Ухвала суду № 38442356, 22.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2014 року м. Київ К/800/43095/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді Муравйов О. В. Вербицька О. В. Сірош М. В.розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової службина постанову та постановуКиївського окружного адміністративного суду від 29.03.2013 року Київського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2013 рокуу справі№ 2а-3695/12/1070за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Поліс»до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової службипроскасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 29.03.2013 року у справі № 2а-3695/12/1070 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2013 року апеляційну скаргу ТОВ «Поліс» задоволено. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 29.03.2013 року у справі № 2а-3695/12/1070 скасовано. Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 02.04.2012 року № 345/0000410232.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, залишити в силі постанову суду першої інстанції. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст.201 Податкового кодексу України, ч. 1 ст. 202, ст. ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. ст. 7, 9, 11, 69, 71, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами заявника не погоджується, просить залишити в силі постанову апеляційного суду.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Поліс» з питань повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Укрхолод» за період з 01.01.2011 року по 30.09.2011 року складено акт від 15.03.2012 року № 168/22-3/05479987/53, яким зафіксовано порушення позивачем п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, які призвели до заниження податку на додану вартість на загальну суму 137 658,00 грн.; ч. 1 ст. 202, ст. ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, що свідчить про укладення нікчемного правочину позивача з ТОВ «Укрхолод».

На підставі акта перевірки відповідачем 02.04.2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення від № 345/0000410232, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 140 398,00 грн., в тому числі 137 658,00 грн. за основним платежем та 2 740,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

На вищевказане податкове повідомлення-рішення позивачем подано скаргу до ДПС у Київській області та ДПС України, за результатами розгляду якої рішенням ДПС у Київській області від 14.06.2012 року № 1377/10/10-206/252-687 податкове повідомлення-рішення від 02.04.2012 року № 345/0000410232 залишено без змін, а скаргу - без задоволення. Повторну скаргу позивача рішенням ДПС України від 23.07.2012 року № 13018/6/10-2115 залишено без розгляду на підставі вимог п. 56.7 ст. 56 Податкового кодексу України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що первинні фінансово-господарські документи були відсутні на час проведення контролюючого заходу та на момент розгляду податковим органом питання про прийняття рішення, а тому не можуть прийматись судом до уваги під час надання правової оцінки висновкам податкового органу.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позову, оскільки позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства до складу податкового кредиту включено суми податку на додану вартість на підставі реальних господарських операцій з ТОВ «Укрхолод».

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулась раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У відповідності до п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню договору № 03/01 від 03.01.2011 року, укладеного між ТОВ «Укрхолод» та позивачем, підтверджується матеріалами справи, зокрема, видатковими та податковими накладними, відвантажувальними накладними, рахунками на оплату, платіжними дорученнями з позначками банку про перерахування грошових коштів на користь ТОВ «Укрхолод» за поставлений товар, витягом з книги реєстрації довіреностей, подорожними листами вантажних автомобілів, витягом з книги видачі подорожніх листів, посвідченням про якість, ветеринарними свідоцтвами на поставлені м'ясопродукти, які видавались в рамках укладеного між ТОВ «Укрхолод» та об'єднанням ветеринарної медицини в м. Києві договору № 428 від 01.01.2011 року про надання державних ветеринарно-санітарних послуг.

Також на підтвердження виконання п. 3.4 договору № 03/01 та використання у власній господарській діяльності, основними видами якої є виробництво м'яса, м'ясних продуктів, позивачем надано оборотно-сальдові відомості основних фондів, план цілісного майнового комплексу ТОВ «Поліс» та характеристики систем щодо наявності автотранспорту, холодильного обладнання, устаткування для транспортування, подальшого зберігання, обробки та реалізації придбаного товару.

Позивачем на підтвердження реалізації виготовленого товару з придбаної у ТОВ «Укрхолод» сировини надано звіти про продаж, договори та інші первинні документи, що складені позивачем та його контрагентами-покупцями.

Посилання податкового органу на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Укрхолод» від 07.03.2012 року № 13/3-22-20/35791438 правомірно відхилено апеляційним судом, оскільки такий акт не є безсумнівною підставою для обмеження права платника на формування витрат та податкового кредиту за встановлених обставин фактичного здійснення операцій.

На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Укрхолод» останній був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платником податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено обґрунтованості висновку акта перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи касаційної скарги, викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин касаційна скарга не підлягає задоволенню .

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2013 року у справі № 2а-3695/12/1070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

М. В. Сірош