюються перешкоди для їх реалізації, або має місце інше ущемлення прав і свобод.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з п. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 7 зазначеної статті встановлено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 9 ст. 3 КАС України відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

Виходячи зі змісту позовних вимог, викладених у позовній заяві позивачем, суд приходить до висновку, що позовну заяву не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до положень Конституції України 28.06.1996р. № 254к/96-ВР (статей 6, 126, 129) державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Судді при здійсненні правосуддя незалежні й підкоряються лише закону, а вплив на них у будь-який спосіб забороняється. Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією та законами України.

Гарантії незалежності і недоторканності суддів як носіїв судової влади та самостійності судів як судових органів визначено Конституцією та законами України, зокрема, Законом України "Про судоустрій і статус суддів". Такими гарантіями, зокрема, є: здійснення правосуддя виключно судами; особливий порядок призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення суддів; здійснення правосуддя відповідно до встановленої законом процедури; таємниця прийняття судового рішення і заборона її розголошення; обов'язковість судового рішення; недопустимість втручання у здійснення правосуддя, впливу на суд або суддів у будь-який спосіб, неповаги до суду та встановлення відповідальності за такі діяння; особливий порядок фінансування та організаційного забезпечення судів; належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів, а також визначені законом засоби забезпечення особистої безпеки суддів, їх сімей, майна та інші засоби їх правового захисту; функціонування органів суддівського самоврядування.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що особа, яка звернулась з цим позовом оскаржує процесуальні дії суду, пов'язані зі здійсненням правосуддя.

Прийняття до розгляду будь-якими особами чи органами, крім відповідного апеляційного або касаційного суду, заяв, у яких оскаржуються судові рішення, їх розгляд, витребування від судів інформації про судові справи у зв'язку з такими заявами, направлення заяв судам, вимоги до суддів про встановлення контролю за розглядом справи судом чи суддею є порушенням незалежності та самостійності суду.

У розумінні зазначених положень Конституції України, КАС України, Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.

Зазначений висновок підтверджується роз'ясненнями наданими Конституційним Судом України в своєму рішенні від 23 травня 2001 року за № 6-рп/2001 пунктом 4.2 якого визначено, що відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. При здійсненні правосуддя судді незалежні і підкоряються лише закону (частина перша статті 129 Конституції України). Виключно законами України визначаються судоустрій і судочинство. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий.

Предметом цього позову є оскарження дій судді, які пов'язані із здійсненням правосуддя.

Крім того, відповідно до ст. 55 Конституції України п. 1,4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 03. 12. 1997 р. № 13 "Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права та свободи громадян", до суду можуть бути оскаржені лише ті рішення, дії чи бездіяльність посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року «Про незалежність судової влади» роз'яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Аналогічної позиції дотримується і Консультативна рада європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

У Висновку № 3 (2002) згаданої Консультативної ради щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що за загальним принципом судді повинні персонально бути повністю звільненими від відповідальності стосовно претензій, які пред'являються їм у зв'язку з добросовісним здійсненням ними своїх функцій. Судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (у тому числі, наприклад, надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки).

На підставі викладеного суд вважає, що позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Отже, на підставі наведеного, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до положень ч.2 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Тобто у даному випадку вимога про стягнення моральної шкоди не підлягає розгляду, як окрема вимога, у порядку адміністративного судочинства та позивач може звернутись з такою вимогою до суду не у порядку адміністративного судочинства .

Керуючись статтями 2, 17, 109, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до судді Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Тарасенко Олександра Вікторовича про визнання дій неправомірними, визнання дій такими, що порушують право на судовий захист, стягнення витрат у сумі 100,00 грн., стягнення моральної шкоди у сумі 12000,00 грн.

Копію ухвали надіслати особі, яка звернулась з цим позовом, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали та набирає законної сили відповідно до положень ст. 254 КАС України.

Суддя (підпис) В.В ІльковУхвала не набрала законної сили на 28.04.2014р. Суддя З оригіналом згідно Помічник судді В.В. Ільков О.А. Вовчанська