Рішення № 38449005, 23.04.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/2592/13-ц

Провадження № 22-ц/779/558/2014

Категорія 44

Головуючий у 1 інстанції Сабадах Б. В.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Проскурніцького П.І., Ясеновенко Л.В.

секретаря Гавриляк Є.М.

з участю апелянта ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: орган опіки і піклування Верховинської РДА Івано-Франківської області про позбавлення права користування житловим приміщенням, виселення без надання іншого житла та зняття із реєстрації за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 - ОСОБА_2 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 29 листопада 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

18.06.2013 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, від імені яких діє ОСОБА_2, звернулися в суд з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, в якому зазначили, що їм на праві спільної часткової власності належить житловий будинок з господарськими будівлями в АДРЕСА_1. У 2002 році між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було досягнуто попередньої домовленості про продаж відповідачеві спірного домоволодіння. Вартість житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами повинна була становити 3500 доларів США, а вартість присадибної ділянки та саду - 3200 доларів США. Наприкінці 2002 року ОСОБА_3 отримав частину грошей за присадибну ділянку та сад у розмірі 2800 доларів США, а решта 400 доларів отримав у 2004 році після численних відвідувань відповідача. Таким чином, ОСОБА_6 було частково виконано умови договору. Гроші за житловий будинок не сплачено по даний час. З часу досягнення домовленості та по даний час відповідач із сім'єю зареєстрований та проживає в спірному житловому будинку. Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02.10.2012 року ОСОБА_6 зобов'язано повернути позивачам спірний житловий будинок та земельну ділянку, на якій він розташований. 02.11.2012 року на підставі виконавчого листа, виданого Косівським районним судом Івано-Франківської області 25.10.2012 року, державним виконавцем відділу ДВС Верховинського районного управління юстиції було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та надано ОСОБА_6 строк до 29.11.2012 року добровільно виконати рішення суду. Однак, по даний час відповідач рішення суду не виконав, за що його тричі притягували до адміністративної відповідальності за невиконання рішення суду. У зв'язку з тим, що ОСОБА_6 рішення суду не виконано, 18.04.2013 року в.о. начальника відділу ДВС Верховинського районного управління юстиції було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Також позивачами на адресу відповідачів надсилалась вимога про виселення із спірного домоволодіння, яка ними не виконана.

Посилаючись на наведені обставини позивачі просили зобов'язати відповідачів не чинити перешкод в користуванні житловим будинком в АДРЕСА_1, виселити відповідачів з належного позивачам на праві спільної часткової власності житлового будинку в АДРЕСА_1 без надання іншого житла, зняти відповідачів з реєстрації у вказаному будинку та стягнути з відповідачів судові витрати.

Ухвалою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 29 листопада 2013 року до участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог залучено орган опіки і піклування Верховинської РДА Івано-Франківської області.

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 29 листопада 2013 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа без самостійних вимог: орган опіки і піклування Верховинської РДА Івано-Франківської області про позбавлення права користування житловим приміщенням, виселення без надання іншого житла та зняття із реєстрації.

Не погодившись з таким рішенням, представник ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального і процесуального права.

Зокрема, зазначає, що ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не доведено тієї обставини, що спірний житловий будинок належить їм на праві приватної власності, а рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02.10.2012 року за ними таке право власності не визнавалось. Проте такі висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Так, рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02.10.2012 року визнано незаконним та скасовано рішення виконкому Верхньоясенівської сільської ради Верховинського району від 27.10.2004 року про визнання за ОСОБА_6 права власності на житловий будинок в АДРЕСА_1; визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 08.06.2005 року, видане на ім'я ОСОБА_6, зареєстроване у Верхньоясенівській сільській раді Верховинського району 10.08.2005 року та Коломийському МБТІ від 08.06.2005 року; визнано незаконним рішення Верхньоясенівської сільської ради від 20.01.2005 року про вилучення у ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,59 га в АДРЕСА_1 та виділення її ОСОБА_6; зобов'язано ОСОБА_6 повернути ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 житловий будинок з господарськими спорудами в АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій він розташований. Даним рішенням встановлено ту обставину, що відповідно до довідки Верхньоясенівської сільської ради від 09.12.2011 року №339/2-9 спірне домоволодіння відносилось до суспільної групи «колгоспний двір» і станом на 15.04.1991 року в ньому були зареєстровані та проживали позивачі, а тому, за правилами ст.ст. 120, 121, 123 ЦК УРСР в редакції, чинній до 16.12.1993 року, майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Таким чином, відповідно до ст. 61 ЦПК України, обставина належності позивачам на праві власності даного житлового будинку звільнена від доказування.

Крім того, на думку апелянта, судом не взято до уваги ту обставину, що на ім'я відповідачів було надіслано лист із вимогою про виселення із спірного домоволодіння, однак вони дану вимогу не виконали, чим порушили їх право власності.

З наведених мотивів просить рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 29 листопада 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

У засіданні апеляційного суду апелянт доводи апеляційної скарги підтримав з наведених в ній мотивів.

Відповідачі та представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог: органу опіки і піклування Верховинської РДА Івано-Франківської області в судове засідання не з'явились, про час та день розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. Причину неявки суду не повідомили.

З урахуванням положення ст. 305 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши доповідача, пояснення апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що предметом спору є усунення перешкод, відповідачами в користуванні житловим будинком в АДРЕСА_1, виселення їх із вказаного будинку без надання іншого житла та зняття відповідачів із реєстрації у вказаному будинку.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не доведено тієї обставини, що спірний житловий будинок належить їм на праві приватної власності, а рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02.10.2012 року, на яке позивачі посилаються як на одну з підстав звернення в суд з даним позовом, за ними таке право власності не визнавалось. Вимоги позивачів про виселення відповідачів разом із неповнолітньою дитиною не ґрунтуються на положеннях ст.ст. 9, 109, 116 ЖК України та є безпідставними. За відсутності підстав для виселення відповідачів із спірного житлового будинку не підлягають задоволенню також позовні вимоги про зняття відповідачів з реєстрації місця проживання.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, оскільки він не відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

В силу дії положення ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом, та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02.10.2012 року первісний позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення виконкому Верхньоясенівської сільської ради Верховинського району від 27.10.2004 року про визнання за ОСОБА_6 права власності на житловий будинок в АДРЕСА_1; визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 08.06.2005 року, видане на ім'я ОСОБА_6, зареєстроване у Верхньоясенівській сільській раді Верховинського району 10.08.2005 року та Коломийському МБТІ від 08.06.2005 року; визнано незаконним рішення Верхньоясенівської сільської ради від 20.01.2005 року про вилучення у ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,59 га в АДРЕСА_1 та виділення її ОСОБА_6; зобов'язано ОСОБА_6 повернути ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 житловий будинок з господарськими спорудами в АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій він розташований. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 про визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та господарських споруд та визнання права власності на житловий будинок та господарські споруди, розташовані в АДРЕСА_1, відмовлено.

Вказаним рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області встановлено, що спірний житловий будинок збудований сім'єю ОСОБА_5 у 1983 році.

Даним рішенням також встановлено, що згідно довідки Верхньоясенівської сільської ради від 09.12.2011 року №339/2-9 господарство у АДРЕСА_1 відносилось до суспільної групи «колгоспний двір» і станом на 15.04.1991 року в ньому проживали: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6 Підстава: погосподарська книга №3, особовий рахунок НОМЕР_1/1991-1995 роки.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 61 ЦПК України вказані обставини доказуванню не підлягають.

За правилами ст.ст. 120, 121, 123 ЦК УРСР в редакції, чинній до 16.12.1993 року, майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Згідно ч.ч. 1, 3 та 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року №1952-IV державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

З аналізу наведених положень слідує, що реєстрація прав на нерухоме майно є обов'язковою з 01 січня 2004 року.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що позивачі не довели належності їм на праві власності житлового будинку в АДРЕСА_1 не ґрунтується на матеріалах справи, не відповідає встановленим обставинам справи та не узгоджується з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Судом також установлено та вбачається з матеріалів справи, що на виконання рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02.10.2012 року Косівським районним судом Івано-Франківської області 25.10.2012 року видано виконавчий лист (а.с. 15). Постановою про закінчення виконавчого провадження від 18.04.2013 року (а.с. 16-18) виконавче провадження з виконання виконавчого листа №0910/2-1301/2011, виданого 25.10.2012 року Косівським районним судом Івано-Франківської області, про зобов'язання ОСОБА_6 повернути ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 житловий будинок з господарськими спорудами в АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій він розташований, закінчено на підставі п. 11 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, вищезазначене рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02.10.2012 року залишилось не виконаним.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачами надсилалась відповідачам вимога про виселення з будинку в АДРЕСА_1 та зняття з реєстрації місця проживання (а.с. 80-81), яка ними залишена без задоволення.

За змістом ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що відмова відповідачів виселитися зі спірного житла є перешкодою у здійсненні позивачами їх права власності на майно і таке порушення може бути усунуте шляхом виселення відповідачів з спірного будинку без надання іншого житла.

За змістом ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, від імені яких діє ОСОБА_2, про зобов'язання відповідачів не чинити перешкод в користуванні житловим будинком в АДРЕСА_1 та виселення відповідачів із вказаного житлового будинку без надання іншого житла.

При вирішенні позовної вимоги про зняття відповідачів з реєстрації місця проживання суд виходить з положення ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», відповідно до якої зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється в тому числі і на підставі: заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Оскільки обґрунтованими є позовні вимоги про зобов'язання відповідачів не чинити перешкод в користуванні спірним житловим будинком та виселення їх із вказаного будинку без надання іншого житла, то підлягає задоволенню і вимога про зняття їх з реєстрації місця проживання.

Оцінюючи докази в справі, суд першої інстанції не дотримався встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази, що маються в матеріалах справи, як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка має спрямовуватися на встановлення достовірності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Оскільки оскаржуване рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 29 листопада 2013 року ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, судом зроблено неправильний висновок про відсутність підстав для задоволення вимог позивачів про зобов'язання відповідачів не чинити перешкод в користуванні житловим будинком в АДРЕСА_1, який належить позивачам на праві власності, виселення відповідачів із вказаного житлового будинку без надання іншого житла та зняття їх з реєстрації місця проживання, то, відповідно, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 - ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 29 листопада 2013 року скасувати, ухваливши нове рішення.

Позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа без самостійних вимог: орган опіки і піклування Верховинської РДА Івано-Франківської області про зобов'язання не чинити перешкод в користуванні житловим приміщенням, виселення без надання іншого житла та зняття із реєстрації задовольнити.

Зобов'язати ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 не чинити перешкод в користуванні житловим будинком в АДРЕСА_1.

Виселити ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 з житлового будинку в АДРЕСА_1 Івано-Франківської області, без надання іншого житла, із зняттям їх з реєстрації на проживання в АДРЕСА_1.

Рішення набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Проскурніцький П.І.

Ясеновенко Л.В.