Ухвала суду № 38445036, 10.04.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/9671/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

10 квітня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Карпушової О.В.,

при секретарі - Ніколаєнко М.Г.,

за участю представника відповідача - Коваленка А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства "Фірма "ПолімерКомплект" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Фірма "ПолімерКомплект" до державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Приватне підприємство "Фірма "ПолімерКомплект" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування податкових повідомлень - рішень від 10 червня 2013 року № 0003442220 та № 0003452220.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як незаконну та необґрунтовану, таку, що порушує норми матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві було проведено позапланову невиїзну перевірку позивача ПП "Фірма "ПолімерКомплект" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 28.05.2013 року № 1738/22-221-32306957, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, щодо заниження податку на прибуток на загальну суму 52834,00 грн., в т.ч. по періодах: I квартал 2011 року - на суму 23811,00 грн., II квартали 2011 року - на суму 23674,00 грн., IIІ квартали 2011 року - на суму 5349,00 грн., а також п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, щодо завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 171079,00 грн. в т.ч. по періодах: травень 2010 року - на 7834,00 грн., червень 2010 року - на 18483,00 грн., липень 2010 року - на 20268,00 грн., серпень 2010 року - на 15333,00 грн., вересень 2010 року - на 15834,00 грн., жовтень 2010 року - на 13876,00 грн., листопад 2010 року - на 31649,00 грн., грудень 2010 року - 3517,00 грн., лютий 2011 року - на 2533,00 грн., березень 2011 року - на 16515,00 грн., квітень 2011 року - на 4651,00 грн.

На підставі висновків вказаного Акту перевірки державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві було прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.06.2013 р. № 0003442220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 52833 грн. за основним платежем та у розмірі 01,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та № 0003452220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 171079,00 грн. за основним платежем, та у розмірі 32861,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з вказаним рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім цього, відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналогічні вимоги визначено пунктами 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між позивачем та ТОВ «Компанія «Вайліс» 20 січня 2010 року укладено договір поставки № 02/01, за умовами якого ТОВ «Компанія «Вайліс» зобов'язалось передати у власність позивача непродовольчу продукцію, а позивач - прийняти та своєчасно оплатити її.

Крім того, між позивачем та ТОВ «Маркон Груп Ко» був укладений договір поставки № 03/03/11 від 10.03.2011 р., за умовами якого ТОВ «Маркон Груп Ко» зобов'язувалось передати у власність позивача непродовольчу продукцію, а позивач - прийняти та своєчасно оплатити її.

Відповідно до п. 2.2 ст. 2 вказаних вище договорів, продаж товару здійснюється за попередньою заявкою позивача, яку він складає на підставі асортиментного переліку, запропонованого ТОВ «Компанія «Вайліс» та ТОВ «Маркон Груп Ко». Заявка, складена позивачем, є умовною. Остаточний асортимент і кількість узгоджується у видатковій накладній.

На підтвердження виконання вказаного договору з ТОВ «Компанія «Вайліс» та ТОВ «Маркон Груп Ко» позивачем надано до суду наступні первинні та розрахункові документи: податкові та видаткові накладні, рахунок-фактури, реєстри виданих та отриманих податкових накладних, банківські виписки з рахунку позивача, договори оренди нежитлових приміщень та на транспортно-експедиторське обслуговування.

Проте, позивачем ні до перевірки, ні до матеріалів справи не було надано передбачених чинним законодавством документів (доказів) на підтвердження фактичності (реальності здійснення) господарських операцій з контрагентами ТОВ «Компанія «Вайліс» та ТОВ «Маркон Груп Ко» щодо надання останніми на користь ПП "Фірма "ПолімерКомплект" послуг з поставки товару, зокрема: товарно-транспортної накладної, встановленого законодавством зразку, та подорожнього листа.

Так, порядок перевезення вантажів автомобільним транспортом та оформлення вантажів для перевезень врегульовано Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. №363, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 р. за № 128/2568.

Пунктами 1 та 11.3 Наказу № 363 встановлено, що дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається, а також дорожній лист - це документ установленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу.

Згідно п. 8.23 Наказу № 363, Замовник зобов'язаний забезпечити контроль за дотриманням законодавства про охорону праці та норм по техніці безпеки при виконанні вантажно-розвантажувальних робіт і несе повну відповідальність за всі наслідки невиконання ним цих законодавчих актів.

Відповідно до п. 8.25 Наказу № 363, час прибуття автомобіля для завантаження встановлюється з моменту, коли водій подав подорожній лист в пункті вантаження, а час прибуття автомобіля для розвантаження - з моменту пред'явлення водієм товарно-транспортної накладної в пункті розвантаження.

Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р., встановлено, що первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціальних форм, затверджених міністерствами та відомствами України.

Типові форми єдиної первинної транспортної документації, зокрема товарно-транспортної накладної та подорожнього листа, затверджені спільним наказом Мінтрансу України, Мінстату України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» від 29.12.1995 р. № 488/346 і введені в дію з 01.01.1996 р.

Вказаний Наказ є чинним на час розгляду даної справи та був чинним під час здійснення зазначених господарських операцій.

Відповідно до Наказу № 488/346 встановлено, що застосування затверджених даним наказом форм первинних документів є обов'язковим для всіх суб'єктів господарської діяльності, незалежно від форм власності, а саме:

- подорожній лист вантажного автомобіля, ф. № 2;

- подорожній лист вантажного автомобіля у міжнародному сполученні", ф. № 1 (міжнародна);

- товарно-транспортна накладна, ф. № 1-ТН;

- талон замовника, ф. № 1-ТЗ.

Вантаж, не оформлений ТТН, не приймається до перевезення (п. 47 Статуту автотранспорту). Про факт надання автотранспортних послуг свідчать товарно-транспортні документи, дорожні листи вантажного автомобіля, що підтверджують рух вантажу від пункту відправлення до пункту призначення (передання вантажу одержувачу).

Відповідно п. 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 р. а № 128/2568, основними документами на перевезення вантажів є товарно - транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом) (пункт 11.5 Правил). Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику (пункт 11.7). В ТТН вказується дата, марка та номер автомобіля, номер подорожнього листа, назва автопідприємства, ПІП водія, вид перевезень, назва «Замовника», «Вантажовідправника», «Вантажоодержувача», адресу пункту навантаження та пункту розвантаження.

В графі «Відомості про вантаж» обов'язково вказується назва продукції, товару (вантажу), одиниця виміру, кількість, ціна, сума, кількість їздок, заїздів, підписи водія-експедитора та вантажоодержувача.

Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що використання товарно-транспортної накладної при здійсненні автомобільних перевезень є обов'язковим. Відсутність чи неправильне оформлення ТТН має наслідком, відповідно, відсутність документального підтвердження господарської операції та наявність помилок у відображені результатів господарської операції в обліку (як бухгалтерському, так і податковому).

Також, згідно спільного Наказу Міністерства транспорту та Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року № 488/346 (далі - Наказ від 29 грудня 1995 року № 488/346) «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», п. 1 передбачено, що типовою формою первинного обліку роботи вантажного автомобіля, є зокрема «Подорожній лист вантажного автомобіля», ф. № 2.

Проте, матеріали справи не містять вищезазначених документів (подорожніх листів, товарно-транспортних накладних).

При цьому, колегія суддів відмічає, що позивачем крім вказаних документів не надано жодних інших документів, підтверджуючих реальність здійснення господарських операцій, зокрема таких як: заявок, складання яких обумовлено умовами договорів між позивачем та ТОВ «Компанія «Вайліс» та ТОВ «Маркон Груп Ко», книги обліку продажу та придбання товарів за вказаний період, актів прийому-передачі придбаного товару, документів на підтвердження оприбуткування та складського обліку товару.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідач, в свою чергу, як на підтвердження правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень, посилається на обставини, встановлені в постанові від 19 січня 2012 року про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження , відповідно до якої порушено кримінальну справу № 80-0263 за фактом фіктивного підприємництва невстановленими особами шляхом створення суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), у тому числі ТОВ «Компанія «Вайліс» та ТОВ «Маркон Груп Ко».

Крім того, відповідно до постанови від 10 квітня 2012 року про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження порушено кримінальну справу № 69-0149 відносно конкретних фізичних осіб за фактом фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), зокрема ТОВ «Компанія «Вайліс» та ТОВ «Маркон Груп Ко», з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала у сприянні в мінімізації податкових зобов'язань, вчинених повторно за попередньою змовою групою осіб, та пособництва в умисному ухиленні від сплати податків, що заподіяло велику матеріальну шкоду державі.

У вказаній постанові зазначено, що відповідні особи, діючи без наміру здійснювати діяльність, пов'язану з виробництвом та продажем товарно-матеріальних цінностей, виконанням робіт та/або наданням послуг, у порушення встановлено законодавством порядку здійснення підприємницької діяльності створили та придбали суб'єкти підприємницької діяльності (юридичні особи), у тому числі ТОВ «Компанія «Вайліс» та ТОВ «Маркон Груп Ко», які зареєстровані на підставних осіб, громадян іноземних держав.

З огляду на зазначене, податковий орган дійшов висновку про те, що взаємовідносини між ТОВ «Компанія «Вайліс», ТОВ «Маркон Груп Ко» та "ПП Фірма "ПолімерКомплект" не спричиняють реального настання правових наслідків.

З приводу викладеного, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частинами першою, другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведених правових норм випливає, що вимоги, які пред'являються до оформлення первинних документів, мають імперативний характер. Законом встановлено ті реквізити, які мають бути обов'язкові вказані при складенні первинного облікового документа та які дозволяють ідентифікувати господарську операцію. Первинні документи повинні не лише містити повну інформацію про виконану господарську операцію, але й виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Таким чином, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які підтверджують фактичне здійснення операцій та одним з обов'язкових реквізитів яких є особистий підпис уповноваженої особи, яка підписала цей документ на підтвердження фактичного здійснення господарської операції.

В контексті наведеного колегія суддів зазначає, що обов'язковими реквізитами у праві визнаються обов'язкові дані, які мають бути в будь-якому документі для визнання його дійсним, таким, що має юридичну силу (значимість).

Отже, підписання первинних документів уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операції надає документу юридичну силу, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою господарською операцією.

У той же час, у разі підписання первинного документу (податкової накладної) не уповноваженою особою, такий документ не створює будь-яких правових наслідків у бухгалтерському, а отже і у податковому обліку (у вигляді виникнення права на податковий кредит), як і документ на якому імітовано підпис уповноваженої особи.

При цьому, Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №165 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за №233/2037) затверджений Порядок заповнення податкової накладної.

Відповідно до пп. 2 зазначеного Порядку, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п. 5 Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Відповідно до п. 18 Порядку, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Отже, для надання податковій накладній юридичної сили обов'язковим реквізитом є підпис особи, уповноваженої платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та відтиск печатки такого платника податку.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як підтверджується матеріалами справи, директори та керівники ТОВ «Компанія «Вайліс» та ТОВ «Маркон Груп Ко», від імені яких підписані усі первинні документи по взаємовідносинам з позивачем, є підставними особами, громадянами іноземних держав, первинні документи не підписувала.

Отже, з урахуванням того, що, підписи в первинних документах виконані невстановленими особами, надані позивачем документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Вказані недоліки наданих позивачем документи та відсутність значної кількості первинних документів та обліку, не дають можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеними контрагентами.

Наведені обставини та досліджені колегією суддів документальні докази в їх сукупності, є достатніми для висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, а оформлені лише документально невстановленими особами, що в свою чергу призвело до встановлення податковим органом порушень формування позивачем податкового кредиту.

Колегія суддів наголошує на тому, що реальність операцій позивачем суду не доведено.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, відповідачем надано належні докази на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу приватного підприємства "Фірма "ПолімерКомплект" залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2013 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:

О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

О.В. Карпушова

Ухвалу в повному тексті виготовлено 15.04.2014 року.

.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Карпушова О.В.