Постанова № 38418735, 23.04.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2014 р. Справа № 914/2473/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Малех І. Б.

суддів Костів Т.С.

Кузь В.Л.

при секретарі судового засідання Кришталь М.Б.

за участю представників:

від позивача (за первісним позовом) - не з'явився,

від відповідача (за первісним позовом) - ОСОБА_2,

розглянувши апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 від 13.03.2014 року та Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» від 17.03.2014 року

на рішення господарського суду Львівської області від 04.03.2014 року

у справі № 914/2473/13

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль», м.Київ

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, с.Черлянське Передмістя, Львівська область

про: стягнення 618 193,75грн.,

за зустрічним позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, с.Черлянське Передмістя, Львівська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль», м.Київ

про: стягнення 303 824,24грн., визнання недійсними частин договору фінансового лізингу та зобов'язання провести перерахунок

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 04.03.2014 року у справі №914/2473/13 визнано недійсними в порядку п.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ч.5 пункту 10.3.2. додатку №4 до договору фінансового лізингу №LC2834-08/08 від 01.07.2009р. та пункт 6.3 договору фінансового лізингу №LC2834-08/08 від 01.07.2009р.; позов ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» до Фо-п ОСОБА_3 про стягнення 618 193,75грн.,задоволено частково та стягнуто з Фо-п ОСОБА_3 на користь ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» 124 237,14грн. заборгованості, з яких: 76686,69грн. - комісія лізингодавця без ПДВ (заборгованість по виставленим рахункам на дату вилучення); 13 253,90грн. - комісія лізингодавця без ПДВ (2% за дострокове розірвання договору фінансового лізингу); 25 440,27грн. - додаткові витрати з ПДВ (заборгованість по виставлених рахунках на дату вилучення); 6 397,00грн. - додаткові витрати з ПДВ (суми, які відшкодовують витрати лізингодавця та не були сплачені лізингоодержувачем); 1 971,80грн. (3% річних); 487,48грн. (інфляційні втрати) та 2 484,74грн. судового збору. В задоволені решти частини первісних позовних вимог ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» до Фо-п ОСОБА_3 відмовлено. В задоволенні зустрічних позовних вимог Фо-п ОСОБА_3 до ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням відповідач (позивач за зустрічним позовом) - Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 та позивач (відповідач за зустрічним) - Товариство з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» подали апеляційні скарги.

Відповідач (позивач за зустрічним позовом) - Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 у своїй апеляційній скарзі просить рішення господарського суду Львівської області від 04.03.2014 року у справі №914/2473/13 скасувати в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та прийняти нове рішення, яким зустрічний позов задоволити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що відмова лізингодавця передати у власність предмет лізингу є рівноцінною відмові продавця продати товар. Статтею 662 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Враховуючи те, що відповідач відмовився від Договору лізингу та вилучив предмет лізингу, позивач має право вимагати повернення сплачених ним сум спрямованих на придбання предмету лізингу. Тому, поверненню підлягають 303 824,24 грн. сплачені останнім в якості платежів на відшкодування частини вартості предмету лізину. Заборгованість зі сплати комісії лізингодавця не може бути включена до складу заборгованості розрахованої в порядку п.3.1. Договору лізингу, адже природа виникнення цієї суми є абсолютно іншою і пунктом 3.1. не передбачено включення до складу заборгованості комісії лізингодавця.

Позивач (відповідач за зустрічним) - Товариство з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» у своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 04.03.2014 року у справі №914/2473/13 в частині визнання недійсними в порядку п.1 ст.83 ГПК України ч.5 пункту 10.3.2 додатку №4 до договору фінансового лізингу №LC2834-08/08 від 01.07.2009р. та пункт 6.3 договору фінансового лізингу №LC2834-08/08 від 01.07.2009р. і прийняти в цій частині нову постанову, якою задоволити позовні вимоги ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» у повному обсязі, а також стягнути з Фо-п ОСОБА_3 493 956,61грн. заборгованості, в іншій частині рішення залишити без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» посилається на те, що відповідно до п.1 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству. Згідно п.2 ч.1 ст.83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. Однак, сторони не подавали суду відповідну заяву щодо визнання недійсним повністю або частково договору фінансового лізингу. Також сторонами не подавалось суду відповідне клопотання про застосування передбаченого судом права на вихід за межі позовних вимог. Одночасно апелянт посилається на непов'язаність визнаного судом недійсним у частині договору із позовними вимогами. У відповідності до п.5 листа Верховного суду України від 01.04.2012р. «Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.111-16 ГПК України» за змістом частини 2, 3 ст.653 ЦК України домовленість сторін про розірвання договору лізингу не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання договору, у тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань, з урахуванням умов договору та структури лізингових платежів, на що не звернуто уваги судом першої інстанції. Скаржник вважає, що суд першої інстанції не прийняв до уваги умови договору і розрахунки сум, що підлягають стягненню, та безпідставно відмовив у частині вимог.

Відповідач надав суду відзив на апеляційну скаргу б/н від 14.04.2014р., в якому просить відмовити повністю у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль»

Представник позивача у судові засідання апеляційної інстанції не з'явився, хоча про час та дату розгляду апеляційних скарг був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с.5, 21), своїми правами, передбаченими ст.ст.22,96 ГПК України, не скористався. В той же час, 16.04.2014р. та 23.04.2014р. представником позивача скеровано до канцелярії Львівського апеляційного господарського суду клопотання (телеграми) про відкладення розгляду справи, у зв'язку із неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судовому засіданні, просить суд відкласти розгляд справи.

Враховуючи той факт, що явка представника позивача у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також те, що наявних матеріалів справи достатньо для розгляду апеляційних скарг по суті та прийняття законного і обґрунтованого рішення, судова колегія апеляційної інстанції, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційних скарг за відсутності представника позивача та відмовила у задоволенні вказаних клопотань про відкладення розгляду справи.

У судових засіданнях 17.04.2014р. та 23.04.2014р. представниками відповідача наведено доводи, аналогічні, викладеним у своїй апеляційній скарзі, просили рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні зустрічного позову та прийняти нове рішення, яким зустрічний позов задоволити, а у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» відмовити повністю.

Відповідно до ст.102 ГПК України, апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Розглянувши наявні в справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Львівської області слід залишити без змін, а апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 від 13.03.2014 року та Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» від 17.03.2014 року без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 29.07.2008р. між ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» та Фо-п ОСОБА_3 було укладено договір оренди (фінансового лізингу) №L2834-08/08, у відповідності до п.1.1 якого лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) №Р2831-08/08 від 29.07.2008р. зобов'язався придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначаються в специфікації, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах договору. 21.10.2008р. на підставі акту приймання-передачі предмет лізингу було передано відповідачу.

У зв'язку з наявністю у відповідача простроченої заборгованості за договором оренди (фінансового лізингу) №L2834-08/08 від 29.07.2008 року в сумі 290 991,73грн., сторони дійшли згоди здійснити її реструктуризацію, про що була укладена відповідна угода від 01.07.2009р. про внесення змін до даного договору фінансового лізингу від 29.07.2008р.

На підставі вказаної угоди сторони погодили внести зміни до договору, погодивши його та додатки 1, 2 та 4 до нього у новій редакції.

У зв'язку з цим 01.07.2009р. між позивачем та відповідачем був укладений договір оренди (фінансового лізингу) №LC2834-08/08 в новій редакції (надалі - Договір), на підставі якого втратила чинність попередня редакція договору від 29.07.2008р.

Сторони в п.1.7 договору №LC2834-08/08 погодили, що строк лізингу складається з періодів у кількості 64 місяців.

В п.1.8 договору сторони домовилися додатково до зобов'язання у гривні, визначити зобов'язання у грошовому еквіваленті іноземної валюти - долар США.

У відповідності до загальних умов фінансового лізингу, визначених у додатку №4, лізингоодержувач взяв на себе зобов'язання щомісяця авансом до 8 числа поточного місяця, на підставі рахунку лізингодавця, сплачувати поточні лізингові платежі.

Відповідно до п.4.2 договору лізингоодержувач взяв на себе зобов'язання сплачувати відсотки за фінансування придбання предмета лізингу у період з моменту підписання даного договору до повної виплати лізингоодержувачем заборгованості лізингодавцю, визначеної за ставкою LIBOR 3M плюс 10,289218% від всієї суми заборгованості визначеної в порядку п.3.1. цього договору. Сума відсотків в грошовому еквіваленті іноземної валюти підлягає перерахунку в гривню за курсом продажу зі сплатою ПДВ.

Згідно п.4.3 договору лізингоодержувач зобов'язався також протягом строку лізингу щомісяця сплачувати лізингодацю авансом поточні лізингові платежі, які розраховуються на перший робочий день кожного лізингового періоду за поточний місяць та складаються з суми, що ставиться в погашення вартості предмета лізингу та комісії лізингодавця.

У пункті 4.4 договору сторони погодили, що розмір комісії для кожного періоду лізингу розраховується за ставкою, визначеною в п.4.2. цього договору, від заборгованості лізингоодержувача у грошовому еквіваленті іноземної валюти для відповідного періоду лізингу згідно графіку.

Відповідно до п.4.5. договору перерахунок лізингових платежів, розрахованих у грошовому еквіваленті іноземної валюти, здійснюється лізингодавцем за курсом розрахунку платежів плюс ставка збору до пенсійного фонду з купівлі іноземної валюти, що діє на момент виставлення рахунку, та комісія АТ «Райффайзен Банк Аваль» з купівлі валюти, згідно офіційного сайту лізингодавця.

У зв'язку з порушенням відповідачем умов договору щодо слати лізингових платежів, 24.01.2012р. позивач вимогою №177-01/12 письмово повідомив відповідача про усунення порушення та сплати заборгованості протягом 3-ох днів, а також попередив про наслідки дострокового припинення договору (т.1 а.с.54-56). З огляду на те, що відповідачем вказані порушення усунуті не були, позивач листами №234-01/12 та №235-01/12 від 30.01.2012р. письмово повідомив лізингоодержувача про відмову від договору лізингу з 31.01.2012р. та вимагав в добровільному порядку відповідно до умов договору повернути предмет лізингу (т.1 а.с.57,58).

16.02.2012р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, було вчинено виконавчий напис про повернення предмету лізингу його власнику - ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль». За актом вилучення предмета лізингу №LC2834-08/08 від 23.03.2012р. в односторонньому порядку, останній був переданий власнику 23.03.2012р. (т.1 а.с.65). Рішенням господарського суду м.Києва по справі №5011-41/11484-2012 від 25.02.2013р. за позовом ФОП ОСОБА_3 до ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню та повернення предметів лізингу, позов було частково задоволено, визнано такими, що не підлягають виконанню виконавчі написи, вчинені нотаріусом, у задоволенні позовної вимоги про повернення предметів лізингу - відмовлено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2013р. апеляційну скаргу ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» задоволено, рішення від 25.02.2013р. у частині визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню скасовано, прийнято в цій частині нове рішення, яким в задоволенні даних позовних вимог відмовлено, а у частині відмови у поверненні предметів лізингу залишено без змін.

Також, рішенням господарського суду м.Києва від 20.06.2011р. по справі №48/171, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсними договорів фінансового лізингу та зобов'язання повернути кошти. Даним рішенням встановлено правомірність визначення розміру лізингових платежів у еквіваленті іноземної валюти та відсутність підстав для визнання договору в цій частині недійсним.

Внаслідок дострокового припинення договору лізингу, за умовами розділу 10 загальних умов, позивачем було виставлено відповідачу рахунок №LС2834-08/08r1-064 від 10.10.2012р. на загальну суму 605 958,37грн. (т.1 а.с.72) з яких: 316 609,27грн. - відшкодування частини вартості предмета лізингу (сума непогашеної вартості); 346 085,89грн. - відшкодування частини вартості предмета лізингу (сума курсової різниці); 112 465,28грн. - відшкодування вартості предмета лізингу (заборгованість по виставленим рахункам на дату вилучення); 180 266,36 грн. - комісія лізингодавця без ПДВ (заборгованість по виставленим рахункам на дату вилучення);15 904,68грн. - комісія лізингодавця з ПДВ (комісія за дострокове розірвання договору фінансового лізингу); 25 440,27грн. - додаткові витрати з ПДВ (заборгованість по виставленим рахункам на дату вилучення); 14 186,62 грн. - додаткові витрати з ПДВ (суми, які відшкодовують витрати лізингодавця та не були сплачені лізингоодержувачем); за мінусом 405 000,00грн. - вартість продажу предмета лізингу. Відтак, позивач просить стягнути з відповідача вказану суму заборгованості у судовому порядку з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із застосуванням господарським судом при прийнятті рішення по справі нормами ст.806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Згідно зі ст.628 ЦК України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Також колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, вважає вірним висновок господарського суду Львівської області щодо того, що договір лізингу був розцінений як договір, який містить елементи договорів оренди та купівлі-продажу. Відповідно ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 ст.653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

31.01.2012р. договір лізингу в односторонньому порядку розірвано з ініціативи лізингодавця у зв'язку з неналежним виконанням лізингоодержувачем умов договору в частині сплати лізингових платежів. Ч.1 ст.665 ЦК України встановлено, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Відтак, позивач розірвавши договір лізингу, відмовився від продажу предмета лізингу, а отже відповідно до приписів ч.1 ст.665 ЦК України втратив право на отримання його вартості. Такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на законі та матеріалах справи, підтверджується позицією Верховного суду України, а посилання апелянта на певні відмінності у матеріалах цієї справи та справи, що розглянута Верховним Судом України, не впливає на підставність висновків зроблених судом першої інстанції.

Стаття 6 ЦК України передбачає право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це,а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України.

Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції, щодо визнання недійсними ч.5 п.10.3.2 додатку №4 до договору фінансового лізингу №LC2836-08/08 від 01.07.2009р. та п.6.3 цього ж договору лізингу, оскільки зміст ч.5 п.10.3.2 додатку №4 до договору фінансового лізингу №LC2834-08/08 від 29.07.2008р. «Загальні умови фінансового лізингу» щодо встановлення обов'язку для лізингоодержувача сплатити частину невідшкодованої вартості предмета лізингу при достроковому розірванні договору лізингодавцем суперечить приписам, ч.3 ст.615, ч.2 ст.653, ст.655, ч.1 ст.665 ЦК України. Положення п.6.3 вказаного договору лізингу також суперечить правовій природі відносин купівлі-продажу, оскільки передбачає позбавлення права лізингоодержувача на повернення коштів сплачених за вартість товару, який йому не передано у власність.

Згідно з п.1 ст.83 ГПК України, якщо у вирішенні спору буде встановлено, що зміст договору суперечить чинному законодавству, то господарський суд повинен за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині. Про обов'язок господарського суду за власною ініціативою визнати договір недійсним повністю або у певній частині при встановленні невідповідності змісту договору чинному законодавству наголошено і в п.7 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.07.2004р. №01-8/1270 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів».

Щодо посилання скаржника на непов'язаність зазначеного договору з предметом спору по даній справі, колегія суддів апеляційної інстанції вважає зазначити, що це є суб'єктивне тлумачення апелянтом змісту відповідних положень, адже в основі позовних вимог знаходиться договір, який був визнаний у частині недійсним. Також не заслуговує на увагу як таке, що не відповідає п.1 ст.83 ГПК України посилання скаржника на те, що жодна зі сторін не зверталась із заявою про визнання його недійсним у відповідній частині. Частина 1 ст.83 ГПК України не обумовлює право суду визнати недійсним договір чи його частину необхідністю отримання заяви чи клопотання сторони про це.

З урахуванням викладеного, оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216 ЦК України), то позовні вимоги про стягнення 316 609,27грн. - відшкодування частини вартості предмета лізингу (сума непогашеної вартості); та 112 465,28грн. - відшкодування вартості предмета лізингу (заборгованість по виставленим рахункам на дату вилучення) - задоволенню не підлягають. Дані суми є платежами на відшкодування вартості предмета лізингу, які, як встановлено судом, не покладаються на лізингоодержувача після розірвання договору лізингу та вилучення його предмету.

Правова підстава для визначення курсової різниці 346 085,89грн. передбачена п.п.1.8, 2.4 договору лізингу та п.п.5.9, 5.11 додатку №4 до договору. Згідно вказаних положень сторони погодили додатково до визначення зобов'язання у гривні, визначити зобов'язання в грошовому еквіваленті іноземної валюти - долар США. Зобов'язання за цим договором попередньо визначаються в еквіваленті іноземної валюти та в подальшому перераховуються у гривню за формулою: грошовий еквівалент вартості предмета лізингу в іноземній валюті множиться на курс продажу. Таким чином, курсова різниця визначається співвідношенням заборгованості до вартості предмета лізингу у гривні до валютної заборгованості лізингоодержувача після періоду в якому мало місце дострокове розірвання договору за мінусом відшкодування частини вартості предмета лізингу. Оскільки позивач відмовився від договору лізингу та вилучив його предмет, стягнення вказаної суми правомірно визнано безпідставним з тих самих підстав, що і стягнення інших неоплачених сум відшкодування вартості предмета лізингу.

Комісія лізингодавця розраховується за правилами п.п.4.2, 4.3, 4.4 вказаного вище договору. Відповідно до п.4.2 договору, лізингоодержувач сплачує відсотки за фінансування придбання предмета лізингу у період з моменту підписання цього договору до повної виплати лізингоодержувачем заборгованості лізингодавцю, визначеної за правилами цього договору за ставкою LIBOR 3M плюс 10,289218 % від всієї суми заборгованості, визначеної в порядку п.3.1 цього договору. Сума відсотків у грошовому еквіваленті іноземної валюти підлягає перерахунку у гривню за курсом продажу, крім того ПДВ. Пунктом 4.4 договору сторони погодили, що розмір комісії для кожного періоду лізингу розраховується за ставкою, визначеною в п.4.2 цього договору від заборгованості лізингоодержувача у грошовому еквіваленті іноземної валюти для відповідного періоду лізингу згідно графіку (додаток 1 до договору). З огляду на це, формула за якою розраховується комісія лізингодавця у еквіваленті іноземної валюти виглядає наступним чином: заборгованість лізингоодержувача у грошовому еквіваленті іноземної валюти на початок відповідного звітного періоду множиться на LIBOR 3M плюс 10,289218 % ділиться на 365 днів та множиться на кількість днів у місяці. Отриманий результат множиться на курс долара США та множиться на 1,005 - комісії банку. Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову в частині стягнення з відповідача комісії лізингодавця у сумі 76 686,69грн.

Пунктами 6.4, 6.6 договору лізингу передбачено, що у разі припинення або розірвання цього договору всі витрати, пов'язані з вилученням предмета лізингу, його наступним перепродажем, транспортуванням, збереженням, витрати пов'язані із вчиненням виконавчого напису нотаріуса та інші платежі здійснюється за рахунок лізингоодержувача або відшкодовуються лізингодавцем в повному обсязі. Позивач нарахував відповідачу 2 610,00грн. витрат, пов'язаних зі зберіганням предмета лізингу. Ця сума підтверджується матеріалами справи, а відповідач її не заперечував в ході розгляду справи.

Відповідно до п.п.7.1, 7.3 додатку №4 до договору, лізингоодержувач зобов'язується за свій рахунок протягом строку лізингу забезпечити страхування предмета лізингу в страховій компанії згідно визначеного лізингодавцем переліку. Договір лізингу було розірвано 31.01.2012р., предмет лізингу передано лізингодавцю 23.03.2012р., про що свідчить акт вилучення. Отже, правовідносини на умовах укладеного договору між сторонами припинились. Крім того, законом та укладеним між сторонами договором лізингу не передбачено обов'язку лізингоодержувача відшкодовувати витрати по страхуванню предмета лізингу після припинення дії договору. А тому, позивачем безпідставно нараховано суми відшкодування страхових виплат поза межами строку дії договору.

Одночасно, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком, якого дійшов господарський суд щодо визнання такими, що підлягають до стягнення, витрати позивача, пов'язані з вчиненням виконавчого напису нотаріуса у сумі 3 823,00грн., за вирахуванням суми ПДВ, донарахування якої на цю суму не випливає з договору та законодавства. Відтак,оскільки нарахування ПДВ не передбачено умовами договору, то є безпідставним. Також, апеляційна інстанція погоджується з визнанням безпідставною вимоги про стягнення понесених витрат на транспортування як таку, що не підтверджена належними доказами.

Водночас, визнані господарським судом першої інстанції обґрунтованими вимоги в частині стягнення з відповідача 2% річних за розірвання договору лізингу у сумі 13 253,90грн. також є вірними на думку колегії суддів апеляційної інстанції, оскільки підставність нарахування вказаної суми передбачається в ч.1 п.10.3.2 загальних умов договору фінансового лізингу. Згідно вказаного пункту лізингоодержувач зобов'язаний сплатити лізингодавцю комісію в розмірі 2% від суми непогашеної вартості предмета лізингу, в той час, як нарахування на вказану суму ПДВ 20% у сумі 2 650,78грн. є безпідставним, з огляду на відсутність такої вимоги в умовах договору. Також є вірним висновок господарського суду щодо стягнення з відповідача 25 440,27грн. заборгованості по страхуванню предмета лізингу, що виникла в останнього в період дії договору лізингу, а саме до 31.01.2012р. і яка не заперечувалась відповідачем.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції також вважає арифметично вірним перерахований розрахунок господарського суду заявлених позивачем 3% річних у сумі 9 811,55грн. та інфляційні втрати у сумі 2 423,83грн. за період з 26.11.2012р. по 10.06.2013р., зокрема, про часткове задоволення позову в цій частині та стягнення 3% річних у сумі 1 971,80грн. та інфляційних втрат у сумі 487,48грн. Відтак, за первісним позовом загальна сума, яка підлягає до стягнення з Фо-п ОСОБА_3 становить 124 237,14грн.

Щодо відмови у задоволенні судом першої інстанції зустрічних вимог Фо-п ОСОБА_3 до ТОВ «Райффаезен Лізинг Аваль» про стягнення 303 824,24грн. та зобов'язання провести перерахунок, колегія суддів вважає за потрібне зазначити наступне. В силу приписів ч.4 ст.653 ЦК України, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлене договором або законом. З аналізу матеріалів справи вбачається, що сума у розмірі 303 824,24грн., яку позивач за зустрічним позовом просив суд стягнути з відповідача за зустрічним позовом, була сплачена відповідачу за зустрічним позовом в період дії договору лізингу, а саме до 31.01.2012р. До зазначеного періоду лізингоодержувач користувався предметом лізингу та зобов'язаний був сплачувати всі передбачені договором платежі. Тому, з урахуванням положень вищенаведеної норми, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що зустрічні вимоги задоволенню не підлягають. Відповідно не підлягає задоволенню і похідна вимога підприємця про проведення перерахунку.

Відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд, вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте, з урахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні апеляційних скарг Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 від 13.03.2014 року та Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» від 17.03.2014 року відмовити.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 04.03.2014 року у справі №914/2473/13залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 23.04.2014р.

Головуючий суддя Малех І. Б.

Суддя Костів Т.С.

Суддя Кузь В.Л.