Ухвала суду № 38414816, 07.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2014 року м. Київ К/800/37826/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2013

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.04.2013

у справі № 826/1616/13-а

за позовом Приватного підприємства «Вектор-М»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Вектор-М» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 28.09.2012 № 0000082156, № 0000083156.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.04.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2013, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки правомірності нарахування ПП «Вектор-М» бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника за березень 2012 року, складено акт № 55/15-6/32492828 від 11.09.2012, в якому зафіксовано порушення: п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування за березень 2012 року в розмірі 13 787 грн. та п. 198.9 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, в результаті чого занижено позитивне значення за березень 2012 року на суму ПДВ 322 558 грн.

На підставі результатів вказаної перевірки, 28.09.2013 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000082156 про зменшення суми бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість в розмірі 13 787 грн. та нарахування штрафних санкцій у розмірі 6 894 грн.;

- № 0000083156 про зменшення розміру залишку від'ємного значення з податку на додану вартість в розмірі 322 558 грн.

Приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення відповідач виходив з того, що не встановлено місцезнаходження контрагента позивача - ТОВ фірми «Агропроменерго» та місцезнаходження її посадових осіб; неможливо встановити факт включення постачальниками ПП «Вектор-М», залученими до схеми постачання підприємства у ланцюгах поставки, відповідних сум податку на додану вартість до складу податкових зобов'язань та відповідно сплати до бюджету ПДВ, в зв'язку з чим не встановлено надмірної сплати податку на додану вартість за лютий 2012 року в розмірі 13 787 грн. по ТОВ фірмі «Агропроменерго ЛТД», тому нема і джерела відшкодування податку з бюджету ПП «Вектор-М» за березень 2012 року на суму ПДВ 13 787 грн., а також не встановлено надмірної сплати податку на додану вартість за березень 2012 року в розмірі 322 558 грн. по ТОВ фірмі «Агропроменерго».

Матеріалами справи встановлено, що між ПП «Вектор-М» (покупець) та ТОВ фірмою «Агропроменерго ЛТД» (постачальник) були укладені договори поставки соняшника, а саме: № 270110 від 27.02.2012, № 270123 від 02.03.2012, № 270183 від 10.03.2012, № 271129 від 16.03.2012, № 271145 від 22.03.2012, за умовами яких постачальник передає, а покупець приймає та оплачує товар (соняшник).

Факт виконання вказаних договорів судами попередніх інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: видатковими та податковими накладними.

Використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача підтверджено актами виконаних робіт по переробці соняшника та виготовленої готової продукції, укладених між позивачем та ПрАТ «Мелітопольський МЕЗ» на виконання договору про надання послуг по переробці насіння соняшника № 06М-004 від 25.08.2001, товарно-транспортними та видатковими накладними.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пп. «а» п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до абз. 1, 2 п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. п. 200.1-200.4 ст. 200 зазначеного Кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг; залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Необхідно відмітити, що п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України право платника податку на податковий кредит ставить в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентом податку до бюджету та його знаходження за юридичною адресою після здійснення господарських операцій.

Посилання відповідача на те, що суми сплаченого та зарахованого до Державного бюджету України податку на додану вартість в першу чергу використовуються для бюджетного відшкодування, а тому обов'язковою підставою включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата таких сум до бюджету на підставі ст. 200 Податкового кодексу України є помилковими.

Таким чином, визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість в даному випадку є фактична оплата ним сум такого податку контрагенту у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що підтверджується дослідженими судами доказами. При цьому будь-які порушення контрагентом платника податку вимог податкового законодавства стосовно податку на додану вартість не впливають на право платника податку - покупця отримати бюджетне відшкодування, за умови дотримання останнім цих вимог.

Враховуючи викладене, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2013 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.04.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний