Ухвала суду № 38387118, 22.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2014 року м. Київ К/800/62753/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Суддя-доповідач:Вербицька О.В.Судді: Муравйов О.В. Сірош М.В.розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30.09.2013 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013 р.

у справі № 2а/0570/15483/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Макіївська взуттєва фабрика «Аспект»

до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Макіївська взуттєва фабрика «Аспект» (далі - позивач, ТОВ «Макіївська взуттєва фабрика «Аспект») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області (далі - відповідач, ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 30.09.2013 р. позов задоволено частково. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька від 05.11.2012 р. № 0003132340, від 05.11.2012 р. № 0003152340, від 05.11.2012 р. № 0003162340, від 12.11.2012 р. № 0003242340, від 12.11.2012 р. № 0003232340. Визнано частково недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька: від 05.11.2012 р. № 0003142340 в частині зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2011 року в сумі 28921 грн., зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2 квартал 2011 року в сумі 3 грн.; від 05.11.2012 р. № 0003172340 в частині визначення суми основного платежу в сумі 1897,94 грн. та штрафної (фінансової) санкції в сумі 349,25 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013 р. постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30.09.2013 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30.09.2013 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013 р. в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Макіївська взуттєва фабрика «Аспект», посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, просить постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30.09.2013 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013 р. залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.01.2011 р. по 30.06.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 р. по 30.06.2012 р., за результатами якої складено акт № 429/22-2/31297292 від 22.10.2012 р.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем: пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 135.4.1 статті 135, пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України , що призвело до заниження задекларованого податку на прибуток в сумі 626292 грн., у тому числі: у 3 кварталі 2011 року - 572489 грн., 4 кварталі 2011 року - 52406 грн., 1 кварталі 2012 року - 1397 грн., завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування в загальній сумі 860207 грн., у тому числі: у 1 кварталі 2011 року - 85344, 2 кварталі 2011 року - 774863 грн.; порушення пунктів 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 статті 201, п.198.6 статті 198 ПК України встановлено заниження податку на додану вартість в сумі 747026 грн., у тому числі: травень 2011 року - 107306 грн., серпень 2011 року - 240910 грн., жовтень 2011 року - 143529 грн., грудні 2011 року-7975 грн., лютому 2012 року - 31099 грн., березень 2012 року - 105327 грн., квітень 2012 року - 110880 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення: від 05.11.2012 р. № 0003122340, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в загальній сумі 265917,50 грн., у тому числі за основним платежем - 212734 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 53183,5 грн.; від 05.11.2012 р. № 0003132340, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в загальній сумі 641039,5 грн., у тому числі за основним платежем - 534292 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 106747,5 грн.; від 05.11.2012 р. № 0003142340, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2011 року в сумі 85344 грн., за 2 квартал 2011 року в сумі 3 грн.; від 05.11.2012 р. № 0003152340, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2 квартал 2011 року в сумі 774860 грн.; від 05.11.2012 р. № 0003162340, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 615833,92 грн.; від 05.11.2012 р. № 0003172340, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в загальній сумі 10807,33 грн., у тому числі за основним платежем - 10458,08 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 349,25 грн.; від 05.11.2012 р. № 0000932344, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 65448,8 грн.

Крім того, ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ТОВ «Лезер 2010» за період 01.06.2010 р. по 31.12.2010 р., за результатами якої складено акт № 444/22-2/31297292 від 30.10.2012 р.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем: підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.2.3, 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 186051 грн., у тому числі: у червні 2010 року - 951 грн., липні 2010 року - 50913 грн., серпні 2010 року - 28217 грн., жовтні 2010 року - 80227 грн., листопаді 2010 року - 25743 грн.; пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до завищення суми валових витрат, внаслідок чого занижено податок на прибуток по декларації за 2010 рік на суму 232564 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення: від 12.11.2012 р. № 0003242340, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в загальній сумі 232563,75 грн., у тому числі за основним платежем - 186051 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 46512,75 грн.; від 12.11.2012 р. № 0003232340, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в загальній сумі 290705 грн., у тому числі за основним платежем - 232564 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 58141 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали частково необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку дія їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.8 статті 201 ПК України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Лезер 2010» укладено договір багатократної купівлі-продажу шкіртоварів, шкірпідкладу, хутра за № 49-15/03 від 01.03.2010 року. Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору покупець зобов'язується оплатити придбаний товар та самостійно вивезти його зі складу продавця. Згідно з пунктом 1.2 вказаного договору придбаний товар покупець отримує за накладними (специфікаціями), узгодженими між сторонами. Кількість, асортимент та якість товару вказується в накладних, що супроводжують товар. Пунктом 3.1 вказаного договору передбачено, що ціна за одиницю товару, який поставляється за договором, попередньо узгоджується та вказується в накладних, що супроводжують товар.

Реальність здійснення господарських операцій підтверджено: видатковими та податковими накладними, банківськими виписками щодо сплати ТОВ «Лезер 2010» за договором 4 322 058,91 грн.; подорожніми листами та товарно-транспортними накладними, наказами про відрядження водіїв до м. Києва, посвідченнями про відрядження водіїв до м. Києва, довіреностями на отримання вантажу, витягом з журналу довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Також підтвердженням здійснення ТОВ «Лезер 2010» господарської діяльності є: вантажно-митна декларація, за якою ТОВ «Лезер 2010» є одержувачем імпортованої з Індії готової шкіри для взуття; вантажно-митні декларації з додатками, за якими ТОВ «Лезер 2010» є одержувачем імпортованого з Російської Федерації шкіряного напівфабрикату із шкур ВРХ, копія контракту № 04/05-02/10 від 29.01.2010 р., за яким ОАО «Богородский завод хромових кож» (Російська Федерація) зобов'язується передати ТОВ «Лезер 2010», яке зобов'язується прийняти у власність та оплатити на умовах контракту шкіряну продукцію із шкір великої рогатої худоби; контракт № 7/86 від 05.05.2011 р., за яким Superhouse Limited (Індія) зобов'язується продати, а ТОВ «Лезер 2010» прийняти та оплатити товари згідно з рахунком-проформ та специфікацією.

Крім того, з висновку судово-економічної експертизи № 363/24 від 22.07.2013 р. вбачається, що подорожними листами, посвідченнями про відрядження та ТТН спростовується визначене актами твердження щодо відсутності документів, що підтверджують фактичне перевезення ТМЦ від ТОВ «Лезер 2010» до позивача, а придбані позивачем у ТОВ «Лезер 2010» товари оприбутковані та у подальшому використані у господарській діяльності, а саме на виробництво власної продукції для її подальшої реалізації.

Отже, позивачем реально здійснені та фактично виконані господарські операції по взаємовідносинах з ТОВ «Лезер 2010», що підтверджено належним чином складеними первинними документами.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем виконані всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для віднесення витрат до складу валових та нарахування податкового кредиту.

Крім того, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки податкового органу щодо нікчемності правочину, з урахуванням всіх обставин справи та вимог законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Донецького окружного адміністративного суду від 30.09.2013 р. та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області відхилити.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30.09.2013 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013 р. залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді О.В. Муравйов

М.В. Сірош