Рішення № 38435917, 23.04.2014, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26 А

________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2014 р. Справа № 918/344/14

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - Товариство) до Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України (далі - Інститут) про стягнення заборгованості в сумі 33 268 грн. 47 коп.,

за участі представників:

позивача: Колесника Р.Ю. за дов. від 13 березня 2014 року № 103,

відповідача: не з'явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2014 року Товариство звернулося до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що на виконання умов договору складського зберігання зерна № 43, укладеного 26 липня 2012 року між позивачем та Інститутом, останньому були надані послуги по зберіганню належних відповідачу олійних культур врожаю 2012 року на загальну суму 27 901 грн. 70 коп. Оскільки відповідач взяте на себе за вказаним договором зобов'язання по оплаті вартості даних послуг виконав лише частково, заборгувавши таким чином позивачу 25 730 грн. 20 коп., останній, посилаючись на статті 526, 527, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 193, 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з Інституту вищезазначену суму боргу, а також 4 633 грн. 43 коп. пені, 1 672 грн. 44 коп. штрафу, 238 грн. 10 коп. інфляційних втрат та три проценти річних у розмірі 994 грн. 30 коп., нараховані у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 26 березня 2014 року порушено провадження у справі № 918/344/14 та призначено її до розгляду на 8 квітня 2014 року.

Ухвалою суду від 8 квітня 2014 року розгляд справи відкладено на 23 квітня 2014 року.

Представник позивача у судовому засіданні 23 квітня 2014 року підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач не забезпечив явку свого повноважного представника у призначені судові засідання, витребуваних судом документів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.

Відповідно до статті 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що за змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвали суду про порушення провадження у даній справі та про відкладення розгляду справи були надіслані відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а саме: 35365, Рівненська область, Рівненський район, село Шубків, вулиця Рівненська, будинок 5. Факт отримання Інститутом вищезазначених судових документів підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення відповідних поштових відправлень з підписом уповноваженої особи відповідача (а.с. 60, 79).

Отже, за змістом вищезазначеної норми Інститут завчасно та належним чином був повідомлений про місце, дату та час судового засідання. Крім того, останньому надавалося достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, письмових пояснень та додаткових документів.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що в Інституту було достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи та надання відповідного відзиву на позовну заяву Товариства.

Частиною 1 статті 77 ГПК України встановлено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

З огляду на викладене та зважаючи на те, що відповідач не направив на адресу суду будь-яких заяв чи клопотань, зокрема, про відкладення розгляду даної справи на іншу дату, явка його уповноваженого представника у судове засідання обов'язковою не визнавалася, а уповноважений представник позивача був присутній у судових засіданнях 8 квітня 2014 року і 23 квітня 2014 року та надав всі витребувані документи, а також необхідні усні пояснення по суті спору, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі відповідача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

26 липня 2012 року між Інститутом та Товариством був укладений договір складського зберігання зерна № 43, за умовами якого останнє взяло на себе обов'язок прийняти на зберігання надані Інститутом олійні культури (зернові, зернобобові, круп'яні, олійні культури) врожаю 2012 року, надавати додаткові послуги відповідно до додатку № 1, що є невід'ємною частиною даного договору, та у встановлений строк повернути їх поклажодавцю або особі, зазначеній ним як одержувач, відповідно до якісних показників, передбачених цим договором, а відповідач, у свою чергу, - оплатити вартість вказаних послуг (а.с. 10-17).

Даний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.

Пунктом 1.2 спірного договору передбачено, що зерновий склад забезпечує знеособлене зберігання зерна за культурами і класами.

Відповідно до пункту 3.1. договору приймання зерна здійснюється згідно з вимогами Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затвердженої Наказом Міністерства аграрної політики України від 13 жовтня 2008 року № 661.

Зерновий склад приймає кожну партію зерна за фізичною вагою, ВТЛ зернового складу визначає його фактичну якість за даними лабораторного аналізу зразків відібраних з партії зерна, що передається на зберігання (пункт 3.2 спірного правочину).

У пункті 3.6 договору сторони погодили, що поклажодавець доставляє та відвантажує зерно із зернового складу автомобільним або залізничним транспортом.

Відповідно до пункту 11.1 цієї угоди остання вступає в силу з моменту підписання її сторонами і діє до 30 червня 2013 року, а в частині розрахунків - до повного виконання умов цього договору.

Судом встановлено, що на виконання умов вищезазначеного договору складського зберігання зерна позивач прийняв на зберігання належний відповідачу ріпак 1 класу урожаю 2012 року загальною фізичною вагою 102 070 кг. Вказаний факт підтверджується наданими Товариством копіями товарно-транспортних накладних від 25 липня 2012 року № 19, від 26 липня 2012 року № 20, від 27 липня 2012 року № 21, від 27 липня 2012 року № 22 (а.с. 18-21), а також відповідними реєстрами накладних на прийняте зерно з визначенням якості по середньодобовому зразку, складеними 25-26 липня 2012 року (а.с. 22-27).

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором складського зберігання зерна від 26 липня 2012 року № 43 також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення зберігачем умов даної угоди.

У пункті 5.4 договору сторони погодили, що зерновий склад зобов'язаний щомісяця до 3 числа наступного за звітним місяцем надати поклажодавцю акт наданих послуг та виставити рахунок для оплати послуг, що надані зерновим складом.

Судом встановлено, що 18 вересня 2012 року уповноваженими представниками сторін був підписаний акт виконаних робіт № 221 на загальну суму 27 901 грн. 70 коп. (а.с. 28). Вказаний акт був скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.

Пунктом 5.6 вказаної угоди передбачено, що оплата послуг, які надані зерновим складом зі зберігання, відвантаження, переоформлення зерна, а також додаткових послуг, повинні бути оплачені поклажодавцем протягом 3-х робочих днів з дня одержання виставленого зерновим складом рахунку.

На виконання вищезазначеного пункту спірного договору позивач 21 листопада 2012 року направив на адресу Інституту рахунок від 18 вересня 2012 року № 220 (а.с. 29), який був отриманий останнім 23 листопада 2012 року. Даний факт підтверджується наявною у матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення (а.с. 30).

Проте всупереч умовам вищенаведеної угоди Інститут взятий на себе обов'язок по оплаті вартості наданих йому послуг виконав лише частково. Судом встановлено, що 22 травня 2013 року Інститут перерахував на рахунок Товариства грошові кошти у розмірі 6 000 грн. 00 коп., що підтверджується наданою позивачем копією виписки з його банківського рахунку (а.с. 31). Однак частина вказаних коштів у сумі 3 828 грн. 50 коп. була зарахована позивачем в рахунок погашення заборгованості відповідача за попередні періоди. У той же час грошові кошти в розмірі 2 171 грн. 50 коп. були зараховані на погашення боргу відповідача за спірним договором.

Відтак судом встановлено, що сума основного боргу відповідача за договором складського зберігання зерна від 26 липня 2012 року № 43 на момент вирішення вказаного спору складає 25 730 грн. 20 коп. Даний факт також підтверджується наданою Товариством довідкою про суму заборгованості відповідача за вищезазначеним договором (а.с. 80).

Слід зазначити, що з наявних у матеріалах даної справи листів відповідача, адресованих Товариству (а.с. 32-33), вбачається, що наявність спірної заборгованості була фактично визнана Інститутом, так як останній, зокрема, звертався до позивача з проханням провести реструктуризацію даного боргу.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 936 ЦК України та частини 2 статті 26 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" за договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи те, що сума основного боргу відповідача перед Товариством за договором складського зберігання зерна від 26 липня 2012 року № 43, яка складає 25 730 грн. 20 коп., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і Інститут на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.

Також на підставі статті 625 ЦК України Товариство просило суд стягнути з відповідача три проценти річних в сумі 994 грн. 30 коп., з яких: 194 грн. 93 коп. - три проценти річних, нараховані з 29 листопада 2012 року по 21 лютого 2013 року на суму основного боргу в розмірі 27 901 грн. 70 коп., 799 грн. 40 коп. - три проценти річних, нараховані з 22 лютого 2013 року по 6 березня 2014 року на суму основного боргу в розмірі 25 730 грн. 20 коп., а також 238 грн. 10 коп. інфляційних втрат. У судовому засіданні 23 квітня 2014 року представник позивача пояснив, що втрати від інфляції були нараховані Товариством на відповідні суми основного боргу у період з березня 2013 року по лютий 2014 року включно. Дані пояснення були зафіксовані у протоколі зазначеного судового засідання (а.с. 82).

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки заявлений Товариством до стягнення розмір трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідає вимогам чинного законодавства, не суперечить положенням договору та не перевищує розрахований судом розмір вказаних компенсаційних виплат, позовні вимоги про стягнення з відповідача даних сум підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором в частині своєчасної оплати вартості наданих йому послуг, Товариство просило суд стягнути з Інституту 4 633 грн. 43 коп. пені, з яких: 971 грн. 99 коп. - пеня, нарахована з 29 листопада 2012 року по 21 лютого 2013 року на суму основного боргу в розмірі 27 901 грн. 70 коп., 1 142 грн. 00 коп. - пеня, нарахована з 22 лютого 2013 року по 9 червня 2013 року на суму основного боргу в розмірі 25 730 грн. 20 коп., 631 грн. 62 коп. - пеня, нарахована з 10 червня 2013 року по 12 серпня 2013 року на суму основного боргу в розмірі 25 730 грн. 20 коп., 1 887 грн. 82 коп. - пеня, нарахована з 13 серпня 2013 року по 6 березня 2014 року на суму основного боргу в розмірі 25 730 грн. 20 коп.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6.2 спірного договору передбачено, що за прострочення оплати вартості послуг, наданих зерновим складом понад три дні з моменту отримання рахунку, поклажодавець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожний день прострочення.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки судом встановлено, що укладений між сторонами договір складського зберігання зерна від 26 липня 2012 року № 43 не містить положень про збільшення встановленого законом періоду нарахування даної штрафної санкції, суд дійшов висновку про те, що нарахування останньої повинно припинитися через шість місяців від дня, коли таке зобов'язання мало бути виконано, тобто 29 травня 2013 року (оскільки першим днем прострочення виконання Інститутом цього зобов'язання є 29 листопада 2012 року).

У той же час з наданого позивачем розрахунку зазначеної штрафної санкції вбачається, що останній в порушення імперативних приписів вищезазначеної норми був проведений Товариством з перевищенням встановленого законом граничного шестимісячного строку нарахування пені, а саме: з 29 листопада 2012 року (перший день прострочення платежу) по 6 березня 2014 року.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що стягненню підлягає сума пені, яка за обрахунком суду складає 1 996 грн. 60 коп., а саме: 971 грн. 99 коп. - пеня, нарахована з 29 листопада 2012 року по 21 лютого 2013 року на суму основного боргу в розмірі 27 901 грн. 70 коп., 1 024 грн. 61 коп. - пеня, нарахована з 22 лютого 2013 року по 29 травня 2013 року на суму основного боргу в розмірі 25 730 грн. 20 коп.

За таких обставин позовна вимога Товариства про стягнення з відповідача 4 633 грн. 43 коп. пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 1 996 грн. 60 коп. У той же час у задоволенні вимог позивача про стягнення з Інституту 2 636 грн. 83 коп. пені слід відмовити.

Слід також зазначити, що статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 3 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Оскільки сторони у даній справі не заявляли про застосування позовної давності, то остання до позовних вимог Товариства судом не застосовується.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за вищенаведеним договором, позивач також просив суд стягнути з останнього штраф у розмірі 1 672 грн. 44 коп. В обґрунтування заявленої до стягнення суми штрафу позивач посилався на частину 2 статті 231 ГК України та вказував, що Товариство відноситься до державного сектора економіки, оскільки 100% акцій даного суб'єкта господарювання перебувають у державній власності.

У той же час дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення даної позовної вимоги з огляду на наступне.

За частиною 2 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до абзацу 3 частини 2 статті 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, зокрема, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Водночас з аналізу вищенаведеної норми статті ГК України вбачається, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 231 ГК України, можливе при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а також у постанові Верховного Суду України від 6 грудня 2010 року № 3-4 гс 10.

Зважаючи на те, що відповідач у даній справі допустив прострочення виконання саме грошового зобов'язання, суд дійшов висновку про те, що вимога Товариства про стягнення з Інституту штрафу у розмірі 1 672 грн. 44 коп. задоволенню не підлягає.

Відтак даний позов підлягає частковому задоволенню.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України (35365, Рівненська область, Рівненський район, село Шубків, вулиця Рівненська, будинок 5, ідентифікаційний код: 00729600) на користь публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (01033, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 1, ідентифікаційний код: 37243279) 25 730 (двадцять п'ять тисяч сімсот тридцять) грн. 20 коп. основного боргу, 1 996 (одну тисячу дев'ятсот дев'яносто шість) грн. 60 коп. пені, три проценти річних у розмірі 994 (дев'ятсот дев'яносто чотири) грн. 30 коп., 238 (двісті тридцять вісім) грн. 10 коп. інфляційних втрат, а також 1 590 (одну тисячу п'ятсот дев'яносто) грн. 35 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про стягнення з Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України 2 636 грн. 83 коп. пені та 1 672 грн. 44 коп. штрафу відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28 квітня 2014 року

Суддя Є.В. Павленко