Ухвала суду № 38395576, 10.04.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/16815/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

10 квітня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Карпушової О.В.,

при секретарі - Ніколаєнко М.Г.,

за участю представника позивача - Пшенька С.М., представника відповідача - Шмігеля Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Денон" до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Денон" звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0626552207 від 18.06.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 листопада 2013 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, посадовими особами ДПІ у Печерському районі м Києва проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ «Денон» з питань формування податкового кредиту з податку на додану вартість за липень 2011 року по взаємовідносинах з ПП «Житло-Інвест-Буд», за результатом якої складено акт перевірки від 31 травня 2013 року № 525/22-2/35811005..

В ході перевірки відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем вимог пп. 198.1, пункту 198.6. статті 198, пункту 201.4. статті 201 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 76667,00 грн., в тому числі за липень 2011 року в сумі 76667,00 грн.

На підставі висновків, викладених у Акті перевірки, ДПІ у Печерському районі м Києва прийнято податкове повідомлення-рішення від 18 червня 2013 року № 0626552207, яким ТОВ «Денон» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 95834,00 грн., в тому числі: за основним платежем - на суму 76667,00 грн., за штрафними санкціями - 19167,00 грн.

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є безпідставними і підлягає скасуванню як протиправне.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.п.198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що в перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ПП «Житло-Інвест-Буд».

Так, судом першої інстанції встановлено, що 22 червня 2011 року між ПП «Житло-Інвест-Буд» (Підрядник) та ТОВ «Денон» (Замовник) укладено Договір підряду на ремонтні роботи № 2206/1, за умовами якого Підрядник зобов'язується провести загально-будівельні роботи по ремонту нежитлових приміщень по вул. Горького, 165 в м. Києві в строк і в порядку, визначеному цим Договором, а Замовник зобов'язується надати Підрядникові фронт робіт, прийняти закінчені роботи щодо проведення ремонту в строк і в порядку, визначені цим Договором, та оплатити їх в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Реальність виконання вказаного договору підтверджується первинними і розрахунковими документами: актом приймання виконаних будівельних робіт, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за липень 2011 року та локальним кошторисом № 2-1-1 вартість будівельних робіт, податковою накладною, випискою по рахунку.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

При цьому, в обґрунтування зв'язку придбання ремонтних робіт за договором підряду на ремонтні роботи №2206/1, укладеним з ПП «Житло-Інвест-Буд», позивачем зазначено, що основним джерелом доходів позивача є доходи від здавання в оренду власного нерухомого майна, що підтверджується Актами здачі приймання робіт (надання послуг) та відповідними Договорами оренди.

Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що згідно Договорів оренди нежитлового приміщення № 1109-ОР від 01 серпня 2011 року, укладеного між позивачем та ТОВ «Оліверс Трейд» (Орендар); № 1113-ОР від 01 серпня 2011 року, укладеного між позивачем та Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 (Орендар); № 10/3-ОР від 29 березня 2010 року, укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_5 (Орендар) позивачем здається в оренду нежилі приміщення №37, 38, 39, 40, 1-10, 15, 13 (1/2), розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно актів приймання - передачі в оренду нежилих приміщень від 01 серпня 2011 року та від 01 квітня 2010 року вищезазначені приміщення передані Орендарям згідно вищезазначених Договорів.

Оплата згідно Договорів оренди нежитлового приміщення здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, що підтверджують відповідні виписки по особовому рахунку позивача, оригінали яких долучені до матеріалів справи.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідач, в свою чергу, як на підтвердження правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень, посилається на те, що ПП «Житло-Інвест-Буд» знаходиться на обліку в ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС; стан підприємства - припинено, але не знято з обліку; господарським судом визнано банкрутом; свідоцтво ПДВ анульовано 27 вересня 2011 року; ПП «Житло-Інвест-Буд» не було включено податкову накладну № 273 від 29 липня 2011 року в липні 2011 року., та не подано декларацію з ПДВ за липень 2011 року до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС.

За цих обставин відповідач вважає, що укладений позивачем з ПП «Житло-Інвест-Буд» договір, податкові накладні та інші первинні документи не мають юридичної сили первинних документів, не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р.№ 88, що унеможливлює їх відображення в регістрах бухгалтерського та податкового обліку, у податковій звітності.

Суд апеляційної інстанції вважає такі посилання необґрунтованими з огляду на наступне.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Саме такими відомостями керувався позивач у процесі договірних відносин з контрагентами.

Колегією суддів встановлено, що на час здійснення господарських операцій з ПП «Житло-Інвест-Буд», останній був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платників ПДВ.

Нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Колегія суддів вважає, що встановлені обставини справи підтверджують дійсність господарських операцій та їх реальний характер, договірні зобов'язання були виконані сторонами належним чином, а тому суму податкового кредиту позивачем було сформовано правомірно.

Таким чином, відповідачем не наведено беззаперечних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від'ємне значення податку.

З вказаного слідує, що належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, відтак, правочин, укладений позивачем з ПП «Житло-Інвест-Буд» відповідає нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з контрагентом, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Що ж стосується твердження відповідача про те, що правочини, укладені між позивачем та ПП «Житло-Інвест-Буд» є нікчемними, то з цього приводу колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга не містить доводів для визнання їх такими, згідно з діючим законодавством.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачами не було доведено законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення та вчинених дій, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 листопада 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

О.В. Карпушова

Ухвалу в повному тексті виготовлено 15.04.2014 року.

.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Карпушова О.В.