Постанова № 38414984, 17.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" квітня 2014 р. м. Київ К/800/6015/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Кравцова О.В., Єрьоміна А.В. при секретарі Педан А.І., прокурора Чубенка В.В., представника позивача Шульги О.В., представника відповідача Головачук В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АНТ ЯПИ» на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014 р. та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 жовтня 2013 року у справі № 826/14108/13-а за позовом заступника прокурора Печерського району міста Києва в інтересах держави в особі державної інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві до товариства з обмеженою відповідальністю «АНТ ЯПИ», товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЛКОН - 2011» про застосування наслідків нікчемного правочину та стягнення в дохід держави 7208000 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Прокуратура Печерського району м. Києва звернулась до суду з позовом в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЛКОН - 2011» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АНТ ЯПИ» вартості виконаних робіт в сумі 7208000 грн. сплачених за договором підряду від 30.08.2012 №1/8/12 та стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «АНТ ЯПИ» в дохід держави 7208000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проведеною перевіркою встановлено, що між ТОВ «АНТ ЯПИ» (відповідач 1) та ТОВ «ФАЛКОН - 2011» (відповідач 2) укладений договір підряду від 30.08.2012 №1/8/12, відповідно до якого відповідач 2 зобов'язаний виконати підрядні роботи, а відповідач 1 - своєчасно їх прийняти та здійснити оплату. Згідно наданих до перевірки документів вбачається, що підрядні роботи були виконані та проведено розрахунок, що відображено в первинних документах бухгалтерського обліку. Разом з тим, позивач зазначає, що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, вчинявся з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (оскільки був спрямований на незаконне зменшення податкових зобов'язань ТОВ «АНТ ЯПИ» та тримання права на формування податкового кредиту), порушує публічний порядок, а тому є нікчемний. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, та не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а тому відповідно до ст. 228 ЦК України, ч. 1 ст. 208 ГК України - усе одержане стороною, яка мала намір на вчинення нікчемного правочину повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 жовтня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014 р. задоволено позовні вимоги прокурора Печерського району міста Києва в інтересах держави в особі державної інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЛКОН - 2011» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АНТ ЯПИ» вартість виконаних робіт в сумі 7208000 грн. сплачених за договором підряду від 30 серпня 2012 року № 1/8/12 та стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «АНТ ЯПИ» в дохід держави 7208000 грн.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач ТОВ «АНТ ЯПИ» звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції та відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

На обґрунтування доводів касаційної скарги зазначено, що при здійсненні господарських правовідносин з ТОВ «ФАЛКОН-2011» у ТОВ «АНТ ЯПИ» було на меті реальне настання наслідків по укладеному договору, а саме виконання робіт та сплату коштів за виконані роботи. На момент укладення договору ТОВ «ФАЛКОН - 2011» було зареєстроване Шевченківською районною в м.Києві державною адміністрацією, перебувало у реєстрі платників ПДВ і його свідоцтво про реєстрацію платником не було анульоване чи визнано недійсним. Товариство не знало і не могло знати про те, що директор ТОВ «ФАЛКОН-2011» ОСОБА_3 не мав на меті проводити фінансово-господарську діяльність, в нього був відсутній намір реального настання правових наслідків, як і про майбутній вирок в кримінальній справі. Договір реально був виконаний, що підтверджується первинними документами та даними бухгалтерського і податкового обліку. Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, - чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. В касаційній скарзі зазначено, що згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним. Посилаючись на ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України скаржник зазначає, що для застосування наслідків недійсного правочину необхідно рішення суду про визнання правочину недійсним. Крім того, в касаційній скарзі зазначено, що позов подано з порушенням шестимісячного строку звернення до суду, тому що фактично з позиції позивача моментом порушення ТОВ «АНТ ЯПИ» встановлених правил здійснення господарської діяльності є дата підписання договору підряду, тобто 30.08.2012 р. Статтею 250 ГК України чітко встановлено строки застосування адміністративно-господарських санкцій, а саме: протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Прокурор та представник позивача заперечували проти задоволення касаційної скарги, зазначаючи, що судові рішення є законними. Просили відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін.

Представник ТОВ «ФАЛКОН-2011» в судове засідання не з'явився, про час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином за юридичною адресою, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що також підтверджується матеріалами справи, Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «АНТ ЯПИ» з питань дотримання вимог податкового законодавства України при здійсненні фінансово-господарських відносин з ПП «Унісон Дизайн», ТОВ «СВН-Антарекс», ТОВ «ФАЛКОН-2011» за період з 01.01.2011 року по 30.04.2013 року, за результатом якої складено акт перевірки від 17.06.2013 року №624/22.8/35573003.

Перевіркою встановлено, що між ТОВ «АНТ ЯПИ» та ТОВ «ФАЛКОН-2011» укладено договір підряду від 30.08.2012 року №1/8/12, предметом якого є виконання комплексу будівельно-монтажних робіт на об'єкті: «громадський центр по вул. Шолуденка, перетин проспекту Перемоги та вул. Борщагівської у Шевченківському районі м. Києва». Разом з тим, у ТОВ «ФАЛКОН-2011» відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, тому операції цього підприємства не є господарською діяльністю, не були направлені на реальне створення правових наслідків, а тому згідно з ч.ч. 1, 3, 5 ст. 203 та ч.1 ст.228 ЦК України є такими, що порушують публічний порядок.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора про визнання недійсним зазначеного договору та стягнення 7208000 грн. в дохід держави, суди першої та апеляційної інстанції встановили, що керівника ТОВ «ФАЛКОН-2011» ОСОБА_3 засуджено за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 358 КК України вироком Деснянського районного суду м. Києва від 15.07.2013 року у кримінальній справі №754/11121/13-к. Приймаючи до уваги висновки акту перевірки щодо неможливості здійснення господарської діяльності ТОВ «ФАЛКОН-2011» та вирок, суди зазначили, що договір, укладений між ТОВ «АНТ ЯПИ» та ТОВ «ФАЛКОН-2011» є недійсним та нечинним, оскільки господарські зобов'язання вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок, та як наслідок, відповідно до вимог статті 208 Господарського кодексу України, прийшли до висновку, що намір був лише у ТОВ «ФАЛКОН-2011», а тому усе одержане цим підприємством повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного підлягає стягненню за рішенням суду в доход держави.

Колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанції помилковими, та такими, що прийняті з порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень, а тому підлягають скасуванню з таких підстав.

Суд касаційної інстанції зазначає, що задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанції правильно встановили всі обставини по справі, але зробили неправильний висновок ототожнивши поняття «недійсний правочин» та «нечинний правочин», не звернули увагу на правові наслідки цих угод, що призвело до неправильного застосування закону, який не підлягає застосуванню, не застосували закон, який підлягав би застосуванню, та допустили неправильне тлумачення норм права.

Нормами Цивільного та Господарського кодексів передбачено, що правочини можуть бути визнані нечинними або недійсними.

Щодо визнання правочину нечинним, необхідно зазначити, що відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України, - недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки нечинного правочину передбачені статтею 216 ЦК України:

1.Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

2. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Тобто, у разі укладення нечинного правочину, діючим законодавством не передбачено стягнення коштів в дохід держави, а лише сторони повертаються у початковий стан (застосовується реституція).

Аналогічна позиція викладена в постанові пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними, а саме судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (пункт 4). Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним (пункт 5).

Тобто, у разі визнання правочину нікчемним, такі висновки можуть бути зазначені судом або тільки в мотивувальній частині, або у мотивувальній та резолютивній частині. Такий правочин є недійсним з моменту його вчинення незалежно від того, чи визнав його таким суд.

Щодо визнання недійсним правочину, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини 3 цієї статті - якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Тобто, оспорюванні правочини можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи або прокурора, та лише після встановлення недійсності правочину застосовуються правові наслідки недійсного правочину, які передбачені статтею 228 ЦК України та ст. 208 ГК України. Але, позивач не заявляв позовні вимоги про визнання укладеного правочину недійсним, але у разі оспорювання правочину саме ця вимога може бути основною, а правові наслідки у вигляді стягнення певних сум в дохід держави є похідними.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства передбачені частиною 3 статті 228, а саме: у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Аналогічні приписи містяться в частині 1 статті 208 ГК України, - якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

При цьому, застосовуючи правові наслідки визначені статтею 208 ГК України, необхідно керуватись приписами статті 207 цього кодексу, яка встановлює порядок визнання господарського зобов'язання недійсним, а саме: господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Тобто, як вже зазначалось, нікчемний правочин є таким в силу закону ( ч. 2 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ЦК України) та правові наслідки застосовуються за загальним правилом відповідно до статті 216 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України). Тобто, правові наслідки, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України та ч. 1 ст. 208 ГК України можуть бути застосовані лише після визнання судом такого правочину недійсним.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи заявлені позовні вимоги про застосування наслідків недійсного правочину, не звернули увагу на те, що позов про визнання недійсним правочину не заявлявся, а тому застосування правових наслідків, тобто задоволення позовних вимог про стягнення коштів в дохід держави є передчасним і не ґрунтується на нормах матеріального права.

Відповідно до статті 229 КАС України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанції порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Зважаючи на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про обґрунтованість касаційної скарги ТОВ «АНТ ЯПИ», скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції та відмову у задоволені позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АНТ ЯПИ» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014 р. у справі № 826/14108/13-а - скасувати.

Відмовити в задоволенні позовних вимог заступника прокурора Печерського району міста Києва в інтересах держави в особі державної інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві до товариства з обмеженою відповідальністю «АНТ ЯПИ», товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЛКОН - 2011» про застосування наслідків нікчемного правочину та стягнення в дохід держави 7208000 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та порядку, встановлених статтею 235-244 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: