Постанова № 38465927, 25.03.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2014 р. Справа № 922/114/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Семко Ю.Г. за довіреністю б/н від 30.01.2014 р.

відповідача - Колосов А.В. за довіреністю б/н від 05.09.2013 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінтал Агро Трейд", смт. Золочів, Харківська область (вх. №491 Х/З-11) на рішення господарського суду Харківської області від 03.02.14 р. у справі № 922/114/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроком", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінтал Агро Трейд", смт. Золочів, Харківська область

про стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 03.02.14 р. по справі №922/114/14 (суддя Суярко Т.Д) позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінтал Агро Трейд", на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроком" 433550,00 грн. боргу, 108387,50 грн. штрафу, 9264,90 грн. пені, 2138,05 грн. 3% річних, судовий збір в розмірі 11066,81 грн.

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення господарського суду Харківської області від 03.02.14 р. по справі № 922/114/14 в частині стягнення штрафу у розмірі 108 387,50 грн. та відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Украгроком" в стягнення штрафу в розмірі 108 387,50 грн.

В обґрунтування викладених в апеляційній скарзі вимог відповідач посилається на порушення норм матеріального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, вважає застосування штрафних санкцій безпідставним, оскільки, на думку відповідача, є неприпустимим одночасне притягнення відповідача до подвійної відповідальності у вигляді стягнення штрафу та пені за одне й теж саме порушення, що, на його думку, не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України. Також, відповідач вважає, що п. 7.2 договору встановлена відповідальність у вигляді сплати покупцем процентів за користування чужими грошовими коштами, що передбачені ст.ст. 536, 692 ЦК України, у розмірі 25% від суми несплаченого платежу.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу з наведеними відповідачем доводами не погоджується. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. оскаржуване рішення -без змін.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши уповноваженого представника позивача та відповідача, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 17 травня 2013 року між позивачем (як продавцем) та відповідачем (як покупцем) було укладено договір № Хк170513/05 з відстрочкою платежу, відповідно до умов якого продавець зобов'язався продати та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Пунктом 6.1 договору сторони погодили, що прийом-передача товару по кількості та якості проводиться у місці передачі товару. Фактом, що підтверджує отримання товару по кількості та якості є підпис отримувача на видатковій накладній.

Згідно п. 4.1 договору оплата в розмірі 100% вартості партії товару має бути перерахована на розрахунковий рахунок продавця на підставі рахунку-фактури та протягом строку, вказаного в рахунку-фактурі. Зобов'язання по оплаті вважаються виконаними з моменту зарахування коштів у повному обсязі на рахунок продавця.

Матеріали справи свідчать про те, що свої зобов'язання позивач виконав належним чином та передав у власність відповідача товар на загальну суму 433550,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № Хк 000147 від 18.09.2013 р. на суму 387950,00 грн.; № Хк 000151 від 19.09.2013 р. на суму 45600,00 грн., а також довіреністю № 769 від 19\7.09.2013 р.

За змістом п. 3 додатку № 1 від 17.09.2013 р. до договору оплата відповідачем за отриманий товар має здійснюватися на умовах 100% оплати вартості партії товару в строк до 17.10.2013 р.

Позивач стверджує, що відповідач за отриманий товар у визначений строк не розрахувався, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 433550,00 грн.

В матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надані докази оплати отриманого товару частково або в повному обсязі. Факт наявності заборгованості перед позивачем в розмірі 433550,00 грн. не заперечується також й відповідачем.

На підставі п. 7.2 договору позивач нарахував відповідачу штраф в розмірі 108387,50 грн. та пеню в розмірі 9264,90 грн.

Окрім того, на підставі ст. 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 2138,05 грн.

За таких обставин, у відповідності з вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем товару та його отримання відповідачем, який до того ж визнається самим відповідачем, останній не надав доказів належного виконання взятих на себе зобов'язань щодо повної оплати поставленого товару або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 433550,00 грн., 108387,50 грн. штрафу, 9264,90 грн. пені, 2138,05 грн. 3% річних.

При цьому, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу в розмірі 108387,50 грн. та пені в розмірі 9264,90 грн., суд першої інстанції виходив з умов договору (п. 7.2), яким визначена відповідальність у вигляді пені в разі прострочення оплати товару за кожний день прострочення, а також відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 25% від суми несплаченого платежу, аналізу норм 549 Цивільного кодексу України, ст. 230, 231 Господарського кодексу України, та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а також наданого позивачем розрахунку, в зв'язку з чим визнав позовні вимоги в зазначеній частині правомірними, пославшись окрім іншого також на те, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, не суперечить ст. 61 Конституції України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, а висновки, викладені в рішенні узгоджуються з приписами норм чинного законодавства, які в даному випадку регулюють спірні правовідносини, що призвело до прийняття правомірного рішення.

Відповідач в апеляційній скарзі суму основного боргу, а також нараховану суму пені в розмірі 9264,90 грн. та 3% річних в розмірі 2138,05 грн. будь-якими доказами не спростовує, але стверджує, що висновки місцевого господарського суду не відповідають обставинам справи, правомірність нарахування штрафних санкцій заперечує, посилаючись на те, що одночасне застосування пені та штрафу за одне й теж саме порушення не відповідає положенням ст. 61 Конституції України.

Колегія суддів в спростування доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарську-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов. У разі порушення зобов'язання відповідно до ст. 611 ЦК України настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано факт отримання відповідачем товару за видатковими накладними № Хк 000147 від 18.09.2013 р. на суму 387950,00 грн.; № Хк 000151 від 19.09.2013 р. на суму 45600,00 грн., а також довіреністю № 769 від 19\7.09.2013 р.

За змістом п. 3 додатку № 1 від 17.09.2013 р. до договору оплата відповідачем за отриманий товар має здійснюватися на умовах 100% оплати вартості партії товару в строк до 17.10.2013 р.

Отже факт прострочення оплати товару за період з 18.10.2013р. по 17.12.2013 р. підтверджується матеріалами справи та наданим позивачем розрахунком, який колегією суддів досліджено та перевірено у повному обсязі.

При цьому, наданий позивачем розрахунок пені та 3% річних за період з 17.10.2013 р. по 17.12.2013 р. хоча і здійснено з порушенням правил ст. 253 ЦК України (не враховано, що розрахунок санкцій має здійснюватися з наступного дня після дати виконання відповідачем свого грошового зобов'язання за договором, тобто з 18.10.2013 р., а не з 17.10.2013 р.), втім їх розмір не перевищує відповідного розрахунку за вірним періодом.

Ч.1 ст.216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 4 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 7.2 договору сторони передбачили дві різні форми неустойки за порушення покупцем строків (термінів) платежів, а саме штраф в розмірі 25% від суми несплаченого платежу (санкція, яка застосовується одинично) та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (триваюча санкція, яка нараховується за період існування заборгованості станом на момент подання позову).

Як було встановлено під час судового розгляду та не спростовується відповідачем, свої договірні зобов'язання щодо оплати товару у визначений договором термін відповідач не виконав.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про наявність підстав для застосування до відповідача штрафних санкцій, передбачених умовами договору.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень щодо передбачення умовами договору одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином колегія суддів вважає, що і позивач, і відповідач при укладанні договору вступили у договірні відносини на певних умовах, які є обов'язковими для виконання, та передбачили відповідальність за несвоєчасну оплату продукції у вигляді пені та штрафу, що в свою чергу повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 27.04.2012 р. № 06/5026/1052/2011.

В силу ч. 1 ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних відносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, так і для всіх судів України.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставними наведені відповідачем доводи про те, що пунктом 7.2 договору встановлена відповідальність у вигляді сплати покупцем процентів за користування чужими грошовими коштами, що передбачені ст.ст. 536, 692 ЦК України, у розмірі 25% від суми несплаченого платежу, оскільки вказаним пунктом договору чітко зазначено про стягнення саме штрафу в розмірі 25% від суми несплаченого платежу, що узгоджується з нормами чинного законодавства.

Отже, в даному випадку, позовні вимоги щодо стягнення пені та штрафу ґрунтуються як на умовах договору, так і на положеннях чинного законодавства, а тому твердження відповідача про порушення судом статті 61 Конституції України та норм матеріального права зводиться до його особистого міркування та є безпідставним.

Колегія суддів, з врахуванням вищевикладеного, а також зважаючи на встановлений факт прострочення відповідачем грошового зобов'язання, який жодним чином останнім не спростовується, перевіривши розмір пені, штрафу та 3% річних на предмет відповідності вимогам договору, чинного законодавства України, зокрема, ст.ст. 253-255, ч. 3 ст. 549, 625 ЦК України, ч. 6 статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 статті 232 ГК України, дійшла висновку, що позовні вимоги щодо стягнення пені (в розмірі 9264,90 грн.), штрафу (в розмірі 108387,50 грн.) та 3% річних (в розмірі 2138,05 грн.) є законними та обґрунтованими та такими, що правомірно задоволені судом першої інстанції в повному обсязі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Таким чином, відповідач в обґрунтування своїх заперечень не надав як суду першої так і апеляційної інстанції належних доказів які б підтверджували реальну і правову обґрунтованість для звільнення його від відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій у визначеній сумі.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів зазначає, що відповідач ані під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності викладених заперечень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Харківської області від 03.02.2014р. у справі № 922/114/14.

На підставі викладеного та керуючись статтями 22, 32-34, 43, 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінтал Агро Трейд", смт. Золочів, Харківська область залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 03.02.2014р. у справі № 922/114/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови підписано 24 березня 201 року

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.