Ухвала суду № 38396855, 25.04.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 231/200/14-ц Номер провадження 22-ц/775/3787/2014

Головуючий у 1 інстанції: Шеїна Л.Д.

Доповідач: Краснощокова Н.С.

Категорія: 20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді: Краснощокової Н.С.

суддів: Безрученко Ю.О., Могутової Н.Г.

при секретарі: Папченко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жданівського міського суду Донецької області від 14 березня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Жданівського міського суду Донецької області від 14 березня 2014 року позовні вимоги задоволено, визнано недійсним договір купівлі - продажу квартири №1, що складає 1/2 частину жилого будинку АДРЕСА_1 загальною площею 68,8 кв. м., який був укладений 8 грудня 2011р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, визнано за ОСОБА_2 право власності на вказану квартиру.

У апеляційній скарзі відповідач просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Вважає оскаржуване рішення таким, що не відповідає вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи. Зокрема, зазначає, що позивачка після сварки з родичами виявила бажання продати йому спірний житловий будинок. При укладанні договору він в присутності нотаріуса заявив, що доглядати позивачку до кінця її життя не буде і це добре вона розуміла. Під час укладання цього договору нотаріусом були дотриманні усі вимоги діючого законодавства, позивачці були задані відповідні питання, на які вона надала ствердну відповідь, що підтверджується поясненнями цього ж нотаріуса. До складання вказаного договору ним було передано, а позивачкою отримано, відповідну грошову суму, про що була складена розписка. Суд першої інстанції при ухваленні рішення керувався лише свідченнями позивачки та свідків, які не були присутніми під час укладання договору та тим, що позивачка є особою похилого віку і інвалідом першої групи, хоч інвалідність їй встановлена за загальним захворюванням, а не за психічним станом, вона цілком може розуміти свої дії та керувати ними. Факт того, що позивачка не отримувала від нього гроші за продаж будинку не відповідає дійсності, оскільки після укладення договору купівлі - продажу будинку позивачка газифікувала будинок, витративши на це більше 25 000 грн., до продажу будинку вона не могла собі дозволити виконання цих робіт.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення виходив із наступних встановлених ним обставин.

ОСОБА_2 є одинокою особою 1923 року народження, інвалідом першої групи. Із пояснень позивачки, проти чого не заперечував і представник відповідача вбачається, що вони добре знайомі один з одним, їх пов'язувала сумісна партійна робота та взаємна довіра. 08.12.2011 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Жданівської державної нотаріальної контори за номером в реєстрі 1951 продала належну їй на підставі рішення Жданівського міського суду Донецької області від 30 вересня 2011 року, зареєстрованого в БТІ м. Кіровське 13.10.2011 р. в реєстровій книзі № 4 за № 769 квартиру № 1, що складає ? частку жилого будинку номер 17 з надвірними будівлями до неї в місті Жданівка Донецької області. Договір посвідчено вдома у позивачки через хворобу її ніг. Позивачка підписала договір, але грошей від відповідача не отримала, ключів від будинку йому не передавала, залишилась проживати у будинку, з реєстрації не знімалась, продовжувала здійснювати оплату комунальних послуг, приймала заходи щодо газового оснащення будинку, від свого імені уклала договір на технічне обслуговування газових приладів з газопостачальною організацією. Суд визнав встановленим, що позивачка при укладенні угоди помилялась щодо юридичної природи правочину, наділяла його характеристиками, притаманними іншому договору, а саме договору довічного утримання, у якому момент передачі права власності наступає після смерті відчужувача майна, тому визнав угоду недійсною.

В засіданні апеляційного суду відповідач та його представник ОСОБА_3 підтримували апеляційну скаргу та наполягали на її задоволенні, представник позивачки ОСОБА_4 проти скарги заперечував та просив рішення залишити без зміни.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення відповідача та представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Задовольняючи позов суд обґрунтовано виходив із встановлених у справі фактичних обставин та дотримався вимог матеріального і процесуального закону.

Судом встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що 8 грудня 2011р. позивачка продала відповідачу належну їй квартиру № 1, що складає 1/2 частку жилого будинку номер АДРЕСА_1 з надвірними будівлями до неї в місті Жданівка Донецької області. Згідно з договором інвентаризаційна оцінка частки будинку становить 60 311 грн., продаж вчинено за 30 000 грн.

Звертаючись із даним позовом позивачка наполягала на тому, що при укладанні договору вона не отримувала коштів від відповідача, вважала, що укладається договір довічного утримання, її стан здоров'я погіршувався, вона потребувала стороннього догляду, за домовленістю відповідач повинен був здійснювати за нею догляд і надати можливість довічно проживати у квартирі, саме на таких умовах вона погоджувалась укласти договір. Однак, після укладення договору відповідач перестав надавати їй будь - яку допомогу.

В судовому засіданні встановлено, що позивачка 1923р. народження, інвалід першої групи, погано пересувається, погано чує та бачить, у зв'язку з хворобою ніг договір купівлі - продажу був посвідчений вдома у позивачки. Відповідач є давнім знайомим позивачки, тривалий час допомагав їй та піклувався про неї, 25 листопада 2008р. позивачка заповіла йому все належне їй майно. В засіданні апеляційного суду відповідач підтвердив, що до укладання договору купівлі - продажу квартири він допомагав позивачці та піклувався про неї.

Позивачка посилалась на те, що після укладання договору купівлі - продажу відповідач перестав піклуватись про неї і відповідач не заперечує цього та зазначає, що не брав на себе обов'язків з довічного утримання позивачки.

Після посвідчення договору купівлі - продажу позивачка не виїхала з квартири, залишилась там проживати, з реєстрації не знімалась, від свого імені продовжувала оплачувати спожиту електроенергію, приймала заходи щодо оснащення будинку газопостачанням, уклала договір на технічне обслуговування газових приладів.

Свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6, соціальні працівники, які здійснювали догляд за позивачкою, як інвалідом 1 групи, підтвердили, що позивачка розуміла відносини з відповідачем, як такі, за яких він буде її доглядати до смерті та поховає.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві) а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

З врахуванням встановлених фактичних обставин суд обґрунтовано прийшов до висновку про те, що при укладенні оспорюваного договору купівлі - продажу позивачка вважала, що укладає договір довічного утримання, тобто помилялась щодо правових наслідків договору, що є обставиною, яка має істотне значення, у зв'язку із чим обґрунтовано визнав оспорений договір недійсним з підстав, передбачених ст. 229 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що саме позивачка наполягала на укладанні договору купівлі - продажу не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки не підтверджені належними доказами та спростовуються наданими стороною позивача доказами щодо помилки позивачки відносно природи правочину та його правових наслідків.

Посилання апелянта на те, що до укладення угоди він передав позивачці кошти і про це була складена розписка також не підтверджені доказами, такої розписки не надано ні суду першої інстанції ні під час розгляду справи в апеляційному суді.

За вказаних обставин, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Жданівського міського суду Донецької області від 14 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: