Постанова № 38416650, 02.04.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2014 року Справа № 876/6006/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Макарика В.Я., Судової-Хомюк Н.М.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу приватного підприємства «Кан-Транс» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2013 року в адміністративній справі за позовом приватного підприємства «Кан-Транс» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області ДПС про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

У листопаді 2012 року позивач ПП «Кан-Транс» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ДПІ у Сихівському районі м. Львова Львівської області ДПС, в якому просив визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача : - № 0003342321 від 12.10.2012 р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 580661,25 грн. (в тому числі 536636 грн. за основним платежем і 44025,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); - № 0003352321 від 12.10.2012 р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 391886,25 грн. (в тому числі 313509 грн. за основним платежем і 78377,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

В обгрунтування позовних вимог покликався позивач на те, що оскаржені ППР винесені на підставі необґрунтованих висновків податкової перевірки, які відображені в Акті перевірки № 1894/22-20/33981575 від 28.09.2012 р. про порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України, що призвело до завищення валових витрат і як наслідок заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 536636 грн. та до завищення податкового кредиту та як наслідок заниження ПДВ на загальну суму 313509 грн.. Вказував позивач, що ним протягом перевіреного періоду правомірно сформовані валові витрати та податковий кредит з врахуванням господарських взаємовідносин із ПП «Універсалбуд», ПП «Іртас», ТзОВ «ВТ-Техбуд», ТзОВ «БК Київбудмонтаж», ТзОВ «БК Євробуд» щодо придбання товарів та послуг, а твердження податкового органу про нереальність і нікчемність таких господарських відносин є безпідставними.

Відповідач ДПІ у Сихівському районі м. Львова позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19.03.2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

З цією постановою суду не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що постанова суду першої інстанції прийнята з неповним з'ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального права, а тому постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги доводів позивача про те, що оскаржені податкові повідомлення-рішення від 12.10.2012 року було прийнято на підставі необґрунтованих висновків податкової перевірки про заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість. Вказує апелянт, що позивачем протягом перевіреного періоду правомірно сформовані валові витрати та податковий кредит з врахуванням господарських взаємовідносин із ПП «Універсалбуд», ПП «Іртас», ТзОВ «ВТ-Техбуд», ТзОВ «БК Київбудмонтаж», ТзОВ «БК Євробуд» щодо придбання товарів та послуг, а твердження податкового органу, з якими погодився суд першої інстанції, про нереальність і нікчемність таких господарських відносин, є безпідставними. Зазначає апелянт, що реальність вказаних господарських відносин повністю підтверджується належними первинними документами, які були представлені до перевірки та надані суду, а отримані позивачем товари і послуги використані в подальшій господарській діяльності. Факт відсутності посадових осіб контрагентів по їх місцезнаходженню не може слугувати доказом безтоварності господарських операцій, а перевірка наявності в контрагентів трудових ресурсів, основних чи виробничих фондів, не входить до обов'язків та інтересів позивача, за умови, що ці суб'єкти дійсно виконували свої зобов'язання за договірними відносинами. Позивач не може нести відповідальність за несплату податків чи за інші порушення податкового законодавства контрагентами, тобто іншими платниками податків.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 19.03.2013 р. та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задоволити.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і які з'явились на апеляційний розгляд справи, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що таку апеляційну скаргу слід задоволити, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що відповідачем ДПІ у Сихівському районі м. Львова в період з 17.09.2012 року по 21.09.2012 року було проведено позапланову виїзну перевірку позивача ПП «Кан-Транс» з питань достовірності, повноти нарахування і своєчасності сплати податків та зборів до бюджету та дотримання вимог валютного законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року.

За наслідками перевірки складено Акт № 1894/22-20/33981575 від 28.09.2012 р., у висновках якого зазначено, що підприємством протягом перевіреного періоду порушено, зокрема, вимоги : 1) п.п.4.1.1 п.4.1 ст.4, п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», завищено валовий дохід на загальну суму 749116 грн. в результаті реалізації товарів (робіт, послуг) придбаних в ПП «Універсалбуд», ПП «Іртас» без реальності їх здійснення; 2) п.п.135.4.1, ст.135, п.137.4 ст.137 Податкового кодексу України, завищено доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у сумі 566979 грн. в результаті реалізації товарів (робіт, послуг) придбаних в ТзОВ «БК «Київбудмонтаж» без реальності їх здійснення; 3) п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», завищено валові витрати на суму 679840 грн. в результаті включення до валових витрат вартості товарів (робіт, послуг) отриманих в результаті роведених операцій без реальності їх здійснення придбаних у ПП«Універсалбуд» та ПП «Іртас»; 4) п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.138.4 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, занижено податок на прибуток на загальну суму 536636 грн.; 5) п.1.4, п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п.14.1.36 ст.14, п.189.4 ст.189, п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України, завищено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 263219 грн. в результаті включення до податкового зобов'язання сум ПДВ з реалізації товарів (робіт, слуг) придбаних в ПП «Універсалбуд», ПП «Іртас, ТзОВ «БК Київбудмонтаж», по яких сутній факт реальності їх здійснення; 6) п.1.3, п.1.7, п.1.8 ст.1, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4, п.п.7.7.1, п.п.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.3, п.198.4, ст.198 Податкового кодексу України, завищено податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 249364 грн. в результаті включення до податкового кредиту сум ПДВ з реалізації товарів (робіт, послуг) придбаних в ПП «Універсалбуд», ПП «Іртас»,ТзОВ «БК Київбудмонтаж», по яких відсутній факт реальності їх здійснення; 7) п.198.3, п.198.4, ст.198 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету всього в сумі 313509 грн.. Такі висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що господарські договори із вказаними контрагентами носять нереальний, безтоварний і нікчемний характер, не спричинили реального настання правових наслідків, оскільки виконання умов договорів фактично не відбувалось. Тому суми ПДВ за цими договорами позивачем безпідставно віднесено до податкового кредиту, а витрати безпідставно віднесено до валових витрат (а.с. 13-70 Т.1).

На підставі вказаного вище Акта перевірки від 28.09.2012 року відповідачем винесено 12.10.2012 р. відносно позивача податкові повідомлення-рішення : - № 0003342321 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 580661,25 грн. (в тому числі 536636 грн. за основним платежем і 44025,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); - № 0003352321 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 391886,25 грн. (в тому числі 313509 грн. за основним платежем і 78377,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с. 71, 72 Т.1).

Суд апеляційної інстанції не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо підставності тверджень ДПІ про безтоварний, нереальний і нікчемний характер розглядуваних господарських договорів між позивачем та контрагентами ПП «Універсалбуд», ПП «Іртас», ТзОВ «БК Київбудмонтаж», ТзОВ «ВТ-Техбуд», ТзОВ «БК Євробуд», щодо порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість» і Податкового кодексу України та щодо правомірності винесених податкових повідомлень-рішень від 12.10.2012 року, з врахуванням наступного.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на час розглядуваних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу), згідно п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 вказаного вище Закону, вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Крім цього, відповідно до п. 138.1 ст.138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності.

Згідно п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 цього ж Кодексу, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п.138.4 ст.138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Не включаються до складу витрат, згідно п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 цього ж Кодексу, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на час розглядуваних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 цього Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема статтею 9, визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати визначені обов'язкові реквізити.

У відповідності до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 цього Закону, зокрема, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Крім цього, у відповідності до п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього ж Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з : придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.4 ст.198 ПК України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПК України.

Із матеріалів адміністративної справи та доводів відповідача видно, що висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на твердженнях ДПІ про те, що Підприємством протягом перевіреного періоду безпідставно завищено валові витрати за вказаними вище господарськими договорами із ПП «Універсалбуд», ПП «Іртас», ТзОВ «ВТ-Техбуд», ТзОВ «БК Київбудмонтаж», ТзОВ «БК Євробуд» щодо придбання товарів та послуг, а також безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ за цими договорами. На думку податкового органу такі договори мали безтоварний і нікчемний характер, не спричинили реального настання правових наслідків.

Суд апеляційної інстанції вважає необ'єктивними висновки суду першої інстанції щодо правильності вищевказаних тверджень ДПІ.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за розглядуваними господарськими договорами і об'єктивність інформації в первинних документах за цими договорами підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, усі контрагенти на час укладення господарських договорів і їх виконання були діючими суб'єктами господарювання.

Здійснення позивачем господарських операцій із ПП «Універсалбуд» підтверджується : - видатковими накладними і податковими накладними за вересень-жовтень 2009 року щодо поставки позивачем будівельних матеріалів; - актами здачі-приймання робіт та податковими накладними за липень-грудень 2009 року щодо придбання позивачем послуг з виконання робіт будівельними машинами і механізмами (а.с. 138-157 Т.1).

Здійснення позивачем господарських операцій із ПП «Іртас» підтверджується : - актами здачі-приймання робіт та податковими накладними за червень-серпень 2010 року щодо придбання позивачем послуг з виконання робіт будівельними машинами і механізмами (а.с. 158-183 Т.1).

Здійснення позивачем господарських операцій із ТзОВ «ВТ-Техбуд» підтверджується : - договором підряду № 30/10/10-1 від 30.10.2010 року на виконання робіт по благоустрою території на об'єкті стадіон до «Євро-2012» у районі вул. Стрийська-Кільцева дорога в м. Львові; - довідками про вартість виконаних будівельних робіт за листопад-грудень 2010 року; - Актами приймання виконаних будівельних робіт за листопад-грудень 2009 року; - видатковою накладною від 30.12.2010 року; - податковими накладними за листопад-грудень 2010 року (а.с. 65-89 Т.2).

Здійснення позивачем господарських операцій із ТзОВ «БК Київбудмонтаж» підтверджується : - договором субпідряду № 29/07-11 від 29.07.2011 року на виконання робіт по благоустрою території на об'єкті «Будівництво стадіону до «Євро-2012» у районі вул. Стрийська-Кільцева дорога в м. Львові; - довідками про вартість виконаних будівельних робіт за серпень і жовтень 2011 року; - Актами приймання виконаних будівельних робіт за серпень і жовтень 2011 року; - підсумковими відомостями ресурсів та розрахунками загальновиробничих витрат за серпень і жовтень 2011 року; - договором субпідряду № 01/08-14 від 01.08.2011 року на виконання робіт по благоустрою території на об'єкті «Будівництво стадіону до «Євро-2012» у районі вул. Стрийська-Кільцева дорога в м. Львові; - довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за жовтень 2011 року; - Актами приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2010 року; - підсумковими відомостями ресурсів та розрахунками загальновиробничих витрат за жовтень 2011 року; - податковими накладними за серпень-вересень 2011 року; - платіжними дорученнями за вересень 2011 року (а.с. 187-250 Т.1, 1- 2 Т.2, 27-33, 38-41 Т.3).

Здійснення позивачем господарських операцій із ТзОВ «БК Євробуд» підтверджується: - договором № 30/08/11-2 від 30.08.2011 р. оренди бульдозера «КОМАТSU D65РХ-15»; - актом прийому-передачі в оренду бульдозера від 30.08.2011 року; - договором № 01/09 від 01.09.2011 р. оренди бульдозера «КОМАТSU D65РХ-15»; - актом прийому-передачі в оренду бульдозера від 01.09.2011 року; - актами здачі-прийняття робіт по оренді бульдозера від 31.10.2011 року; - змінним рапортом № 2 за жовтень 2011 року по переміщенню грунту бульдозером; - податковими накладними від 31.10.2011 року з надання послуг по оренді бульдозера; - актом здачі-прийняття робіт по оренді бульдозера від 30.09.2011 року; - змінним рапортом № 1 за вересень 2011 року по переміщенню грунту бульдозером; - податковою накладною від 30.09.2011 року з надання послуг по оренді бульдозера; - договором № 01/08 від 01.08.2011 року про надання послуг спецтехнікою самоскидами «МАН»; - актом прийому-прийняття послуг самоскида «МАН» від 31.09.2011 року; - змінним рапортом № 1 за серпень-вересень 2011 року по перевезенню щебеневої суміші автомобілем «МАН»; - податковою накладною від 30.09.2011 року з надання послуг самоскида «МАН»; - актами здачі-прийняття послуг автомобіля «МАН» від 31.10.2011 року; - податковими накладними від 31.10.2011 року з надання послуг автомобіля «МАН»; - договором № 0108-8 від 01.08.2011 року оренди риштування; - договором від 30.08.2011 року оренди риштування; - актами здачі-прийняття послуг по оренді риштування від 01.08.2011 р., від 30.08.2011 р., від 31.08.2011 р. і від 31.10.2011 р.; - податковими накладними від 31.08.2011 року і від 31.10.2011 року з надання послуг по оренді риштування; - договором від 30.08.2011 року поставки будівельних матеріалів; - договором № 01/09/11-3 від 01.09.2011 року поставки будівельних матеріалів; - специфікаціями № 1 і № 2 до договору № 01/09/11-3 від 01.09.2011 року поставки будівельних матеріалів; - видатковими накладними і податковим накладними за вересень-жовтень 2011 року на будівельні матеріали; - договором № 15/12/11-5 від 15.12.2011 року про відступлення права вимоги (цесії) (а.с. 87-137 Т.1, 3-9 Т.2, 11-26, 34-37 Т.3).

Також суд апеляційної інстанції враховує, що розглядувані договірні господарські відносини були спрямовані на виконання договору № 2010/10-10 від 01.10.2010 року підряду щодо виконання робіт по благоустрою території на об'єкті «Стадіон до «Євро-2012» по вул. Стрийській-Кільцева дорога у м. Львові, укладеного між замовником ТзОВ «Донспецмонтаж» та підрядником ПП «Кан-Транс» (а.с. 1-10 Т.3).

Крім цього, підтвердженням використання позивачем ПП «Кан-Транс» у власній господарській діяльності отриманих товарів і послуг за вказаними вище господарськими відносинами є матеріали виконання позивачем договірних зобов'язань із замовниками ТзОВ «Епіцентр К», ПП «Альтернативна енергія», ТзОВ «Інжкомбуд», ТзОВ Галицька основа», ВАТ «Миколаївцемет», МПП «Марс» (а.с. 104-130, 131-134, 135-136, 137-148, 149-163, 164-171 Т.2).

З врахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що досліджувані господарські відносини між позивачем ПП «Кан-Транс» та ПП «Універсалбуд», ПП «Іртас», ТзОВ «ВТ-Техбуд», ТзОВ «БК Київбудмонтаж», ТзОВ «БК Євробуд» відбувалися фактично, були здійснені в межах господарської діяльності позивача, а тому твердження податкового органу про нереальність і безтоварність розглядуваних договорів є необґрунтованими і не підтверджуються доказами по справі.

Відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що право на податковий кредит у платників ПДВ не пов'язано із фактами сплати до бюджету податків контрагентами за господарськими договорами, а пов'язано лише із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) та із наявністю відповідних первинних документів і податкових накладних. Визначальним є реальність існування господарських операцій та факт сплати податку в ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам. Такий платник податків не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків по сплаті податків іншими платниками податків, якщо це прямо не встановлено законом.

Крім цього, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними покликання відповідача на листування з іншими податковими органами та на окремі матеріали кримінальних справ, як на обгрунтованість своїх висновків, оскільки належними і допустимими доказами реальності існування розглядуваних господарських відносин являються первинні документи.

Щодо покликань відповідача ДПІ у Сихівському районі м. Львова на нікчемність розглядуваних договорів, то суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Крім цього, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З наведених вище норм випливає, що наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У зв'язку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обов'язкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що розглядувані договори між позивачем ПП «Кан-Транс» та ПП «Універсалбуд», ПП «Іртас», ТзОВ «ВТ-Техбуд», ТзОВ «БК Київбудмонтаж», ТзОВ «БК Євробуд» на момент їх укладення відповідали усім вимогам необхідним для їхньої чинності, не суперечили вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони договорів володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення були вільними і відповідали внутрішній волі сторін договору, договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків і такі наслідки наступили.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи неповно встановлено обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи. Судом першої інстанції не здійснено належного аналізу та розуміння норм матеріального права та безпідставно не враховано доводів позивача щодо обґрунтувань позовних вимог. При цьому, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до ст. 62 Конституції України та ст. 72 КАС України, постанови суду про закриття кримінальної справи чи про відмову в порушенні кримінальної справи, або ж обвинувальний висновок не встановлюють фактів, які не потребують доказування, оскільки підтвердженням вини особи у вчиненні злочину може бути лише обвинувальний вирок суду, який набрав законної сили.

Таким чином, оскаржену постанову суду першої інстанції від 19.03.2013 року слід скасувати і прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Кан-Транс» - задоволити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2013 року в адміністративній справі за позовом приватного підприємства «Кан-Транс» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області ДПС про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень - скасувати і прийняти нову постанову.

Позовні вимоги приватного підприємства «Кан-Транс» - задоволити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області ДПС № 0003342321 від 12.10.2012 р. про збільшення ПП «Кан-Транс» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 580661,25 грн. та № 0003352321 від 12.10.2012 р. про збільшення ПП «Кан-Транс» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 391886,25 грн..

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

На постанову протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: В.Я. Макарик

Н.М. Судова-Хомюк

Повний текст постанови виготовлено та підписано 04.04.2014 року.