Постанова № 38438687, 25.04.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 квітня 2014 року 13 год. 25 хв. № 826/20879/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: Головуючого - судді Дегтярьової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справуза позовом Київського міського центру зайнятостідо третя особа, ОСОБА_1, - що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Солом'янський районний центр зайнятості у місті Києві, - простягнення коштів у розмірі 6 473, 79 грн., - В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся Київський міський центр зайнятості (далі - позивач, Київське МЦЗ) з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач, ОСОБА_1) про стягнення коштів у розмірі 6 473, 79 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що ОСОБА_1, перебуваючи на обліку в Голосіївському районному центрі зайнятості в м. Києві (далі - Голосіївський РЦЗ) як безробітний, незаконно отримав допомогу по безробіттю на загальну суму 4 835, 77 грн., а також незаконно скористався наданими йому соціальними послуги (а саме: підвищення кваліфікації за професією у вищому навчальному закладі - Університеті економіки та права «Крок» за програмою «Помічник керівника підприємства з курсом ділової англійської мови», період навчання з 22.11.2012р. по 25.01.2013р.), оскільки 07 листопада 2012 року під час реєстрації в цьому РЦЗ не повідомив про факт попередньої реєстрації його в Солом'янському РЦЗ як безробітного. Дані відомості підтверджуються безпосередньо даними персональної картки відповідача, що була заведена на нього в Голосіївському РЦЗ та заповненою працівником цього ж РЦЗ в присутності ОСОБА_1 Таким чином, відповідач в порушення норм ч. 2 і 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» незаконно отримав допомогу по безробіттю на суму 4 835, 77 грн., що була нарахована йому за період з 14.11.2012р. до 11.09.2013р., та пройшов навчання у ВУЗі за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України в сумі 1 638, 02 грн., та які, однак, на письмову вимогу Голосіївського РЦЗ ОСОБА_1 досі не повернув.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 грудня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/20879/13-а, закінчено підготовче провадження та дану справу призначено до судового розгляду на 24 січня 2014 року.

Відповідач проти позову категорично заперечував, надавши до суду письмові заперечення від 24.01.2014р. б/н та пояснення від 28.01.2013р. б/н з пакетом доданих до них копій документів. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилався на наступне: протягом періоду з 08.10.2007р. до 28.11.2007р. ОСОБА_1, перебував на обліку в Солом'янському РЦЗ як безробітний. Як стверджує відповідач, зняття його з обліку в Солом'янському РЦЗ 3.12.2007р. було здійснено незаконно, а саме: «заднім числом 28.11.2007р.» у зв'язку із закінченням терміну «тимчасової» реєстрації, з посиланням на абз. 11 пп. 1 п. 20 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних» з припиненням виплати по безробіттю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2007р. № 219, та з підстав, передбачених пп. 11 п. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» - із формулюванням «у зв'язку з настанням після зняття з реєстрації місця проживання у разі переїзду в іншу місцевість з 28.11.2007р.». При цьому, на думку відповідача, всупереч вимог положень п. 6.15 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності та абз.11 пп. 1 п. 20 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, Солом'янським РЦЗ при знятті ОСОБА_1 з обліку не були внесені записи до його трудової книжки про факт перебування його на обліку в РЦЗ та, відповідно не видано будь-яких копій карток чи інших документів, які б підтверджували перебування особи на обліку в органі державної служби зайнятості.

Наразі накази Солом'янському РЦЗ прийнятті з питань зняття ОСОБА_1 з обліку в РЦЗ з припиненням виплат по безробіттю оскаржуються відповідачем в судовому порядку.

Надалі ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського РЦЗ з метою пошуку роботи, взяття на облік та отримання передбачених чинним законодавством допомоги по безробіттю та соціальних послуг. Відповідач був взятий на облік, як такий, що шукав роботу, а з 14.11.2012р. отримав статус безробітного з призначенням до виплати допомоги по безробіттю. Під час реєстрації ОСОБА_1 як безробітного в Голосіївському РЦЗ і оформлення документів про взяття його на облік в цьому РЦЗ, відповідачем надавалися всі необхідні документи та відомості, передбачені ч. 4 ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення» та п. 3 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних. Крім того, під час оформлення документів про взяття ОСОБА_1 на облік в Голосіївському РЦЗ (зокрема, заповнення персональної картки безробітного), відповідач повідомляв уповноваженій посадовій особі вказаного РЦЗ Опанасюк Т.В., яка безпосередньо й здійснювала процедуру реєстрації, відомості про факт перебування відповідача на обліку в Солом'янському РЦЗ і про оскарження його незаконних наказів, згідно яких ОСОБА_1 був знятий з обліку з припиненням виплат по безробіттю. Разом з тим, з огляду на те, що відомості про перебування ОСОБА_1 на обліку як безробітного, не містились в автоматизованій системі Київського міського центру зайнятості, що засвідчується листом позивача від 11.12.2013р. № 08-11978, заповнення персональної картки відповідача здійснювалося працівником Голосіївського РЦЗ лише на підставі даних наявних у неї документів, без врахування доведеної до її відома усної інформації. На підставі вище викладеного відповідач вважає заявлені позовні вимоги Київського МЦЗ такими, що суперечать нормам чинного законодавства України, та безпосередньо порушують його конституційні права на соціальний захист як безробітного.

28 січня 2014 року протокольною ухвалою суду до участі в даній справі в якості третьої особи було залучено Солом'янський районний центр зайнятості у м. Києві (далі - третя особа, Солом'янський РЦЗ).

В судових засіданнях по справі представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Відповідач в судових засіданнях заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні.

Представник третьої особи, в призначені у справі судові засідання не з'явився, належним чином повідомлений про дати, час і місце судових засідань, та жодних письмових пояснень і документів до суду не подав.

14 лютого 2014 року судом було ухвалено перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

В ході судового розгляду було встановлено, що ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) був зареєстрований 07 листопада 2012 року в Голосіївському РЦЗ як такий, що шукає роботу.

При цьому, відповідно до письмових і усних пояснень представника позивача, під час проведення процедури реєстрації в Голосіївському РЦЗ ОСОБА_1 не повідомив уповноваженого працівника цього РЦЗ, який здійснював таку реєстрацію (зокрема, під час заповнення персональної картки відповідача) про факт попередньої реєстрації відповідача в Солом'янському РЦЗ. Останній запис в трудовій книжці ОСОБА_1 був датований 11.05.2007р. - щодо звільнення його з посади в ТОВ «САН ЕКСПО ГРУП» за згодою сторін згідно п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України.

13 листопада 2012 року відповідачем до Голосіївського РЦЗ була подана заява про направлення його на курси підвищення кваліфікації за професією помічник керівника з курсом англійської мови, а 14 листопада 2012 року - заява про надання йому статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю відповідно до Законів України «Про зайнятість населення» і «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Наказом Голосіївського РЦЗ від 14.11.2012р. № НТ121114 відповідачу було надано статус безробітного та призначено йому допомогу по безробіттю з 14.11.2012р. по 08.11.2013р. відповідно до п. 2 і 4 ст. 22, п. 2 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та п. 2.7 і 2.9 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності.

Також, на підставі вказаної вище заяви відповідача від 13.11.2012р. між Голосіївським РЦЗ та ОСОБА_1 був укладений договір районного, міськрайонного, міського, районного у місті центру зайнятості з громадянином щодо його професійного навчання від 15.11.2012р. за № 15.11.12. За умовами цього Договору ОСОБА_1 направляється на підвищення кваліфікації у вищий навчальний заклад - Університет економіки та права «Крок» за професією, спеціальністю, навчальною програмою Економіка підприємства, Управління підприємствами, Помічник керівника підприємства - з курсом ділової англійської мови, зі строком навчання з 22.11.2012р. по 25.01.2013р. з метою сприяння подальшому працевлаштуванню.

Протягом обумовленого в Договорі терміну відповідач навчався в Університеті економіки та права «Крок» за програмою «Помічник керівника підприємства з курсом ділової англійської мови» та по закінченню навчання склав відповідний іспит, отримав Свідоцтво НОМЕР_2.

Відповідно до листа Київського МЦЗ від 24.09.2013р. № 03-8403 вартість навчання відповідача склала 1 638, 02 грн.

Надалі за дорученням Київського МЦЗ від 25.07.2013р. № 08-5982 у зв'язку із з'ясуванням обставин перебування ОСОБА_1 на обліку в Солом'янському РЦЗ протягом певного часу, працівниками Голосіївського РЦЗ спільно із Солом'янським РЦЗ було проведено розслідування з питання правомірності призначення та виплати особі допомоги по безробіттю в період перебування відповідача на обліку в Голосіївському РЦЗ.

В результаті проведеної перевірки був складений Акт від 12.09.2013р., за підписами спеціально створеної комісії з представників Голосіївського РЦЗ і Солом'янського РЦЗ, з тексту якого, а також інших документів, доданих позивачем до позову, вбачається, що попередньо відповідач 01.10.2007 р. зареєструвався та перебував на обліку в Солом'янському РЦЗ як такий, що шукає роботу.

На підставі наказу Солом'янського РЦЗ від 08.10.2007р. № 7732/262p. ОСОБА_1 з 08.10.2007р. був наданий статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю.

Наказом Солом'янського РЦЗ від 15.11.2007р. № 8684/1068, ОСОБА_1 було направлено на навчання згідно договору від 14.11.2007р. № 403, укладеного між відповідачем і Солом'янським РЦЗ, з призначенням матеріальної допомоги на період професійної підготовки, підвищення кваліфікації і перепідготовки. Зокрема, ОСОБА_1 був прийнятий на навчання в Міжгалузевий інститут управління за професією, спеціальністю «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності», про що свідчить корінець направлення на навчання від 14.11.2007p. № 403 з відміткою про прийом на навчання.

Згодом, на підставі Наказу Солом'янського РЦЗ від 03.12.2007р. № 9049/1134/а ОСОБА_1 припинено виплату допомоги по безробіттю з 28.11.2007р., а на підставі Наказу Солом'янського РЦЗ від 03.12.2007р. № 9049/1134/а - ОСОБА_1 знято з обліку з 28.11.2007р. відповідно до абз. 11 пп. 1 п. 20 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних.

Також, як наслідок, на виконання Наказу Міжгалузевого інституту управління від 11.12.2007р. № 378 ОСОБА_1 було відраховано з навчального закладу 28.11.2007р., у зв'язку із зняттям його з обліку в Солом'янському РЦЗ.

З огляду на встановлені обставини, Наказом Голосіївського РЦЗ від 18.09.2013р. № НТ130918 відповідачу було припинено виплату допомоги по безробіттю відповідно до пп. 8 п. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (у зв'язку з призначенням виплати безробітному на підставі документів, що містять неправдиві відомості) з 12 вересня 2013 року. Цим же Наказом Голосіївського РЦЗ від 18.09.2013р. ОСОБА_1 було знято з обліку відповідно до абз. 19 пп. 1 п. 37 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу і безробітних, також з 12 вересня 2013 року.

Згідно із довідкою Київського МЦЗ від 19.09.2013р. б/н протягом періоду з 14.11.2012р. по 11.09.2013р. на користь відповідачу виплачено допомогу по безробіттю в сумі 4 835, 77 грн.

А вже 02 жовтня 2013 року Голосіївським РЦЗ на адресу місця перебування відповідача (АДРЕСА_1) був направлений лист (повідомлення) від 30.09.2013р. № 20-7238, яким запропоновано ОСОБА_1 повернути протягом 15-ти календарних днів суму коштів у розмірі 6 473, 79 грн., в т.ч. суму виплаченої протягом періоду з 14.11.2012р. по 11.09.2013р. допомоги по безробіттю у розмір 4 835, 77 грн. та вартість навчання у ВУЗі (Університеті економіки та права «Крок») на суму 1 638, 02 грн.

Вказаний лист Голосіївського РЦЗ від 30.09.2013р. був отриманий позивачем 09 жовтня 2013 року. Однак, у встановлений строк вказана сума коштів відповідачем сплачена не була, що стало підставою звернення Київського МЦЗ до суду з даним позовом.

При вирішення даного спору суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000р. № 1533-III, Законом України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991р. № 803-XII, Порядком розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, наказом Державної податкової адміністрації України від 13.02.2009р. № 60/62 і Постановою Правління Пенсійного фонду України від 13.02.2009р. № 7-1, Постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2007р. № 219, яким був затверджений Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, відповідно в період виникнення спірних правовідносин.

Правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальної гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю визначає Закон України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991р. № 803-ХІІ (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин)(далі - Закон № 803-ХІІ).

Як передбачено п. 1 ст. 1 Закону № 803-ХІІ «зайнятість» - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що приносить дохід у грошовій або іншій формі.

У відповідності до ст. 18 Закону № 803-ХІІ для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Державна служба зайнятості складається з: Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.

Згідно із абзацом 9 п. 1 ст. 19 цього ж Закону державна служба зайнятості реєструє безробітних і подає їм у межах своєї компетенції допомогу, в т.ч. і грошову.

Підпунктом «б» п. 3 ст. 1 Закону № 803-ХІІ встановлено, що в Україні до зайнятого населення належать, зокрема, громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України «Про особисте селянське господарство».

В розумінні ч. 1 ст. 2 Закону № 803-ХІІ безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

За положеннями ч. 4, 5 ст. 2 зазначеного Закону, у разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу. Реєстрація громадян провадиться при пред'явленні паспорта і трудової книжки, а в разі потреби - військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють. Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних державною службою зайнятості визначається Кабінетом Міністрів України.

З вищенаведених норм випливає, що обов'язковою умовою для надання особі статусу безробітного є проходження нею встановленої чинним законодавством України процедури реєстрації в органах державної служби зайнятості.

Так, абзацом 2 п. 1 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2007р. № 219 (далі - Порядок № 219, що діяв на момент взяття відповідача на облік в Голосіївському РЦЗ як безробітного), передбачено, що до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні можуть звертатись всі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити професію або місце роботи, влаштуватися на роботу за сумісництвом чи у вільний від навчання час.

Зокрема, у відповідності до положень абз. 3 і 4 п. 2 Порядку № 219, під час проведення реєстрації громадянина працівник центру зайнятості із застосуванням автоматизованої системи заповнює персональну картку особи, що звернулася до центру зайнятості (далі - картка), в якій зазначаються особисті дані особи (прізвище, ім'я та по батькові, інформація про реєстрацію місця проживання, число, місяць та рік народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відповідну відмітку в паспорті), відомості про останнє місце роботи або вид діяльності, що визначений пунктом 3 статті 1 Закону України «Про зайнятість населення», підстава припинення трудових відносин відповідно до запису в трудовій книжці або іншого виду діяльності, що підтверджено документально, та ознайомлює громадянина з пам'яткою «Ваші права - Ваші обов'язки». Форму картки та пам'ятки затверджує Мінсоцполітики.

При цьому достовірність внесених до картки даних та згоду на їх обробку громадянин засвідчує особистим підписом.

Реєстрація громадян, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, проводяться державною службою зайнятості за місцем їх проживання за умови пред'явлення паспорта, трудової книжки, цивільно-правового договору, а в разі потреби також військового квитка, диплома або іншого документа про освіту (абз. 1 п. 3 Порядку № 219).

Для реєстрації у державній службі зайнятості громадянин подає копії трудової книжки, цивільно-правового договору про виконання робіт (надання послуг), диплома або іншого документа про освіту, довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків, що зберігаються в його особовій справі (абз. 7 п. 3 цього ж Порядку).

Крім того, для одержання статусу безробітного громадянин особисто подає у день, що настає після закінчення встановленого строку для пошуку підходящої роботи, до центру зайнятості заяву із зазначенням у ній інформації про те, що він не зареєстрований як фізична особа - підприємець та не займається видами діяльності, що визначені частиною третьою статті 1 Закону України «Про зайнятість населення», і не отримує пенсію на пільгових умовах (п. 12 Порядку № 219).

Як вбачається з наявних матеріалів справи, та не заперечується відповідачем, 07 листопада 2012 року працівником Голосіївського РЦЗ була проведена процедура реєстрації ОСОБА_1 як такого, що шукає роботи, шляхом заповнення в автоматизованій системі персональної картки особи - відповідача.

Зокрема, в тексті зазначеної персональної картки НОМЕР_3 в п. 10 «Дані з попередньої ПК» в гр. «Чи реєструвалися в Службі зайнятості?» галочкою відмічена відповідь «ні», та відповідно інші відомості щодо попередньої реєстрації особи в органі державної служби зайнятості (а саме: «ЦЗ реєстрації», «Дата реєстрації», «Дата надання статусу», «Дата закриття», «Проведенні виплати, в т.ч. тип виплати і кількість днів», «Дата закінчення виплати ДБ у межах 2 р») не заповнені.

Дана персональна картка підписана з обох сторін - спеціалістом Голосіївського РЦЗ та безпосередньо самим відповідачем.

Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000р. № 1533-III (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 1533-III) передбачено, що допомога по безробіттю виплачується лише тим особам, які визнані безробітними.

Зокрема, нормами ст. 7 цього Закону, визначено, що до видів забезпечення за таким Законом відноситься, зокрема, допомога по безробіттю, а до видів соціальних послуг, в тому числі, - професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, у тому числі в навчальних закладах державної служби зайнятості, на підприємствах, в установах, організаціях.

Разом з тим, в силу вимог ч. 2 і 3 ст. 36 вказаного Закону застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі в наслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до чинного законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечень та надання соціальних послуг.

Згідно п. 5 ч. 2 ст. 12 Закону № 1533-III районні, міськрайонні, міські та районні у містах центри зайнятості як робочих органів виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття контролюють правильність витрат за страхуванням на випадок безробіття, проводять розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення в порядку, встановленому центральними органами виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, державної податкової політики, Пенсійним фондом України за погодженням з правлінням Фонду.

Розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення здійснюється шляхом звіряння даних, зазначених у документах страхувальника, з базою даних Пенсійного фонду України та Державної податкової адміністрації України, а в разі необхідності - шляхом проведення виїзних планових та позапланових перевірок страхувальників.

Порядок розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затверджений спільним Наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України від 13.02.2009р. № 60/62 та Постановою правління Пенсійного фонду України від 13.02.2009р. № 7-1, визначає механізм проведення розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 12 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», п. 16 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та ч. 3 ст. 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Порядок № 7-1/№ 60/62).

Пунктом 2 Порядку № 7-1/№ 60/62 визначено, що розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним здійснюється шляхом проведення перевірки достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, що зазначені в документах, поданих особою до державної служби зайнятості під час її реєстрації та протягом періоду її перебування на обліку як безробітної.

Перевірка проводиться, зокрема, районними у містах центрами зайнятості, на які покладено виконання функцій робочих органів виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, за місцем реєстрації роботодавця як платника внесків на загальнообов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття (далі - центри зайнятості) у разі, коли під час перебування особи на обліку як безробітної до центру зайнятості надійшла інформація від державних органів, підприємств, установ, організацій чи громадян про обставини, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг безробітній особі, яка відрізняється від поданих нею відомостей, або така інформація розміщена в засобах масової інформації (п. 3 Порядку № 7-1/№ 60/62).

У відповідності до п. 5 Порядку № 7-1/№ 60/62 за результатами звірки або перевірки оформлюється акт, який підписується посадовими особами, що її проводили. У разі встановлення недостовірності даних, на підставі яких особі надано статус безробітної та право на виплату матеріального забезпечення, особа ознайомлюється з актом, про що засвідчує власним підписом. У разі відмови особи підписати акт про це робиться відповідна відмітка спеціалістом центру зайнятості.

Згідно із п. 6.13 та 6.14 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року № 307, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 2000 року за № 915/5136, (далі - Порядок № 307) у разі визнання в установленому порядку особи безробітною за межами дворічного періоду після її працевлаштування допомога по безробіттю визначається відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Якщо особа не була працевлаштована або без сплати внесків на страхування на випадок безробіття здійснювала підприємницьку або іншу діяльність (виконувала роботи (послуги) за цивільно-правовими угодами, забезпечувала себе роботою самостійно), працювала за межами України за відсутності міжнародних договорів, що передбачають взаємне визнання страхового (трудового) стажу, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, то допомога по безробіттю їй не призначається.

Також, якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, у тому числі встановлені під час розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин.

У пункті 7 цього Порядку встановлено, що рішення про повернення коштів особою чи роботодавцем оформлюється наказом. Протягом двох робочих днів після прийняття рішення центр зайнятості надсилає особі чи роботодавцю рекомендованим листом повідомлення про необхідність протягом 15 календарних днів з дня отримання повідомлення повернути незаконно виплачені кошти.

Згідно ст. 39 Закону № 1533-III спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються в судовому порядку.

Аналогічна норма міститься у п. 8 Порядку № 7-1/№ 60/62 розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, згідно якої у разі неповернення коштів, незаконно виплачених в якості допомоги по безробіттю у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства.

Аналогічно нормами абз. 2 і 3 п. 6.14 Порядку № 307 передбачено, що якщо безробітний відмовився добровільно повернути зазначені кошти, то питання щодо їх повернення вирішується у судовому порядку.

Сума виплаченої допомоги по безробіттю підтверджується відповідною довідкою центру зайнятості, що підписується керівником, головним бухгалтером та скріплюється печаткою.

На обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач подав до канцелярії суду копії наступних документів: трудової книжки ОСОБА_1; військового квитка ОСОБА_1, аркушів паспорту громадянина України - ОСОБА_1; довідок про середню заробітну плату ОСОБА_1 з попередніх місць роботи; заяви ОСОБА_1 від 25.10.2006р. до Київського МЦЗ з питання надання йому допомоги по безробіттю за період з 01.01.2006р. по 25.10.2006р.; заяви ОСОБА_1 від 01.06.2007р. до Київського МЦЗ з питання надання йому відомостей про розмір невиплаченої протягом періоду з 01.01.2006р. по 01.01.2007р. грошової допомоги по безробіттю; постанови Солом'янського районного суду м. Києва від 08 липня 2008 року по справі № 2-а-90-1/08 за позовом ОСОБА_1 до Київського МЦЗ про зобов'язання вчинення дій та стягнення коштів (допомоги по безробіттю в розмірі 5 000, 00 грн. та моральної шкоди в розмірі 50 000, 00 грн.), якою позов ОСОБА_1 був задоволений частково (а саме: зобов'язано Київський МЦЗ зареєструвати ОСОБА_1 як безробітного з 01 січня 2006 року, на час фактичного перебування відповідача без роботи згідно трудової книжки, та присуджено до стягнення з Київського МЦЗ на користь ОСОБА_1 допомоги по безробіттю у розмірі 5 000, 00 грн.); персональної картки № 026902401100729178, заведеної на ОСОБА_1 в Солом'янському РЦЗ 01 жовтня 2007 року; листа-відповіді Державного центру зайнятості від 30.07.2013р. на звернення ОСОБА_1 з питання призначеної йому Голосіївським РЦЗ допомоги по безробіттю; заяви ОСОБА_1 від 26.09.2013р. до Голосіївського РЦЗ з питання надання йому рішення про зняття з обліку як безробітного; звернення ОСОБА_1 від 10.10.2013р. до народного депутата України Симоненка П.М. з ряду питань, в т.ч. щодо звернення до компетентних правоохоронних та інших державних органів за фактами дій та рішень Голосіївського РЦЗ і Київського МЦЗ; листа ГУ МВС України в м. Києві від 07.11.2013р., наданого у відповідь на депутатське звернення, з відомостями про внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013110010013624 з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 Кримінального кодексу України («Самоправство»), та початок досудового слідства; скарги ОСОБА_1 від 12.10.2013р. до Київського МЦЗ на неправомірні дії службових осіб Голосіївського РЦЗ; заяви ОСОБА_1 від 01.11.2013р. до Генерального прокурора України щодо вжиття заходів прокурорського реагування щодо встановлення факту допущення працівниками Солом'янського РЦЗ службової недбалості; листа Київського МЦЗ від 11.12.2013р. № 08-11978, наданого у відповідь на заяву ОСОБА_1, з питання причин не внесення працівником Солом'янського РЦЗ запису до трудової книжки останнього про початок та припинення виплати допомоги по безробіттю, та відсутності відомостей про реєстрацію ОСОБА_1 як безробітного в Солом'янському РЦЗ (тобто з попередньої персональної картки) в поточній автоматизованій базі органу державної служби зайнятості; листа Прокуратури Голосіївського району м. Києва від 13.01.2014р., наданого у відповідь на звернення ОСОБА_1 з питання неправомірності дій посадових осіб Голосіївського РЦЗ, з відомостями про початок кримінального провадження № 42014100010000004 за ознаками кримінального порушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 Кримінального кодексу України («Службова недбалість»), та ін.

Водночас суд виходить з того, що в силу ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч. 1, ч. 4 ст. 70 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Натомість відповідачем не надано суду будь-які достовірні відомості з документальним підтвердженням про притягнення до кримінальної відповідальності або пред'явлення обвинувачення посадовим особам Київського МЦЗ та/або Голосіївського РЦЗ, безпосередньо відповідальних за проведення реєстрації ОСОБА_1 як безробітного та заповнення 07 листопада 2012 року персональної картки особи (відповідача) за НОМЕР_3, з направленням матеріалів відповідних кримінальних справ до суду.

За результатами дослідження наявних матеріалів справи, суд приходить до висновку, що доказів, які б спростовували доводи позивача, в тому числі докази щодо оскарження вищевказаних рішень та дій працівників Голосіївського РЦЗ та/або Київського МЦЗ за 2012 - 2013 роки в судовому порядку відповідач суду не надав.

При цьому судом не вбачається порушення позивачем строку звернення до суду, оскільки строк звернення до суду в даному випадку обраховується з моменту встановлення неправомірності виплати та їх припинення.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З урахуванням вищевикладеного, та враховуючи те, що на час розгляду даної справи судом, відповідачем не повернуті кошти в розмірі 6 473, 79 грн., які виплачені йому як допомога по безробіттю, суд вважає за необхідне позов задовольнити та стягнути з відповідача вказану суму допомоги по безробіттю та вартість навчання у ВУЗі, як отримані ним безпідставно.

Керуючись ст. 2, ст. 9, ст. ст. 69 - 71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Київського міського центру зайнятості задовольнити повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Київського міського центру зайнятості (місцезнаходження: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, 47б, ідентифікаційний код 03491091) суму коштів у розмірі 6 473 (шість тисяч чотириста сімдесят три) грн. 79 коп.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст.ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя О.В. Дегтярьова