Рішення № 38441188, 25.04.2014, Славутицький міський суд Київської області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа №377/110/14-ц

Провадження №2/377/85/14

25 квітня 2014 року Славутицький міський суд Київської області у складі: головуючої - судді Теремецької Н.Ф., при секретарях - Прядко Н.М., Купрієнко В.О.,

з участю:

позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Славутичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Славутицького МВ ГУ МВС України в Київській області, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку, -

УСТАНОВИВ:

28 січня 2014 року до суду надійшла позовна заява від ОСОБА_1, в якій він просив визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування жилим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язати Відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Славутицького МВ ГУ МВС України в Київській області зняти відповідачів з реєстраційного обліку.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що позивач є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, укладеного 20.01.1998 року та посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_4. ОСОБА_1, позивач у справі, зареєстрував у квартирі свою дружину ОСОБА_2 та сина ОСОБА_3, відповідачів у справі, проте, після розірвання шлюбу, вони в квартирі з лютого 2011 року не проживають без поважних причин, тому їх необхідно визнати особами, що втратили право користування житловим приміщенням, оскільки їх реєстрація створює перешкоди у реалізації прав власника на дану квартиру.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав і просив задовольнити, пославшись на зазначені у позовній заяві обставини. Суду пояснив, що він є власником спірної квартири, в 1998 році зареєстрував свою колишню дружину та сина в зазначеній вище квартирі, але ті, після розлучення, з лютого 2011 року не проживають в цій квартирі, оскільки відповідачка знайшла іншого чоловіка та почала з ним проживати, виїхавши даної квартири. На даний час у нього виникли перешкоди у реалізації права власності на дану квартиру, оскільки він має намір продати квартиру і виїхати з міста, тому виникла потреба в тому, щоб визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 особами, що втратили право користування житловим приміщенням. Він особисто перешкоди відповідачам у користуванні квартирою не чинив, в них були ключі від вхідних дверей квартири і вони могли нею користуватися.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надали. Причини неявки суд не повідомили.

Відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Славутицького МВ ГУ МВС України в Київській області про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, свого представника в судове засідання не направив, надіславши заяву про розгляд справи за відсутності його представника.

Вислухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно договору дарування, укладеного 20.01.1998 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 останній отримав у власність трьохкімнатну квартиру загальною площею 74,2 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Право особистої власності позивача згідно даного договору на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, було зареєстровано 23 травня 2012 року за реєстровим № 248/21 у Славутицькому міському бюро технічної інвентаризації.

Зазначені обставини підтверджені витягом про державну реєстрацію прав № 34241394 від 23.05.2012 року, копія якого долучена до матеріалів справи.

Згідно довідки форми 3 КП «ЖКЦ» від 14.01.2014 року № 45 на момент розгляду справи в суді за цією адресою зареєстровані ОСОБА_1 позивач у справі, ОСОБА_2, ОСОБА_3, відповідачі у справі, та неповнолітня дочка ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Як зазначено у даній довідці та підтверджено позивачем в судовому засіданні, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були зареєстровані у спірному житловому приміщенні з 15.09.1998 року.

Згідно свідоцтва про укладення шлюбу ОСОБА_1, позивач, та ОСОБА_2, відповідачка, уклали шлюб 15 липня 1995 року, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу 15.07.1995 року зроблено відповідний актовий запис за № 102. Після укладення шлюбу присвоєні прізвища: чоловікові ОСОБА_1, дружині ОСОБА_2.

Відповідно до рішення Славутицького міського суду Київської області від 09 листопада 2012 року, що набрало законної сили 25.11.2012 року, розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають в приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися власністю на свій розсуд.

Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено дослідженими доказами в судовому засіданні, відповідачі, як колишні члени сім'ї власника, відсутні з лютого 2011 року, тобто більше року, без поважних причин в квартирі за адресою: АДРЕСА_1.

Факт не проживання відповідачів у спірному житловому приміщенні більше року без поважних причин підтверджено показаннями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які підтвердили в судовому засіданні, що відповідачка разом з сином з лютого 2011 року не проживає у вказаній квартирі, речі її та сина відсутні в квартирі, перешкод у користуванні квартирою позивач відповідачам не чинив, навпаки просив, щоб вони повернулися до нього жити.

Домовленості між позивачем, власником квартири, та відповідачами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 щодо збереження права на користування спірною квартирою у разі їх відсутності без поважних причин понад один рік не встановлено та таких підстав законом не передбачено.

За таких обставин суд вважає, що необхідно визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 особами, що втратили право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1.

Вимоги про зняття відповідача з реєстраційного обліку не підлягають задоволенню, оскільки згідно ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Таким чином, виходячи із змісту зазначеної норми, прийняття рішення суду про визнання особами, що втратили право користування, є підставою для зняття осіб з реєстрації, тому у винесенні рішення про визнання особами, що втратили право користування житловим приміщенням із зняттям з реєстрації, немає потреби.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідачів в рівних частках підлягає стягненню судовий збір на користь держави, від сплати якого позивач звільнений.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 209, 213-215 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 особами, що втратили право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в сумі 243 гривні 60 копійок.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Київської області через Славутицький міський суд. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне рішення виготовлено 28 квітня 2014 року.

Суддя Н. Ф. Теремецька