Постанова № 38457557, 28.04.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 квітня 2014 року № 826/4483/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Вєкуа Н.Г., суддів: Васильченко І.П, Соколової О.А,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_2до Пенсійного фонду України Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської обл.про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, мешкає за адресою: АДРЕСА_1) звернулась до суду із позовом до Пенсійного фонду України (далі відповідач- 1), Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської обл. (далі - відповідач-2; УПФУ), в якому просить:

1) визнати бездіяльність відповідача-1 щодо невиконання Рішення Конституційного Суду України № 25-р/п/2009 про внесення змін в "Порядок подачі та оформлення документів для призначення пенсії" з урахуванням проживання пенсіонерів за межами України та оформлення ними пенсії без проживання (реєстрації) в Україні та щодо відмови від передачі уповноваженому територіальному органу заяви позивача для прийняття рішення про відновлення виплати позивачеві пенсії за віком за межі України - актом порушення людських та конституційних прав позивача;

2) зобов'язати відповідача-1 негайно внести та затвердити зміни в "Порядок подачі та оформлення документів для призначення пенсії", що буде забезпечувати документальне оформлення та реальну виплату пенсії всім українським громадянам, які проживають за межами України, відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 25-р/п/2009;

3) зобов'язати відповідачів відновити виплату позивачеві пенсії за віком з 07.10.2009 року за межі України за її місцем постійного проживання в Ізраїлі у відповідності з Конституцією та чинним пенсійним законодавством України.

В позовних вимогах позивачка у позові просить розглядати справу за її відсутності, що відповідно до положень ч. 4 ст. 122 КАС України є підставою для розгляду справи за відсутності позивачки.

Відповідач -1 проти позову заперечив, вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить у задоволенні позову відмовити. Відповідач посилається на положення ст. 51 зазначеного вище Закону та вказують, що хоча певні положення Закону і визнані неконституційними, у той же час поширюються на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, після 07.10.2009 р.

Відповідач - 2 жодних заперечень чи пояснень суду не надав.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У зв'язку з тим, що відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а також зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи №826/4483/14 у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_2 зазначає, що є громадянкою України (паспорт серії № НОМЕР_1) та на час подання позову проживає у Державі Ізраїль. До від'їзду за границю в вересні 1999 року на постійне місце проживання за межі України (29 серпня), проживала за адресою: АДРЕСА_2.

Позивачка зазначає, що з 1958 року по 1998 рік працювала на різних підприємствах УССР.

З січня місяця 1995 року в Заводському районному відділі соціального забезпечення міста Дніпродзержинська їй була оформлена і призначена пенсія за віком, яку вона получала до вересня 1999 року.

У вересні 1999 у зв'язку з виїздом за кордон, їй був виплачений аванс в сумі пенсії за 6 місяців і надалі виплата пенсії була припинена.

07 жовтня 2009 року Конституційний Суд України (далі - КСУ) у справі № 1-32/2009 встановив законне право всіх без виключення українських пенсіонерів, які проживають за межами України, на отримання заробленої в Україні пенсії.

20 листопада 2010 року позивачка направила заяву до по Правління ПФУ про поновлення виплати їй пенсії згідно з рішенням КСУ, однак відповіді на свою заяву не отримала, у зв'язку з чим повторно направила заяву.

Позивачка зазначає, що отримала відповідь на свою заяву від 29.11.2013 року № 17502/К-11, а також доданою до нею відповіддю відповідача № 29326/К-11 від 08.12.2010 року на попередній лист, в якій зазначалось, що рішення КСУ поширюється на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07.10.2009 р. У відповіді також зазначається про продовження роботи разом з Міністерством праці та соціальної політики України стосовно підготовки нормативно-правових актів, спрямованих на виконання рішення КСУ, якими будуть передбачені умови, норми та механізми виплат пенсій громадянам, які проживають у державах, з якими не укладені міждержавні договори відносно пенсійного забезпечення.

Позивачка вважає, що таким чином ПФУ проявив бездіяльність у прийнятті рішення, яке передбачалося Законом.

ОСОБА_2 зазначає, що відповідно до положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі також Закон № 1058-IV), постанови Правління пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1 для поновлення виплати пенсії їй було достатньо звернутися до ПФУ із заявою, що вона і зробила, а все інше - це обов'язок органів ПФУ.

Однак після звернення до ПФУ виплата пенсій не була поновлена, тому у зв'язку з зазначеною бездіяльністю її права були порушені.

Заявляючи вимоги до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської обл., позивачка посилаючись на наведені вище обставини та положення ст. 44 та ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зазначає, що оскільки він постійно проживає в Ізраїлі, свою заяву про поновлення пенсій вона направила до Правління ПФУ, вважаючи, що згідно із Законом Правління ПФУ само визначить уповноважений орган або особу, якому і буде передано її заяву для прийняття рішення про поновлення виплати їй пенсій за кордон. Враховуючи наведене, а також те , що безпосередньо функції, пов'язані із виплатою пенсій, покладають саме територіальний орган ПФУ (відповідача-2), позивач вважає, що саме цей орган є відповідальним за виплату їй пенсії за кордон, враховуючи подану заяву до Правління ПФУ.

Вважаючи свої права на отримання пенсії порушеними, позивач просить задовольнити позов, зазначаючи при цьому, що рішенням КСУ зобов'язано ПФУ та його територіальні органи виконати всі необхідні дії для поновлення виплати позивачці пенсії за кордон.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Так, відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Як зазначалось раніше, 20.11.2010 р. позивачкою сформовано заяву на ім'я Голови ПФУ, в якій зазначено, що на підставі Рішення КСУ № 25-рп/2009 від 07.10.2009 р., Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (ч. 2 ст. 49) та постанови Правління ПФУ від 25.10.2005 р. № 22-1 та у зв'язку з відсутністю в Ізраїлі територіального органу ПФУ, позивачка просить зобов'язати уповноважене управління ПФУ (бажано за місцем отримання пенсії перед виїздом з України) поновити виплату пенсії, заробленої трудовим стажем на території України з 1958 по 1998 роки. У заяві зазначила, що до виїзду з України (СРСР) (29.09.1999 р.) вона отримувала пенсію (пенсійне посвідчення № 134622). Крім того, у заяві позивачка зазначила, що у зв'язку з виїздом за кордон їй був виплачений пенсійний аванс за 6 місяців вперед та подальша виплата припинена з вересня 1999 р. Позивачка у заяві просила пересилати їй пенсію на її адресу в Ізраїль. До заяви додана копія пенсійного посвідчення. Позивач також зазначив, що у разі, якщо для оформлення пенсії необхідні додаткові документи, а тому просила повідомити про це за адресою її постійного місця проживання.

У відповідь ПФУ (департамент пенсійного забезпечення) надіслав позивачці листи від 29.11.2013 року № 17502/К-11, № 29326/К-11 від 08.12.2010 року, в якому ПФУ зазначив, що відповідно до Рішення КСУ від 14.12.2000 р. №15-рп/2000 закони, правові акти або їх окремі положення, визнані цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виходячи з цього, як зазначив ПФУ, положення п. 2 ч. 1. ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" втрачають чинність з 07.10.2009 р.

Виходячи з цього, як надалі зазначив ПФУ, рішення КСУ поширюється на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07.10.2009 р.

Зазначено також, що триває робота спільно з Міністерством соціальної політики України щодо підготовки нормативно-правових актів, спрямованих на виконання рішення Конституційного Суду України, якими будуть передбачені умови, норми і механізм виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі також Закон № 1058-IV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання.

Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Водночас, Рішенням Конституційного Суду України N 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року пункт 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання, оскільки положення пункту 2 частини першої статті 49 та другого речення статті 51 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" втратили чинність з 7 жовтня 2009 року.

Отже, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування".

Після прийняття даного рішення Конституційного Суду України і на теперішній час інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийнято, що однак, не може бути підставою для обмеження прав громадян.

Суд зазначає, що Конституційний Суд України у мотивувальній частині вищезгаданого Рішення зазначив, що визнання оспорюваних положень Закону неконституційними має наслідки лише для пенсіонерів, які проживають (перебувають) у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, і не перешкоджає подальшому унормуванню питань соціального захисту пенсіонерів шляхом укладення міжнародних договорів з цими державами та виплаті пенсій у порядку, встановленому чинними міжнародними договорами.

Суд звертає увагу, що вданому випадку, між Україною та Державою Ізраїль відсутній ратифікований Верховною Радою України міжнародний договір, яким би були врегульовані відносини із виплати пенсій, призначених в Україні пенсіонерам, які виїхали на постійне місце проживання у Державу Ізраїль.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що позивачка мала право на отримання пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Держави Ізраїль.

В контексті наведеного слід додати, що згідно із ч. 2 ст. 49 вищезгаданого Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

В даному випадку позивачка звернулася до ПФУ із заявою від 20.11.2013 р., однак, всупереч наведеному, на рівні центрального органу їй по суті було відмовлено у поновленні нарахування та виплати пенсії та не було вжито заходів, спрямованих на поновлення виплати пенсії.

При цьому, в контексті положень ч. 1 ст. 44 Закону № 1058-IV та щодо направлення позивачкою її заяви до ПФУ, а не безпосередньо до УПФУ, суд вважає, що це не є підставою для невизнання прав позивачки на нарахування та отримання пенсій відповідно до її поданої особистої заяви, оскільки у вищезгаданій заяві позивачка висловила прохання до ПФУ щодо зобов'язання уповноваженого органу ПФУ поновити виплату пенсії, що в силу покладених на ПФУ функцій, а також положень ч. 3 ст. 7 Закону України "Про звернення громадян", зумовлювало обов'язок ПФУ вжити заходи з поновлення підлеглим органом, а саме - УПФУ, здійснення нарахування та виплату позивачці пенсії з урахуванням наявності в УПФУ пенсійної справи позивачки (п. 15 Порядку, затвердженого постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 р. № 22-1).

Наведене, крім іншого, зумовлювалось приписами абз. 1. п/п. 5. п. 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 384/2011, відповідно до якого ПФУ організовує, координує та контролює роботу головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управлінь у районах, містах, районах у містах, а також управлінь у містах та районах (далі - територіальні органи) щодо, зокрема, здійснення контролю за додержанням законодавства, про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - страхові внески) та інших платежів за достовірністю поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, призначенням (перерахунком) і виплатою пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та іншими виплатами, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, інших джерел, визначених законодавством.

З огляду на встановлені судом обставини та приведені вище положення законодавства України, права позивачки підлягають поновленню шляхом зобов'язання УПФУ поновити нарахування та виплату позивачці пенсії.

У той же час, враховуючи те, що виплата пенсії позивачці зв'язку з виїздом за кордон була припинена по її заяві, а щодо поновлення її виплати позивачка звернулась до ПФУ із заявою від 20.11.2010 р., тому у відповідача немає підстав для поновлення виплати пенсії до дати звернення позивача, отже, поновлення виплати пенсій має бути здійснено саме з моменту звернення позивачки до відповідача.

При цьому, судом враховуються положення п. 5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 р. N 22-1 та зареєстровано в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846, відповідно до якого днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший. Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Крім того, в контексті заявлених позивачкою позовних вимог та наведених вище норм законодавства України, також підлягає задоволенню із застосуванням положень ч. 2 ст. 11 КАС України та абз. 10 ч. 2 ст. 162 КАС України позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності ПФУ, що полягає у невжитті заходів по передачі уповноваженому територіальному органу заяви позивачки для прийняття рішення про відновлення виплати позивачеві пенсії за віком за межі України.

Відносно позовних вимог позивачки про визнання бездіяльності відповідача-1 щодо невиконання Рішення Конституційного Суду України № 25-р/п/2009 про внесення змін в "Порядок подачі та оформлення документів для призначення пенсії" та про зобов'язання внести зміни до нього, слід зазначити, що вказаним рішенням на відповідача-1 зазначений обов'язок не покладався. У той же час, у резолютивній частині рішення КСУ звернуто увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

Проаналізувавши наведене та враховуючи зазначені позивачем підстави позову в цій частині, суд не вбачає підстав для задоволення даних позовних вимог. Більш того, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем-1 вчинюються дії щодо розробки підзаконних актів, відсутність яких, між тим, не звільняє органи ПФУ від обов'язку поновити нарахування та виплату пенсії на підставі Закону та з урахуванням вищезгаданого рішення КСУ.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Органи державної влади повинні керуватися нормами Конституції і законів України і не можуть порушувати норми статті 22 Конституції України, які є нормами прямої дії.

Відповідно до ст. 8 КАС України при вирішенні справи суд має керуватися принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною 2 ст. 49 Закону передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, про часткове задоволення позову, як зазначено вище, шляхом визнання протиправною бездіяльності ПФУ, що полягає у невжитті заходів по передачі уповноваженому територіальному органу заяви позивача для прийняття рішення про відновлення виплати позивачеві пенсії за віком за межі України, а також шляхом зобов'язання відповідача-2 шляхом зобов'язання УПФУ поновити нарахування та виплату позивачці пенсії у відповідності до вимог законодавства. У задоволенні позову в іншій частині позову, як дійшла висновку колегія суддів, слід відмовити.

Керуючись вимогами 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України (код з ЄДР 00035323; адреса: 01014, Україна, м. Київ, вулиця Бастіонна, 9), що полягає у невжитті заходів по передачі Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області заяви ОСОБА_2 від 20.11.2010 р. про поновлення виплати позивачці пенсії за віком за межі України.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області здійснювати нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н.), яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 задоволенні позову в іншій частині - відмовити.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Головуючий суддя Н.Г.Вєкуа

Судді: І.П.Васильченко

О.А. Соколова