Ухвала суду № 38442395, 17.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/49740/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Моторного А.О.

Пилипчук Н.Г.

секретар судового засідання Волошин В.М.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 17.04.2014 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Протезно-ортопедичний центр „Ортоспайн-Дніпро" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2011

у справі № 2а-5988/10/1670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Протезно-ортопедичний

центр „Ортоспайн-Дніпро"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції

у Полтавській області

за участю: Прокуратури Полтавської області

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень -

рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Протезно-ортопедичний центр „Ортоспайн-Дніпро" звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень №0005101502/0/2305 від 15.07.2010; № 0005101502/1/3304 від 06.10.2010.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 31.01.2011 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2011 постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 31.01.2011 скасовано, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової декларації по податку на додану вартість позивача, поданої за березень 2010 року та складено акт № 251/15-322/32802511 від 29.06.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0005101502/0/2305 від 15.07.2010, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 1893295 грн.: 1352353, 57 грн. основний платіж, 540941, 43 грн. штрафні (фінансові) санкції.

В порядку адміністративного оскарження скарга позивача залишена без задоволення та прийнято податкове повідомлення - рішення № 0005101502/1/3304 від 06.10.2010, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 1893295 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість",

Між позивачем та ПП „Касідія - Сервіс" 01.03.2010 укладено договори поставки: № 01/03/10 будівельних матеріали, запчастини, обладнання та інше, а також № 154/03/10 щодо поставки товару: щебінь, пісок, цемент.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та статтею 81 Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податку на віднесення вартості отриманих товарів (послуг) до валових витрат, а сум податку на додану вартість у їх вартості на включення сум податку до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Разом з тим, факт поставки позивачу ПП „Касідія - Сервіс" товару, суми податку на додану вартість в ціні за який позивач включив до податкового кредиту в податкових деклараціях за вищевказані податкові звітні періоди.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції не встановлено обставин щодо реальної поставки позивачу ПП „Касідія - Сервіс" товару.

В судовому процесі позивач не надав документів, які б підтверджували перевезення товарів.

Відповідно до п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України N 363 від 14.10.1997, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.98 за N 128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу.

Один із екземплярів товарно-транспортної накладної, як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, передається вантажоодержувачу, і служить для оприбуткування вантажу (товару).

За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності у покупця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару.

В даному випадку зазначена лише дата складання товарно-транспортної накладної.

Відповідні графи часу здійснення вантажно-розвантажувальних операцій у накладних не заповнені, а у більшості товарно-транспортних накладних зазначається про перевезення досить значної кількості товару (наприклад, дошки 181,379 куб.м., щебня різної фракції загальною кількістю 509,211 куб.м.), що є неможливим протягом однієї доби одним автомобільним транспортом, з огляду на значну відстань між м. Києвом та м. Кременчуком Полтавської області.

Крім того, колегія суддів вважає, що спірні правочини позивача з ПП „Касидія-сервіс" в даному випадку не тільки не відповідають дійсному економічному змісту господарських операцій, але й не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

У разі підтвердження доводів ОДПІ про фіктивність операцій, - визначення податкового кредиту було б безпідставним, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкових накладних, що за формою відповідають вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Докази, на які послався суд першої інстанції щодо наявності податкової накладної та перерахування коштів, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту, а податкова інспекція, ухвалюючи податкові повідомлення-рішення, про скасування яких заявлено позов, виходила з того, що позивач товар не придбавав і ці операції були не реальними.

Позивачем не надано підтверджуючих документів здійснення ним обліку інших господарських операцій, пов'язаних з спірними (наприклад, розвантажувальні роботи, збереження придбаного товару, його подальший продаж (використання) за допомогою певних засобів).

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Протезно-ортопедичний центр „Ортоспайн-Дніпро" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2011 у справі № 2а-5988/10/1670 залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Протезно-ортопедичний центр „Ортоспайн-Дніпро" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2011 у справі № 2а-5988/10/1670 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді О.А. Моторний Н.Г. Пилипчук