Постанова № 38415278, 28.03.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 березня 2014 року 15:24 № 826/1700/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шулежка В.П.,

при секретарі Пасічнюк С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до міського відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції, за участю третьої особи - ОСОБА_1 про зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (надалі - ПАТ «Альфа-Банк», позивач) до міського відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції (надалі - МВДВС Ужгородського МРУЮ, відповідач), за участю третьої особи - ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1, третя особа) про зобов'язання скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 06.10.2010р. року ВП №18873064 в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1; зобов'язання звільнити заставлене майно, а саме квартиру АДРЕСА_1, з-під арешту.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що діями відповідача порушені права ПАТ «Альфа-Банк» як іпотекодержателя, адже позивач має пріоритетне право на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки перед іншими особами.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, подав до суду письмові заперечення, у яких зазначив, що до відділу ДВС Ужгородського МРУЮ не надходило повідомлення позивача про залишок боргу боржника за кредитним договором, а отже відповідачем правомірно звернено стягнення на іпотечне майно на користь стягувачів які не є іпотекодержателями.

Третя особа або її уповноважений представник у судове засідання не прибули, письмових пояснень щодо заявлених позовних вимог суду не надали.

Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст.128 КАС України, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали судом встановлено наступне.

Між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» укладено кредитний договір № 0612/0908/45-027 від 10.09.2008р., сума кредиту 30 000,00 дол. США.

Також, між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» укладено іпотечний договір №0612/0908/45-027-2-1 від 10.09.2008р., що посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_2, та зареєстрований в реєстрі за № 1209.

Відповідно до п. 2 вищевказаного договору на забезпечення виконання основного зобов'язання, Іпотекодавець передала в іпотеку належне їй на праві власності майно, а саме: квартира АДРЕСА_1

Обтяження згідно вищевказаного іпотечного договору зареєстроване у Державному реєстрі іпотек реєстраційний номер 7890745, а також в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, реєстраційний номер 7890694.

В подальшому, 25.05.2012р. між ПАТ «Сведбанк», що виступає правонаступником ВАТ «Сведбанк», та ПАТ «Дельта Банк» укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Свсдбанк» погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх ПАТ «Дельта Банк», а ПАТ «Дельта Банк» погоджується купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну.

В свою чергу, 15.06.2012р. між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» укладено договір купівлі прав вимоги №937, відповідно до п.2 якого ПАТ «Дельта Банк» погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх ПАТ «Альфа-Банк», а ПАТ «Альфа-Банк» погоджується купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну.

Таким чином, внаслідок укладення вказаного договору відбулася заміна кредитора, а саме ПАТ «Альфа-Банк» набуло статусу нового кредитора/стягувача.

МВДВС Ужгородського МРУЮ 23.04.2010р. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанні судового наказу № 2н-9695 від 03.07.2009р., виданого Івано-Франківським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Плюс Банк» суми заборгованості в розмірі 12 400,13 грн. згідно якої надано боржнику строк для добровільного виконання до 30.04.2010р.

Оскільки боржником ОСОБА_1 у наданий строк для добровільного виконання, виконавчий документ не виконано, 06.10.2010р. державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, копію якої надіслано на виконання у ВРЕР з обслуговування м. Ужгорода, Перечинського, В.Березнянського районів УДАІ УМВС України в Закарпатській області, КП БТІ м. Ужгорода, а також внесено відомості до єдиного державного реєстру заборон відчуження рухомого та нерухомого майна.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Стаття 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що державний виконавець зобов'язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Частиною 1 статті 7 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому повноваження у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Відповідно до положень ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Згідно положень ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Згідно ч. 3 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

В свою чергу, відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Відповідно до ч. 8 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до ч. 6, 7 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України "Про заставу" в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Крім того, право заставодержателя на звернення стягнення саме на заставлене майно регулюється статтею 20 Закону України "Про заставу".

Аналогічні положення містяться у ст. 572 Цивільного кодексу України, згідно якої в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, за наявності договору іпотеки, укладеного з метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань, іпотекодержатель, в даному випадку ПАТ "Альфа-Банк", має право, у разі невиконання боржником своїх зобов'язань, звернути стягнення на передане в іпотеку майно.

Судом встановлено, що державним виконавцем арешт на майно, до складу якого входить частина спірного нерухомого майна, накладено 06.10.2010р., тобто після передачі спірного майна в іпотеку, що порушує право іпотекодержателя на звернення стягнення на передане в іпотеку майно.

Враховуючи наведене, позивач має переважне право на погашення боргу ОСОБА_1 за іпотечним договором №0612/0908/45-027-2-1 від 10.09.2008р. за рахунок заставленого майна, а саме: квартира АДРЕСА_1

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що вартість спірного майна, переданого в іпотеку, на час розгляду справи не перевищує заборгованість за кредитним договором.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що зважаючи на черговість реєстрації обтяжень, позивач як обтяжувач з вищим пріоритетом, встановленим Законом України «Про іпотеку», володіє переважним та першочерговим правом на отримання задоволення своїх вимог щодо одного й того ж нерухомого майна, а отже постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 06.10.2010р. ВП №18873064 в частині накладення арешту на спірну квартиру підлягає скасуванню.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 04.02.2014р. по справі № К/9991/74324/12.

Згідно частини сьомої статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» спори, що виникають під час виконавчого провадження щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом.

Відповідно до статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанови про накладення арешту на майно боржника.

Крім того, суд звертає увагу, що у відповідності до п.20 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» від 20.05.2013р. №8, публічно-правовими є спори між особою, на майно якої накладено арешт у виконавчому провадженні і яка не є боржником у цьому провадженні, та органом державної виконавчої служби - суб'єктом владних повноважень з приводу рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна, що не пов'язані з визнанням права власності на арештоване майно.

З урахуванням викладеного та встановлених обставин справи, суд на підставі п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України для належного захисту прав позивача вважає за необхідне визнати протиправною та скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження в частині майна, що є предметом іпотеки та звільнити майно з-під арешту.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, оцінивши докази, які наявні в матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 06.10.2010р. ВП №18873064 в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1.

Зобов'язати міський відділ державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції звільнити заставлене майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, з-під арешту.

Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань на користь публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (код ЄДРПОУ 23494714) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 73,08 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко