Ухвала суду № 38402081, 15.04.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження №11-кп/790/417/14 Головуючий 1-ої інстанції - Малихін О.О.

Справа №630/1088/13-к Доповідач: Савенко М.Є.

Категорія:п.4 ч.2ст.115КК України

УХВАЛА

Іменем України

15 квітня 2014 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Савенка М.Є.,

суддів - Алексєєва О.О., Люшні А.І.,

при секретарі - Сінегіній К.О.,

за участю прокурора - Криворучко І.І.,

потерпілої - ОСОБА_1,

захисника - ОСОБА_2,

обвинуваченого - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_3 на вирок Люботинського міського суду Харківської області від 11.02.2014р. щодо ОСОБА_3, -

ВСТАНОВИЛА:

Вказаним вироком

ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6.н., уродженець м. Харкова, громадянин України, українець, з середньо-спеціальною освітою, неодружений, непрацюючий, проживає у цивільному шлюбі з ОСОБА_4, має на утриманні малолітнього сина - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1; проживаючий за адресою: АДРЕСА_2; раніше судимий:

14.11.2012р. Комінтернівським районним судом м. Харкова за ч.2 ст.289 КК України до 5 років позбавлення волі без конфіскації майна, на підставі ст.75 КК України звільнено від відбування цього покарання з випробувальним терміном на 3 роки та з покладанням на нього обов'язків, передбачених п.п.2-4 ч.1 ст.76 КК України

засуджений за п.4 ч.2 ст.115 КК України до 14(чотирнадцяти) років позбавлення волі.

Відповідно до ст.71 КК України приєднано частково невідбуту частину покарання за вироком Комінтернівського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2012р. та остаточно призначено покарання у виді 15(п'ятнадцяти) років позбавлення волі.

Цим же вироком вирішені питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у порядку передбаченому ст.ст.100, 124 КПК України та частково задоволений цивільний позов потерпілої.

Згідно вироку, у вечірній час 14.07.2013р., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, ОСОБА_3 прийшов у гості до своєї сусідки ОСОБА_5 - в домоволодіння АДРЕСА_3 Валківського району, Харківської області, де разом з останньою розпивав спиртні напої.

Приблизно о 20год. 00хв. того ж дня між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 виникла сварка, в ході якої остання висловлювалася на адресу ОСОБА_3 нецензурною лайкою. При цьому ОСОБА_5 знаходилась в кімнаті, а ОСОБА_3 - в кухні домоволодіння. По мірі розвитку конфлікту, на ґрунті неприязних відносин, які розвилися через образу, викликаної словами потерпілої, у ОСОБА_3 виник умисел на позбавлення життя ОСОБА_5 з особливою жорстокістю.

Реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_3 підійшов до потерпілої та наніс їй невстановленим предметом кілька ударів по голові, від яких та упала на підлогу. Продовжуючи свої злочинні дії та бажаючи у повному обсязі здійснити свій намір, ОСОБА_3 пішов до приміщення кухні, взяв зі столу кухонний ніж та повернувся до кімнати, де знаходилась ОСОБА_5 Наблизившись до останньої, ОСОБА_3 наніс ОСОБА_5 8 ударів ножем в область тулубу та грудної клітини. При цьому ОСОБА_3 усвідомлював, що внаслідок значної кількості нанесених ним ушкоджень потерпіла відчуває сильний фізичний біль та бажав завдати їй особливо сильних страждань. Після цього ОСОБА_3 вийшов до коридору, де побачив на вішалці кип'ятильник. Бажаючи принизити потерпілу та завдати їй сильних фізичних страждань, ОСОБА_3 взяв кип'ятильник, відірвав від нього шнур та, повернувшись до ОСОБА_5, засунув кип'ятильник в анальний прохід останньої. Переконавшись, що ОСОБА_5 не подає ознак життя, ОСОБА_3 з місця вчинення злочину зник.

Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_5 померла на місці пригоди.

Обвинувачений ОСОБА_3 в своїй апеляційній скарзі просить вирок Люботинського міського суду Харківської області від 11 лютого 2014 року - скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити остаточне покарання у виді 9(дев'яти) років позбавлення волі. На обґрунтування своєї позиції апелянт вказує, що, на його думку, суд першої інстанції не врахував всі пом'якшуючі обставини, а саме: дане правопорушення скоєно у стані афекту; обвинувачений має батька інваліда 2 групи та на його утриманні знаходиться малолітній син, який потребує належного виховання.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення засудженого та захисника, які підтримали апеляцію, з'ясувавши думку прокурора, який вважав правомірним прийняте судом рішення, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Апеляційний суд перевіряє вирок суду першої інстанції відповідно до ч.1 ст.404 КПК України в межах поданої апеляційної скарги.

Так, вина обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину за обставин, викладених у вироку, встановлена в порядку передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, які ніким не оспорюють та відповідно до вказаної норми не можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.

Дії ОСОБА_3, на переконання колегії суддів, правильно кваліфіковані судом першої інстанції за п.4 ч.2 ст.115 КК України, як умисне вбивство вчинене з особливою жорстокістю.

У п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07.02.2003р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи» прямо зазначено, що вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Тож, стан сильного душевного хвилювання, про який ідеться в апеляції обвинуваченого - це стан фізіологічного афекту, що являє собою короткочасну інтенсивну емоцію, яка домінує в свідомості людини, котра значною мірою втрачає контроль над своїми діями і здатність керувати ними.

Однак, згідно з висновком судово-психіатричної експертизи № 757 від 23.09.2013р., ОСОБА_3 як на час вчинення злочину, так й на час обстеження мав змогу усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Наведене, на думку апеляційного суду спростовують доводи апелянта в цій частині.

Доводи обвинуваченого та його захисника про необхідність пом'якшити призначене ОСОБА_3 покарання колегія суддів вважає необґрунтованими оскільки у відповідності до ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах санкції статті Кримінального Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин: відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Щире каяття згідно зі ст.66 КК України визнається обставиною, що пом'якшує покарання, якщо воно ґрунтується на визнанні особою своєї провини, висловленні жалю з приводу вчиненого та бажанні виправити ситуацію, що склалася. Зі змісту вироку вбачається, що суд правомірно визнав цю обставину як пом'якшуючу покарання. Другою пом'якшуючою обставиною суд визнав наявність у ОСОБА_3 новонародженої дитини.

Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом передбачено ст.69 КК України за умови наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

При призначенні покарання ОСОБА_3 суд першої інстанції врахував: ступінь тяжкості вчиненого злочину - який відноситься до особливо тяжких злочинів; особу винного, який, не працює, зловживає спиртними напоями, в громадському житті села участі не приймає; обставини, які пом'якшують покарання наведені раніше; обставинами, що обтяжують покарання визнані - вчинення злочину особою, яка перебуває в стані алкогольного сп'яніння та вчинення злочину щодо особи похилого віку з урахуванням чого суд призначив йому покарання у вигляді 14 років позбавлення волі.

Приймаючи до уваги, що санкція ч.2 ст.115 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі від 10 до 15 років або довічне позбавленням волі, колегія суддів вважає, що призначене судом першої інстанції покарання неможна визнати явно несправедливим через його суворість.

Той факт, що обвинувачений має батька інваліда 2 групи не може вплинути, за переконанням колегії судів, на правильність призначеного судом покарання оскільки, той проживає разом із своєю дружиною та не одержує від ОСОБА_3 допомоги.

Оскільки судом першої інстанції правильно застосовано кримінальний закон, істотних порушень кримінально-процесуального закону не допущено, тому підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Люботинського міського суду Харківської області від 11.02.2014р. щодо ОСОБА_3 - без змін.

Ухвала може бути оскаржений в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Головуючий -

Судді: